Кафедра історії України та всесвітньої історії
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/26
Переглянути
366 результатів
Результати пошуку
Документ Основи геральдики(Середняк Т. К., 2024)(ua) Посібник забезпечує викладання нормативного курсу «Спеціальні історичні дисципліни (з джерелознавством)» як важливого складника системи історичних знань. Знайомить студентів з однією зі спеціальних історичних наук – геральдикою, дає відомості про основні критерії формування сучасної системи територіальної та муніципальної геральдики. Навчальні матеріали будуть корисні для виконання історичних досліджень. Для студентів-істориків, а також усіх, хто цікавиться геральдикою.Документ Битва за Дніпро : дискусійні аспекти протистояння Червоної армії і Вермахту влітку 1943 – навесні 1944 року(Видав. дім "Гельветика", 2024) Чорний, Олександр Васильович; Chornyi, Oleksandr(ua) Битва за Дніпро у роки Другої світової війни стала однією з найтриваліших кампаній у протистоянні Червоної армії і Вермахту на Східному фронті та найменш вивченою в радянській і сучасній українській історичній науці, що й досі визначає її актуальною та дискусійною проблемою. У пропонованій публікації на тлі радянських та пострадянських уявлень про битву за Дніпро автор показав її найбільш дискусійні моменти та стереотипні судження стосовно подолання Червоною армією дніпровського рубежу, які зафіксовані в науковій, навчальній та публіцистичній літературі. Дослідник наголосив, що хронологія та географія битви в радянській історіографії війни з ідеологічних та пропагандистських міркувань були значно скорочені, аби загнати її результати і наслідки у тінь перемог під Сталінградом і на Курському виступі. Це позначилося на характері дослідницьких реконструкцій подій на Дніпрі і в епоху СРСР і значною мірою вплинуло на історіографічний процес у межах окресленої проблеми в українській історичній науці після 1991 р. Торкаючись найбільш стереотипних суджень про битву за Дніпро, насамперед оцінок драматичних і трагічних подій на Букринському плацдармі у вересні-жовтні 1943 р., суджень стосовно «святкових» боїв за Київ у листопаді 1943 р., уявлень про радянські втрати на Дніпрі, автор пояснив природу їх появи в історіографії проблеми, з’ясував, наскільки вони відповідають об’єктивному вивченню битви за Дніпро та визначенню її місця і значення у межах Другої світової війни. (en) The battle of the Dnieper during World War II became one of the longest campaigns in the confrontation between the Red Army and the Wehrmacht on the Eastern Front and the least studied in Soviet and modern Ukrainian historical science, which still defines it as an actual and debatable problem. Taking into account Soviet and post-Soviet ideas about the battle of the Dnieper, the offered publication shows its most controversial moments and stereotypical judgments regarding the overcoming of the Dnieper front by the Red Army, which are recorded in scientific, educational and journalistic literature. The author of this publication emphasized that the chronology and geography of the battle in the Soviet historiography of the war were significantly shortened for ideological and propaganda reasons to hide its results and consequences into the shadow of the victories at Stalingrad and the Kursk Bulge. This affected the character of research reconstructions of events on the Dnieper also in the era of the USSR, and to a large extent influenced the historiographical process within the framework of the outlined problem in Ukrainian historical science after 1991. Considering the most stereotypical judgments about the battle of the Dnieper, first of all – assessments of the dramatic and tragic events at the Bukryn bridgehead in September–October 1943, judgments regarding the “celebratory” battles for Kyiv in November 1943, ideas about Soviet losses on the Dnieper, the researcher explained the nature of their appearance in the historiography of the problem, found out how they correspond to the objective study of the battle of the Dnieper and the determination of its place and significance within the framework of World War II.Документ Тема війни та військова таємниця в розпорядчій документації радянських цензурних органів 1920–1940-х років(Видав. дім "Гельветика", 2024) Позднякова, Інна Сергіївна; Pozdniakova, Inna(ua) Метою дослідження є висвітлення особливостей охорони військової таємниці та відображення воєнної тематики в матеріалах радянських органів, які виконували функцію політичного контролю за інформаційними потоками протягом 1920–1940-х років. Задля досягнення поставленої мети застосовано метод джерелознавчого аналізу, історико-генетичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний та аналітичний методи. Доведено, що цензура була одним з основних засобів політико-ідеологічного контролю в СРСР. З’ясовано, що нормативна база, якою керувалися цензори у своїй роботі, була досить широкою, однак найбільше значення мали спеціальні переліки заборонених для публікації тем, зміст яких указує на політичний характер