Дисертації
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/2221
Переглянути
15 результатів
Фільтри
Налаштування
collection.search.results.head
Документ Виховання дітей в українській селянській сім’ї Херсонської губернії (ХІХ – перша чверть ХХ століття)(2024) Яковенко, Сергій Анатолійович(ua) Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 011 – Освітні, педагогічні науки. – Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка. – Кропивницький, 2024. У дисертації, на основі історико-педагогічного аналізу узагальнено традиції і досвід виховання дітей в українській селянській сім’ї Херсонської губернії ХІХ – першої чверті ХХ ст.; охарактеризовано зміст, форми, методи й засоби виховання підростаючого покоління з урахуванням соціально-економічного, етнорегіонального, соціокультурного розвитку краю. У роботі, на підставі комплексного вивчення різнопланових джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст., історичних, історико-педагогічних матеріалів досліджено досвід виховання дітей у селянській сім’ї Херсонської губернії протягом ХІХ – першої чверті ХХ ст.; вивчено динаміку розвитку селянської сім’ї краю та вплив регіональної народної традиції на специфіку виховання у родині; досвід виховання селянських дітей регіону з урахуванням статево-вікової стратифікації традиційного суспільства, схарактеризовано зміст і напрями виховання дітей на різних вікових періодах їх життя (мала дитина – від народження до 7 років; отроки – від 7 до 14 років). Уточнено: чинники впливу на становлення інституту сім’ї в Херсонській губернії; значення батьків у процесі соціалізації селянської дитини; сутність обрядових дій охоронного призначення; особливості спілкування дітей різної статі. Розширено наукове знання щодо існуючих у ХІХ – першій чверті ХХ ст. історичних форм, методів, прийомів, засобів виховання дітей у батьківському домі. Подальшого розвитку набула систематизація ідей вітчизняних науковців щодо специфіки сімейного виховання у традиційній родині. У науковий обіг уведено нові та маловідомі факти, етнографічні матеріали та архівні джерела, що розкривають специфіку виховання дітей в Херсонській губернії в ХІХ – першій чверті ХХ ст. Хронологічні межі дослідження – ХІХ – перша чверть ХХ ст. – визначаються часом існування Херсонської губернії (1802–1921 рр.), що збігається з часовими межами функціонування традиційного суспільства на пізньому етапі його історичного розвитку. Вибір нижньої межі – 1803 р. – визначається Указом № 20760 від 15 травня 1803 р. про створення Херсонської губернії, який ознаменував початок активного її заселення, що зумовило особливості становлення інституту сім’ї, сімейного виховання в регіоні; та зумовлено інтенсифікацією процесу вивчення звичаїв, культури і побуту української селянської родини у своїх традиційних ознаках в доіндустріальному суспільстві, що відобразилося в інтенсивному накопиченні народознавчих праць. Верхня хронологічна межа дослідження визначається першою чвертю ХХ ст. Це був час руйнування традиційних структур життєдіяльності селянства під впливом колективізації, індустріалізації. Функції сім’ї набули нового змісту. Територіальні межі дисертації окреслені відповідно до вітчизняної історіографічної традиції й охоплюють територію Херсонського, Єлисаветградського, Олександрійського, Ананьївського, Одеського, Тираспольського повітів. У 1803 р. губернія була розділена на чотири повіти: Єлисаветградський, Тираспольський, Ольвіопольський і Херсонський. З липня 1806 р. на п’ять: Олександрійський, Єлисаветградський, Ольвіопольський, Тираспольський і Херсонський. У 1825 р. з частин Херсонського і Тираспольського повітів було створено Одеський повіт. У 1828 р. Ольвіопольський і Єлисаветградський повіти були скасовані і на їх основі створено Бобринецький повіт. У 1834 р. Тираспольський повіт був розділений на дві частини і створений новий Ананьївський повіт. У 1865 р. управління Бобринецького повіту перенесено до Єлисаветграду та повіт перейменовано в Єлисаветградський. Відносно сучасного адміністративно-територіального поділу України територіальні межі збігаються з кордонами Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей. Вивчення зазначеної проблеми стало можливим за рахунок вивчення історіографії та джерельної бази дослідження, адже існує досить велика кількість вітчизняних етнографічних джерел, які висвітлюють зміст, шляхи, засоби родинної педагогіки. Їх комплексне вивчення, аналіз та узагальнення дозволили визначити мету (виховання корисної для сім’ї та громади особистості, формування прагнення до забезпечення родини життєвоважливими ресурсами), зміст (підготовка молодого покоління до активної участі у трудовому, суспільному та духовному житті) та завдання виховання дітей в сім’ї Херсонської губернії ХІХ – першої чверті ХХ ст. (піклування про фізичний розвиток та здоров’я дитини, передання трудових знань, умінь, навичок, привчання до ведення та організації домашнього побуту, забезпечення обізнаності в певному ремеслі чи промислі, формування духовного світу дітей), що реалізовувались на різних вікових періодах життя дитини. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що узагальнені та систематизовані дані, здобуті в процесі дослідження, можуть стати основою для підготовки нових історико-педагогічних розвідок. Матеріали, зміст та висновки роботи допоможуть об’єктивно підійти до розв’язання сучасних проблем сімейного виховання, а також бути корисними при виданні навчально-методичних посібників, підручників, хрестоматій з історії вітчизняної педагогіки, розробленні лекційних курсів з історії педагогіки, соціальної педагогіки та соціальної історії України у процесі фахової підготовки студентів психолого-педагогічних спеціальностей закладів вищої освіти. Одержані емпіричні дані, їх систематизація й педагогічна інтерпретація можуть бути також використані у діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти, закладів позашкільної освіти, громадських товариств та об’єднань. (en) Qualification scientific work on the rights of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 011 – Educational, Pedagogical Sciences. – Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University. – Kropyvnytskyi, 2024. In the dissertation, on the basis of historical and pedagogical analysis, the traditions and experience of raising children in the Ukrainian peasant family of the Kherson province of the 19th - the first quarter of the 20th century are summarized; the content, forms, methods and ways of educating the younger generation on the basis of the socio-economic, ethno-regional, socio-cultural development of the region are characterized. In the work, based on a comprehensive study of various sources of the 19th - the first quarter of the 20th centuries; the experience of raising children in a peasant family of the Kherson province during the 19th – the first quarter of the 20th centuries was investigated using historical, historical and pedagogical materials; the dynamics of the development of the peasant family of the region and the influence of the regional folk tradition on the specifics of upbringing in the family were studied; the experience of raising peasant children of the region, taking into account the gender-age stratification of traditional society, the content and directions of raising children at different age periods of their lives (small child – from birth to 7 years; youth – from 7 to 14 years) were characterized. Clarified: factors of influence on the formation of the institution of the family in the Kherson province; the importance of parents in the process of socialization of a peasant child; the essence of ceremonial actions for security purposes; communication features of children of different sexes. Scientific knowledge about the existing historical