Дисертації
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/2221
Переглянути
15 результатів
Фільтри
Налаштування
Search Results
Документ Підготовка майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності в процесі фахової підготовки(2025) Долгіх, Ярослав Вікторович; Dolhikh, Y. V.(ua) Дисертацію присвячено теоретичному осмисленню та практичному провадженню нових орієнтирів підготовки фахівців-музикантів у закладах фахової академічної музичної освіти (ФАМО) України. Подібні вказівники вбачаються в обов’язковій синхронізації освітнього процесу з мистецькими та суспільними процесами в сучасному соціумі. Це обумовлює розгляд музичної освіти крізь призму соціокультурної діяльності. Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що у XXI столітті соціальні перетворення змінили суспільний контекст функціонування академічної музики та практики фахівців-музикантів. Нові музично-культурні стандарти, принципи творчості, канали комунікації породили ситуацію, за якої в освітній концепції ФАМО розкрилися умовності та віртуальності. Однак, попри вагомість проблеми співвідношення академічної музичної освіти та соціуму, в українському музично-педагогічному дискурсі прецеденти її вирішення не є систематичними. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше запропоновано теоретико-методологічні основи підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності; здійснено розгляд сфери фахової академічної музичної освіти крізь призму інституційного підходу соціології; теоретично обґрунтовано плюралістичний погляд на сучасне соціокультурне середовище та місце музичного мистецтва в ньому; запропоновано визначення поняття «соціокультурна діяльність фахівців музичного мистецтва», номіновано компоненти, рівні та виміри цього явища; доведено зв’язок між сучасною соціокультурною ситуацією та психологічними, когнітивними, практичними вимірами навчання студентів, а також принципами організації освітнього процесу ФАМО; теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено структурно-функціональну модель підготовки фахівця-музиканта до соціокультурної діяльності; визначено організаційно-педагогічні умови підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності, запропоновано критерії, показники та рівні готовності до цієї практики. Набули подальшого розвитку дослідження соціологічної природи музичної освіти; застосування теорії соціокультурної діяльності у міждисциплінарному полі; вивчення музичної освіти та практики крізь призму теорії музичної самоідентифікації, концепції плюралізму еліт, праксиальної концепції музичної творчості на навчання, концепції інтонаційного образу світу; вивчення принципів професійної підготовки фахівців-музикантів; розробка методологічних основ формування соціокультурної компетентності майбутніх фахівців музичного мистецтва. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків. У першому розділі обґрунтовуються теоретичні основи підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності. Він складається з трьох підрозділів, кожен з яких висвітлює певну сторону явища, що досліджується. ФАМО розглядається крізь призму інституційного підходу соціології. Це дозволяє визначити три виміри її суспільного буття. Так, її функціональне призначення пов’язується з трансляцією нормативних установок, породжених академічним музичним мистецтвом (письмова природа музичної творчості, домінування комунікативної моделі концертного виступу, акцент на автономному характері музикування, орієнтація на створення унікального артефакту творчості, переконання щодо елітарності музичного мистецтва). Констатується, що трансляція цих норм забезпечується статусно-рольовою системою соціального інституту ФАМО, що включає ієрархічно диференційованих акторів, об'єднаних колективною інтенціональністю та розділених за статусними функціями. Визначається, що ФАМО як соціальна практика орієнтується на задоволення потреб індивідів та суспільства (сприяння музичній та професійній соціалізації, музично-естетичне виховання, забезпечення соціальної мобільності). Досліджується сучасна соціокультурна ситуація як контекст ФАМО та професійної діяльності музикантів. Здійснюється порівняння академічного музичного мистецтва та неакадемічних інтонаційних практик (фольклор та музика менестрельного типу) у площині ціннісно-світоглядних орієнтирів з метою визначення актуальних викликів музичної освіти. Аналіз та порівняння різних музичних практик за параметрами фіксації музичного твору, комунікативних основ музикування, автономності творчості, субкультурного домінування, мистецького ґатунку дозволяє дійти двох висновків. З одного боку, наголошується на ціннісній унікальності неакадемічних музичних практик, які домінують у соціокультурному середовищі сучасності. З іншого ж, констатовано потребу в переосмисленні освітньої концепції ФАМО, нормативні установки якої формують штучне середовище діяльності фахівців-музикантів. На підставі означеного визначається мета освітнього процесу, яка полягає у підготовці музикантів до соціокультурної діяльності. Музична практика фахівців музичного мистецтва досліджується крізь призму теорії соціокультурної діяльності. Констатується, що соціокультурна діяльність фахівців-музикантів спрямовується на забезпечення культурної динаміки та відбувається за принципами соціокультурної комунікації. Визначається, що її підґрунтям слугує музично-культурний досвід, втілений у комплексі музично-матеріальних, духовних, загальних та нормативних музичних цінностей. Наголошується, що соціокультурна комунікація є перемінною і має чотири комунікативно-функціональні проєкції – соціалізаційну, ресоціалізаційну, рецептивно-асиміляційну та рецептивно-акультураційну. Означені проєкції соціокультурної комунікації пов’язуються з кількома функціональними вимірами творчості: креативно-продуктивним, аналітично-критичним, педагогічним, виміром забезпечення. Означені координати соціокультурної діяльності професіоналів-музикантів запропоновано взяти за основу фахової підготовки музикантів. У другому розділі пропонується стратегія підготовки академічних музикантів до соціокультурної діяльності, втілена у певних організаційно-педагогічних умовах. Пропонується структурно-функціональна модель підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності. За її основу взято категорію соціокультурної компетентності, що свідчить про готовність здобувача до соціокультурної діяльності. Процес її формування визначається як динамічна організація, що містить мотиваційний, когнітивний та операційний складники. У моделі виокремлюється цільовий, теоретико-методологічний, організаційно-змістовний та діагностико-результативного блоки. У межах організаційно-змістовного сегмента моделі підготовки здобувачів акцентується на трьох організаційно-педагогічних умовах. Обґрунтовується педагогічна умова, пов’язана з мотивацією здобувачів освіти шляхом сприяння формуванню музичної ідентичності. Вказується, що вона синхронізується з мотиваційним компонентом готовності та втілюється у ряді освітніх установок: позиціювання здобувачів як особистостей, музичні інтереси яких є унікальними та неповторними; визнання значущості процесу музичної самосоціалізації студентів; організація освітнього процесу в орієнтації на задоволення базових психологічних потреб здобувачів у компетентності, спорідненості та автономності; оновлення освітнього середовища шляхом його структурування, створення атмосфери теплого та чуйного ставлення, підтримки автономії; організація спонукання студентів шляхом формування внутрішньої мотивації шляхом контекстуалізації та персоналізації навчання, а також забезпечення свободи вибору. Досліджується організаційно-педагогічна умова, що пов’язується з когнітивним компонентом готовності до соціокультурної діяльності та орієнтується на розвиток критичного мислення. Значущість критичного мислення для соціокультурної діяльності музикантів обґрунтовано через апеляцію до концепції сучасної мистецької еліти. Визначається, що виховання критичного мислення потребує конструювання особливого освітнього середовища, якому притаманні атмосфера когнітивного виклику, моделювання поліконтекстуальних координат навчання та оцінювання процесуальності мислення. Формування навичок критичної розумової активності синхронізується з композиторською, виконавською, слухацькою та музично-теоретичною проєкціями, що об'єднуються приматом слухацького сприйняття. Розглядається організаційно-педагогічна умова, пов’язана з організацією навчального процесу за принципами праксиальної концепції музичної освіти, що пов’язується з операційним компонентом підготовки фахівців-музикантів. З’ясовано, що ключовими установками цієї освітньої моделі є визнання мультикультурної природи музичного середовища, розуміння музичної творчості як цілеспрямованої музичної діяльності, акцент на її прагматичній орієнтації. Констатується, що реалізація подібної моделі музичної освіти пов'язується з трьома вимірами навчальної роботи, до яких відносяться формування професійної музично-культурної всеїдності, забезпечення досвіду оперування різними методами музичної творчості, формування ринкової компетентності здобувачів. Третій розділ присвячується експериментальній перевірці педагогічних умов формування підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності. Подаються результати дослідно-експериментальної роботи, що проходила впродовж 2021–2023 років за участю студентів та викладачів Кропивницького музичного фахового коледжу, Хмельницького музичного фахового коледжу ім. В. Заремби, Ужгородського