радянської цензури у цілому. Розглянуто зміст та підходи до упорядкування переліків відомостей, які не підлягали оприлюдненню. Доведено, що список таємниць державні структури розробляли під керівництвом партії. Зазначено, що роки Другої світової війни є особливим періодом в історії радянської цензури, адже в умовах війни охорона державної та військової таємниць набула величезного значення. Аналіз наказів Головліту, які доповнювали та роз'яснювали зміст «Переліку відомостей, що становлять військову та державну таємницю, на воєнний час», дав змогу простежити механізми дозування та висвітлення в потрібному контексті інформації про події на фронті та в тилу. Установлено, що під керівництвом партії система займалась як забезпеченням захисту військових таємниць, так і приховуванням масштабів воєнних катастроф і прорахунків радянського військового командування. Після завершення війни інституції радянської цензури брали активну участь у створенні міфу про «Велику Вітчизняну війну». Архівні матеріали підтверджують, що з бібліотек вилучалася література, яка суперечила сталінським оцінкам війни. Вилучення «небажаної» літератури було складовою частиною процесу насадження сталінської воєнної доктрини й мало підготувати підґрунтя для міфологізації подій німецько-радянської та Другої світової війни в СРСР. (en) The study aims to highlight the peculiarities of military secret protection and the reflection of military topics in the materials of Soviet bodies that performed the function of political control over information flows during the 1920s–1940s. To achieve the set goal, the method of source analysis, as well as historical-genetic, problemchronological, retrospective and analytical methods, was applied. It has been proven that censorship was one of the main means of political and ideological control in the USSR. It has been found that the regulatory framework that the censors used in their work was quite broad, but the most important were the special lists of topics prohibited for publication, the content of which indicates the political nature of Soviet censorship as a whole. The content and approaches to organizing lists of information that were not subject to publication have been considered. It has been proven that the list of secrets was developed by state structures under the party leadership. The years of World War II are noted as a special period in the history of Soviet censorship because the protection of state and military secrets became extremely important in wartime conditions. The analysis of Holovlit's orders, which supplemented and clarified the content of the "List of Information Constituting a Military and State Secret for Wartime", made it possible to trace the mechanisms of dosing and coverage of information about events at the front and in the rear in the appropriate context. It has been established that, under the party leadership, the system was engaged in ensuring the protection of military secrets and concealing the scale of military disasters and miscalculations of the Soviet military command. After the end of the war, Soviet censorship institutions took an active part in creating the myth of the "Great Patriotic War". Archival materials confirm that literature that contradicted Stalin's assessment of the war was removed from libraries. The removal of "unwanted" literature was part of instilling Stalin's military doctrine and preparing the ground for mythologizing the events of the German-Soviet War and World War II in the USSR.Документ Бойові дії під Харковом у травні 1942 року на сторінках пропагандистської преси окупованих українських територій(Видав. дім "Гельветика", 2024) Грінченко, Віктор Григорович; Grinchenko, Viktor(ua) У статті висвітлюються та аналізуються різнопланові матеріали, які були опубліковані у 1942 р. в газетній періодиці окупованих українських територій і стосувалися бойових дій під Харковом у травні 1942 р. Вони можуть слугувати певним доповненням до вже існуючих наукових досліджень у висвітленні цих подій Другої світової війни та їхній інтерпретації однією з протиборчих сторін у німецько-радянській війні. Установлено, що на сторінках газет були представлені досить численні публікації з указаної тематики: короткі фронтові зведення про поточні події, окремі аналітичні статті з оцінкою стратегії й тактики воюючих сторін, більш чи менш змістовні відгуки кореспондентів засобів масової інформації різних країн (переважно сателітів Німеччини) як «закордонних свідків» про бої під Харковом, деякі картографічні матеріали, фотознімки та ін. Джерелами для цих публікацій, як правило, слугували офіційні інформаційні повідомлення з Берліна, пропагандистські матеріали, узяті із центральних німецьких видань, із радіоповідомлень тощо. Окремі згадані у тогочасній газетній періодиці факти, оцінки, аналітичні судження знаходять підтвердження у працях сучасних дослідників, які характеризують цю битву як приклад бою, де успіху досягає більш рішуча, швидка і досвідчена сторона, які відзначають, що командування