Кафедра історії України та всесвітньої історії
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/26
Переглянути
5 результатів
Результати пошуку
Документ Друга світова і російсько-українська війни: паралелі, контексти, міфи(РВВ ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Марченко, Олег МиколайовичДокумент Аналіз рекомендацій Євгена Маланюка українському суспільству як подолати «хворобу» малоросійства(2025) Марченко, Олег Миколайович; Демешко, Інна МиколаївнаВикористовуючи есей Євгена Маланюка «Малоросійство», автори намагаються розкрити емоційне сприйняття та роздуми українського інтелектуала про невдачі в боротьбі за державність та складність українського самовизначення в умовах імперських впливів. Твір Є. Маланюка справді має характер глибокої культурологічної розвідки, що аналізує витоки і прояви національної слабкості та відсутності державної свідомості серед українців, а також пропонує шляхи подолання цього феномену. Є. Маланюк, як відомо, добре розумів складність і багатогранність цієї «хвороби», яку він вважав хронічною і пов’язаною з багатовіковим поневоленням та колоніальними умовами існування України під чужими імперіями. Твір Євгена Маланюка не просто визначає феномен малоросійства, але й висвітлює корені цієї «хвороби» українства, її глибокі культурно-історичні причини, які нівелюють національну свідомість, політичну волю та державницькі прагнення. Автор вправно поєднує історичний аналіз із культурологічним, показуючи, як малоросійство стало результатом зовнішнього і внутрішнього впливу на українське суспільство. У статті зазначається, що Є. Маланюк напрочуд точно показує, як імперська Росія активно працювала над формуванням в українців почуття меншовартості та безсилля, використовуючи різноманітні інструменти – від культури та мистецтва до системи освіти. Через цей процес українці не лише втрачали свою національну ідентичність, а й ставали частиною великої імперії, поглиненими її культурою і цінностями. Важливою є концепція малоросійства як «національної хвороби», що проявляється в політичній слабкості, духовному каліцтві, нездатності до самостійного мислення та самовизначення. Це, за словами Є. Маланюка, не лише невміння чи небажання бути державним народом, а й внутрішнє підкорення своїм колонізаторським силам, які активно працюють над тим, щоб позбавити українців національної гідності та історичної пам’яті. Твір Є. Маланюка не тільки ставить діагноз українській нації, але й пропонує вихід – через формування міцної національної свідомості, відновлення історичної пам’яті, розвиток культури і, зрештою, через утвердження власної, незалежної держави. Ідеї Євгена Маланюка, хоча й написані в середині ХХ століття, вражають своєю актуальністю і в сучасному контексті. В умовах російської агресії, спроби імперської держави знову підкорити Україну, питання національної самоідентифікації, збереження української державності стали центральними. Твір Є. Маланюка надає важливі інструменти для розуміння того, як необхідно відновлювати національну ідентичність і як боротися з внутрішніми проявами слабкості та підкореності.Документ Особливості навчання і виховання дітей дворян шкільного віку в д ругій половині ХІХ – на початку ХХ ст.(Видав. дім "Гельветика", 2024) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleh(ua) Досліджуючи життя дітей російської імперії другої половини XIX – початку ХХ ст., необхідно враховувати не тільки статеві відмінності, але й особливості соціокультурної стратифікації тодішнього суспільства, що знаходилося в процесі модернізації. Це вимагає від дослідника розрізняти повсякденність дівчаток і хлопчиків із різних соціальних груп. У статті зроблено спробу дослідити особливості навчання і виховання дітей дворян пореформеного періоду, з’ясувати ролі батька, матері, соціального середовища у вихованні молодого покоління в підлітковому віці. У статті наголошено на відмінностях освітнього процесу до середини ХІХ ст. (тоді для дворянських дівчат 7–11-ти років існували виключно закриті інститути та пансіони, після закінчення яких вони знову опинялися під опікою гувернантки аж до заміжжя, а хлопці здобували освіту з 10–11-ти років у закритих закладах освіти, школах відкритого типу, дома, під керівництвом гувернера чи вчителів, і після освітнього процесу батьки намагалися дівчат видати заміж, а юнаків прилаштувати на службу) і в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть, коли батьки насамперед прагнули дати належну освіту своїм чадам, попри сімейні фінансові проблеми. У статті наголошено на чинниках, що спонукали батьків зробити вибір освітнього закладу для дитини: матеріальні статки сім’ї, можливість отримати безплатне місце або стипендію на навчання, отримання допомоги в освіті від станових, благодійних організацій, опікунської ради, деяких меценатів. Під час вивчення зазначеної теми було використано інформацію про Єлисаветградську громадську жіночу гімназію. З відкриттям там восьмого класу (80-ті роки ХІХ ст.) випускниці гімназії отримали можливість мати фах домашніх наставниць і вчительок і працювати в багатьох освітніх закладах регіону. Відкриття нового приміщення гімназії (зараз це ЦДУ імені В. Винниченка) сприяло покращенню освітнього процесу, створенню належних умов життя, побуту гімназисток, організації їхнього дозвілля, показало турботу керівництва міста про виховання майбутніх учительок. (en) When studying the lives of children of the Russian Empire in the second half of the XIXth and early XXth centuries, it is necessary to take into account not only gender differences, but also the features of the sociocultural stratification of the society at that time, which was in the process of modernization. This requires the researcher to