forms, methods, techniques, and means of raising children in the parental home in the 19th and the first quarter of the 20th centuries has been expanded. The systematization of the ideas of domestic scientists on the specifics of family upbringing in a traditional family was further developed. New and little-known facts, ethnographic materials and archival sources revealing the specifics of raising children in the Kherson province in the 19th and the first quarter of the 20th centuries have been introduced into scientific circulation. The chronological limits of the study are the 19th and the first quarter of the 20th century; they are determined by the time of existence of the Kherson province (1802–1921), which coincides with the time limits of the functioning of traditional society at the late stage of its historical development. The choice of the lower limit – 1803 – is determined by the Decree № 20760 of May 15, 1803 on the creation of the Kherson province, which marked the beginning of its active settlement, which determined the peculiarities of the formation of the institution of the family, family education in the region; and caused by the intensification of the process of studying the customs, culture and life of the Ukrainian peasant family in its traditional features in the pre-industrial society, which was reflected in the intensive accumulation of ethnographic works. The upper chronological limit of our study is determined by the first quarter of the 20th century. It was a time of destruction of the traditional structures of peasant life under the influence of collectivization and industrialization. The functions of the family acquired a new meaning. The territorial boundaries of the dissertation are outlined in accordance with the national historiographic tradition and cover the territory of Kherson, Elisavetgrad, Olexandria, Ananyiv, Odesa and Tiraspol counties. In 1803 the province was divided into four counties: Elisavetgrad, Tiraspol, Olviopol and Kherson. From July 1806 to five: Alexandria, Elisavetgrad, Olviopol, Tiraspol and Kherson. In 1825 the Odesa county was created from parts of the Kherson and Tiraspol conties. In 1828, the Olviopol and Elisavetgrad counties were cancelled and Bobrinets county was created on their basis. In 1834, the Tiraspol county was divided into two parts and a new Ananyevsky county was created. In 1865, the administration of Bobrinetsky county was relocated to Elisavetgrad and the county was renamed Elisavetgradsky. Regarding the modern administrative-territorial division of Ukraine, the territorial boundaries coincide with the borders of the Kirovohrad, Mykolaiv, Odesa, and Kherson regions. The study of the mentioned problem became possible due to the study of historiography and the source base of the research, because there is a large number of domestic ethnographic sources that highlight the content, ways, and means of family pedagogy. Their comprehensive study, analysis and generalization made it possible to determine the goal (education of a personality useful for the family and community, the formation of the desire to provide the family with vital resources), the content (training of the young generation for active participation in work, social and spiritual life) and the task of raising children in the family of the Kherson province of the 19th - the first quarter of the 20th century (taking care of the child's physical development and health, transfer of labor knowledge, abilities, skills, getting used to managing and organizing a household, ensuring awareness in a certain craft or industry, forming a spiritual the world of children), which were implemented at different age periods of the child's life.The practical meaning of the obtained results is that the generalized and systematized data obtained in the research process can become the basis for the preparation of new historical-pedagogical investigations. The materials, content, and conclusions of the work will help to objectively approach the solution of modern problems of family education, as well as be useful in the publication of educational and methodological manuals, textbooks, anthologies on the history of social pedagogy, the development of lecture courses on the history of pedagogy, social pedagogy and social history of Ukraine in the process of professional training of students of psychological and pedagogical specialties of higher education institutions. The obtained empirical data, their systematization and pedagogical interpretation can also be used in the activities of post-graduate pedagogical education institutes, institutions of extracurricular education, public societies and associations.Документ Моделювання внутрішніх хвильових процесів у шаруватих рідинах(2020) Луньова Марія Валентинівна(ua) Дисертаційна робота присвячена дослідженню умов поширення та взаємодії внутрішніх слабконелінійних хвильових пакетів у тришаровій гідродинамічній системі «півпростір – шар – шар з твердою кришкою» із застосуванням методу багатомасштабних розвинень. Швидкий розвиток сучасних пакетів комп’ютерної алгебри та удосконалення асимптотичних методів, які, зазвичай, призводять до громіздкості аналітичних перетворень, посприяв можливості впритул підійти до класу нелінійних задач, які б враховували розв’язки нелінійних проблем у наближеннях вищих порядків. Тому, з урахуванням накопченого досвіду, виникла необхідність дослідити нелінійні гравітаційно-капілярні хвилі у тришаровій рідкій системі і проаналізувати їхнє поширення, модуляційну стійкість обвідних та інші характеристики системи в залежності від фізичних та геометричних параметрів. У роботі розглянуто постановку слабконелінійної задачі поширення та взаємодії хвильових пакетів у системі «півпростір – шар – шар з твердою кришкою». З використанням методу багатомасштабних розвинень виведено перші три лінійні наближення задачі про поширення та взаємодію хвиль вздовж поверхонь контакту в даній системі. Розв’язано задачу першого наближення та отримано дисперсійне співвідношення, яке має дві пари лінійно незалежних розв’язків. Знайдено розв’язки задачі другого наближення. Виведено умови розв’язності другого та третього наближень. На основі цих умов з урахуванням дисперсійного рівняння отримано еволюційні рівняння обвідної внутрішнього верхнього та нижнього хвильового пакету у формі нелінійного рівняння Шредінгера. У ході аналізу коренів дисперсійного рівняння розглянуто два граничні випадки, які підтверджують достовірність отриманих результатів. Аналіз залежності частот центру хвильового пакету від фізичних та геометричних параметрів системи з урахуванням впливу поверхневого натягу показав, що при переході системи від одного виродженого випадку до другого спостерігається якісна симетрія графіків частот центру хвильового пакету відносно значення густини середнього шару. При цьому вплив поверхневого натягу на одній із поверхонь контакту або на двох поверхнях одночасно призводить до збільшення абсолютного значення частоти центра хвильового пакета. Досліджено залежність амплітуд хвиль-відгуків від параметрів системи. Виявлено, що при збільшенні товщини верхнього шару амплітуди хвиль-відгуків прямують до граничного значення, а при рівних стрибках густини на поверхнях контакту абсолютні значення амплітуд хвиль-відгуків співпадають. Якщо стрибок густини на нижній поверхні контакту є меншим за стрибок густини на верхній поверхні контакту, то амплітуда хвиль-відгуків, яка виникає на нижній поверхні, є більшою, ніж амплітуда хвиль-відгуків на верхній поверхні. Зміна значення хвильового числа приводить до того, що значення амплітуд хвиль-відгуків досить швидко збігаються до спільного граничного значення. Дослідження форми відхилення поверхонь контакту у рамках задачі першого наближення показало