Південно-Західного фронту було близьким до перемоги, однак німецьке командування змогло обернути ситуацію на свою користь, і війська РСЧА зазнали нищівної катастрофи. Тоді як у радянських засобах масової інформації невдачі Червоної армії під Харковом всіляко замовчувалися, населення України, яке проживало в окупації, мало можливість дізнатися про цю поразку і втрати радянських військ безпосередньо по гарячих слідах. Хоча ця інформація досить тенденційно висвітлювалася у пропагандистській інтерпретації окупантів, але в низці аспектів вона була недалека від істини. (en) The article highlights and analyzes various materials published in 1942 in the newspaper periodicals of the occupied Ukrainian territories, which covered the hostilities near Kharkiv in May 1942. They can serve as a certain addition to the current scientific studies covering these events of World War II and their interpretation by one of the opposing sides in the German-Soviet war. It has been established that quite a large number of publications on the above topic were presented in newspapers: short front status reports on the current events, separate analytical articles evaluating the strategy and tactics of the opposing sides, more or less meaningful reviews of mass media reporters from various countries (mainly German satellites) as “foreign witnesses” of hostilities near Kharkiv, certain cartographic materials, photographs, etc. The sources for these publications were, as a rule, official information messages from Berlin, propaganda materials taken from central German publications, from radio messages, etc. Individual facts, reviews, and analytical judgments mentioned in the newspaper periodicals of that time are confirmed in the works of modern researchers, who characterize this battle as an example of a battle where the more decisive, quick and experienced side succeeds, and who note that the South-Western Front Command was close to victory, however the German Command was able to turn the situation in its favor, and the WPRA troops suffered a devastating disaster. While in the Soviet mass media the Red Army’s failures near Kharkiv were hushed up in every possible way, the population of Ukraine living under occupation had the opportunity to learn about this defeat and the losses of the Soviet troops without delay. Although this information was covered in a rather biased manner in the propagandistic interpretation of the occupying power, it was not far from the truth in a number of aspects.Документ Господарська діяльність львівського монастиря домініканців в останній третині XVIII століття(Видав. дім "Гельветика", 2024) Пономаренко, Людмила Василівна; Житков, Олександр Анатолійович; Ponomarenko, Lyudmyla; Zhytkov, Oleksandr(ua) У статті досліджено господарську діяльність львівського монастиря домініканців в умовах реалізації Йосифинських реформ, які мали встановити контроль держави за матеріальними ресурсами духовних власників та обмежити традиційні права католицької церкви. Проаналізовано процес формування земельної власності монастиря та майнових надбань, отриманих Орденом від світських осіб за заповітами, жалуваннями та власними придбаннями. Розглянуто законодавчу діяльність Австрійської влади стосовно регламентації діяльності чернецтва на території коронного краю Галичини-Лодомерії. На основі інвентарних описів та матеріалів Йосифинської метрики вивчено основні галузі господарства львівського монастиря домініканців. Відзначено, що структура землеволодіння відповідала феодальному характеру власності, де основна частина орної землі, городів та луків передавалась у користування селянам, власникам належали ліси та найкращі за урожайністю землі. Домінії та села домініканців, які знаходились в околицях м. Львова, мали родючі ґрунти, компактне розташування, що сприяло розвитку рільництва та тваринництва. Зернове господарство у фільварках забезпечувалось у достатній кількості власним інвентарем, мало зручні умови зберігання та переробки. Наявність великих випасів, відходів переробки сировини на броварнях та горжельнях, а також данина селян слугували основою збільшення поголів’я у тваринництві, яке гарантувало власнику продукти харчування та забезпечення товарами ринку. В останній третині XVIII століття господарство Ордену залучається до торгово-підприємницької діяльності на постійній основі. Домініканці торгували продукцією рільництва, тваринництва, спиртними напоями. Зауважено, що в зазначений період у львівському монастирі домініканців спостерігалась тенденція до збільшення продукції тваринництва саме на продаж. Вироблення та реалізація алкогольних напоїв мали виключно ринкове спрямування. Спиртні напої збували через систему численних шинків, які були у кожному населеному пункті. Реформи Австрійської держави, які обмежували права власників користуватись баналітетними правами та іншими феодальними прерогативами, стимулювали розвиток власного господарства монастиря та його включення до механізму ринкових відносин, що активно формувався. (en) The article