Наукові видання каф-ри педагогіки та спеціальної освіти
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/240
Переглянути
3 результатів
collection.search.results.head
Документ Управлінська діяльність у закладах позашкільної освіти(РВВ ЦДУ ім. В. Винниченка, 2023) Савченко, Наталія Сергіївна; Savchenko, Nataliia Serhiyivna(ua) В статті досліджено питання системної структури управлінської діяльності, розглянуто питання освітнього менеджменту закладів позашкільної освіти. За допомогою методів аналізу, синтезу, індукції та дедукції розкриваються основні тенденції, що притаманні системі позашкільної освіти, звернено увагу на необхідність покращення процесів управління. Управління у позашкільних закладах освіти розглядається із боку підготовки Людини творчості, доводить необхідність змін у теоретичній і практичній складовій менеджменту позашкільної освіти. Доведено, що становлення Людини творчості актуалізує перехід до нових стратегій освітнього менеджменту у позашкільній освіті, де визначальною постає цінність автономії. Така цінність, що розвивається у демократичних суспільствах, змінює ставлення кожної особистості до стандартів життя, адже вимагає його покращання завдяки принципам верховенства права, солідарності, відповідальності. Звернення до теми освітнього менеджменту у позашкільній освіті також зумовлено й модернізацією всієї системи освіти в нашій країні, появою якісно нових систем освітнього менеджменту у різних країнах, що передбачає як методологічну, так і суто практичну переорієнтацію менеджменту. У статті звернено увагу на запровадження принципу креативності, адже система позашкільної освіти має допомагати самоактуалізації особистості. Також наголошено на питаннях, що пов’язані із стандартизацією, інформатизацією і глобалізацією позашкільної освіти, наголошено на важливості узгодження термінологічного апарату у позашкільній освіті. Акцентується увага на тому, що сфера освітнього менеджменту, особливо, у процесі виховання Людини творчості, є важливою передумовою для управлінської діяльності. Керівники мають розвинути у собі здатності щодо прийняття розумних рішень у ситуаціях спротиву, у ситуаціях, які класифікуються як нестандартні. Особливої уваги потребує розвиток вміння здійснювати вибір стратегії, напрямів, методів управлінської діяльності, досягати поставлених цілей. Зазначений контекст актуалізує значення управлінської діяльності у позашкільній освіті, підвищує вимоги до професіоналізації особистості керівника, посилює відповідальність за його дії у зведенні комунікацій у системі «здобувачі позашкільної освіти та їх батьки – педагоги – адміністрація закладу позашкільної освіти», таким чином актуалізується дослідження освітнього менеджменту як однієї з центральних проблем сучасної педагогіки позашкілля. Результатами даного дослідження є розширення уявлень щодо теоретичних і практичних питань в управлінській діяльності керівника закладу позашкільної освіти, зокрема тих керівників, які намагаються підтримати талановиту молодь у нашій країні. (en) The article investigates the issues of the system structure of management activities, considers the issues of educational management of out-of-school education institutions. Using the methods of analysis, synthesis, induction and deduction, the main trends inherent in the system of out-of-school education are revealed, attention is drawn to the need to improve management processes. Management in out-of-school educational institutions is considered from the perspective of training a Person of Creativity, proving the need for changes in the theoretical and practical components of out-of-school education management. It is proved that the formation of a Person of Creativity actualizes the transition to new strategies of educational management in out-of-school education, where the value of autonomy becomes decisive. This value, which develops in democratic societies, changes the attitude of each individual to the standards of life, as it requires its improvement through the principles of the rule of law, solidarity, and responsibility. The topic of educational management in extracurricular education is also due to the modernization of the entire education system in our country, the emergence of qualitatively new systems of educational management in different countries, which involves both methodological and purely practical reorientation of management. The article draws attention to the introduction of the principle of creativity, since the system of out-of-school education should help the self-actualization of the individual. The issues related to the standardization, informatization and globalization of extracurricular education are also emphasized, and the importance of harmonizing the terminology in extracurricular education is emphasized. It is emphasized that the field of educational management, especially in the process of educating a person of creativity, is an important prerequisite for managerial activity. Managers need to develop the ability to make reasonable decisions in situations of resistance, in situations that are classified as non-standard. Particular attention should be paid to the development of the ability to choose the strategy, directions, and methods of management, and to achieve the goals set. This context actualizes the importance of managerial activity in out-of-school education, increases the requirements for the professionalization of the leader's personality, strengthens the responsibility for his actions in the communication system "out-of-school education students and their parents - teachers - administration of the out-of-school education institution", thus actualizing the study of educational management as one of the central problems of modern out-of-school education pedagogy. The results of this study are the expansion of ideas about theoretical and practical issues in the management activities of the head of an out-of-school education institution, in particular those leaders who are trying to support talented young people in our country.