Наукові видання каф-ри педагогіки та спеціальної освіти
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/240
Переглянути
121 результатів
Фільтри
Налаштування
Search Results
Документ Соціалізація особистості в інклюзивному цифровому освітньому середовищі університету в умовах інтеграції в європейський простір вищої освіти(2025) Ляшенко, Ростислав ОлександровичДокумент Орієнтири використання закордонного досвіду професійної орієнтації та професійного самовизначення в українських реаліях(2025) Дубінка, Микола МихайловичДокумент Теоретичні засади освіти дітей зі спектром аутистичних порушень у Великобританії(2025) Завітренко, Долорес ЖораївнаДокумент Формування управлінської компетентності майбутнього педагога(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Філоленко, Оксана Володимирівна; Стукан, Андрій; Filonenko, Oksana; Stukan, Andrii(ua) У статті обґрунтовано необхідність формування управлінської компетентності майбутніх педагогів у процесі їх професійної підготовки у ЗВО. Розглянуто управлінську компетентність як складову професійної компетентності педагога. Професійна компетентність майбутніх педагогів є результатом їх професійної підготовки та провідною умовою щодо її ефективності. Визначаючи поняття професійної компетентності як єдність її теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності, ми дотримуємося думки про те, що управлінську компетентність можна охарактеризувати як готовність до реалізації різних алгоритмів педагогічної діяльності, а формування управлінської компетентності слід розглядати як одне з основних завдань вищої педагогічної освіти. Виокремлено основні складові професійної компетентності майбутніх педагогів: операційно-технологічний компонент описує рівень володіння алгоритмами управлінської діяльності її суб’єктом; науково-теоретичний компонент характеризує коло знань, необхідних для реалізації алгоритмів управлінської діяльності; психологічний компонент відображає інтелектуальні, мотиваційні та емоційно-вольові структури психіки суб’єкта управлінської діяльності, які виступають передумовами індивідуальної успішної діяльності та розвиваються під час її здійснення. Такий підхід до визначення структури управлінської компетентності дає змогу не тільки здійснити системний і міждисциплінарний підхід до розв’язання складного і багатоаспектного питання про можливий зміст управлінської компетентності педагога, а й визначити рівні освоєння алгоритмів управлінської діяльності її суб’єктом. До основних рівнів освоєння алгоритмів управлінської діяльності педагога віднесено: професійно-діяльнісний, імітаційно-діяльнісний, змістовно-особистісний, науково-теоретичний. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в обґрунтуванні педагогічних умов ефективного формування управлінської компетенції майбутніх педагогів у процесі їх професійної підготовки у ЗВО. (en) The article substantiates the need to form management competence of future teachers in the process of their professional training in higher education institutions. Management competence is considered as a component of the professional competence of a teacher. Defining the concept of professional competence as the unity of its theoretical and practical readiness to carry out pedagogical activity, we adhere to the opinion that managerial competence can be characterized as readiness to implement various algorithms of pedagogical activity, and the formation of managerial competence should be considered as one of the main tasks of higher pedagogical education. The main components of the professional competence of future teachers are identified: the operational and technological component describes the level of mastery of management activity algorithms by its subject; the scientific and theoretical component characterizes the range of knowledge necessary for the implementation of management activity algorithms; the psychological component reflects intellectual, motivational and emotional-volitional structures of the psyche of the subject of managerial activity, which are prerequisites for individual successful activity and develop during its implementation. This approach to determining the structure of managerial competence makes it possible not only to implement a systemic and interdisciplinary approach to solving a complex and multifaceted issue about the possible content of a teacher’s managerial competence, but also to determine the levels of mastery of the algorithms of managerial activity by its subject. The main levels of mastering the algorithms of a teacher’s managerial activity include: professional-activity, imitation-activity, contentpersonal, scientific-theoretical. We see prospects for further research in substantiating the pedagogical conditions for the effective formation of managerial competence of future teachers in the process of their professional training in higher education institutions.