examines the economic activities of the Lviv Dominican monastery in the context of the Josephinian Reforms, which were intended to establish state control over the material resources of spiritual owners and limit the traditional rights of the Catholic Church. Authors analyze the process of formation of the monastery’s land property and property acquired by the Order from secular persons through bequest, gifts, and its own acquisitions. The Austrian authorities’ legislative activity in regulating monastic representatives’ activities in the Crown land of Galicia and Lodomeria is examined. On the basis of inventory records and the Josephine metric’s data, the main branches of the economy of the Lviv Dominican monastery are studied. It is noted that land tenure structure complied with the feudal property type, according to which the bulk of arable land, vegetable gardens and meadows were transferred to the use of peasants, and the owners posessed forests and the best yielding land. Dominias and Dominican villages located in the vicinity of Lviv had fertile soils and a compact location, which favoured the development of arable farming and animal husbandry. Grain farming on the farmsteads was provided with sufficient inventory, convenient storage and processing facilities. The availability of large pastures, waste from the processing of raw materials in breweries and distilleries, as well as peasants’ tribute, served as the basis for increasing the number of livestock, which guaranteed the owner food and supply of goods to the market. In the last third of the 18th century, the Order’s economy was involved in trade and business activities on a regular basis. The Dominicans traded in agricultural and livestock products, and alcoholic beverages. It is noted that during this period, the Lviv Dominican monastery tended to increase livestock production specifically for sale. The production and sale of alcoholic beverages were exclusively market-oriented. Alcoholic beverages were sold through a system of numerous taverns in every village. The reforms of the Austrian state, which restricted the rights of owners to use banal rights and other feudal prerogatives, stimulated the development of monastery’s own economy and its inclusion in the mechanism of market relations that was being actively formed.Документ Archaeological field school: implementation analysis in institutions of higher education(Видав. дім "Гельветика", 2024) Панченко, Кирило Ігорович; Panchenko, Kyrylo; Mohylov, Oleksandr; Tarasov, Andriy; Lyashko, Yuriy; Могилов, Олександр; Тарасов, Андрій; Ляшко, Юрій(en) The article is devoted to the analysis of the experience of organising and holding archaeological summer schools, their role in the formation of special competencies of future historians, archaeologists, teachers, employees of scientific institutions, museums and cultural heritage protection authorities. The training of future specialists in the field of history, and especially of future archaeologists, requires the mastery of specific professional skills, including practical skills in working with archaeological sources and independently organising and carrying out excavations. Some of these skills are acquired through internships during university studies. Recently, another form of organising the educational and scientific process has gained popularity – the summer archaeological field school. Scientific archaeological expeditions are often the basis for the organisation of summer schools. The school makes it possible to combine practical work at archaeological sites, lectures on archaeology and history, as well as excursions and educational activities. In 2015–2021 summer schools were organized on the basis of archaeological expeditions of the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine, involving students from the universities of Kyiv, Kharkiv, Dnipro, Kropyvnytskyi, Kryvyi Rih, Sumy and Kamianets-Podilskyi. Oleksandr Mohylov, a Senior Researcher at the Institute of Archeology of the National Academy of Sciences of Ukraine, became the head of the project. The research was carried out on the territory of well-known archaeological sites: Bilsk and Motronyn hillforts of the Scythian period, individual settlements and mounds, and the site from the second half of the 17th century on the castle hill in Chyhyryn. Thus, the students worked on different types of archaeological sites. (ua) Статтю присвячено аналізу досвіду організації та проведення археологічних літніх шкіл, їх ролі у формуванні професійних навичок майбутніх істориків, археологів, музейників та співробітників органів охорони культурної спадщини. Підготовка фахівців з історичної галузі вимагає вміння працювати з археологічними джерелами та самостійно організовувати і проводити дослідження. Частину таких навичок здобувачі вищої освіти отримують під час проходження практик. Останнім часом популярності набуває ще одна форма організації освітнього та наукового процесу – літня польова археологічна школа. Базою