distinguish between the everyday life of girls and boys from different social groups. The article attempts to investigate the peculiarities of the education and upbringing of the children of nobles of the postreform period, to clarify the role of the father, mother, and social environment in the upbringing of the younger generation in adolescence. The article emphasizes the differences in the educational process until the middle of the XIXth century (at that time, there were exclusively closed institutes and boarding schools for noble girls aged 7–11, after which they were once again under the guardianship of the governess until marriage, while boys were educated from the age of 10–11 in closed educational institutions, open-type schools, at home, under the guidance of the governor or teachers and after the educational process, parents tried to marry off girls and enlist young men in the service) and in the second half of the XIXth and early XXth centuries, when parents primarily sought to give their children a proper education, despite family financial problems. The article emphasizes the factors that prompted parents to choose an educational institution for their child: the material wealth of the family, the opportunity to receive a free place or scholarship for education, receiving assistance in education from estates, charitable organizations, the board of trustees, individual patrons. When studying the mentioned topic, we used information about the Yelysavethrad Public Girls' Gymnasium, with the opening of the eighth grade there (80s of the XIXth century), graduates of the gymnasium got the opportunity to become home tutors and teachers and work in many educational institutions of the region. The opening of the new premises of the gymnasium (now it is the V. Vynnychenko Central State University) contributed to the improvement of the educational process, the creation of proper living conditions, the lifestyle of the gymnasium girls, and the organization of their leisure time, and showed the concern of the city leadership for the education of future teachers.Документ Взаємовідносини органів міського самоврядування та міських громадських банків у ХІХ – на початку ХХ ст.(Видав. дім "Гельветика", 2024) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleh(ua) У статті проводиться аналіз розвитку міських громадських банків у ХІХ – на початку ХХ ст. на основі правових документів, що регулювали їхню діяльність, та практичної роботи на прикладі Єлисаветградського міського громадського банку. У системі кредитних установ Російської імперії міські громадські банки займали суттєве місце, будучи недержавними фінансовими інституціями, створеними міськими громадами для задоволення насамперед інтересів городян. До законодавчого врегулювання діяльності міських банків (Положення про міські громадські банки від 1857 р. і 1862 р.) вони лише формально підпорядковувались органам міського самоврядування, практично не надавали звіти про свою роботу центральним органам державної влади, як і громадськості. До 60-х років ХІХ ст. царська влада не була зацікавлена в розвитку банківської мережі, оскільки на той час у країні спостерігався слабкий розвиток економіки, а тому й нерозвиненість фінансових операцій. Після запровадження ліберальних реформ 60–70-х років ХІХ ст., підйому економіки, залучення в економічні про- цеси широкого кола населення спостерігався стрімкий ріст кредитно-фінансових установ, у тому числі й міських громадських банків, що відкривалися насамперед у повітових містечках, де була слабка мережа відділень державних та акціонерних кредитних установ. Нові банки вже управлялися міськими думами, під незначним контролем з боку державної влади. Кризові явища, що спостерігалися у 80–90-х роках ХІХ ст. (російсько-турецька війна 1877–1878 рр., вбивство імператора Олександра ІІ в березні 1881 року, згортання ліберальних реформ, економічний спад), спричинили деградацію системи міських громадських банків. Це змушувало уряд вдаватися до адміністративно-законодавчого регулювання їхньої діяльності, щоб звести до мінімуму фактори, які загрожували їхній стабільності. Результатом цього стала поява Нового положення про міські громадські банки 1883 року. Економічне піднесення на рубежі ХІХ–ХХ ст. підштовхнуло центральну владу на деяке розширення прав та можливостей міських громадських банків, що знайшло відображення в Положенні про міські громадські банки від 1912 року. У статті вказуються позитивні риси й недоліки Положень про міські громадські банки за 1857 р., 1862 р., 1883 р., 1912 р., визначаються обставини законодавчого регулювання міських кредитних установ. У дослідженні на прикладі діяльності Єлисаветградського міського банку робиться спроба показати особливості взаємовідносин правління банку з місцевою думою, охарактеризувати тенденції ведення банком кредитно-фінансових операцій, з’ясувати вплив подій як всеросійського значення, як-то: війни (Кримська 1853–1856 рр., російсько-турецька 1877–1878 рр.), проведення системних реформ 60–70-х років ХІХ ст., згортання ліберального реформування, економічна криза 80–90 років, підйом економіки початку ХХ ст., так і локального, наприклад, єврейські погроми 15–17 квітня 1881 р. в Єлисаветграді, на повноваження, компе- тенцію, результати роботи міського самоврядування і міського громадського банку. (en) The article analyzes the development of city public banks in the 19th and early 20th centuries on the basis of legal documents regulating their activities, and practical work on the example of Yelysavethrad City Public Bank. In the system of credit institutions of the Russian Empire, city public banks occupied a significant place, being non-state financial institutions