Психопоетика прози Тодося Осьмачки

Abstract

(ua) Дисертацію присвячено аналізові психопоетикальних особливостей прози Тодося Осьмачки. Результати дослідження важливі для розуміння особистості митця: особливостей його свідомих та підсвідомих психічних виявів, що трасформуються в унікальність поетики автора та помітно вирізняють його з-поміж інших, оживлюючи інтерес реципієнтів до винятковості його постаті. У роботі системно проаналізовано мегатекст письменника: мемуари (автобіографії, «Мої товариші. Історико-мемуарна розвідка про людей Розстріляного відродження 20-х років», спогади Л. Коваленко, В. Біляєва, П. Одарченка, Ю. Стефаника, Г. Костюка, Т. Мороз-Стрілець, В. Покальчука, У. Самчука, М. Скорського, П. Филиповича, О. Черненко) та прозову спадщину митця (повісті «Старший боярин», «Ротонда душогубців», «План до двору» та оповідання «Психічна розрядка»). Аналіз джерел, які розкривають аспекти буттєвих та психофізіологічних рис митця, дає можливість виявити притаманні саме йому ознаки художності та забезпечує його об’єктивність. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні можливостей психопоетики як психологоспрямованої літературознавчої технології, що сприяло подальшому осягненню особистості та творчості Тодося Осьмачки. Обрану методологію доповнено окремими положеннями вчення про афекти (affect studies) (Б. Массумі, Ю. Лесняк), етнопсихологічними розвідками (Ю. Липа, Г. Лозко). До вербалізованих виявів особистості митця: листів, автобіографій, спогадів, які, традиційно, визначають його мегатекст, залучено художні біографії М. Слабошпицького «Поет із пекла», «Тодось Осьмачка : літературний профіль», І. Власенко «Утікач Тодось», Софії Наумович «Останні дні Львова», П. Маяра «Страх». Вказані джерела певною мірою інтерпретують реальні факти буття письменника, що компенсує окремі лакуни в мегатексті. Психопоетикальну методологію було поглиблено аналізом світоглядних позицій письменника та їхньої художньої реалізації. У дисертації осмислено наукові погляди О. Вертипорох, Н. Зборовської, А. Печарського, О. Піскун, І. Скляр щодо поняття «психопоетика»; розкрито основні положення психопоетикальної методології, розробленої С. Михидою, та реалізованої в наукових працях Л. Базів, Я. Даценко, О. Івашини; окреслено дослідницький інструментарій. Опрацьовано наукові дослідження, присвячені питанню автобіографізму та психобіографізму творчості. Аргументовано необхідність застосування в дослідженні поняття психоавтобіографізм, який легітимізує художній твір як джерело розкриття психосвіту митця. Зʼясовано, що повісті Тодося Осьмачки та оповідання «Психічна розрядка» є психоавтобіографічними. З урахуванням вичерпності категорії особистість для характеристики психосвіту митця окрему увагу приділено розкриттю соціальних ролей Тодося Осьмачки. У роботі висвітлено основні параметри свідомих аспектів особистості письменника, які художньо реалізовані у прозі. Зʼясовано, що особливості характеру, темпераменту, світогляду та спрямованості впливають на сюжето- та образотворення, визначають стильові домінанти поетики та виявляються в специфіці нарації. Проаналізовано основні риси характеру письменника: вимогливість до оточення, витривалість, правдолюбство, сила волі, пильність, любов до порядку, розсудливість, – що поглиблюють розуміння його особистості, зокрема як представника нордійського типу (за Ю. Стефаником) соціопсихічної структури української нації. Зʼясовано, що правдолюбство вербалізовано у творчості митця в специфічних мовних конструкціях – дотепах (за З. Фройдом). Аргументовано думку, що вони є однією з рис поетики автора, а саме: особливим видом емоційно забарвленого художнього мовлення. Засвідчено амбівалентність темпераменту митця як вагомого фактору його творчого потенціалу. Поєднання рис холеричного та флегматичного типів у його психоструктурі простежено і в поведінці Івана Нерадька (повість «План до двору»), що виявились одночасно в бажанні бути на самоті та високій продуктивності в стані емоційного збудження. Повноформатний аналіз творчої особистості Тодося Осьмачки уможливив дослідження таких свідомих виявів письменника як світогляд і спрямованість. Світоглядні орієнтири письменника вербалізовано в художній нарації. Зʼясовано, що світогляд митця визначає особливості його стильової манери, а саме: драматизм художнього світосприймання, ознаки екзистенціалізму, багатозначність символічних