музичного фахового коледжу імені Дезидерія Задора. Її результати демонструють дієвість запропонованих організаційно-педагогічних умов та методів yавчання. Подаються результати констатувального етапу експерименту, що вказують на середній рівень готовності студентів обох груп до соціокультурної діяльності. Розглядаються методичні засади формувального етапу експерименту, що відбувався у межах предметів «Сольфеджіо», «Теорія музики» та «Гармонія». Визначається, що втілення організаційно-педагогічних умов, доцільно здійснювати через: оновлення навчального матеріалу дисциплін із впровадженням в освітній процес зразків з неакадемічних музичних практик; модернізацію методики викладання музично-теоретичних дисциплін, у якій використовуються традиційні форми роботи рівнозначно з методами, що відповідають специфіці неакадемічних музичних практик; впровадження методів проблемного навчання, які мають меті сформувати навички критичного мислення; використання проєктної технології навчання, спрямованої на розвиток навичок практичної діяльності фахівців-музикантів Здійснюється інтерпретація результатів узагальнювального етапу дослідження, що вказує на якісну та кількісну відмінність між експериментальною так контрольною групами за параметрами сформованості компонентів готовності до соціокультурної діяльності. Матеріали роботи можуть використовуватися для подальшого наукового осмислення шляхів актуалізації освітнього процесу ФАМО та трансформації процесу підготовки музикантів сфери академічної музики. На отримані результати дослідження можна спиратися при розробці освітніх програм, робочих навчальних планів, робочих навчальних програм, а також при укладанні спецкурсів для закладів передвищої та вищої музичної освіти. Теоретичні та практичні здобутки дисертації можна застосовувати в навчальних курсах з педагогіки та методики в музичних коледжах, мистецьких факультетах університетів, музичних академіях. (en) The dissertation is dedicated to the theoretical understanding and practical implementation of new guidelines for the professional musicians training in Ukrainian professional academic musical education (PAME) institutions. Such guidelines are associated with the mandatory synchronization between the educational process and artistic and social processes in modern society. This determines the consideration of music education through the prism of socio-cultural activity. The relevance of the dissertation subject is determined by the social transformations of the 21st century, which changed the social context of the functioning of academic music and the practice of professional musicians. New musical and cultural standards, principles of creativity, and communication channels created a situation in which the conventionalities and virtualities of the PAME educational concept were revealed. However, despite the seriousness of the problem of the relationship between academic music education and society, there are no systematic cases of its solution in Ukrainian music and pedagogical discourse. The scientific novelty of the dissertation consists in highlighting the theoretical and methodological foundations of preparing a future specialist in musical art for socio-cultural activities for the very first time; the field of professional academic music education was considered through the prism of the institutional approach of sociology; a pluralistic view of the modern socio-cultural environment and the place of musical art in it was theoretically substantiated; a definition of the concept of “socio-cultural activity of musical art specialists” was proposed, the components, levels and dimensions of this phenomenon were named; the connection between the modern socio-cultural situation and the psychological, cognitive, practical dimensions of student learning, and the educational process of PAME is proven; the structural-functional model of training a musical art specialists for socio-cultural activity is theoretically grounded and experimentally verified; the organizational and pedagogical conditions of training of future specialist in musical art for socio-cultural activity are defined, the criteria, indicators and levels of readiness for this practice are proposed. These topics gained further development: research of the sociological nature of music education; application of the theory of sociocultural activity in the interdisciplinary field; music education and musical practice research through the theory of musical self-identification, the concept of pluralism of elites, and the praxial concept of musical creativity for learning, the intonation image of the world concept; studying the principles of professional training of musicians; developing the methodological bases for the formation of future musical art professionals sociocultural competence. The work consists of an introduction, three chapters and conclusions. In the first chapter, the theoretical foundations for preparing a future specialist in musical art for socio-cultural activity are substantiated. The first section consists of three subsections that consider aspects of the phenomenon. PAME is considered through the prism of the institutional approach of sociology. This made it possible to define three dimensions of her social existence. Its functional purpose is connected with the transmission of normative attitudes generated by academic musical art (the written nature of musical creativity, the dominance of the communicative model of concert performance, emphasis on the autonomous nature of music-making, orientation towards the creation of a unique artifact, beliefs about the elitism of musical art). It was established that the translation of normative attitudes is ensured by the status and role system of the PAME as a social institution. It includes hierarchically differentiated actors united by collective intentionality and divided by status functions. Furthermore, it was determined that FAMO as a social practice is oriented towards meeting the needs of individuals and society (promoting musical and professional socialization, musical and aesthetic education, and ensuring social mobility). The modern socio-cultural situation as a context of PAME and the professional activity of musicians is studied. In order to determine the actual challenges of music education, a comparison of academic musical art and non-academic intonation practices (folklore and minstrel music) is made from the point of view of worldview and value orientations. The analysis and comparison of different musical practices according to the parameters of fixation of a musical work, communicative foundations of music making, autonomy of creativity, subcultural dominance, and artistic quality allows us to reach two conclusions. First, non-academic musical practices that dominate the socio-cultural environment of today have valuable uniqueness. Secondly, there is a need to rethink the educational concept of PAME, the normative settings of which form an artificial environment for the activity of professional musicians. On this basis, the goal of the educational process is determined: it consists of preparing musicians for socio-cultural activity. The musical practice of musical art specialists was studied from the standpoint of socio-cultural activity. It is stated that the socio-cultural activity of professional musicians is aimed at ensuring cultural dynamics and takes place according to the principles of socio-cultural communication. Musical and cultural experience embodied in a complex of material, spiritual, general and normative musical values is defined as the foundation of socio-cultural communication. It was determined that sociocultural communication is variable and has four functional projections: socialization, resocialization, receptive-assimilation and receptive-acculturation. These projections are associated with several functional dimensions of creativity: creative-productive, analytical-critical, pedagogical, and supportive. The specified coordinates of the socio-cultural activit y of professional musicians were chosen as the basis for the professional training of musicians. The second chapter offers a strategy of academic musicians training for socio-cultural activity. It is embodied in certain organizational and pedagogical conditions. A structural-functional model of training a future specialist in musical art for socio-cultural activities is proposed. It is based on the concept of socio-cultural competence, which indicates the applicant's readiness for socio-cultural activity. The process of its formation is defined as a dynamic model containing motivational, cognitive and operational components. Target, methodological, organizational, and resultative blocks are singled out in the model. Within the organizational and content segments of this model, three organizational and pedagogical conditions are defined. The first pedagogical condition related to the students' motivation through the formation of musical identity is substantiated. It is consistent with the motivational component of readiness and is embodied in a number of educational settings: positioning students as individuals with unique musical interests; recognition of the importance of the process of musical self-socialization of students; organization of the educational process aimed at meeting the basic psychological needs of students (competence, relatedness and autonomy); updating the educational environment by structuring