залежність амплітуди відхилення, як верхньої так і нижньої поверхонь контакту, від зміни густини середнього шару. Проте, з наближенням значення густини середнього шару до значення густини нижнього шару цей вплив є більш вираженим на нижній поверхні контакту. Амплітуда верхньої поверхні контакту зазнає істотних змін тільки при зміні товщини верхнього шару. Відмітимо, що проведений аналіз відношення амплітуд є важливим при подальшому дослідженні енергетичних процесів в системі, що досліджується, адже при поширенні хвиль в багатошарових гідродинамічних системах виникає явище перекачування енергії хвиль. Аналіз форми відхилення поверхонь контакту з урахування наближення другого порядку виявив параметри системи, за яких виникають хвилі з загостреними гребінями та затупленими підошвами, або хвилі з затупленим гребінем і гострою підошвою. Також виявлені області гасіння другої гармоніки та області істотного впливу другої гармоніки на форму поверхні контакту. Аналіз розв’язків другого наближення показав наявність областей резонансу другої гармоніки. На нижній поверхні контакту такі області були виявлені в околі кривих, де коефіцієнт другої гармоніки набуває як завгодно великих значень, а також кривих, де спостерігається виродження тришарової системи у двошарову. Це дало змогу виконати оцінку застосовності методу багатомасштабних розвинень до даної проблеми та зробити висновки про точність методу та достовірність отриманих результатів. Побудовано діаграми модуляційної стійкості для різних значень товщини верхнього шару на площині «густина шару – хвильове число», при цьому виявлено криві, які відділяють область модуляційної стійкості від нестійкості для капілярних та гравітаційних хвиль. Виявлено, що області модуляційної нестійкості істотно розширюються при збільшенні товщини верхнього шару. Виведено вирази для оцінки потоку енергії трьох шарів рідини та сумарної енергії гідродинамічної системи «півпростір – шар – шар з твердою кришкою» у вигляді інтегралів за часовою та вертикальною просторовою змінними від добутку похідних потенціалів швидкостей за часовою та горизонтальною просторовою змінними. Було виявлено, що енергія середнього та верхнього шару тришарової гідродинамічної системи зі збільшенням значення хвильового числа має спадний характер і прямує до певного граничного значення, яке для коротких хвиль не залежить від товщини верхнього шару. У той же час значення енергії нижнього шару зростає, а після досягнення максимуму спадає до свого граничного значення. При цьому потік енергіїя системи, що є сумою потоків енергії трьох шарів, також має спадний характер і достатньо швидко збігається до свого граничного значення. Аналіз впливу геометричних параметрів системи на енергетичні характеристики виявив такі ефекти та закономірності: наявність прогресивної гравітаційної хвилі на верхній поверхні контакту призводить до зростання сумарної енергії системи до граничного значення, в той час як для капілярних хвиль сумарна енергія системи має спадний характер; для випадку гравітаційно-капілярних хвиль, за умови, що прогресивна хвиля на верхній поверхні контакту відсутня, а є лише прогресивна хвиля на нижній поверхні контакту, енергія системи зі збільшенням товщини верхнього шару має спадний характер і для гравітаційних хвиль має більше значення порівняно з капілярними хвилями. Результати дисертаційної роботи в цілому носять теоретичний характер, у них, в значній мірі, враховані сучасні проблеми моделювання хвильових процесів, які виникають в практичній діяльності. Наявність великої кількості фізичних та геометричних параметрів системи, пов’язаних між собою, призводить до необхідності детального аналізу та інтерпретації отриманих результатів, які створюють цілісну картину хвильового процесу і у повній мірі можуть бути застосовані для вивчення хвильових процесів в океані з льодовим покриттям та з шаруватою структурою рідини, яка виникає поблизу гирла річок, а також у відкритому океані у період танення льоду. Вивчення впливу поверхневого натягу має практичне застосування у розробках нових технологій з використанням шаруватих середовищ, які не перемішуються, що має перспективу застосування у створені інноваційних рішень для різних галузей прикладної науки. Дисертаційну роботу було виконано в межах індивідуального плану роботи аспіранта та в рамках дослідження, здійсненого у Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за темою «Прикладна математика у дослідженні складних систем з детермінованими та стохастичними процесами» (номер державної реєстрації 0116 U 005271).Документ Національні та особистісні виміри архетипів у творчості Марії Матіос(2024) Івашина, Оксана Олександрівна(ua) У дисертації на підставі психопоетикальної методології теоретично обґрунтовано та практично застосовано психологоспрямовані літературознавчі технології, зокрема класичний юнгіанський підхід до визначення архетипів та осмислення психоструктури особистості із залученням елементів психоаналізу З. Фройда. Проаналізовано специфіку художнього втілення архетипів колективного несвідомого в прозі Марії Матіос (Великої Матері, Мудрого Старого, Священного Шлюбу, Божественної Дитини, Самості), структурних субстанцій індивідуального психосвіту (Его, Тінь, Персона, Аніма/Анімус), світогляду й спрямованості письменниці. Методи дослідження обрано відповідно до широти окресленої теми, що передбачає поєднання загальнонаукової, психологічної та літературознавчої парадигм. Основою практичного дослідження є психопоетикальний підхід у поєднанні з науково-психологічними, дібраними за принципом системного еклектизму Г. Олпорта. Розширено цей інструментарій активним застосуванням методу архетипного аналізу за класичною концепцією аналітичної психології К. Ґ. Юнга для формування стійкої інтерпретаційної матриці, що передбачає залучення герменевтичного й компаративного методів та елементів міфокритики. Це дозволило відносно об’єктивно аналізувати художні образи, які слугують оприявленням тих чи тих психічних феноменів. Предметом дослідження є художні прийоми та засоби, які слугують інструментами експлікації психічного, зокрема структурних субстанцій особистісного свідомого та несвідомого Марії Матіос, а також особистісних і національних вимірів архетипів у її прозі. Визначено джерельну базу для осмислення внутрішнього світу письменниці, якою згідно із засадами психопоетики є її мегатекст. За об’єкт наукової розвідки обрано твори Марії Матіос, які виявляють високий потенціал до експлікації психічних феноменів з розмежуванням на дві категорії: художня проза, яка розкриває психоавтобіографічні аспекти, та психоавтобіографічна публіцистика. Це сприяло реалізації основної мети – окреслення штрихів психопортрету сучасної письменниці Марії Матіос на основі її мегатексту та аналіз основних художніх прийомів й засобів, які забезпечують утілення особистісних та національних вимірів архетипів у мемуарній та художній прозі. Квінтесенцією психоавтобіографічного поля мегатексту визначено збірку «Вирвані сторінки з автобіографії» як принципово нове розуміння мемуарів, які постають в авторському зібранні спогадів, дописів, промов, есеїв з оригінальною композицією та оформленням. На матеріалі «Вирваних сторінок з автобіографії» проілюстровано динаміку формування психосвіту Марії Матіос, розвиток емпатійності, становлення світогляду письменниці та ключові концепти, навколо яких сконцентровано її Его – справедливість, історична правда, материнство, що відображено в експресивних фрагментах мемуарної прози. Класичні елементи індивідуального несвідомого Марії Матіос (Тінь, Анімус) осмислено на матеріалі її художніх творів, позбавлених фільтру Персони, яка відповідає за репрезентацію особистості в соціумі. Відбитків авторської Тіні в мемуарах письменниці майже не виявлено через прагнення до позитивної