для літніх шкіл найчастіше слугують наукові археологічні експедиції. Така форма роботи дозволяє поєднувати практичні роботи на археологічних об’єктах, лекційні курси з археології та історії, а також екскурсійнопросвітницьку діяльність. Протягом 2015–2021 рр. на базі експедицій Інституту археології Національної академії наук України були організовані літні школи, до участі в яких залучено здобувачів освіти з університетів Києва, Харкова, Дніпра, Кропивницького, Кривого Рогу, Сум та Кам’янця-Подільського. Проект був реалізований під керівництвом старшого наукового співробітника відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України Олександра Могилова. Дослідження проводилися на території відомих археологічних пам’яток: Більського та Мотронинського городища скіфського часу, окремих поселеннях та курганах, а також пам’ятці другої половини XVII ст. на замковій горі в Чигирині. Таким чином, учасники школи працю.Документ Ковальков О. Л. Афганська війна СРСР (1979–1989 рр.) у радянському художньому кінематографі в контексті «візуальної історії»(Видав. дім "Гельветика", 2024) Ковальков, Олександр Леонідович; Kovalkov, Oleksandr(ua) У статті здійснено спробу контент-аналізу художніх фільмів, присвячених Афганській війні СРСР (1979–1989 рр.), із застосуванням методологічного інструментарію «візуальної історії». Джерельною базою послугували десять кінострічок, створених у СРСР упродовж 1983–1991 рр. Доведено, що кінематографічна версія Афганської війни (1979–1989), створена в СРСР, цілком відповідала тенденціям її висвітлення в офіційних ЗМІ, науковій, науково-популярній літературі та публіцистиці. Можна простежити еволюцію зображення участі СРСР в афганській кризі від «невідомої війни» через «героїчну війну» до «непотрібної» і «злочинної» війни. Це було зумовлено змінами суспільно-політичних настроїв у СРСР півпливом «перебудови» й часткової «гласності», деміфологізації радянського минулого й дійсності, а також політичного оцінювання збройного вторгнення до Афганістану в грудні 1979 р. Другим з’їздом народних депутатів СРСР. Для радянського суспільства художні фільми про Афганістан були важливим засобом переоцінювання цінностей та самопізнання. Контент-аналіз художніх фільмів, знятих у СРСР у 1983–1991 рр., засвідчив загалом адекватне перенесення на екран історичних обставин Афганської війни. Попри знач- ний ідеологічний і адміністративний контроль із боку радянської влади над мистецтвом, автори художніх фільмів не лише відтворили трагізм і жорстокість тієї війни, але й звернули увагу глядача на складні суспільно-політичні й морально-ідеологічні проблеми СРСР і пізньорадянського суспільства. Більшість фільмів були антивоєнними, і їх критично-викривальний зміст посилив негативне ставлення суспільства до Афганської війни і політики кремлівського керівництва. Це своєю чергою підважувало авторитет комуністичної влади й було вагомим чинником кризи радянської суспільно-політичної системи, що, зрештою, і призвело до розпаду Радянського Союзу. (en) the methodological tools of “visual history” has been carried out in the article. Ten films created in the USSR during 1983–1991 served as the source base of the research. It has been proven that the cinematic version of the Afghan war (1979–1989), created in the USSR, fully corresponded to the trends of its coverage in the official mass media, scientific and popular science literature, and journalism. It is possible to trace the image evolution of the USSR’s participation in the Afghan crisis from an “unknown war” through a “heroic war” to an “unnecessary” and “criminal” war. This was due to changes in socio-political attitudes in the USSR under the influence of “perestroika” and partial “glasnost”, demythologizing of the Soviet past and reality, as well as the political assessment of the Afghanistan armed invasion in December 1979 by the Second Congress of People's Deputies of the USSR. Feature films about Afghanistan were an important means of reassessment of values and self-discovery for Soviet society. The content analysis of feature films shot in the USSR in 1983–1991 showed that the historical circumstances of the Afghan war were generally adequately portrayed on the screen. Despite the significant ideological and administrative control over an art by the Soviet authorities, the authors of feature films not only recreated the tragedy and cruelty of that war, but also drew the viewer’s attention to the complex socio-political and moral-ideological problems of the USSR and late Soviet society. Most of the films were anti-war, and their critical and revealing content strengthened the negative attitude of society towards the Afghan war and the policy of the Kremlin leadership. This, in turn, undermined the authority of the communist government and was a significant factor in the crisis of the Soviet socio-political system, which ultimately led to the collapse of the Soviet Union.Документ Особливості навчання і виховання дітей дворян шкільного віку в д ругій половині ХІХ – на початку ХХ ст.