Документ Використання результатів оцінювання для покращення якості освітнього процесу(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Черненко, Олександр Володимирович; Chernenko, Oleksandr(ua) Стаття присвячена дослідженню використання результатів оцінювання як інструменту підвищення якості освітнього процесу у ЗВО. У роботі акцентовано увагу на необхідності вдосконалення методик оцінювання знань, умінь і навичок студентів для забезпечення ефективності навчання та відповідності сучасним вимогам. Постановка проблеми ґрунтується на викликах вищої освіти, де якість підготовки фахівців залежить від здатності викладачів адаптувати навчальні програми до потреб суспільства й ринку праці. Автор наголошує, що оцінювання відіграє ключову роль у виявленні слабких місць у засвоєнні матеріалу, забезпеченні зворотного зв’язку та оновленні змісту дисциплін. Метою статті є вивчення можливостей використання результатів оцінювання для підвищення якості освіти, обґрунтування їхньої ролі у вирішенні проблем навчання та розробка практичних рекомендацій для ЗВО. У дослідженні розглянуто методологічні аспекти педагогічного контролю, зокрема тривалість, системність, глибину розуміння та практичне застосування знань. Критерії оцінювання мають бути простими, гнучкими й об’єктивними, враховуючи специфіку фахових дисциплін. Автор аналізує систему ECTS як основу для оцінки результатів навчання, підкреслюючи її переваги (прозорість, гнучкість траєкторій) та недоліки (складність, нерівність застосування). Виклад основного матеріалу включає аналіз шляхів використання результатів оцінювання: від виявлення проблемних тем до впровадження інноваційних методик викладання, таких як проєктне навчання чи кейс-метод. Запропоновано модульну структуру курсів для точного обліку навантаження (5 кредитів = 125–150 годин), а також методи аналізу даних оцінювання – кількісного (статистика) та якісного (вивчення робіт). Практичні підходи охоплюють індивідуалізацію навчання, удосконалення методик і перегляд програм на основі зворотного зв’язку від студентів. Особливу увагу приділено оцінюванню якості освітніх програм під час акредитації, де враховуються їхня структура, зміст, відповідність стандартам і ресурсне забезпечення. Автор пропонує критерії для оцінки програм, які включають проєктування, практичну спрямованість, доступність і прозорість. Використання результатів оцінювання сприяє підвищенню конкурентоспроможності випускників, оптимізації ресурсів і стимулюванню інновацій. Висновки підкреслюють, що систематичне застосування результатів оцінювання є невід’ємною частиною якісної освіти. Воно дозволяє адаптувати програми до сучасних реалій, вдосконалювати викладання та готувати фахівців, затребуваних на ринку праці. Успіх залежить від чіткості критеріїв, технологічної підтримки та готовності ЗВО до змін, що відкриває перспективи для подальшого розвитку вищої освіти в Україні. (en) The article is devoted to the study of using assessment results as a tool for enhancing the quality of the educational process in HEIs. It emphasizes the need to improve methods for evaluating students’ knowledge, skills, and competencies to ensure effective learning and alignment with contemporary demands. The problem statement is rooted in the challenges of higher education, where the quality of specialist training hinges on instructors’ ability to adapt educational programs to societal and labor market needs. The author highlights that assessment plays a pivotal role in identifying weaknesses in material mastery, providing feedback, and updating course content. The purpose of the article is to explore the potential of using assessment results to improve educational quality, substantiate their role in addressing learning challenges, and develop practical recommendations for HEIs. The study examines methodological aspects of pedagogical control, including its duration, consistency, depth of understanding, and practical application of knowledge. Assessment criteria should be simple, flexible, and objective, taking into account the specifics of professional disciplines. The author analyzes the ECTS system as a foundation for evaluating learning outcomes, noting its advantages (transparency, flexibility of trajectories) and shortcomings (complexity, inconsistent application). The main content includes an analysis of ways to utilize assessment results: from identifying problematic topics to implementing innovative teaching methods such as project-based learning or the case method. A modular course structure is proposed for precise workload accounting (5 credits = 125–150 hours), alongside quantitative (statistical) and qualitative (work analysis) methods for evaluating data. Practical approaches encompass individualizing learning, refining teaching methods, and revising programs based on student feedback. Special attention is given to evaluating the quality of educational programs during accreditation, considering their structure, content, compliance with standards, and resource provision. The author suggests criteria for program assessment, including design, practical orientation, accessibility, and transparency. Leveraging assessment results enhances graduates’ competitiveness, optimizes resources, and fosters innovation. The conclusions underscore that the systematic use of assessment results is integral to quality education. It enables program adaptation to modern realities, improves teaching practices, and prepares specialists in demand on the labor market. Success depends on clear criteria, technological support, and HEIs’ readiness for change, opening prospects for the further development of higher education in Ukraine.