самоідентифікації. У ході літературознавчо-психологічної інтерпретації творів зі збірок «Чотири пори життя» і «Нація» простежено художнє втілення Анімуса та його поступову інтеграцію психікою, що супроводжується різними образами, які відображають внутрішні й зовнішні перешкоди, психічну інфляцію та вплив Тіні. Для позначення цих елементів психосвіту митця введено термін «структурні субстанції», що передбачає їхнє відокремлення, але нерозривний зв’язок та взаємовпливи водночас. Позаяк юнгіанська концепція передбачає використання терміну «архетип» у досить широкому значенні, сукупність ключових індивідуальних образів, які втілюють ці складові, названо особистісні виміри архетипів. Знакові на рівні нації образи натомість окреслено як національні виміри архетипів. Детальному аналізу цих феноменів сприяє психологізм як якісна характеристика поетики Марії Матіос. Письменниця використовує для цього такі прийоми та засоби внутрішній монолог, представлений на прикладі Василини з роману в новелах «Майже ніколи не навпаки», де відображення думок і спогадів жінки дає чіткі підстави для психоаналітичного тлумачення зворотного Едипового комплексу; художній паралелізм, який втілено в синхронії психосвіту Іванки з роману «Черевички Божої Матері» й художнього простору лісу; текстуальне оприявлення архетипів фабульно чи описово, яке проілюстровано на прикладі жіночих персонажів роману «Майже ніколи не навпаки» як варіативних уособлень Великої Матері; особливу викладову форму, коли оповідь ведеться від третьої особи, але всевідаючий автор час від часу набуває рис того, на кому зосереджено увагу в конкретний момент. Окремим знаковим інструментом психологізму Марії Матіос є художнє відображення снів як позасюжетного елементу, що виконує функцію антиципації, психологічної характеристики персонажів та відображення їхніх психічних станів, процесів і властивостей. Крім цього сни визначено як ще одне джерело архетипного матеріалу в прозі мисткині. У роботі окреслено, що в психопоетиці Марії Матіос певною мірою представлено майже всі юнгіанські структурні субстанції колективного несвідомого, а саме: Великої Матері, Божественної Дитини, Мудрого Старого, Священного Шлюбу. Зважаючи на завдання дослідження було проналізовано їхню художню експлікацію. Із урахуванням вагомості фемінної тематики творчості Марії Матіос домінантним у її прозі визначено архетип Великої Матері, який найбільш яскраво оприявлюється в романі в новелах «Майже ніколи не навпаки», де представлено в чотирьох виразних іпостасях: владна й поглинаюча Велика Матір в образі Василини, яка набуває подоби то відьми-баби, то демонічної Калі; мати-коханка в образі Петруні, сурогатного втілення архетипу, яка ілюструє інтенції Великої Матері до божественного партеногенезу; мати-Діва – Доцька, яка лише на шляху до відкриття свого жіночого начала; жертовна мати – Теофіла як іконічне зображення архаїчної богині-матері. Архетип Великої Матері нерозривно пов’язаний з архетипом Божественної Дитини, який корелює з трансцендетним архетипом Самості. За юнгіанською концепцією ці архетипи здатні утворювати ідеальну пару – Священний Шлюб (Божественну Сизиґію): Аніма й Анімус, Хтонічна Мати й Мудрий Старий. Елементи втілення цих архетипів присутні в романі «Майже ніколи не навпаки», «Солодка Даруся», але найбільш повною моделлю Священного Шлюбу в усіх її позитивних та негативних аспектах уважаємо повість «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». Архетип Мудрого Старого меншою мірою представлено в прозі Марії Матіос. З урахуванням національної специфіки уявлень про Рід розглянуто також його локальний дериват – архетип Великого Батька. Зокрема в романі «Черевички Божої Матері» присутні обидві варіації архетипу в їхньому позитивному аспекті: Мудрий Старий та Великий Батько, які походять із індивідуального психосвіту авторки. У романі в новелах «Майже ніколи не навпаки», зокрема в новелі «Будьте здорові, татку» оприявлено негативний вимір архетипу Великого Батька як результат витіснення темних рис Анімуса: Гаврило Дячук жорстокий, жадібний і несправедливий, адже повністю заблокував еротичне начало (яке все ж виявляє певні девіантні тенденції) та постає втіленням Логосу, гіперболізованого в гординю. Ще одним феноменом аналітичної психології, який проаналізовано на матеріалі прози Марії Матіос, є індивідуація – психічний розвиток людини, яку проілюстровано за романом «Черевички Божої Матері», де авторка детально описує дорослішання Іванки Борсук, її сепарацію від батьків і становлення структурних субстанцій психіки: Его, Персони, Тіні, Анімуса. Із розумінням національного в художньому світі Марії Матіос як певної психічної єдності розглянуто архетипні риси національної психіки, які оприявлено в сюжеті, персонажах чи конкретних неперсоніфікованих образах творів. Свідому сферу буття (Его) представлено через основні маркери й тригери, які формують концептосферу національного архетипного поля. Такими є обраність як предмет гордості й водночас компенсаторний механізм, затаєна невротичність, яка тісно переплетена з концептом мовчання, та посилена антиципація (і супровідна напруга) внаслідок постійної готовності до катастрофи. Охарактеризовано національну Тінь у художньому світі Марії Матіос, яка є результатом розщеплення психічних проявів на дозволені та заборонені. Саме вона генерує жорстокість у романах письменниці, викликану зміщенням локусу контролю. Цим у прозі Марії Матіос окреслюються постколоніальні мотиви, які художньо ілюструють комплекс беззахисності, породжений руйнуванням принципів приватної власності. Помітний вияв цього спостережено в специфічній конфігурації Роду, де домінантну роль здобуває Велика Матір, утілення якої лишаються прив’язаними до землі й здатними продовжувати життя, поки чоловіки гинуть на чужих війнах або зазнають тортур і арештів, чим нівелюють присутність у спільноті архетипу Мудрого Старого та його інваріанту Великого Батька. Ця дисертація ілюструє високу продуктивність обраної методології для глибшого розуміння творчості Марії Матіос та інших письменників сучасності. Теоретичні принципи та практичні здобутки можуть бути використані в психологоспрямованих літературознавчих дослідженнях.Документ Адміністративно-правове забезпечення праві свобод людини та громадянина службою безпеки України(2024) Швайка, Микола Миколайович(ua) У дисертації на підставі сучасних вітчизняних наукових підходів, норм міжнародного права та законодавства України сформульовано нові концептуальні положення щодо системи адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина Службою безпеки України (далі – СБУ) з огляду на основні внутрішні й зовнішні чинники реалізації державної політики України в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції, а також вироблено рекомендації та пропозиції для вдосконалення відповідного законодавства України. З’ясовано сутність, значення й особливості розвитку інституту забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративно-правовій доктрині України. Обґрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення є систематичним і цілеспрямованим державно-владним організаційним та управлінським впливом суб’єктів владних повноважень, регламентованим адміністративним законодавством через застосування комплексного адміністративно-правового інструментарію для створення оптимального соціального середовища, яке забезпечує ефективне й результативне впровадження, реалізацію, охорону, захист, відновлення й розвиток конституційних прав і свобод людини та громадянина. Зокрема, у роботі класифіковано адміністративно-правові засоби забезпечення прав і свобод людини та громадянина органами публічної влади за низкою диференційних ознак, з-поміж яких організаційно-цільовий складник; суб’єкти реалізації; функціональне призначення; види суб’єктивних прав особи; зміст основних