(Видав. дім "Гельветика", 2024) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleh(ua) Досліджуючи життя дітей російської імперії другої половини XIX – початку ХХ ст., необхідно враховувати не тільки статеві відмінності, але й особливості соціокультурної стратифікації тодішнього суспільства, що знаходилося в процесі модернізації. Це вимагає від дослідника розрізняти повсякденність дівчаток і хлопчиків із різних соціальних груп. У статті зроблено спробу дослідити особливості навчання і виховання дітей дворян пореформеного періоду, з’ясувати ролі батька, матері, соціального середовища у вихованні молодого покоління в підлітковому віці. У статті наголошено на відмінностях освітнього процесу до середини ХІХ ст. (тоді для дворянських дівчат 7–11-ти років існували виключно закриті інститути та пансіони, після закінчення яких вони знову опинялися під опікою гувернантки аж до заміжжя, а хлопці здобували освіту з 10–11-ти років у закритих закладах освіти, школах відкритого типу, дома, під керівництвом гувернера чи вчителів, і після освітнього процесу батьки намагалися дівчат видати заміж, а юнаків прилаштувати на службу) і в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть, коли батьки насамперед прагнули дати належну освіту своїм чадам, попри сімейні фінансові проблеми. У статті наголошено на чинниках, що спонукали батьків зробити вибір освітнього закладу для дитини: матеріальні статки сім’ї, можливість отримати безплатне місце або стипендію на навчання, отримання допомоги в освіті від станових, благодійних організацій, опікунської ради, деяких меценатів. Під час вивчення зазначеної теми було використано інформацію про Єлисаветградську громадську жіночу гімназію. З відкриттям там восьмого класу (80-ті роки ХІХ ст.) випускниці гімназії отримали можливість мати фах домашніх наставниць і вчительок і працювати в багатьох освітніх закладах регіону. Відкриття нового приміщення гімназії (зараз це ЦДУ імені В. Винниченка) сприяло покращенню освітнього процесу, створенню належних умов життя, побуту гімназисток, організації їхнього дозвілля, показало турботу керівництва міста про виховання майбутніх учительок. (en) When studying the lives of children of the Russian Empire in the second half of the XIXth and early XXth centuries, it is necessary to take into account not only gender differences, but also the features of the sociocultural stratification of the society at that time, which was in the process of modernization. This requires the researcher to distinguish between the everyday life of girls and boys from different social groups. The article attempts to investigate the peculiarities of the education and upbringing of the children of nobles of the postreform period, to clarify the role of the father, mother, and social environment in the upbringing of the younger generation in adolescence. The article emphasizes the differences in the educational process until the middle of the XIXth century (at that time, there were exclusively closed institutes and boarding schools for noble girls aged 7–11, after which they were once again under the guardianship of the governess until marriage, while boys were educated from the age of 10–11 in closed educational institutions, open-type schools, at home, under the guidance of the governor or teachers and after the educational process, parents tried to marry off girls and enlist young men in the service) and in the second half of the XIXth and early XXth centuries, when parents primarily sought to give their children a proper education, despite family financial problems. The article emphasizes the factors that prompted parents to choose an educational institution for their child: the material wealth of the family, the opportunity to receive a free place or scholarship for education, receiving assistance in education from estates, charitable organizations, the board of trustees, individual patrons. When studying the mentioned topic, we used information about the Yelysavethrad Public Girls' Gymnasium, with the opening of the eighth grade there (80s of the XIXth century), graduates of the gymnasium got the opportunity to become home tutors and teachers and work in many educational institutions of the region. The opening of the new premises of the gymnasium (now it is the V. Vynnychenko Central State University) contributed to the improvement of the educational process, the creation of proper living conditions, the lifestyle of the gymnasium girls, and the organization of their leisure time, and showed the concern of the city leadership for the education of future teachers.Документ Взаємовідносини органів міського самоврядування та міських громадських банків у ХІХ – на початку ХХ ст.