it, creating an atmosphere of warm and sensitive attitude, supporting autonomy; organization of motivating students by forming internal motivation through contextualization, personalization of learning, and ensuring freedom of choice. The second pedagogical condition, focused on the development of critical thinking and related to the cognitive component of readiness for socio-cultural activity, was studied. The significance of musicians' critical thinking is substantiated by the concept of the modern artistic elite. It was determined that the development of critical thinking requires the construction of a special educational environment characterized by an atmosphere of cognitive challenge, simulation of polycontextual learning conditions, and assessment of procedural thinking. The formation of critical mental activity skills is synchronized with compositional, performing, listening and music-theoretical dimensions, united by the primacy of listening perception. The third pedagogical condition, which consists of the organization of the educational process according to the principles of the praxial concept of music education, is considered. It is related to the operational component of professional musician training. It was found that the key principles of such an educational model are the recognition of the multicultural nature of the musical environment, the understanding of musical creativity as a purposeful musical activity, and an emphasis on the pragmatic orientation of music making. Furthermore, it is noted that the implementation of such a model of musical education is possible by combining three dimensions of education: the formation of professional musical omnivorousness, the providing experience of various methods of musical creativity, and the formation of market competence of students. The third chapter is devoted to the experimental verification of the pedagogical conditions for training of a future musical art specialist for sociocultural activity. The experiment was conducted during the 2021–2023 years among students of the Kropyvnytskyi Music Applied College, Vladyslav Zaremba Khmelnytskyi Professional Music College, Uzhhorod D. Zador Musical Professional College. Its results allow us to state the effectiveness of the implemented pedagogical conditions and methods. The results of the ascertainment stage of the experiment are presented; they indicate the average level of readiness of students in both groups for socio-cultural activities. The methodical principles of the formative experiment that took place within the solfeggio, music theory, and harmony disciplines are considered. It is determined that the implementation of pedagogical conditions should be carried out through: updating the educational material of the disciplines by introducing samples from non-academic musical practices; modernization of methods of teaching music-theoretical disciplines by using forms of music making from non-academic musical practices equivalent to traditional ones; implementation of problem-based learning methods for the purpose of forming critical thinking; and the use of project-based learning technology for the development of musicians’ practical skills. The results of the generalization stage of the research are interpreted. They indicate a qualitative and quantitative difference between the experimental and control groups in parameters of readiness for sociocultural activities. The material of the dissertation can be used for further scientific understanding of the process of PAME actualization and transformation of the training of academic musicians. The obtained results of the research can be relied upon when developing educational programs, work curricula, and special courses for institutions of pre-higher and higher music education. The theoretical and practical achievements of the dissertation can be applied in educational courses on pedagogy and methodology in music colleges, art faculties of universities, and music academies.Документ Психопоетика прози Тодося Осьмачки(2025) Бойко, Вікторія Валентинівна(ua) Дисертацію присвячено аналізові психопоетикальних особливостей прози Тодося Осьмачки. Результати дослідження важливі для розуміння особистості митця: особливостей його свідомих та підсвідомих психічних виявів, що трасформуються в унікальність поетики автора та помітно вирізняють його з-поміж інших, оживлюючи інтерес реципієнтів до винятковості його постаті. У роботі системно проаналізовано мегатекст письменника: мемуари (автобіографії, «Мої товариші. Історико-мемуарна розвідка про людей Розстріляного відродження 20-х років», спогади Л. Коваленко, В. Біляєва, П. Одарченка, Ю. Стефаника, Г. Костюка, Т. Мороз-Стрілець, В. Покальчука, У. Самчука, М. Скорського, П. Филиповича, О. Черненко) та прозову спадщину митця (повісті «Старший боярин», «Ротонда душогубців», «План до двору» та оповідання «Психічна розрядка»). Аналіз джерел, які розкривають аспекти буттєвих та психофізіологічних рис митця, дає можливість виявити притаманні саме йому ознаки художності та забезпечує його об’єктивність. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні можливостей психопоетики як психологоспрямованої літературознавчої технології, що сприяло подальшому осягненню особистості та творчості Тодося Осьмачки. Обрану методологію доповнено окремими положеннями вчення про афекти (affect studies) (Б. Массумі, Ю. Лесняк), етнопсихологічними розвідками (Ю. Липа, Г. Лозко). До вербалізованих виявів особистості митця: листів, автобіографій, спогадів, які, традиційно, визначають його мегатекст, залучено художні біографії М. Слабошпицького «Поет із пекла», «Тодось Осьмачка : літературний профіль», І. Власенко «Утікач Тодось», Софії Наумович «Останні дні Львова», П. Маяра «Страх». Вказані джерела певною мірою інтерпретують реальні факти буття письменника, що компенсує окремі лакуни в мегатексті. Психопоетикальну методологію було поглиблено аналізом світоглядних позицій письменника та їхньої художньої реалізації. У дисертації осмислено наукові погляди О. Вертипорох, Н. Зборовської, А. Печарського, О. Піскун, І. Скляр щодо поняття «психопоетика»; розкрито основні положення психопоетикальної методології, розробленої С. Михидою, та реалізованої в наукових працях Л. Базів, Я. Даценко, О. Івашини; окреслено дослідницький інструментарій. Опрацьовано наукові дослідження, присвячені питанню автобіографізму та психобіографізму творчості. Аргументовано необхідність застосування в дослідженні поняття психоавтобіографізм, який легітимізує художній твір як джерело розкриття психосвіту митця. Зʼясовано, що повісті Тодося Осьмачки та оповідання «Психічна розрядка» є психоавтобіографічними. З урахуванням вичерпності категорії особистість для характеристики психосвіту митця окрему увагу приділено розкриттю соціальних ролей Тодося Осьмачки. У роботі висвітлено основні параметри свідомих аспектів особистості письменника, які художньо реалізовані у прозі. Зʼясовано, що особливості характеру, темпераменту, світогляду та спрямованості впливають на сюжето- та образотворення, визначають стильові домінанти поетики та виявляються в специфіці нарації. Проаналізовано основні риси характеру письменника: вимогливість до оточення, витривалість, правдолюбство, сила волі, пильність, любов до порядку, розсудливість, – що поглиблюють розуміння його особистості, зокрема як представника нордійського типу (за Ю. Стефаником) соціопсихічної структури української нації. Зʼясовано, що правдолюбство вербалізовано у творчості митця в специфічних мовних конструкціях – дотепах (за З. Фройдом). Аргументовано думку, що вони є однією з рис поетики автора, а саме: особливим видом емоційно забарвленого художнього мовлення. Засвідчено амбівалентність темпераменту митця як вагомого фактору його творчого потенціалу. Поєднання рис холеричного та флегматичного типів у його психоструктурі простежено і в поведінці Івана Нерадька (повість «План до двору»), що виявились одночасно в бажанні бути на самоті та високій продуктивності в стані емоційного збудження. Повноформатний аналіз творчої особистості Тодося Осьмачки уможливив дослідження таких свідомих виявів письменника як світогляд і спрямованість. Світоглядні орієнтири письменника вербалізовано в художній нарації. Зʼясовано, що світогляд митця визначає особливості його стильової манери, а саме: драматизм художнього світосприймання, ознаки екзистенціалізму, багатозначність символічних образів, метафоричність, субʼєктивізація письма тощо. Виявлено, що формування спрямованості Тодося Осьмачки від научительства до письменництва ґрунтувалося на глибокому відчутті митцем власної месійності. Художнє втілення цього психічного феномену простежено в особливостях самореалізації персонажів: від учителя (Гарасим Сокира, Гордій Лундик, Іван Нерадько) як носія національної ідентичності до українського письменника (Іван Брус), який переконаний у свій винятковості. Виявлено, що ключова спрямованість письменника, яка трансформована й у творчій діяльності, ґрунтується на національній ідентифікації автора та силі волі в протистоянні радянській системі, що обмежувала свободу. Художні артефакти психосвіту Тодося Осьмачки досліджено крізь призму психологічних концепцій А. Адлера, Ф. Салловея, З. Фройда. Виявлено одночасне функціонування у психоструктурі митця комплексів неповноцінності та переваги, які засвідчили вплив на свідоме спрямування митця на творчу діяльність. Серед рис художності, що спричинені виявами аналізованих комплексів, простережено