форм адміністративної діяльності органів публічної влади; напрями адміністративної діяльності органів публічної влади. Зроблено наукові узагальнення щодо прямої кореляції між процесом реалізації етапів адміністративно-правової реформи в Україні та ступенем охоплення людиноцентризмом сфери правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина суб’єктами публічної адміністрації, що віддзеркалено в історичних періодах від проголошення державного суверенітету й до сьогодні. Розглянуто загальну специфіку адміністративно-правового статусу органів і підрозділів СБУ, її системи та функцій. Описано складники адміністративно-правового статусу, до яких належать орієнтаційно-правовий, організаційно-структурний та функціонально-компетентнісний компоненти. Також систему СБУ представлено з позиції функціонального призначення в сучасних умовах правозастосовної діяльності, у складі якої передбачено такі ланки: центральну керівну, регіональну, спеціалізовану, науково-дослідну й навчальну, профільну. Визначено, що свої права та обов’язки СБУ реалізує в адміністративно-правових відносинах через владні повноваження правоохоронного змісту. Публічно-владний вплив здійснюється від імені держави, а співробітники мають право виконувати запобіжні, попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення, застосовувати адміністративно-юрисдикційну практику. Окреслені вище та інші повноваження віддзеркалено в низці функцій, з-поміж яких слід назвати профілактичну, контррозвідувальну, інформаційно-аналітичну, національно-безпекову, правозабезпечувальну, кримінально-юстиційну, міжнародно-правову, міжвідомчо-партнерську, науково-технічну. Державну політику в галузі прав людини представлено ключовим управлінським інструментарієм для впровадження в практику соціально значущих структурно-функціональних конструкцій. У цих аспектах першорядну роль виконують правоохоронні органи та інші суб’єкти спеціального призначення, зокрема СБУ, які є гарантами стабільності основ життєдіяльності суспільства й конституційного ладу держави, забезпечення безпеки та правопорядку. Удосконалено сутністно-змістове тлумачення державної політики України в забезпеченні прав і свобод людини та громадянина СБУ, що розвиває національні ціннісні орієнтири й цілі, узгоджені суспільні й державницькі ідеї й погляди, трансформовані в сукупність стратегічних документів на загальногуманітарному, публічно-адміністративному, євроінтеграційному і євроатлантичному, безпеково-оборонному, внутрішньовідомчому рівнях. Схарактеризовано адміністративно-правові засади оперативно-службової діяльності органів і підрозділів СБУ. Запропоновано сприймати сучасну систему відповідного адміністративно-правового регулювання у відокремлених, проте невіддільно взаємопов’язаних законодавчих щаблях: загальноуправлінський нормативно-правовий блок; нормативно-правовий блок захисту національної державності та охорони державної таємниці; антитерористичний нормативно-правовий блок; нормативно-правовий блок кібербезпеки і захисту об’єктів критичної інфраструктури; нормативно-правовий блок контррозвідки та протидії системним загрозам управлінню державою; внутрішній організаційний нормативно-правовий блок, нормативно-правовий блок спеціальних напрямів професійної й оперативно-службової діяльності. Доведено, що реалізувати механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина СБУ потрібно за такими напрямами: публічна сфера; правоохоронна діяльність; внутрішньовідомча службова та професійна діяльність; спеціальна діяльність у сфері державної безпеки; співробітництво з публічними інституціями. Загальні адміністративно-правові засоби забезпечення прав і свобод людини та громадянина СБУ класифіковано за загальними диференційними ознаками, з-поміж яких слід виокремлювати такі: організаційно-цільовий складник; суб’єкти реалізації; функціональне призначення; види суб’єктивних прав особи; зміст основних форм адміністративної діяльності органів публічної влади; напрями адміністративної діяльності органів публічної влади. Окреслено організаційно-функціональну систему особливих правових засобів, у якій представлено універсальні правові засоби (правові засоби загального публічного адміністрування, правові засоби публічно-приватної взаємодії); загальні правові засоби (правові засоби адміністративного примусу; правові контрольно-наглядові засоби); спеціальні правові засоби (правові правоохоронні засоби, правові правозахисні засоби, правові засоби координації). Представлено напрями, форми та суб’єкти взаємодії СБУ з органами публічної влади й громадськістю з питань забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Відповідну сферу діяльності подано у двох площинах. У першій передбачено загальноуправлінську, регіональну, спеціальну, спеціалізовану, координаційну, контрольно-наглядову ланки. У другій (системі суб’єктів взаємодії громадськості із СБУ із забезпечення прав людини) об’єднано такі елементи: публічно-адміністративну, територіально-безпекову, громадсько-контрольну ланки. Міжнародні нормативно-правові акти, пов’язані з діяльністю СБУ в сфері реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина, викладено в п’яти законодавчих блоках. У першому блоці визначено міжнародні стандарти, принципи і юридичні засади в цій сфері, обов’язкові для впровадження, дотримання та виконання національними публічними адміністраціями. Другий блок спрямовано на забезпечення ефективного функціонування правозахисних механізмів, означення місця, ролі й повноважень органів публічної влади у згаданих процесах. У третьому блоці визначено правовий статус і функції державних органів, спрямовані на реалізацію завдань публічного адміністрування, забезпечення належного рівня національної безпеки, публічного порядку і безпеки, протидії та запобігання правопорушенням, тероризму, сприяння дотриманню гарантій прав людини. У четвертому блоці окреслено аспекти європейської та євроатлантичної інтеграції України. П’ятий блок віддзеркалює організацію співробітництва СБУ з міжнародними організаціями та іноземними публічними інституціями із забезпечення загальної безпеки, дотримання прав людини, зупинення військової агресії РФ, сприяння реформаційним процесам в Україні. Детально аргументовано, що в сучасних реаліях важливими є два напрями розвитку сфери адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина СБУ, з-поміж яких міжнародно-правовий (зовнішній) напрям із подальшої адаптації і гармонізації вітчизняного законодавства й адміністративної практики до права Європейського Союзу (далі – ЄС), стандартів Організації Північноатлантичного договору (далі – НАТО), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі – ОБСЄ); імплементації норм міжнародного права; довиконання міжнародно-правових зобов’язань з утвердження, реалізації, охорони, захисту та відновлення прав людини. Національно-правовий (внутрішній) напрям передбачає належне формування й виконання державної політики України у галузі національної безпеки, прав людини, європейської та євроатлантичної інтеграції з реалізацією стратегічних, планових документів, продовженням реформування сектора безпеки та оборони, боротьби з корупцією з позиції людиноцентричного підходу в публічному управлінні та оперативно-службовій діяльності.Документ Формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки(2023) Короткевич, Ксенія Єгорівна; Korotkevych, K. Y.