образів, метафоричність, субʼєктивізація письма тощо. Виявлено, що формування спрямованості Тодося Осьмачки від научительства до письменництва ґрунтувалося на глибокому відчутті митцем власної месійності. Художнє втілення цього психічного феномену простежено в особливостях самореалізації персонажів: від учителя (Гарасим Сокира, Гордій Лундик, Іван Нерадько) як носія національної ідентичності до українського письменника (Іван Брус), який переконаний у свій винятковості. Виявлено, що ключова спрямованість письменника, яка трансформована й у творчій діяльності, ґрунтується на національній ідентифікації автора та силі волі в протистоянні радянській системі, що обмежувала свободу. Художні артефакти психосвіту Тодося Осьмачки досліджено крізь призму психологічних концепцій А. Адлера, Ф. Салловея, З. Фройда. Виявлено одночасне функціонування у психоструктурі митця комплексів неповноцінності та переваги, які засвідчили вплив на свідоме спрямування митця на творчу діяльність. Серед рис художності, що спричинені виявами аналізованих комплексів, простережено акцентуацію мотивів пустки, порожнечі, самотності, сирітства. Розглянуто заявлену в спогадах Л. Коваленко проблему вияву едипового комплексу у психіці митця. Художню реалізацію несвідомого психічного процесу простежено на матеріалі повістей «Ротонда душогубців» та «План до двору». Аналіз творчої трасформації окремих аспектів едипового комплексу оприявив особливості поетики на рівні ключових проблем зрадництва й руйнування сімʼї та сприяв осягненню феномену творчої особистості. Унікальність авторського створення образів-персонажів, моделей їхніх взаємин, детального зображення їхнього зовнішнього світу та внутрішнього переживання, причини переосмислення відомих мотивів простежено крізь призму аналізу мікросоціального оточення автора та його трансформації в повісті «Ротонда душогубців». Зʼясовано, що несвідомі вияви психіки Тодося Осьмачки є формо- та змістотворчими чинниками поетики його творчості. Зосереджено увагу на знаковому епізоді в особистостому житті письменника, що, як засвідчив мегатекст, активізував творчу енергію митця. Знайомство Тодося Осьмачки з ігуменею Якторівського монастиря сестрою Йосифою (в миру – Олена Вітер) виявило функціонування захисних механізмів у психіці митця та дало можливість простежити специфіку авторської побудови психологічних колізій, що оприявлюють специфіку характеру персонажів, особливості їхніх внутрішніх переживань. У дослідженні здійснено детальний аналіз емоційної сфери письменника, що є однією з рушійних сил творчого процесу. Простежено художню реалізацію емоційної царини автора на матеріалі повісті «План до двору». Виявлено, що ознаки експресіонізму в прозі Тодося Осьмачки, засвідчені в працях В. Барчан, О. Лапко, С. Чернюк та ін., корелюють із особливостями його світобачення з надміру сильною реакцією на подразники. У поетиці такий взаємовплив виявляється в символізовації акцентованих образів: кладовище, хрести, круки, пустка. Вагомим фактором наближення до розуміння психічних рис творчої особистості, внутрішніх джерел художності та психофізіологічних процесів, які супроводжують творчий акт, стало застосування окремих аспектів дослідження в галузі affect studies. Маркери впливу афекту проаналізовано на трьох рівнях творення повісті «План до двору»: рівень сприйняття автором реальності, пік рецептивного вибуху та аналіз ролі афекту в структурі твору. Осмислено природу страху, який зафіксовано в низці спогадів про Тодося Осьмачку та в повісті «Ротонда душогубців». Зосереджено увагу на реальному (за З. Фройдом) страхові – такому, який є чимось раціональним і природним, тобто реакцією на сприйняття зовнішньої небезпеки. Його основним проявом є рефлекс утечі як вияв інстинкту самозбереження, що простежуємо і в біографії, і у творчості митця. На основі мегатексту доведено, що сам письменник фізично втікає від переслідувань радянської терористичної влади, переховуючись і зберігаючи себе. Цей процес художньо відображений у реакціях героїв повісті «Ротонда душогубців». Виявлено, що процес переважання вольової діяльності людини над емоційною полягає у свідомій постановці мети. У спогадах про митця і у вербалізованих інтенціях Івана Бруса простежуємо, що такою метою є порятунок та боротьба. Психічний стан страху, який притаманний Тодосеві Осьмачці, розглядаємо як вияв вольової та активної особистості. Основні результати дослідження узагальнено у висновках.