акцентуацію мотивів пустки, порожнечі, самотності, сирітства. Розглянуто заявлену в спогадах Л. Коваленко проблему вияву едипового комплексу у психіці митця. Художню реалізацію несвідомого психічного процесу простежено на матеріалі повістей «Ротонда душогубців» та «План до двору». Аналіз творчої трасформації окремих аспектів едипового комплексу оприявив особливості поетики на рівні ключових проблем зрадництва й руйнування сімʼї та сприяв осягненню феномену творчої особистості. Унікальність авторського створення образів-персонажів, моделей їхніх взаємин, детального зображення їхнього зовнішнього світу та внутрішнього переживання, причини переосмислення відомих мотивів простежено крізь призму аналізу мікросоціального оточення автора та його трансформації в повісті «Ротонда душогубців». Зʼясовано, що несвідомі вияви психіки Тодося Осьмачки є формо- та змістотворчими чинниками поетики його творчості. Зосереджено увагу на знаковому епізоді в особистостому житті письменника, що, як засвідчив мегатекст, активізував творчу енергію митця. Знайомство Тодося Осьмачки з ігуменею Якторівського монастиря сестрою Йосифою (в миру – Олена Вітер) виявило функціонування захисних механізмів у психіці митця та дало можливість простежити специфіку авторської побудови психологічних колізій, що оприявлюють специфіку характеру персонажів, особливості їхніх внутрішніх переживань. У дослідженні здійснено детальний аналіз емоційної сфери письменника, що є однією з рушійних сил творчого процесу. Простежено художню реалізацію емоційної царини автора на матеріалі повісті «План до двору». Виявлено, що ознаки експресіонізму в прозі Тодося Осьмачки, засвідчені в працях В. Барчан, О. Лапко, С. Чернюк та ін., корелюють із особливостями його світобачення з надміру сильною реакцією на подразники. У поетиці такий взаємовплив виявляється в символізовації акцентованих образів: кладовище, хрести, круки, пустка. Вагомим фактором наближення до розуміння психічних рис творчої особистості, внутрішніх джерел художності та психофізіологічних процесів, які супроводжують творчий акт, стало застосування окремих аспектів дослідження в галузі affect studies. Маркери впливу афекту проаналізовано на трьох рівнях творення повісті «План до двору»: рівень сприйняття автором реальності, пік рецептивного вибуху та аналіз ролі афекту в структурі твору. Осмислено природу страху, який зафіксовано в низці спогадів про Тодося Осьмачку та в повісті «Ротонда душогубців». Зосереджено увагу на реальному (за З. Фройдом) страхові – такому, який є чимось раціональним і природним, тобто реакцією на сприйняття зовнішньої небезпеки. Його основним проявом є рефлекс утечі як вияв інстинкту самозбереження, що простежуємо і в біографії, і у творчості митця. На основі мегатексту доведено, що сам письменник фізично втікає від переслідувань радянської терористичної влади, переховуючись і зберігаючи себе. Цей процес художньо відображений у реакціях героїв повісті «Ротонда душогубців». Виявлено, що процес переважання вольової діяльності людини над емоційною полягає у свідомій постановці мети. У спогадах про митця і у вербалізованих інтенціях Івана Бруса простежуємо, що такою метою є порятунок та боротьба. Психічний стан страху, який притаманний Тодосеві Осьмачці, розглядаємо як вияв вольової та активної особистості. Основні результати дослідження узагальнено у висновках.Документ Методична система навчання математичних методів фізики у педагогічних університетах(2016) Подопригора, Наталія ВолодимирівнаДокумент Виховання дітей в українській селянській сім’ї Херсонської губернії (ХІХ – перша чверть ХХ століття)(2024) Яковенко, Сергій Анатолійович(ua) Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 011 – Освітні, педагогічні науки. – Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка. – Кропивницький, 2024. У дисертації, на основі історико-педагогічного аналізу узагальнено традиції і досвід виховання дітей в українській селянській сім’ї Херсонської губернії ХІХ – першої чверті ХХ ст.; охарактеризовано зміст, форми, методи й засоби виховання підростаючого покоління з урахуванням соціально-економічного, етнорегіонального, соціокультурного розвитку краю. У роботі, на підставі комплексного вивчення різнопланових джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст., історичних, історико-педагогічних матеріалів досліджено досвід виховання дітей у селянській сім’ї Херсонської губернії протягом ХІХ – першої чверті ХХ ст.; вивчено динаміку розвитку селянської сім’ї краю та вплив регіональної народної традиції на специфіку виховання у родині; досвід виховання селянських дітей регіону з урахуванням статево-вікової стратифікації традиційного суспільства, схарактеризовано зміст і напрями виховання дітей на різних вікових періодах їх життя (мала дитина – від народження до 7 років; отроки – від 7 до 14 років). Уточнено: чинники впливу на становлення інституту сім’ї в Херсонській губернії; значення батьків у процесі соціалізації селянської дитини; сутність обрядових дій охоронного призначення; особливості спілкування дітей різної статі. Розширено наукове знання щодо існуючих у ХІХ – першій чверті ХХ ст. історичних форм, методів, прийомів, засобів виховання дітей у батьківському домі. Подальшого розвитку набула систематизація ідей вітчизняних науковців щодо специфіки сімейного виховання у традиційній родині. У науковий обіг уведено нові та маловідомі факти, етнографічні матеріали та архівні джерела, що розкривають специфіку виховання дітей в Херсонській губернії в ХІХ – першій чверті ХХ ст. Хронологічні межі дослідження – ХІХ – перша чверть ХХ ст. – визначаються часом існування Херсонської губернії (1802–1921 рр.), що збігається з часовими межами функціонування традиційного суспільства на пізньому етапі його історичного розвитку. Вибір нижньої межі – 1803 р. – визначається Указом № 20760 від 15 травня 1803 р. про створення Херсонської губернії, який ознаменував початок активного її заселення, що зумовило особливості становлення інституту сім’ї, сімейного виховання в регіоні; та зумовлено інтенсифікацією процесу вивчення звичаїв, культури і побуту української селянської родини у своїх традиційних ознаках в доіндустріальному суспільстві, що відобразилося в інтенсивному накопиченні народознавчих праць. Верхня хронологічна межа дослідження визначається першою чвертю ХХ ст. Це був час руйнування традиційних структур життєдіяльності селянства під впливом колективізації, індустріалізації. Функції сім’ї набули нового змісту. Територіальні межі дисертації окреслені відповідно до вітчизняної історіографічної традиції й охоплюють територію Херсонського, Єлисаветградського, Олександрійського, Ананьївського, Одеського, Тираспольського повітів. У 1803 р. губернія була розділена на чотири повіти: Єлисаветградський, Тираспольський, Ольвіопольський і Херсонський. З липня 1806 р. на п’ять: Олександрійський, Єлисаветградський, Ольвіопольський, Тираспольський і Херсонський. У 1825 р. з частин Херсонського і Тираспольського повітів було створено Одеський повіт. У 1828 р. Ольвіопольський і Єлисаветградський повіти були скасовані і на їх основі створено Бобринецький повіт. У 1834 р. Тираспольський повіт був розділений на дві частини і створений новий Ананьївський повіт. У 1865 р. управління Бобринецького повіту перенесено до Єлисаветграду та повіт перейменовано в Єлисаветградський. Відносно сучасного адміністративно-територіального поділу України територіальні межі збігаються з кордонами Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей. Вивчення зазначеної проблеми стало можливим за рахунок вивчення історіографії та джерельної бази дослідження, адже існує досить велика кількість вітчизняних етнографічних джерел, які висвітлюють зміст, шляхи, засоби родинної педагогіки. Їх комплексне вивчення, аналіз та узагальнення дозволили визначити мету (виховання корисної для сім’ї та громади особистості, формування прагнення до забезпечення родини життєвоважливими ресурсами), зміст (підготовка молодого покоління до активної участі у трудовому, суспільному та духовному житті) та завдання виховання дітей в сім’ї Херсонської губернії ХІХ – першої чверті ХХ ст. (піклування про фізичний розвиток та здоров’я дитини, передання трудових знань, умінь, навичок, привчання до ведення та організації домашнього побуту, забезпечення обізнаності в певному ремеслі чи промислі, формування духовного світу дітей), що реалізовувались на різних вікових періодах життя дитини. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що узагальнені та систематизовані дані, здобуті в процесі дослідження, можуть стати основою для підготовки нових історико-педагогічних розвідок. Матеріали, зміст та висновки роботи допоможуть об’єктивно підійти до розв’язання сучасних проблем сімейного виховання, а також бути корисними при виданні навчально-методичних посібників, підручників, хрестоматій з історії вітчизняної педагогіки, розробленні лекційних курсів з історії педагогіки, соціальної педагогіки та соціальної історії України у процесі фахової підготовки студентів психолого-педагогічних спеціальностей закладів вищої освіти. Одержані емпіричні дані, їх систематизація й педагогічна інтерпретація можуть бути також використані у діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти, закладів позашкільної освіти, громадських товариств та об’єднань. (en) Qualification scientific work on the rights of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 011 – Educational, Pedagogical Sciences. – Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University. – Kropyvnytskyi, 2024. In the dissertation, on the basis of historical and pedagogical analysis, the traditions and experience of raising children in the Ukrainian peasant family of the Kherson province of the 19th - the first quarter of the 20th century are summarized; the content, forms, methods and ways of educating the younger generation on the basis of the socio-economic, ethno-regional, socio-cultural development of the region are characterized. In the work, based on a comprehensive study of various sources of the 19th - the first quarter of the 20th centuries; the experience of raising children in a peasant family of the Kherson province during the 19th – the first quarter of the 20th centuries was investigated using historical, historical and pedagogical materials; the dynamics of the development of the peasant family of the region and the influence of the regional folk tradition on the specifics of upbringing in the family were studied; the experience of raising peasant children of the region, taking into account the gender-age stratification of traditional society, the content and directions of raising children at different age periods of their lives (small child – from birth to 7 years; youth – from 7 to 14 years) were characterized. Clarified: factors of influence on the formation of the institution of the family in the Kherson province; the importance of parents in the process of socialization of a peasant child; the essence of ceremonial actions for security purposes; communication features of children of different sexes. Scientific knowledge about the existing historical forms, methods, techniques, and means of raising children in the parental home in the 19th and the first quarter of the 20th centuries has been expanded. The systematization of the ideas of domestic scientists on the specifics of family upbringing in a traditional family was further developed. New and little-known facts, ethnographic materials and archival sources revealing the specifics of raising children in the Kherson province in the 19th and the first quarter of the 20th centuries have been introduced into scientific circulation. The chronological limits of the study are the 19th and the first quarter of the 20th century; they are determined by the time of existence of the Kherson province (1802–1921), which coincides with the time limits of the functioning of traditional society at the late stage of its historical development. The choice of the lower limit – 1803 – is determined by the Decree № 20760 of May 15, 1803 on the creation of the Kherson province, which marked the beginning of its active settlement, which determined the peculiarities of the formation of the institution of the family, family education in the region; and caused by the intensification of the process of studying the customs, culture and life of the Ukrainian peasant family in its traditional features in the pre-industrial society, which was reflected in the intensive accumulation of ethnographic works. The upper chronological limit of our study is determined by the first quarter of the 20th century. It was a time of destruction of the traditional structures of peasant life under the influence of collectivization and industrialization. The functions of the family acquired a new meaning. The territorial boundaries of the dissertation are outlined in accordance with the national historiographic tradition and cover the territory of Kherson, Elisavetgrad, Olexandria, Ananyiv, Odesa and Tiraspol counties. In 1803 the province was divided into four counties: Elisavetgrad, Tiraspol, Olviopol and Kherson. From July 1806 to five: Alexandria, Elisavetgrad, Olviopol, Tiraspol and Kherson. In 1825 the Odesa county was created from parts of the Kherson and Tiraspol conties. In 1828, the Olviopol and Elisavetgrad counties were cancelled and Bobrinets county was created on their basis. In 1834, the Tiraspol county was divided into two parts and a new Ananyevsky county was created. In 1865, the administration of Bobrinetsky county was relocated to Elisavetgrad and the county was renamed Elisavetgradsky. Regarding the modern administrative-territorial division of Ukraine, the territorial boundaries coincide with the borders of the Kirovohrad, Mykolaiv, Odesa, and Kherson regions. The study of the mentioned problem became possible due to the study of historiography and the source base of the research, because there is a large number of domestic ethnographic sources that highlight the content, ways, and means of family pedagogy. Their comprehensive study, analysis and generalization made it possible to determine the goal (education of a personality useful for the family and community, the formation of the desire to provide the family with vital resources), the content (training of the young generation for active participation in work, social and spiritual life) and the task of raising children in the family of the Kherson province of the 19th - the first quarter of the 20th century (taking care of the child's physical development and health, transfer of labor knowledge, abilities, skills, getting used to managing and organizing a household, ensuring awareness in a certain craft or industry, forming a spiritual the world of children), which were implemented at different age periods of the child's life.The practical meaning of the obtained results is that the generalized and systematized data obtained in the research process can become the basis for the preparation of new historical-pedagogical investigations. The materials, content, and conclusions of the work will help to objectively approach the solution of modern problems of family education, as well as be useful in the publication of educational and methodological manuals, textbooks, anthologies on the history of social pedagogy, the development of lecture courses on the history of pedagogy, social pedagogy and social history of Ukraine in the process of professional training of students of psychological and pedagogical specialties of higher education institutions. The obtained empirical data, their systematization and pedagogical interpretation can also be used in the activities of post-graduate pedagogical education institutes, institutions of extracurricular education, public societies and associations.Документ Моделювання внутрішніх хвильових процесів у шаруватих рідинах(2020) Луньова Марія Валентинівна(ua) Дисертаційна робота присвячена дослідженню умов поширення та взаємодії внутрішніх слабконелінійних хвильових пакетів у тришаровій гідродинамічній системі «півпростір – шар – шар з твердою кришкою» із застосуванням методу багатомасштабних розвинень. Швидкий розвиток сучасних пакетів комп’ютерної алгебри та удосконалення асимптотичних методів, які, зазвичай, призводять до громіздкості аналітичних перетворень, посприяв можливості впритул підійти до класу нелінійних задач, які б враховували розв’язки нелінійних проблем у наближеннях вищих порядків. Тому, з урахуванням накопченого досвіду, виникла необхідність дослідити нелінійні гравітаційно-капілярні хвилі у тришаровій рідкій системі і проаналізувати їхнє поширення, модуляційну стійкість обвідних та інші характеристики системи в залежності від фізичних та геометричних параметрів. У роботі розглянуто постановку слабконелінійної задачі поширення та взаємодії хвильових пакетів у системі «півпростір – шар – шар з твердою кришкою». З використанням методу багатомасштабних розвинень виведено перші три лінійні наближення задачі про поширення та взаємодію хвиль вздовж поверхонь контакту в даній системі. Розв’язано задачу першого наближення та отримано дисперсійне співвідношення, яке має дві пари лінійно незалежних розв’язків. Знайдено розв’язки задачі другого наближення. Виведено умови розв’язності другого та третього наближень. На основі цих умов з урахуванням дисперсійного рівняння отримано еволюційні рівняння обвідної внутрішнього верхнього та нижнього хвильового пакету у формі нелінійного рівняння Шредінгера. У ході аналізу коренів дисперсійного рівняння розглянуто два граничні випадки, які підтверджують достовірність отриманих результатів. Аналіз залежності частот центру хвильового пакету від фізичних та геометричних параметрів системи з урахуванням впливу поверхневого натягу показав, що при переході системи від одного виродженого випадку до другого спостерігається якісна симетрія графіків частот центру хвильового пакету відносно значення густини середнього шару. При цьому вплив поверхневого натягу на одній із поверхонь контакту або на двох поверхнях одночасно призводить до збільшення абсолютного значення частоти центра хвильового пакета. Досліджено залежність амплітуд хвиль-відгуків від параметрів системи. Виявлено, що при збільшенні товщини верхнього шару амплітуди хвиль-відгуків прямують до граничного значення, а при рівних стрибках густини на поверхнях контакту абсолютні значення амплітуд хвиль-відгуків співпадають. Якщо стрибок густини на нижній поверхні контакту є меншим за стрибок густини на верхній поверхні контакту, то амплітуда хвиль-відгуків, яка виникає на нижній поверхні, є більшою, ніж амплітуда хвиль-відгуків на верхній поверхні. Зміна значення хвильового числа приводить до того, що значення амплітуд хвиль-відгуків досить швидко збігаються до спільного граничного значення. Дослідження форми відхилення поверхонь контакту у рамках задачі першого наближення показало залежність амплітуди відхилення, як верхньої так і нижньої поверхонь контакту, від зміни