(ua) Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 011 – Освітні, педагогічні науки. – Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький, 2023. У дисертації представлено теоретичне обґрунтування і запропоновано нове вирішення проблеми формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що: уперше визначено сутність поняття «уміння навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін» (як комплекс мотивовано-вольових дій активно-пізнавального характеру, спрямованих на реалізацію функцій самостійного, раціонального планування, самоуправління та самоконтролю щодо власної освіти з метою досягнення найбільш продуктивних результатів та ефективного особистісного, професійного і творчого саморозвитку та самореалізації в галузі хореографічного мистецтва); виокремлено, теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови (підвищення самомотивації студентів до професійного самовдосконалення; активізація самостійної освітньої діяльності студентів-хореографів у різних формах організації навчання (аудиторна, дистанційна, самопідготовка); стимулювання майбутніх викладачів хореографічних до саморефлексії та аналізу власних начальних дій) формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки; розроблено й апробовано авторську методику формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки; уточнено сутність понять «синергетика», «самоорганізація», «педагогічна самоорганізація» в контексті проблеми дослідження; конкретизовано шляхи реалізації потенціалу самоорганізації в системі професійної підготовки викладачів мистецьких дисциплін; подальшого розвитку набули зміст, форми, засоби та методи формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки. Визначено, що структуру умінь навчальної самоорганізації студентів-хореографів складають планувально-стратегічний (здатність чітко визначати цілі професійного навчання, активно мотивувати себе на освіту і самоосвіту, планувати та обирати найбільш оптимальні засоби реалізації навчання, проектувати та прогнозувати можливі результати навчальної діяльності); управлінсько-регулятивний (уміння ефективно працювати з інформаційними джерелами, творчо розробляти та застосовувати різні види, форми і методи власної навчальної діяльності, управляти та здійснювати самоконтроль власної освіти) та інтроспективно-оцінний (уміння здійснювати самоспостереження та самоаналіз, адекватно і критично оцінювати та інтерпретувати результати навчання, робити висновки щодо виправлення недоліків навчання та перспектив розвитку). Обґрунтовано доцільність використання синергетичного, акмеологічного та компетентнісного наукових підходів як методологічних засад дослідження, обґрунтовано логічність опори на спеціальні принципи формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін у процесі фахової підготовки, а саме: ціннісно-смислової регуляції діяльності, професійного самоменеджменту та індивідуалізації навчання. Розроблено педагогічні умови, впровадження яких у процес фахової підготовки майбутніх викладачів хореографії забезпечує ефективний вплив на формування умінь навчальної самоорганізації, а саме: підвищення самомотивації до професійного самовдосконалення, активізація самостійної освітньої діяльності у різних формах організації (аудиторна, дистанційна, самопідготовка), стимулювання студентів до саморефлексії та аналізу власних навчальних дій. Представлено організаційно-методичну модель формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін, що містить проєктивно-цільову (мета, наукові підходи та принципи, структурні компоненти) та процесуально-змістову (система критеріїв та показників, педагогічні умови, етапи і методи навчання) складові, реалізація якої забезпечила логічне і планомірне досягнення запланованого результату. За розробленими критеріями (прогностичним, операційним та рефлексійним) здійснено перевірку стану сформованості та визначено три рівня (високий, середній, низький) сформованості умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін. Зафіксовано, що до застосування експериментальної методики більшість з них перебуває на низькому та середньому рівнях сформованості. У ході формувального експерименту перевірено дієвість педагогічних умов та апробовано авторську методику формування умінь навчальної самоорганізації майбутніх викладачів хореографічних дисциплін, що впроваджувались в освітній процес протягом трьох етапів: цілепокладального, функціонального та аналітичного, зміст кожного з яких був спрямований на послідовне формування компонентів структури означеного феномену. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи засвідчив наявність позитивної динаміки у рівнях сформованості в учасників експериментальної групи у порівнянні зі студентами контрольної групи, що було підтверджено засобами математичної обробки числових даних (критерій Пірсона χ2). Практичне значення дослідження визначається: експериментально підтвердженою ефективністю запропонованої методики та її спрямованістю на підвищення якості підготовки здобувачів вищої освіти мистецького профілю; перспективністю використання матеріалів, висновків і експериментальних даних дослідження для доповнення і оновлення змісту фахових (теоретичних і виконавських) дисциплін, передбачених програмою професійної підготовки бакалавра за спеціальністю 024 Хореографія, а саме: «Історія хореографічного мистецтва», «Практикум з хореографічної підготовки», «Методика роботи з дитячим хореографічним колективом», різних видів педагогічної практики, для написання науково-методичних праць.Документ Розвиток освіти євреїв на Єлисаветградщині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)(2023) Васютинська, Єлена АртурівнаДокумент Андрагогічний підхід у підготовці здобувачів вищої освіти(2023) Семенова, Олена ЮріївнаДокумент Моделювання хвильових процесів в тришаровій гідродинамічній системі(2023) Харченко, Діана СергіївнаДокумент Педагогічні умови формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва(2022) Ніколенко, Людмила Ігорівна(ua) Ніколенко Л. І. – «Педагогічні умови формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва». – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 011 – Освітні педагогічні науки – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. – Кропивницький, 2022 р. Дисертацію присвячено дослідженню проблеми формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва. Окреслену проблему розв’язано завдяки визначенню, обґрунтуванню та експериментальній перевірці педагогічних умов, що покликані вдосконалити процес професійної підготовки майбутніх фахівців і сприяти формуванню професійної культури майбутніх викладачів музичного мистецтва. Робота містить анотацію, зміст, вступ, три розділи, висновки, списки використаних літературних джерел у кінці кожного розділу, загальні висновки, додатки. У вступі дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність і доцільність розв’язання вибраної теми дослідження, представлено зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, окреслено завдання, об’єкт, предмет дослідження; схарактеризовано методи дослідження; визначено гіпотезу дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про апробацію й можливості упровадження результатів дослідження, його структуру та обсяг; подано загальну кількість публікацій. У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи проблеми формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва» – здійснено аналіз наукових підходів щодо визначення категоріально-поняттєвого поля, котре складає тезаурус проблеми дослідження; з’ясовано зміст і структуру професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва. Професійну культуру майбутнього викладача музичного мистецтва визначено як складне інтегроване утворення, що характеризує майбутнього спеціаліста як ерудованого, освіченого, творчо-дієвого фахівця, здатного усвідомлювати значущість художніх цінностей у розвитку особистості, адекватно оцінювати, сприймати, інтерпретувати твори мистецтва, спроможного до творчого самовираження, самоактуалізації, самореалізації у професійній діяльності і соціально-культурному середовищі. Визначено зміст і структуру професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва. Відповідно визначеної компонентної структури досліджуваного