Документ Символічна інтеграція дітей в сільську громаду українців ХІХ – першої чверті ХХ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Пилипчук, Віталій Анатолійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Pylypchuk, Vitalii Anatoliyovych(ua) У публікації, при висвітленні питання інтеграції дітей в сільський соціум з використанням звичаєво-обрядової практики автори виходять із наступних засад: світоглядні засади традиційної культури українців ХІХ – першої чверті ХХ ст. базувалися на комплексі вірувань та уявлень християнської релігії і принципах магічної свідомості язичництва; функціональним чинником залишалися елементи архаїчної свідомості як іманентні компоненти світоглядної системи часів індоєвропейської спільноти. У традиційній культурі, яка базувалася на уявленні про циклічність часу, регуляторною парадигмою виступав ритуал. Комплекс народної звичаєво-обрядової культури чітко фіксував та символізував межі дитячого життя, відзначаючи проходження дитиною певного етапу на шляху її дорослішання. Важливим моментом в житті дитини було досягнення нею річного віку. Значення цієї вікової межі в народній педагогіці українців виявлялося в знятті цілого ряду старих і появи нових заборон та приписів. Від 1 до 3-4 років дитина переживала новий етап свого життя, під час якого відбувалося її входження у «світ культури», і з яким також пов’язувалися деякі зміни в побутовому та ритуальному ставленні до неї. Наступним важливим перехідним етапом в житті дітей був 7-річний вік, що пов’язувався в народній педагогіці українців із новою зміною їх статусних позицій. Це відбувалося шляхом їх включення в активну трудову діяльність сім’ї. У статті приділяється увага суб’єктам соціалізації, котрі безпосередньо впливали на інкорпорацію дитини в сільську громаду. Основну роль у цьому процесі відігравали батьки. Крім них, активну учать у процесі соціалізації та енкультурації дитини відігравали бабусі та дідусі. Найстарше покоління виступало передусім в якості агентів непрямої трансмісії етнокультурних цінностей. Починаючи з шести-семи років, дитина все більше починала спілкуватися в колі старших дітей. Ця категорія соціалізаторів забезпечувала освоєння дитиною соціального досвіду та традицій культури у спілкуванні зі своїми однолітками. Однією з форм соціалізації підростаючого покоління через посередництво громади, односельчан був інститут приймацтва. У ролі посередників, медіаторів громади в процесі соціалізації дитини виступали хрещені батьки. Саме на інститут кумівства була покладена громадою відповідальність за подальшу соціалізацію дитини. (en) In the publication, when covering the issue of integration of children into rural society using customary ritual practice, the authors proceed from the following principles: the ideological foundations of the traditional culture of Ukrainians of the 19th – the first quarter of the 20th centuries were based on a complex of beliefs and ideas of the Christian religion and the principles of the magical consciousness of paganism; the functional factor remained elements of archaic consciousness as immanent components of the worldview system of the times of the Indo-European community. The ritual was used as a regulatory paradigm in traditional culture that was based on the idea of the cyclical nature of time. The complex of folk custom-ritual culture clearly defined and symbolized the boundaries of children’s lives, noting the passage of a child at a certain stage on the path of their growing up. Reaching the age of one was a significant moment in a child’s life. The significance of this age limit in the folk pedagogy of Ukrainians was manifested in the removal of certain old rules and the emergence of new prohibitions and regulations. From 1 to 3–4 years old, the child experienced a new stage in his life, during which he entered the «world of culture», and with it, some changes in everyday and ritual attitudes towards him were also associated. The next important transitional stage in the life of children was the age of 7, which was associated in folk pedagogy of Ukrainians with a new change in their status positions. The inclusion of them in the family’s active work resulted in this happening. The article centers on the subject of socialization, which has a direct impact on the child’s incorporation into rural society. Parents played a key role in this process. Furthermore, grandparents played a significant role in the process of socialization and enculturation of the child. The oldest generation primarily acted as agents of indirect transmission of ethnocultural values. From the age of six to seven, the child increasingly began to communicate with older children. This category of socializers ensured that the child mastered social experience and cultural traditions when communicating with their peers. One of the forms of socialization for the younger generation through the community, the fellow villagers was the institute of admission. Godparents acted as intermediaries and mediators of the community in the process of socializing the child. It was the institution of nepotism that the community was responsible for further socializing the child.