(Видав. дім "Гельветика", 2024) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleh(ua) У статті проводиться аналіз розвитку міських громадських банків у ХІХ – на початку ХХ ст. на основі правових документів, що регулювали їхню діяльність, та практичної роботи на прикладі Єлисаветградського міського громадського банку. У системі кредитних установ Російської імперії міські громадські банки займали суттєве місце, будучи недержавними фінансовими інституціями, створеними міськими громадами для задоволення насамперед інтересів городян. До законодавчого врегулювання діяльності міських банків (Положення про міські громадські банки від 1857 р. і 1862 р.) вони лише формально підпорядковувались органам міського самоврядування, практично не надавали звіти про свою роботу центральним органам державної влади, як і громадськості. До 60-х років ХІХ ст. царська влада не була зацікавлена в розвитку банківської мережі, оскільки на той час у країні спостерігався слабкий розвиток економіки, а тому й нерозвиненість фінансових операцій. Після запровадження ліберальних реформ 60–70-х років ХІХ ст., підйому економіки, залучення в економічні про- цеси широкого кола населення спостерігався стрімкий ріст кредитно-фінансових установ, у тому числі й міських громадських банків, що відкривалися насамперед у повітових містечках, де була слабка мережа відділень державних та акціонерних кредитних установ. Нові банки вже управлялися міськими думами, під незначним контролем з боку державної влади. Кризові явища, що спостерігалися у 80–90-х роках ХІХ ст. (російсько-турецька війна 1877–1878 рр., вбивство імператора Олександра ІІ в березні 1881 року, згортання ліберальних реформ, економічний спад), спричинили деградацію системи міських громадських банків. Це змушувало уряд вдаватися до адміністративно-законодавчого регулювання їхньої діяльності, щоб звести до мінімуму фактори, які загрожували їхній стабільності. Результатом цього стала поява Нового положення про міські громадські банки 1883 року. Економічне піднесення на рубежі ХІХ–ХХ ст. підштовхнуло центральну владу на деяке розширення прав та можливостей міських громадських банків, що знайшло відображення в Положенні про міські громадські банки від 1912 року. У статті вказуються позитивні риси й недоліки Положень про міські громадські банки за 1857 р., 1862 р., 1883 р., 1912 р., визначаються обставини законодавчого регулювання міських кредитних установ. У дослідженні на прикладі діяльності Єлисаветградського міського банку робиться спроба показати особливості взаємовідносин правління банку з місцевою думою, охарактеризувати тенденції ведення банком кредитно-фінансових операцій, з’ясувати вплив подій як всеросійського значення, як-то: війни (Кримська 1853–1856 рр., російсько-турецька 1877–1878 рр.), проведення системних реформ 60–70-х років ХІХ ст., згортання ліберального реформування, економічна криза 80–90 років, підйом економіки початку ХХ ст., так і локального, наприклад, єврейські погроми 15–17 квітня 1881 р. в Єлисаветграді, на повноваження, компе- тенцію, результати роботи міського самоврядування і міського громадського банку. (en) The article analyzes the development of city public banks in the 19th and early 20th centuries on the basis of legal documents regulating their activities, and practical work on the example of Yelysavethrad City Public Bank. In the system of credit institutions of the Russian Empire, city public banks occupied a significant place, being non-state financial institutions created by city communities to primarily satisfy the interests of citizens. Before the legislative regulation of the activities of city banks (Regulations on City Public Banks of 1857 and 1862), they were only formally subordinated to the city self-government bodies, practically did not provide reports on their work to the central state authorities, as well as to the public. Until the 60s of the 19th century the tsarist authorities were not interested in the development of the banking network, because at that time the country was experiencing weak economic development, and therefore underdevelopment of financial operations. After the introduction of liberal reforms in the 60s and 70s of the 19th century, the rise of the economy, and the involvement of a wide range of the population in economic processes, there was a rapid growth of credit and financial institutions, including city public banks, which were opened primarily in county towns, where there was a weak network of branches of state and joint-stock credit institutions. The new banks were already managed by city councils, with little control from the state authorities. Crisis phenomena observed in the 80s and 90s of the 19th century (the Russian-Turkish war of 1877–1878, the assassination of Emperor Alexander II in March 1881, the collapse of liberal reforms, economic recession) caused the degradation of the system of city public banks. This forced the government to resort to administrative and legislative regulation of their activities in order to minimize the factors that threatened their stability. As a result, the emergence of the New Regulations on City Public Banks in 1883. Economic rise at the turn of the 19th–20th centuries pushed the central government to some expansion of the rights and opportunities of city public banks, which was reflected in the