нами феномена визначено критерії та показники сформованості професійної культури майбутніх викладачів музичного мистецтва, схарактеризовано їх якісний зміст, зокрема: ціннісно-мотиваційний критерій, який арактеризується мірою усвідомлення майбутніми фахівцями системи цінностей і передбачає розуміння мети навчання, значення мистецтва у розвитку особистості, ціннісне ставлення до професії і професійної діяльності (потреба, інтерес), визначає соціо-культурну активність майбутнього фахівця, його бажання і прагнення до творчого самовираження і самореалізації у професійної діяльності; когнітивно-інформаційний критерій, котрий характеризує ступінь розвитку пізнавальної та інтелектуально-емоційної сфери особистості майбутнього викладача, розвиненість його художнього світогляду, освіченість, загальнохудожню обізнаність, музично-теоретичну грамотність, ерудованість, наявність культурологічних, мистецтвознавчих, музично-теоретичних, музично-виконаських, психолого-педагогічних, практично-методичних знань та вмінь; сформованість інтерпретаційної культури, здатності здійснювати художній діалог, розуміти художній образ в єдності форми і змісту музичного твору; творчо-діяльніснй критерій, який засвідчує здатність майбутніх викладачів до активної самостійно-пошукової, творчо-проєктувальної діяльності; володіння художньо-інтерпретаційними вміннями, технікою художнього виконання; здатність до сценічно-образного перевтілення і художньо-комунікативного спілкування; здатність до емпатії, творчого самовираження і самореалізації у різних видах музично-творчої діяльності; рефлексивно-оцінювальний, що визначає ступінь розвиненості у майбутнього фахівця рефлексивної культури, здатності критично мислити, адекватно й самостійно оцінювати художні явища, дії, вчинки, виражати власну думку, аргументовані судження, переконання, виявляти перспективи власного розвитку та саморозвитку, планувати й здійснювати професійну діяльність та передбачати її результати. Виокремлено чотири рівні сформованості професійної культури майбутніх викладачів музичного мистецтва: низький (репродуктивний), середній (усвідомлюваний), достатній (нормативний), високий (творчий). У другому розділі «Педагогічні умови формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва» визначено педагогічні умови: створення освітнього культуротворчого середовища (забезпечення позитивної мотивації студентів до здійснення і реалізації культуротворчої діяльності, суб’єкт-суб’єктна (діалогова) взаємодія); активізація і залучення студентів до творчого самовираження у різних видах музично-виконавської діяльності (сприйняття-інтерпретація-творення); актуалізація і використання традиційних та інтерактивних форм і методів навчання у процесі формування професійної культури майбутніх фахівців музичного мистецтва. На підґрунті теоретико-методологічних основ проблеми дослідження, визначеного змісту, структури, критеріїв, показників та рівнів сформованості професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва, схарактеризованих педагогічних умов, покликаних якісно та ефективно вплинути на формування досліджуваного феномену в майбутніх фахівців, створена та обґрунтована організаційно-методична система професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва, котра складається із трьох взаємопов’язаних блоків: методологічно-цільового (мета, завдання, наукові підходи, принципи), процесуально-змістового (педагогічні умови, етапи, форми та методи навчання), результативно-аналітичного (критерії, показники, рівні, результат). У третьому розділі «Дослідно-експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва» представлено організацію, етапи проведення констатувального та формувального експерименту, викладено результати реалізації організаційно-методичної системи формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва, інтерпретовано результати статистичного аналізу одержаних даних, визначено ефективність педагогічних умов та авторської експериментальної організаційно-методичної системи формування професійної культури майбутнього викладача музичного мистецтва. Висновки містять найбільш важливі результати роботи та можливі напрями продовження дослідження за тематикою дисертації.Документ Розвиток інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів у процесі професійної підготовки(2022) Лобода, Ольга Євгеніївна(ua) У дисертації теоретично обгрунтовано та експериментально апробовано педагогічні умови розвитку інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів. Основною категорією й смисловим конструктом дослідження є «розвиток інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів». Контекстуальна семантизація визначального поняття є доцільною разом із науково-коректною інтерпретацією важливих понять, що стосуються смислового поля розвитку інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів. З огляду на це уточнено поняття: «розвиток» «інтелект», «творчість», «творчі здібності», «розвиток інтелектуально-творчих здібностей». Інтелектуально-творчі здібності уособлюють індивідуальні творчі здібності особистості, які визначаються її індивідуально-психофізіологічними особливостями та формуються в процесі творчої діяльності, а також інтелект – інтегративне утворення, що органічно поєднує як вроджений досвід (задатки, здібності), так і набутий (знання, розумові вміння, навички) та виробляється через взаємодію психічних процесів (увага, пам’ять, мислення). Категорія «розвиток інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів» розглядається в роботі як процес та результат усвідомленого фахового становлення майбутніх фахівців мистецької галузі, змістовним наповненням якого є прагнення розвитку інтелектуальних та творчих здібностей, що забезпечує самостійне, оригінальне, нестандартне розв’язання професійно-педагогічних завдань майбутніми педагогами-музикантами в процесі фахової підготовки. Названа категорія розглядається як умотивовані потреба та настанова щодо оволодіння майбутніми педагогами-музикантами різними видами інтелектуальної та творчої діяльності з метою розвитку відповідних здібностей та формування таких інтегральних якостей, як самостійність у розв’язанні творчих завдань у процесі роботи над музичним твором, доборі акомпанементу, музичної імпровізації, здатність до пошуку оригінальних рішень під час науково-дослідницької діяльності, при виборі та впровадженні музично-комп’ютерних, інтелектуально-творчих проєктних технологій та інноваційних методів навчання. У дослідженні вперше теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено ефективність педагогічних умов розвитку інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів (створення розвивального інтелектуально-творчого освітнього середовища; використання музично-комп’ютерних, інтелектуально-творчих проєктних технологій та інноваційних методів навчання; організація самостійної роботи майбутнього педагога-музиканта); визначено критерії сформованості інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів (фахово-мотиваційний, пізнавально-операційний, дослідницько-пошуковий, творчо-продуктивний) та їх показники; виокремлено рівні розвитку нтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів (низький «індиферентний», середній «умотивований», високий «творчий»). Аналіз отриманих під час експерименту результатів дозволив стверджувати, що апробація запропонованих у дослідженні педагогічних умов розвитку інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів у процесі професійної підготовки дала позитивні результати. У дослідженні конкретизовано структуру поняття «розвиток інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів» як сукупність мотиваційно-цільового, аналітично-когнітивного, змістовно-процесуального, особистісно-творчого компонентів. Подальшого розвитку набули положення щодо вдосконалення