Документ Вивчення особливостей трансформації позашкільної роботи в позашкільну освіту в Україні та за кордоном (на практиці Польщі)(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Савченко, Наталія Сергіївна; Savchenko, Nataliia Serhiyivna(ua) Стаття присвячена здійсненню порівняльного аналізу сучасного стану державної політики щодо позашкільної освіти в Україні та Польщі. Розкриваються питання нормативного забезпечення, організаційної структури та управлінської діяльності позашкільної освіти в цих державах. Закцентовано увагу на тому, що на практиці позашкільна освіта в Україні та Польщі забезпечується закладами освіти, культури, мистецтва, фізкультури і спорту тощо. Особливе місце серед них належить позашкільним освітнім закладам, які можуть швидко, мобільно реагувати на зміни, надавати дітям широкі можливості для покращення якості їх життя та інтенсивного формування позитивного ставлення до нього і передбачають активну взаємодію та співпрацю дорослих і дітей. У позашкільних навчальних закладах залучення учнів до освітньої діяльності відбувається в невимушеному навчально-виховному процесі за вільного вибору особистістю не лише закладу, а й педагогів, відповідно до своїх уподобань, нахилів та інтересів. Установлено, що державна політика Польщі у сфері позашкільної освіти, організації вільного часу дітей і молоді представлена в багатьох правових документах. Як в Україні, так і в Польщі поставлено завдання децентралізації та регіоналізації управління системою освіти, посилення впливу громадськості на прийняття рішень у сфері освітньої політики з поступовим формуванням державно-громадської системи управління освітою, інтеграції у світові освітні структури, забезпечення варіативності освіти, що має особливе значення для здійснення позашкільної освіти. Доведено, що науковий інтерес до зазначеної проблеми викликаний необхідністю звернення до найкращих здобутків як вітчизняного досвіду, так і зарубіжного, що дає можливість узагальнити і систематизувати попередній досвід, визначити традиційні пріоритети, значущі для сучасності, цікаві знахідки творчо трансформувати відповідно до умов сьогодення. (en) Тhe article is devoted to the implementation of a comparative analysis of the current state of state policy on extracurricular education in Ukraine and Poland. The issues of regulatory support, organizational structure and management activities of extracurricular education in these states are revealed. It is paid to the fact that in practice extracurricular education in Ukraine and Poland is provided by educational, culture, art, physical education and sports, etc. A special place among them belongs to extracurricular educational institutions, which can quickly, mobile to respond to changes, provide children with ample opportunity to improve the quality of their life and intensive formation of positive attitude to it and involve active interaction and cooperation of adults and children. In extracurricular educational institutions, involvement of students in educational activity occurs in a casual educational process with the free choice of personality not only of the institution, but also teachers, in accordance with their preferences, inclinations and interests. It is established that the state policy of Poland in the field of extracurricular education, the organization of free time of children and young people is presented in many legal documents. Both in Ukraine and in Poland the task of decentralization and regionalization of management of the education system, increased the impact of the public on decision-making in the field of educational policy with the gradual formation of the state-public system of education management, integration into the world educational structures, ensuring the variability of education, which is of particular importance for the implementation of extra-curricular education. It is proved that the scientific interest in this problem is caused by the need to turn to the best achievements of both domestic experience and foreign experience, which makes it possible to summarize and systematize previous experience, to identify traditional priorities, significant for the present, interesting findings to be creatively transformed according to the conditions of today.Документ Проєктна діяльність суб’єктів освітнього процесу як умова підвищення якості сучасної освіти(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Бабенко, Тетяна Василівна; Ляшенко, Ростислав Олександрович; Babenko, Tetyana Vasylivna; Liashenko, Rostyslav Oleksandrovych(ua) В статті на основі аналізу наукових теоретико-практичних джерел та власного практичного досвіду проаналізовано особливості здійснення проєктної діяльності суб’єктів освітнього процесу як умови підвищення якості сучасної освіти. Досліджено актуальні міжнародні та вітчизняні документи релевантні проблемі якості освіти і аргументовано кореляційну залежність проєктної діяльності з реалізацією основних визначених принципів студентоцентризму, де студент визнається ключовим стейкголдером, а освітній процес гнучкий і спрямований на здобуття навичок поза формально визначеними видами діяльності начальним планом. Виокремлено ключові філософсько-педагогічні ідеї про проєктну діяльність, як умови підвищення якості сучасної освіти. Проєктна діяльність по свої сутності пов’язана не стільки з застосуванням знань на практиці, скільки з можливістю суб’єктам освітнього процесу побачити, почути, відчути реальні дієві результати своїх зусиль на противагу схоластизації освітнього процесу. Освіта сьогодення є репрезентацію набутих академічних знань і готовності особистості виконувати широкий спектр соціально-професійних функцій. В