created by city communities to primarily satisfy the interests of citizens. Before the legislative regulation of the activities of city banks (Regulations on City Public Banks of 1857 and 1862), they were only formally subordinated to the city self-government bodies, practically did not provide reports on their work to the central state authorities, as well as to the public. Until the 60s of the 19th century the tsarist authorities were not interested in the development of the banking network, because at that time the country was experiencing weak economic development, and therefore underdevelopment of financial operations. After the introduction of liberal reforms in the 60s and 70s of the 19th century, the rise of the economy, and the involvement of a wide range of the population in economic processes, there was a rapid growth of credit and financial institutions, including city public banks, which were opened primarily in county towns, where there was a weak network of branches of state and joint-stock credit institutions. The new banks were already managed by city councils, with little control from the state authorities. Crisis phenomena observed in the 80s and 90s of the 19th century (the Russian-Turkish war of 1877–1878, the assassination of Emperor Alexander II in March 1881, the collapse of liberal reforms, economic recession) caused the degradation of the system of city public banks. This forced the government to resort to administrative and legislative regulation of their activities in order to minimize the factors that threatened their stability. As a result, the emergence of the New Regulations on City Public Banks in 1883. Economic rise at the turn of the 19th–20th centuries pushed the central government to some expansion of the rights and opportunities of city public banks, which was reflected in the Regulations on City Public Banks of 1912. The article points out the positive features and shortcomings of the Regulations on City Public Banks of 1857, 1862, 1883, and 1912, and determines the circumstances of the legislative regulation of city credit institutions. In the study, using the example of Yelysavethrad City Bank, an attempt is made to show the features of the relationship between the bank's board and the local council, to characterize the tendencies of the bank's credit and financial operations, to find out the impact of events of all-Russian importance, such as the war (Crimean in 1853–1856, Russian-Turkish in 1877–1878), carrying out systemic reforms in the 60s–70s of the 19th century, the collapse of liberal reforms, the economic crisis of the 80s–90s, the rise of the economy at the beginning of the 20th century, and of the local importance, for example, the Jewish pogroms of 15-17 April 1881 in Yelysavethrad, on the authority, competence, results of the work of the city self-government and the city public bank.Документ Порівняльна характеристика реформ в Австрійській та Російській імперіях другої половини XVIII ст.(2024) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleg(ua) Стаття розглядає процес реформ у двох імперіях – Австрійській та Російській, які проводили Марія Терезія та Йосиф ІІ в габсбурзьких територіях і Катерина ІІ в російських землях, котрі в історіографії отримали назву політики «освіченого абсолютизму». Зазначаються ключові риси цієї політики, такі як використання ідей раціоналізму та освіти як ідеологічної бази, активна законодавча та законотворча діяльність, спрощення системи управління, створення дієвого бюрократичного апарату, протегування торгівлі та підприємництву, поліпшення життєвого рівня населення, реформування правової системи, удосконалення системи освіти, широка благодійницька діяльність тощо. У дослідженні з’ясовуються спільні ознаки модернізаційних перетворень, а також зазначаються відмінності в реалізації реформ у Габсбурзькій та Російській імперіях у другій половині XVIII ст. Наприклад, різниця була в характері централізації. Російська імперія, розвиваючись як унітарна держава, ставила за мету підвищення ефективності наявного державного апарату, тоді як Габсбурзька імперія почала централізаційні заходи лише із середини XVIII ст. Відрізнялася соціальна база реформ – Катерина ІІ намагалася зберегти станові привілеї для дворянства, а Йосиф II діяв в інтересах «загального блага», не надаючи переваги жодному зі станів. Австрійська бюрократія у порівнянні з російською була ефективнішою, завдяки залученню різних верств суспільства на державну службу. Стаття розглядає спроби володарів обох імперій врегулювати важливі питання взаємин між землевласниками й селянами. Щодо Йосифа ІІ, його закон від 1781 року скасував кріпосне право, надав селянам право виходу з громади й села, вільного вибору професії, одруження без згоди панів, звертання зі скаргами до суду, навчання ремеслу, була замінена панщина грошовою платою тощо. Катерина ІІ продовжувала політику кріпосної залежності селян, включно з тілесними покараннями. Робиться спроба розкрити подібності та відмінності між імперіями в їхніх соціальних, освітніх, культурних аспектах. Наприклад, монархи прагнули створити систему освіти, що формувала грамотних підданих. Подібні цінності й погляди мали австрійські та російські імперські еліти, які виростали зі схожого соціального та культурного середовища, проводили однотипний спосіб життя. У статті зазначається, що Російська імперія та Габсбурзька монархія мала спільні риси: обидві імперії були великі за територією, континентальні, мілітарні, бюрократичні, поліетнічні, багатоконфесійні, прагнули мати статус великої європейської держави, намагалися наздогнати своїх суперників та вести війни для досягнення зовнішньополітичної переваги.