фахової підготовки студентів у закладах вищої освіти мистецького спрямування. Робота має практичне значення, яке полягає в тому, що науково обґрунтовані педагогічні умови експериментально перевірено й частково впроваджено в освітній процес підготовки майбутніх педагогів-музикантів на факультеті педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка спеціальності «Музичне мистецтво», що вможливлює їх реалізацію в професійній підготовці. Під час дослідження розроблено спецкурс «Розвиток інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів у процесі професійної підготовки», що передбачає три змістові модулі. У запропонованому спецкурсі розкрито теоретичні, методичні та практичні аспекти впровадження визначених педагогічних умов розвитку інтелектуально-творчих здібностей у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів-музикантів. Ознайомлення з навчальними темами спецкурсу дозволило майбутнім педагогам-музикантам осмислити науковий зміст положень теорії та практики професійного навчання, розширити уявлення про спільну діяльність педагога та студента, спрямовану на свідоме й глибоке опанування системи професійних знань, навичок та вмінь майбутнього фахівця, а також сприяло з’ясуванню теоретичних, методичних та практичних аспектів упровадження педагогічних умов у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів-музикантів як ефективних чинників розвитку інтелектуально-творчих здібностей. Результати дослідження можуть бути використані в освітньому процесі закладів вищої освіти при підготовці фахівців за спеціальністю 014 Середня освіта («Музичне мистецтво»); під час викладання навчальних дисциплін «Основний музичний інструмент», «Сучасні музично-педагогічні технології в закладах освіти», «Методика музичного виховання», «Сучасні технології викладання музичного мистецтва», «Світова художня культура з методикою викладання» (en) Pedagogical conditions of development of future pedagogues-musicians’ intellectual and creative abilities of have been theoretically substantiated and experimentally tested in the thesis. The main category and semantic construct of the research is "development of future pedagogues-musicians’ intellectual-creative abilities". Contextual semantization of the defining concept is appropriate along with scientifically-correct interpretation of important concepts concerning the semantic field of future teachers -musicians’ intellectual-creative abilities. In view of this, such concepts as: "development" "intelligence", "creativity", "creative abilities", "development of intellectual -creative abilities" have been clarified. Intellectual-creative abilities embody the individual creative abilities of the personality, which are determined by one’s individual psycho-physiological characteristics and formed in the process of creative activity, as well as intelligence – integrative formation that organically combines both innate experience (talents, ab ilities) and acquired (knowledge, mental skills, abilities) and is formed through the interaction of mental processes (attention, memory, thinking). The "development of future pedagogues-musicians’ intellectual-creative abilities" category is considered in the thesis work as a process and result of conscious professional development of future specialists of the art field, the content of which is the desire to develop intellectual and creative abilities providing independent, original, non-standard solution of professional pedagogical tasks by future pedagogues-musicians in the process of vocational training. The named category is considered as a motivated need and guidelines for future pedagogues-musicians to master various types of intellectual and creative activities in order to develop appropriate abilities and the formation of such integral qualities as independence in solving creative tasks in the process of working at piece of music, selection of accompaniment, music improvisation, the ability to find original solutions during research activities, in the selection and implementation of musiccomputer, intellectual and creative project technologies and innovative teaching methods. Effectiveness of pedagogical conditions of the development of future pedagoguesmusicians’ intellectual-creative abilities (creation of developmental intellectual and creative educational environment, use of computer-music technologies, intellectualcreative project technologies and innovative teaching methods, organization of fu ture pedagogues-musicians’ independent work have been theoretically substantiated and experimentally tested in the research for the first time; the criteria of formation of future pedagogues-musicians’ intellectual-creative abilities (professional-motivational, cognitive-operational, exploratory-research, creative-productive) and their indices have been determined; the levels of development of future pedagogues-musicians’ intellectualcreative abilities (low "the indifferent", medium "the motivated", high "the creative") have been singled out. Analysis of the results obtained during the experiment allowed us to state that the approbation of the proposed pedagogical conditions for the development of future pedagogues-musicians’ intellectual and creative abilities in the process of vocational training has given positive results. The structure of the concept of «development of future teachers-musicians’ intellectual-creative abilities» as a set of motivational-target, analytical-cognitive, content-procedural, personal-creative components has been specified in the thesis work. Provisions on improving the vocational training of students at the institutions of higher education in the field of art have acquired further development. The thesis practical significance lies in the fact that the scientifically substantiated pedagogical conditions have been scientifically experimentally tested and partially implemented in the educational process of future pedagogues -musicians’ training at the Pedagogy, Psychology and Arts Department of Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical University in the specialty "Musical Art", which allows their introduction into the vocational training. A special course "Development of Future Pedagogues-musicians’ Intellectual and Creative Abilities in the Process of Professional Training" which provides three content modules has been developed during the research. Theoretical, methodological and practical aspects of the implementation of certain pedagogical conditions for the development of intellectual-creative abilities in the process of future pedagogues-musicians’ vocational training have been revealed in the proposed special course. Acquaintance with the educational topics of the special course has allowed future pedagogues-musicians to comprehend the scientific content of the theory and practice of vocational training, to expand the understanding of joint activities of teachers and students aimed at conscious and deep mastery of vocational knowledge, skills and abilities of future professionals, and also helped to clarify the theoretical, methodological and practical aspects of the introduction of pedagogical conditions in the process of future pedagogues-musicians’ vocational training as effective factors in the development of intellectual and creative abilities. The results of the study can be used in the educational process of the institutions of higher education in the process of specialists’ training in the specialty 014 Secondary Education ("Music Art"); during the teaching of "Basic musical instrument", "Modern musical-pedagogical technologies in educational institutions", "Methods of music education", "Modern technologies of teaching music art", "World art culture with methods of teaching" disciplines.