Документ Розвиток освіти на Єлисаветградщині (друга половина ХІХ ‒ початок ХХ століття)(2023) Савченко, Наталія Сергіївна; Savchenko, Nataliia Serhiyivna(ua) У статті окреслено провідні тенденції розвитку освіти на Єлисаветградщині у період друугої половини XIX ‒ початку ХХ століття, обґрунтовано специфічні особливості системи освіти регіону в зазначений період, розкрито досягнення й прорахунки. Кожний регіон України має неповторний етнічний автопортрет, самобутні історикокультурні традиції, специфічне культурне середовище та культурно-освітній простір. Єлисаветградщина відома своїми своєрідними культурними та освітянськими традиціями, які обумовили формування досить яскравої педагогічної самобутності, яка проявилася в специфічності системи освіти, у просвітницькій діяльності діячів освіти та культури, оригінальності педагогічних пошуків. У стінах навчальних закладів Єлисаветградського краю формувався досвід поєднання двох рівнів освіти – загальноосвітньої і професійної шкіл. Досліджуваний період характеризувався непослідовністю освітньої політики царського уряду. Незважаючи на об'єктивну потребу в реформуванні освіти, на корінні зміни царат не пішов, з кінця ХІХ століття і до початку ХХ століття відбувалися лише часткові позитивні зрушення в структурі системи освіти. Головними особливостями пануючої в той час освітньої парадигми були: переважна спрямованість системи освіти на реалізацію потреб суспільства; обмежений характер змісту освіти, його релігійна спрямованість; охоплення навчанням незначної частини населення; детермінація системи освіти соціально-економічними факторами; її відокремленість від сучасних світових тенденцій розвитку освіти. До особливостей регіональної системи освіти можна віднести: відсутність вищих навчальних закладів; високу активність у вирішенні проблем освіти в регіоні проявляли земства, які намагалися відкрити доступ до елементарної освіти дітям з усіх верств населення; той факт, що починає проявлятися переважна спрямованість формування системи професійної освіти на реалізацію господарсько-економічних потреб регіону; невідповідність рівня розвитку системи освіти темпам зростання населення; невідповідність найважливіших елементів системи освіти (зміст навчально-виховного процесу, мова викладання тощо) національному складу населення, хоча і спостерігалося створення різних типів народних шкіл для етнічних груп переважно за приватної ініціативи. Щодо професійного статусу педагога в історії вітчизняних середніх навчально-виховних закладів, то вирішальний вплив мала низка чинників: соціально-політичні умови життя в країні; урядова політика в галузі середньої школи та вищої педагогічної освіти; заходи з підвищення престижу педагогічної професії й авторитету педагога в суспільстві; особливості науково-методичної роботи з педагогами в освітніх закладах; ефективність системи професійної підготовки педагога та підвищення його кваліфікації.Документ Родинне виховання в сім᾿ях української інтелігенції: погляд у минуле (кінець ХІХ ‒ початок ХХ століття)(2023) Савченко, Наталія Сергіївна; Savchenko, Nataliia Serhiyivna(ua) У статті проаналізовано особливості життя сім’ї сільської української інтелігенції у період з кінця ХІХ століття до початку ХХ століття. На сучасному етапі розбудови держави особливо гострого звучання набуває питання творення національної еліти, здатної реформувати всі сторони успільного життя. За таких умов цінним є звернення до вивчення минулого української інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст., зокрема особливостей її сімейного побуту та традицій, а також, практики виховання дітей в сім’ї. Вивчення теорії і практики сімейного виховання свідчить, що родинне виховання – вічна категорія, його значення і роль завжди були, є, і будуть актуальними: це одна із форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків та інших родичів з повсякденним впливом сімейного побуту школи, засобів масової інформації, соціального та природного оточення, перша природна і постійно діюча національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих по крові і духу людей. Опора на виховну силу традицій, на споконвічні сімейні цінності, виявлення і підтримка позитивних тенденцій у сімейно-родинних відносинах, формах родинного спілкування набуває сьогодні особливої актуальності. Сім’я української сільської інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст. відрізнялася від традиційної селянської родини за кількісними, соціальними і національними показниками. Свої особливості мала система взаємин між членами родини, що у значній мірі було пов’язано з відносно рівноправним становищем жінки та чоловіка, вихованням дітей. Водночас, джерельний та історіографічний матеріал дає підстави стверджувати про певні відмінності між сім’ями світської інтелігенції та духовенства. Вони насамперед стосувалися висоти коефіцієнта народжуваності, віку одруження, ставлення до шлюбів із представниками іноетнічної спільноти тощо. Саме у родині міської інтелігенції були надзвичайні можливості реалізувати принцип культуровідповідності у сімейному вихованні, адже батьки органічно поєднували виховання своїх дітей з історією народу, його культурними традиціями. Діти інтелігентів відвідували музеї, бібліотеки, театри, концерти, вбираючи в себе найкращі зразки культурних надбань свого народу. Виховання дітей міської та сільської інтелігенції різнилося за своїм контентом. Це демонструє напрям трудового виховання (у сільських інтелігентів воно практично не відрізнялося від селян), естетичного (мешканці міст мали змогу чуттєво сприймати найкращі зразки «чистого мистецтва» відвідувати музеї, галереї, музичні зали, різноманітні концерти, театри і т.д.), громадянського (Одеса – центр політичних рухів та мультипартійності Півдня України ХІХ ст.: провідні її громадські діячі та лідери визначали ідеологічну діяльність, боротьбу і т.д.), розумового (діти науковців продовжувала справу своїх батьків. Якщо декотрим з них і не вдавалося перевершити їх, то все одно, вони несли славу гідного продовжувача роду, ерудованої, досвіченої і прогресивної людини). Проаналізувавши специфіку виховання дітей у сім’ях як сільської, так і міської інтелігенції України ХІХ ст., зроблено висновок, що даний тип родини суттєво вирізняється за змістом, засобами, методами та прийомами виховання від селянської, робітничої та сімей духовенства. Родина української інтелігенції за рівнем розвитку дітей знаходилася на одному з вищих щаблів суспільних відносин, посідала провідне місце серед усіх типів родин у ХІХ ст. Родини як сільської, так і міської інтелігенції відіграли значну роль у культурному та інтелектуальному становленні українського суспільства.