густини середнього шару. Проте, з наближенням значення густини середнього шару до значення густини нижнього шару цей вплив є більш вираженим на нижній поверхні контакту. Амплітуда верхньої поверхні контакту зазнає істотних змін тільки при зміні товщини верхнього шару. Відмітимо, що проведений аналіз відношення амплітуд є важливим при подальшому дослідженні енергетичних процесів в системі, що досліджується, адже при поширенні хвиль в багатошарових гідродинамічних системах виникає явище перекачування енергії хвиль. Аналіз форми відхилення поверхонь контакту з урахування наближення другого порядку виявив параметри системи, за яких виникають хвилі з загостреними гребінями та затупленими підошвами, або хвилі з затупленим гребінем і гострою підошвою. Також виявлені області гасіння другої гармоніки та області істотного впливу другої гармоніки на форму поверхні контакту. Аналіз розв’язків другого наближення показав наявність областей резонансу другої гармоніки. На нижній поверхні контакту такі області були виявлені в околі кривих, де коефіцієнт другої гармоніки набуває як завгодно великих значень, а також кривих, де спостерігається виродження тришарової системи у двошарову. Це дало змогу виконати оцінку застосовності методу багатомасштабних розвинень до даної проблеми та зробити висновки про точність методу та достовірність отриманих результатів. Побудовано діаграми модуляційної стійкості для різних значень товщини верхнього шару на площині «густина шару – хвильове число», при цьому виявлено криві, які відділяють область модуляційної стійкості від нестійкості для капілярних та гравітаційних хвиль. Виявлено, що області модуляційної нестійкості істотно розширюються при збільшенні товщини верхнього шару. Виведено вирази для оцінки потоку енергії трьох шарів рідини та сумарної енергії гідродинамічної системи «півпростір – шар – шар з твердою кришкою» у вигляді інтегралів за часовою та вертикальною просторовою змінними від добутку похідних потенціалів швидкостей за часовою та горизонтальною просторовою змінними. Було виявлено, що енергія середнього та верхнього шару тришарової гідродинамічної системи зі збільшенням значення хвильового числа має спадний характер і прямує до певного граничного значення, яке для коротких хвиль не залежить від товщини верхнього шару. У той же час значення енергії нижнього шару зростає, а після досягнення максимуму спадає до свого граничного значення. При цьому потік енергіїя системи, що є сумою потоків енергії трьох шарів, також має спадний характер і достатньо швидко збігається до свого граничного значення. Аналіз впливу геометричних параметрів системи на енергетичні характеристики виявив такі ефекти та закономірності: наявність прогресивної гравітаційної хвилі на верхній поверхні контакту призводить до зростання сумарної енергії системи до граничного значення, в той час як для капілярних хвиль сумарна енергія системи має спадний характер; для випадку гравітаційно-капілярних хвиль, за умови, що прогресивна хвиля на верхній поверхні контакту відсутня, а є лише прогресивна хвиля на нижній поверхні контакту, енергія системи зі збільшенням товщини верхнього шару має спадний характер і для гравітаційних хвиль має більше значення порівняно з капілярними хвилями. Результати дисертаційної роботи в цілому носять теоретичний характер, у них, в значній мірі, враховані сучасні проблеми моделювання хвильових процесів, які виникають в практичній діяльності. Наявність великої кількості фізичних та геометричних параметрів системи, пов’язаних між собою, призводить до необхідності детального аналізу та інтерпретації отриманих результатів, які створюють цілісну картину хвильового процесу і у повній мірі можуть бути застосовані для вивчення хвильових процесів в океані з льодовим покриттям та з шаруватою структурою рідини, яка виникає поблизу гирла річок, а також у відкритому океані у період танення льоду. Вивчення впливу поверхневого натягу має практичне застосування у розробках нових технологій з використанням шаруватих середовищ, які не перемішуються, що має перспективу застосування у створені інноваційних рішень для різних галузей прикладної науки. Дисертаційну роботу було виконано в межах індивідуального плану роботи аспіранта та в рамках дослідження, здійсненого у Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за темою «Прикладна математика у дослідженні складних систем з детермінованими та стохастичними процесами» (номер державної реєстрації 0116 U 005271).Документ Національні та особистісні виміри архетипів у творчості Марії Матіос(2024) Івашина, Оксана Олександрівна(ua) У дисертації на підставі психопоетикальної методології теоретично обґрунтовано та практично застосовано психологоспрямовані літературознавчі технології, зокрема класичний юнгіанський підхід до визначення архетипів та осмислення психоструктури особистості із залученням елементів психоаналізу З. Фройда. Проаналізовано специфіку художнього втілення архетипів колективного несвідомого в прозі Марії Матіос (Великої Матері, Мудрого Старого, Священного Шлюбу, Божественної Дитини, Самості), структурних субстанцій індивідуального психосвіту (Его, Тінь, Персона, Аніма/Анімус), світогляду й спрямованості письменниці. Методи дослідження обрано відповідно до широти окресленої теми, що передбачає поєднання загальнонаукової, психологічної та літературознавчої парадигм. Основою практичного дослідження є психопоетикальний підхід у поєднанні з науково-психологічними, дібраними за принципом системного еклектизму Г. Олпорта. Розширено цей інструментарій активним застосуванням методу архетипного аналізу за класичною концепцією аналітичної психології К. Ґ. Юнга для формування стійкої інтерпретаційної матриці, що передбачає залучення герменевтичного й компаративного методів та елементів міфокритики. Це дозволило відносно об’єктивно аналізувати художні образи, які слугують оприявленням тих чи тих психічних феноменів. Предметом дослідження є художні прийоми та засоби, які слугують інструментами експлікації психічного, зокрема структурних субстанцій особистісного свідомого та несвідомого Марії Матіос, а також особистісних і національних вимірів архетипів у її прозі. Визначено джерельну базу для осмислення внутрішнього світу письменниці, якою згідно із засадами психопоетики є її мегатекст. За об’єкт наукової розвідки обрано твори Марії Матіос, які виявляють високий потенціал до експлікації психічних феноменів з розмежуванням на дві категорії: художня проза, яка розкриває психоавтобіографічні аспекти, та психоавтобіографічна публіцистика. Це сприяло реалізації основної мети – окреслення штрихів психопортрету сучасної письменниці Марії Матіос на основі її мегатексту та аналіз основних художніх прийомів й засобів, які забезпечують утілення особистісних та національних вимірів архетипів у мемуарній та художній прозі. Квінтесенцією психоавтобіографічного поля мегатексту визначено збірку «Вирвані сторінки з автобіографії» як принципово нове розуміння мемуарів, які постають в авторському зібранні спогадів, дописів, промов, есеїв з оригінальною композицією та оформленням. На матеріалі «Вирваних сторінок з автобіографії» проілюстровано динаміку формування психосвіту Марії Матіос, розвиток емпатійності, становлення світогляду письменниці та ключові концепти, навколо яких сконцентровано її Его – справедливість, історична правда, материнство, що відображено в експресивних фрагментах мемуарної прози. Класичні елементи індивідуального несвідомого Марії Матіос (Тінь, Анімус) осмислено на матеріалі її художніх творів, позбавлених фільтру Персони, яка відповідає за репрезентацію особистості в соціумі. Відбитків авторської Тіні в мемуарах письменниці майже не виявлено через прагнення до позитивної самоідентифікації. У ході літературознавчо-психологічної інтерпретації творів зі збірок «Чотири пори життя» і «Нація» простежено художнє втілення Анімуса та його поступову інтеграцію психікою, що супроводжується різними образами, які відображають внутрішні й зовнішні перешкоди, психічну інфляцію та вплив Тіні. Для позначення цих елементів психосвіту митця введено термін «структурні субстанції», що передбачає їхнє відокремлення, але нерозривний зв’язок та взаємовпливи водночас. Позаяк юнгіанська концепція передбачає використання терміну «архетип» у досить широкому значенні, сукупність ключових індивідуальних образів, які втілюють ці складові, названо особистісні виміри архетипів. Знакові на рівні нації образи натомість окреслено як національні виміри архетипів. Детальному аналізу цих феноменів сприяє психологізм як якісна характеристика поетики Марії Матіос. Письменниця використовує для цього такі прийоми та засоби внутрішній монолог, представлений на прикладі Василини з роману в новелах «Майже ніколи не навпаки», де відображення думок і спогадів жінки дає чіткі підстави для психоаналітичного тлумачення зворотного Едипового комплексу; художній паралелізм, який втілено в синхронії психосвіту Іванки з роману «Черевички Божої Матері» й художнього простору лісу; текстуальне оприявлення архетипів фабульно чи описово, яке проілюстровано на прикладі жіночих персонажів роману «Майже ніколи не навпаки» як варіативних уособлень Великої Матері; особливу викладову форму, коли оповідь ведеться від третьої особи, але всевідаючий автор час від часу набуває рис того, на кому зосереджено увагу в конкретний момент. Окремим знаковим інструментом психологізму Марії Матіос є художнє відображення снів як позасюжетного елементу, що виконує функцію антиципації, психологічної характеристики персонажів та