Regulations on City Public Banks of 1912. The article points out the positive features and shortcomings of the Regulations on City Public Banks of 1857, 1862, 1883, and 1912, and determines the circumstances of the legislative regulation of city credit institutions. In the study, using the example of Yelysavethrad City Bank, an attempt is made to show the features of the relationship between the bank's board and the local council, to characterize the tendencies of the bank's credit and financial operations, to find out the impact of events of all-Russian importance, such as the war (Crimean in 1853–1856, Russian-Turkish in 1877–1878), carrying out systemic reforms in the 60s–70s of the 19th century, the collapse of liberal reforms, the economic crisis of the 80s–90s, the rise of the economy at the beginning of the 20th century, and of the local importance, for example, the Jewish pogroms of 15-17 April 1881 in Yelysavethrad, on the authority, competence, results of the work of the city self-government and the city public bank.Документ Становлення та періодизація зарубіжної історіографії радянської цензурної політики (1920-ТІ – 1980-ТІ РР.)(Видав. дім "Гельветика", 2024) Позднякова, Інна Сергіївна; Pozdniakova, Inna(ua) У статті розглянуто основні етапи становлення та розвитку зарубіжної історіографії радянської цензурної політики. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічного, історико-системного, історико-генетичного) методів. Дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та науковості. Мета статті полягає в тому, щоби проаналізувати періоди становлення зарубіжної історіографії радянської політичної цензури та визначити їх змістове наповнення. У роботі наведено кілька періодизацій цензурної політики радянської доби, що базуються на аналізі відповідного комплексу історичних джерел. З’ясовано, які фактори впливали на вибір дослідниками тих чи інших аспектів досліджуваної проблеми. Визначено джерельну базу розглянутих досліджень та ступінь поінформованості дослідників. Показано, що зарубіжні дослідники з об’єктивних причин не могли користуватися документами радянських архівів. Це вплинуло на рівень дослідження історії радянської цензурної політики та стимулювало теоретичне осмислення досліджуваного явища. Доведено наявність значної частини досліджень, які розглядають цензурну політику, як один із важливих складників ідеологічного механізму радянської політичної системи. Показано, що від самого початку саме західні дослідники визначали наукові напрями та методи вивчення історії радянської цензури. Більш системно історію радянської цензури почали вивчати лише з 1990-х рр., після розпаду Радянського Союзу, коли науковці отримали можливість дослідити значний масив недоступних раніше матеріалів. Отже, значна роль у вивченні радянської цензури до 1991 р. належить зарубіжним історикам, радянологам, філологам, дослідження яких ґрунтуються на документах відкритої преси, численних спогадах та свідченнях емігрантів. (en) The article examines the main stages of the formation and development of foreign historiography of the Soviet censorship policy. The research methodology is based on a combination of general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical-typological, historical-systemic, historical-genetic) methods. The research is based on the principles of historicism, systematicity and scientific knowledge. The purpose of the article is to analyze the period of formation of foreign historiography of Soviet political censorship and to determine their content. The work presents several periodizations of the censorship policy of the Soviet era, based on the analysis of the relevant set of historical sources. It was found out which factors influenced the researchers’ choice of certain aspects of the researched problem. The source base of the considered studies and the degree of awareness of the researchers are determined. It is shown that foreign researchers could not use the documents of the Soviet archives for objective reasons. This influenced the level of research into the history of Soviet censorship policy and stimulated the theoretical understanding of the studied phenomenon. It has been proved that there is a significant part of researches that consider the censorship policy as one of the important components of the ideological mechanism of the Soviet political system. t is shown that from the very beginning it was Western researchers who determined the scientific directions and methods of studying the history of Soviet censorship. The history of Soviet censorship began to be studied in a more systematic way only in the 1990s, after the collapse of the Soviet Union, when scientists had the opportunity to study a significant array of previously unavailable materials. Therefore, a significant role in the study of Soviet censorship before 1991 belongs to foreign historians, Sovietologists, philologists, whose research is based on documents of the open press, numerous memories and testimonies of emigrants.