відображення їхніх психічних станів, процесів і властивостей. Крім цього сни визначено як ще одне джерело архетипного матеріалу в прозі мисткині. У роботі окреслено, що в психопоетиці Марії Матіос певною мірою представлено майже всі юнгіанські структурні субстанції колективного несвідомого, а саме: Великої Матері, Божественної Дитини, Мудрого Старого, Священного Шлюбу. Зважаючи на завдання дослідження було проналізовано їхню художню експлікацію. Із урахуванням вагомості фемінної тематики творчості Марії Матіос домінантним у її прозі визначено архетип Великої Матері, який найбільш яскраво оприявлюється в романі в новелах «Майже ніколи не навпаки», де представлено в чотирьох виразних іпостасях: владна й поглинаюча Велика Матір в образі Василини, яка набуває подоби то відьми-баби, то демонічної Калі; мати-коханка в образі Петруні, сурогатного втілення архетипу, яка ілюструє інтенції Великої Матері до божественного партеногенезу; мати-Діва – Доцька, яка лише на шляху до відкриття свого жіночого начала; жертовна мати – Теофіла як іконічне зображення архаїчної богині-матері. Архетип Великої Матері нерозривно пов’язаний з архетипом Божественної Дитини, який корелює з трансцендетним архетипом Самості. За юнгіанською концепцією ці архетипи здатні утворювати ідеальну пару – Священний Шлюб (Божественну Сизиґію): Аніма й Анімус, Хтонічна Мати й Мудрий Старий. Елементи втілення цих архетипів присутні в романі «Майже ніколи не навпаки», «Солодка Даруся», але найбільш повною моделлю Священного Шлюбу в усіх її позитивних та негативних аспектах уважаємо повість «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». Архетип Мудрого Старого меншою мірою представлено в прозі Марії Матіос. З урахуванням національної специфіки уявлень про Рід розглянуто також його локальний дериват – архетип Великого Батька. Зокрема в романі «Черевички Божої Матері» присутні обидві варіації архетипу в їхньому позитивному аспекті: Мудрий Старий та Великий Батько, які походять із індивідуального психосвіту авторки. У романі в новелах «Майже ніколи не навпаки», зокрема в новелі «Будьте здорові, татку» оприявлено негативний вимір архетипу Великого Батька як результат витіснення темних рис Анімуса: Гаврило Дячук жорстокий, жадібний і несправедливий, адже повністю заблокував еротичне начало (яке все ж виявляє певні девіантні тенденції) та постає втіленням Логосу, гіперболізованого в гординю. Ще одним феноменом аналітичної психології, який проаналізовано на матеріалі прози Марії Матіос, є індивідуація – психічний розвиток людини, яку проілюстровано за романом «Черевички Божої Матері», де авторка детально описує дорослішання Іванки Борсук, її сепарацію від батьків і становлення структурних субстанцій психіки: Его, Персони, Тіні, Анімуса. Із розумінням національного в художньому світі Марії Матіос як певної психічної єдності розглянуто архетипні риси національної психіки, які оприявлено в сюжеті, персонажах чи конкретних неперсоніфікованих образах творів. Свідому сферу буття (Его) представлено через основні маркери й тригери, які формують концептосферу національного архетипного поля. Такими є обраність як предмет гордості й водночас компенсаторний механізм, затаєна невротичність, яка тісно переплетена з концептом мовчання, та посилена антиципація (і супровідна напруга) внаслідок постійної готовності до катастрофи. Охарактеризовано національну Тінь у художньому світі Марії Матіос, яка є результатом розщеплення психічних проявів на дозволені та заборонені. Саме вона генерує жорстокість у романах письменниці, викликану зміщенням локусу контролю. Цим у прозі Марії Матіос окреслюються постколоніальні мотиви, які художньо ілюструють комплекс беззахисності, породжений руйнуванням принципів приватної власності. Помітний вияв цього спостережено в специфічній конфігурації Роду, де домінантну роль здобуває Велика Матір, утілення якої лишаються прив’язаними до землі й здатними продовжувати життя, поки чоловіки гинуть на чужих війнах або зазнають тортур і арештів, чим нівелюють присутність у спільноті архетипу Мудрого Старого та його інваріанту Великого Батька. Ця дисертація ілюструє високу продуктивність обраної методології для глибшого розуміння творчості Марії Матіос та інших письменників сучасності. Теоретичні принципи та практичні здобутки можуть бути використані в психологоспрямованих літературознавчих дослідженнях.Документ Адміністративно-правове забезпечення праві свобод людини та громадянина службою безпеки України(2024) Швайка, Микола Миколайович(ua) У дисертації на підставі сучасних вітчизняних наукових підходів, норм міжнародного права та законодавства України сформульовано нові концептуальні положення щодо системи адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина Службою безпеки України (далі – СБУ) з огляду на основні внутрішні й зовнішні чинники реалізації державної політики України в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції, а також вироблено рекомендації та пропозиції для вдосконалення відповідного законодавства України. З’ясовано сутність, значення й особливості розвитку інституту забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративно-правовій доктрині України. Обґрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення є систематичним і цілеспрямованим державно-владним організаційним та управлінським впливом суб’єктів владних повноважень, регламентованим адміністративним законодавством через застосування комплексного адміністративно-правового інструментарію для створення оптимального соціального середовища, яке забезпечує ефективне й результативне впровадження, реалізацію, охорону, захист, відновлення й розвиток конституційних прав і свобод людини та громадянина. Зокрема, у роботі класифіковано адміністративно-правові засоби забезпечення прав і свобод людини та громадянина органами публічної влади за низкою диференційних ознак, з-поміж яких організаційно-цільовий складник; суб’єкти реалізації; функціональне призначення; види суб’єктивних прав особи; зміст основних форм адміністративної діяльності органів публічної влади; напрями адміністративної діяльності органів публічної влади. Зроблено наукові узагальнення щодо прямої кореляції між процесом реалізації етапів адміністративно-правової реформи в Україні та ступенем охоплення людиноцентризмом сфери правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина суб’єктами публічної адміністрації, що віддзеркалено в історичних періодах від проголошення державного суверенітету й до сьогодні. Розглянуто загальну специфіку адміністративно-правового статусу органів і підрозділів СБУ, її системи та функцій. Описано складники адміністративно-правового статусу, до яких належать орієнтаційно-правовий, організаційно-структурний та функціонально-компетентнісний компоненти. Також систему СБУ представлено з позиції функціонального призначення в сучасних умовах правозастосовної діяльності, у складі якої передбачено такі ланки: центральну керівну, регіональну, спеціалізовану, науково-дослідну й навчальну, профільну. Визначено, що свої права та обов’язки СБУ реалізує в адміністративно-правових відносинах через владні повноваження правоохоронного змісту. Публічно-владний вплив здійснюється від імені держави, а співробітники мають право виконувати запобіжні, попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення, застосовувати адміністративно-юрисдикційну практику. Окреслені вище та інші повноваження віддзеркалено в низці функцій, з-поміж яких слід назвати профілактичну, контррозвідувальну, інформаційно-аналітичну, національно-безпекову, правозабезпечувальну, кримінально-юстиційну, міжнародно-правову, міжвідомчо-партнерську, науково-технічну. Державну політику в галузі прав людини представлено ключовим управлінським інструментарієм для впровадження в практику соціально значущих структурно-функціональних конструкцій. У цих аспектах першорядну роль виконують правоохоронні органи та інші суб’єкти спеціального призначення, зокрема СБУ, які є гарантами стабільності основ життєдіяльності суспільства й конституційного ладу держави, забезпечення безпеки та правопорядку. Удосконалено сутністно-змістове тлумачення державної політики України в забезпеченні прав і свобод людини та громадянина СБУ, що розвиває національні ціннісні орієнтири й цілі, узгоджені суспільні й державницькі ідеї й погляди, трансформовані в сукупність стратегічних документів на загальногуманітарному, публічно-адміністративному, євроінтеграційному і євроатлантичному, безпеково-оборонному, внутрішньовідомчому рівнях. Схарактеризовано адміністративно-правові засади оперативно-службової діяльності органів і підрозділів СБУ. Запропоновано сприймати сучасну систему відповідного адміністративно-правового регулювання у відокремлених, проте невіддільно взаємопов’язаних законодавчих щаблях: загальноуправлінський нормативно-правовий блок; нормативно-правовий блок захисту національної державності та охорони державної таємниці; антитерористичний нормативно-правовий блок; нормативно-правовий блок кібербезпеки і захисту об’єктів критичної інфраструктури; нормативно-правовий блок контррозвідки та протидії системним загрозам управлінню державою; внутрішній організаційний нормативно-правовий блок, нормативно-правовий блок спеціальних напрямів професійної й оперативно-службової діяльності. Доведено, що реалізувати механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина СБУ потрібно за такими напрямами: публічна сфера; правоохоронна діяльність; внутрішньовідомча службова та професійна діяльність; спеціальна діяльність у сфері державної безпеки; співробітництво з публічними інституціями. Загальні адміністративно-правові засоби забезпечення прав і свобод людини та громадянина СБУ класифіковано за загальними диференційними ознаками, з-поміж яких слід виокремлювати такі: організаційно-цільовий складник; суб’єкти реалізації; функціональне призначення; види суб’єктивних прав особи; зміст основних форм адміністративної діяльності органів публічної влади; напрями адміністративної діяльності органів публічної влади. Окреслено організаційно-функціональну систему особливих правових засобів, у якій представлено універсальні правові засоби (правові засоби загального публічного адміністрування, правові засоби публічно-приватної взаємодії); загальні правові засоби (правові засоби адміністративного примусу; правові контрольно-наглядові засоби); спеціальні правові засоби (правові правоохоронні засоби, правові правозахисні засоби, правові засоби координації). Представлено напрями, форми та суб’єкти взаємодії СБУ з органами публічної влади й громадськістю з питань забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Відповідну сферу діяльності подано у двох площинах. У першій передбачено загальноуправлінську, регіональну, спеціальну, спеціалізовану, координаційну, контрольно-наглядову ланки. У другій (системі суб’єктів взаємодії громадськості із СБУ із забезпечення прав людини) об’єднано такі елементи: публічно-адміністративну, територіально-безпекову, громадсько-контрольну ланки. Міжнародні нормативно-правові акти, пов’язані з діяльністю СБУ в сфері реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина, викладено в п’яти законодавчих блоках. У першому блоці визначено міжнародні стандарти, принципи і юридичні засади в цій сфері, обов’язкові для впровадження, дотримання та виконання національними публічними адміністраціями. Другий блок спрямовано на забезпечення ефективного функціонування правозахисних механізмів, означення місця, ролі й повноважень органів публічної влади у згаданих процесах. У третьому блоці визначено правовий статус і функції державних органів, спрямовані на реалізацію завдань публічного адміністрування, забезпечення належного рівня національної безпеки, публічного порядку і безпеки, протидії та запобігання правопорушенням, тероризму, сприяння дотриманню гарантій прав людини. У четвертому блоці окреслено аспекти європейської та євроатлантичної інтеграції України. П’ятий блок віддзеркалює організацію співробітництва СБУ з міжнародними організаціями та іноземними публічними інституціями із забезпечення загальної безпеки, дотримання прав людини, зупинення військової агресії РФ, сприяння реформаційним процесам в Україні. Детально аргументовано, що в сучасних реаліях важливими є два напрями розвитку сфери адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина СБУ, з-поміж яких міжнародно-правовий (зовнішній) напрям із подальшої адаптації і гармонізації вітчизняного законодавства й адміністративної практики до права Європейського Союзу (далі – ЄС), стандартів Організації Північноатлантичного договору (далі – НАТО), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі – ОБСЄ); імплементації норм міжнародного права; довиконання міжнародно-правових зобов’язань з утвердження, реалізації, охорони, захисту та відновлення прав людини. Національно-правовий (внутрішній) напрям передбачає належне формування й виконання державної політики України у галузі національної безпеки, прав людини, європейської та євроатлантичної інтеграції з реалізацією стратегічних, планових документів, продовженням реформування сектора безпеки та оборони, боротьби з корупцією з позиції людиноцентричного підходу в публічному управлінні та оперативно-службовій діяльності.Документ Формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки(2023) Короткевич, Ксенія Єгорівна; Korotkevych, K. Y.(ua) Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 011 – Освітні, педагогічні науки. – Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький, 2023. У дисертації представлено теоретичне обґрунтування і запропоновано нове вирішення проблеми формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що: уперше визначено сутність поняття «уміння навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін» (як комплекс мотивовано-вольових дій активно-пізнавального характеру, спрямованих на реалізацію функцій самостійного, раціонального планування, самоуправління та самоконтролю щодо власної освіти з метою досягнення найбільш продуктивних результатів та ефективного особистісного, професійного і творчого саморозвитку та самореалізації в галузі хореографічного мистецтва); виокремлено, теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови (підвищення самомотивації студентів до професійного самовдосконалення; активізація самостійної освітньої діяльності студентів-хореографів у різних формах організації навчання (аудиторна, дистанційна, самопідготовка); стимулювання майбутніх викладачів хореографічних до саморефлексії та аналізу власних начальних дій) формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки; розроблено й апробовано авторську методику формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки; уточнено сутність понять «синергетика», «самоорганізація», «педагогічна самоорганізація» в контексті проблеми дослідження; конкретизовано шляхи реалізації потенціалу самоорганізації в системі професійної підготовки викладачів мистецьких дисциплін; подальшого розвитку набули зміст, форми, засоби та методи формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки. Визначено, що структуру умінь навчальної самоорганізації студентів-хореографів складають планувально-стратегічний (здатність чітко визначати цілі професійного навчання, активно мотивувати себе на освіту і самоосвіту, планувати та обирати найбільш оптимальні засоби реалізації навчання, проектувати та прогнозувати можливі результати навчальної діяльності); управлінсько-регулятивний (уміння ефективно працювати з інформаційними джерелами, творчо розробляти та застосовувати різні види, форми і методи власної навчальної діяльності, управляти та здійснювати самоконтроль власної освіти) та інтроспективно-оцінний (уміння здійснювати самоспостереження та самоаналіз, адекватно і критично оцінювати та інтерпретувати результати навчання, робити висновки щодо виправлення недоліків навчання та перспектив розвитку). Обґрунтовано доцільність використання синергетичного, акмеологічного та компетентнісного наукових підходів як методологічних засад дослідження, обґрунтовано логічність опори на спеціальні принципи формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки, а саме: ціннісно-смислової регуляції діяльності, професійного самоменеджменту та індивідуалізації навчання. Розроблено педагогічні умови, впровадження яких у процес фахової підготовки майбутніх викладачів хореографії забезпечує ефективний вплив на формування умінь навчальної самоорганізації, а саме: підвищення самомотивації до професійного самовдосконалення, активізація самостійної освітньої діяльності у різних формах організації (аудиторна, дистанційна, самопідготовка), стимулювання студентів до саморефлексії та аналізу власних навчальних дій. Представлено організаційно-методичну модель формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін, що містить проєктивно-цільову (мета, наукові підходи та принципи, структурні компоненти) та процесуально-змістову (система критеріїв та показників, педагогічні умови, етапи і методи навчання) складові, реалізація якої забезпечила логічне і планомірне досягнення запланованого результату. За розробленими критеріями (прогностичним, операційним та рефлексійним) здійснено перевірку стану сформованості та визначено три рівня (високий, середній, низький) сформованості умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін. Зафіксовано, що до застосування експериментальної методики більшість з них перебуває на низькому та середньому рівнях сформованості. У ході формувального експерименту перевірено дієвість педагогічних умов та апробовано авторську методику формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін, що впроваджувались в освітній процес протягом трьох етапів: цілепокладального, функціонального та аналітичного, зміст кожного з яких був спрямований на послідовне формування компонентів структури означеного феномену. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи засвідчив наявність позитивної динаміки у рівнях сформованості в учасників експериментальної групи у порівнянні зі студентами контрольної групи, що було підтверджено засобами математичної обробки числових даних (критерій Пірсона χ2). Практичне значення дослідження визначається: експериментально підтвердженою ефективністю запропонованої методики та її спрямованістю на підвищення якості підготовки здобувачів вищої освіти мистецького профілю; перспективністю використання матеріалів, висновків і експериментальних даних дослідження для доповнення і оновлення змісту фахових (теоретичних і виконавських) дисциплін, передбачених програмою професійної підготовки бакалавра за спеціальністю 024 Хореографія, а саме: «Історія хореографічного мистецтва», «Практикум з хореографічної підготовки», «Методика роботи з дитячим хореографічним колективом», різних видів педагогічної практики, для написання науково-методичних праць.Документ Розвиток освіти євреїв на Єлисаветградщині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)(2023) Васютинська, Єлена АртурівнаДокумент Андрагогічний підхід у підготовці здобувачів вищої освіти(2023) Семенова, Олена Юріївна