студентоцентрованому підході здобувач освіти є основним суб’єктом освітнього процесу, на забезпечення якості освіти якого спрямовується діяльність усіх інших суб’єктів. Проєктна діяльність має потенціал об’єднувати останніх для продуктивної взаємодії, підвищувати мотивацію досягнення успіху, розвивати критичне мислення, відкриває нові можливості особистісного і професійного зростання. Окрім формальних і очевидних характеристик проєктна діяльність вдало вбудовується в рамки розуміння якості сучасної освіти, постаючи її умовою та суттєвою важливо основою, а відтак потребує теоретико-практичного обґрунтування. Зроблено висновок, що в проєктній діяльності студенти оволодівають широким спектром компетентностей, навичками планування, критичного мислення, прийняття рішень, аналізу результатів, і активної рефлексії. Оскільки проєктна діяльність по своїй природі є командною, активізуються лідерські якості, соціальні навички ефективної взаємодії для реалізації завдань і цілей проєкта. При цьому, міждисциплінарний характер проєктної діяльності сприяє інтеграції адаптації і застосування знань і досвіду різних сфер в одному спеціально організованому середовищі співпраці. За умови належної організації, у відповідності до визначених міжнародними і вітчизняними нормативно-правовими документами критеріями і індикаторами якості, проєктна діяльність суб’єктів освітнього процесу стає міцною основою підвищення якості сучасної освіти. (en) In the article, the features of project-based activity implementation by the subjects of the educational process have been analyzed as a condition for improving the quality of modern education. The analysis has been based on theoretical and practical scientific sources as well as the authors` own professional experience. Current international and national documents relevant to the issue of education quality have been examined, and a correlation between project-based activity and the implementation of the key principles of student-centeredness has been substantiated. In this approach, the student is recognized as a key stakeholder, and the educational process is viewed as flexible and oriented toward the development of competencies beyond formally defined curricular activities. Key philosophical and pedagogical ideas regarding project-based learning have been identified as fundamental to improving education quality. By its nature, project-based activity is not merely about the application of knowledge in practice, but rather about enabling educational actors to see, hear, and feel the tangible results of their efforts-in contrast to the scholastization of the educational process. Contemporary education represents not only the acquisition of academic knowledge but also the readiness of the individual to fulfill a wide range of socio-professional functions. In the student-centered approach, the learner is the primary subject of the educational process, and the efforts of all other actors are directed toward ensuring the quality of their education. Project-based activity has the potential to unite all participants in productive collaboration, enhance motivation for achievement, foster critical thinking, and create new opportunities for personal and professional development. Beyond its formal and apparent characteristics, project-based learning is effectively integrated into the framework of understanding quality in modern education, serving both as a condition and a foundational element thereof. Therefore, it requires thorough theoretical and practical substantiation. It has been concluded that, through project-based learning, students acquire a vast range of competences and essential skills such as planning, critical thinking, decision-making, outcome analysis, and active reflection. Given its inherently collaborative nature, project activity fosters the development of leadership qualities and social skills necessary for effective interaction aimed at achieving project goals and objectives. Furthermore, the interdisciplinary character of project-based learning promotes the integration, adaptation, and application of knowledge and experience from various fields within a specifically organized environment of cooperation. When properly organized in accordance with internationally and nationally defined quality standards, criteria, and indicators, project-based activity undertaken by educational stakeholders becomes a solid foundation for enhancing the quality of modern education.Документ Проблема соціалізації молоді як складова педагогічного пізнання та практичної діяльності з позицій вітчизняних учених 2-ї пол. ХХ – початку ХХІ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Дубінка, Микола Михайлович; Dubinka, Mykola Mykhailovych(ua) У статті закцентовано увагу на питаннях соціалізації молоді, що розглядалися провідними вітчизняними науковцями у 2-й пол. ХХ – початку ХХІ століття. Її зміст розкриває позиції вчених щодо окреслення сутнісних характеристик соціалізації у зазначених історичних межах, враховуючи вплив соціокультурних та історичних факторів на процес формування молоді. У загальному розумінні цей процес представлено як засвоєння індивідом певної системи, знань, норм і цінностей, що допомагають йому функціонувати як повноправному члену суспільства; це становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, набуття соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. У статті досліджуються основні напрями соціалізації особистості (соціально-філософський, соціально-психологічний, соціально-педагогічний) та погляди вчених того часу на механізми взаємодії особистості з суспільством, поєднання індивідуального та соціального. Автор зазначає, що сутнісно-змістовна сторона соціалізації спрямована на представлення специфіки соціального розвитку індивіда співвідносно до його ролі в соціумі, рівня активності (широти взаємодії) та в залежності від умов суспільного життя. Розглядаються питання становлення особистого «Я» під впливом виховання, освіти та соціального середовища. На основі аналізу доробку науковців в досліджуваний період, автор робить узагальнення, що становлення особистості у процесі соціалізації – складний процес, що охоплює такі взаємозалежні рівні: світоглядний, біологічний, психологічний, педагогічний, соціальний. Їх трактування з позиції домінантності слугує основою для обґрунтування різних соціальних теорій, підходів, напрямів. Між тим, у реальних умовах життя постійно відбувається розвиток як самої соціальної ситуації, так і шляхів входження в неї особистості, що завжди розширює уявлення про можливе. Автором закцентовано, що вирішення цієї проблеми потребує вивчення і використання історико-педагогічного досвіду соціалізації молоді як у вітчизняній науці та практиці, так і її представлення у закордонних дослідженнях. (en) The article focuses on the issues of youth socialization, which were considered by leading domestic scientists in the 2nd half of the 20th – early 21st centuries. Its content reveals the positions of scientists on the delineation of the essential characteristics of socialization within the specified historical framework, taking into account the influence of socio-cultural and historical factors on the process of youth formation. In a general sense, this process is presented as the assimilation by an individual of a certain system, knowledge, norms and values that help him function as a full member of society; this is the formation of a personality, its gradual assimilation of the requirements of society, the acquisition of socially significant characteristics of consciousness and behavior that regulate its relations with society. The article examines the main directions of personality socialization (socio-philosophical, socio-psychological, socio-pedagogical) and the views of scientists of that time on the mechanisms of interaction of the individual with society, the combination of the individual and the social. The author notes that the essential and substantive side of socialization is aimed at presenting the specifics of the social development of an individual in relation to his role in society, the level of activity (breadth of interaction) and depending on the conditions of social life. The issues of the formation of the personal «I» under the influence of upbringing, education and the social environment are considered. Based on the analysis of the work of scientists in the period under study, the author generalizes that the formation of a personality in the process of socialization is a complex process that encompasses the following interdependent levels: ideological, biological, psychological, pedagogical, social. Their interpretation from the position of dominance serves as the basis for substantiating various social theories, approaches, and directions. Meanwhile, in real life conditions, both the social situation itself and the ways in which the personality enters it are constantly developing, which always expands the idea of what is possible. The author emphasizes that solving this problem requires studying and using the historical and pedagogical experience of youth socialization both in domestic science and practice, and its presentation in foreign studies.Документ Соціалізація різних категорій дітей в Україні ( ХІХ – початок ХХ ст. )(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Філоленко, Оксана Володимирівна; Filonenko, Oksana(ua) Процес соціалізації дитини, її формування й розвитку, становлення як особистості відбувається у взаємозв’язку з оточуючим середовищем, яке впливає на процес засобом найрізноманітніших соціальних чинників. Наявні дослідження та публікації свідчать про інтерес вчених до цієї проблематики, підтверджують спадковість наукових традицій, дають дуже цінний за змістом матеріал з вивчення питань, пов’язаних з соціалізацією різних категорій дітей в Україні в певний історичний період. Однак проблематика соціалізації різних категорій дітей в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття, багато в чому є неповною, нерозкритою і потребує додаткового осмислення. У статті проаналізовано особливості соціалізації різних категорій дітей в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття. Встановлено, що сценарій первинної соціалізації індивіда в українців розгортався вже з пренатального періоду. В процесі інкультураційних сценаріїв, за якими з дитинства засвоювалися необхідні норми, настанови, знання та вміння проявлялася і певна символізація визначальних для індивіда життєвих етапів. У традиційних суспільствах не існувало великої різниці між цінностями, що передаються від покоління до покоління. Це було однією з причин, що період дорослішання кожного нового покоління був практично безпроблемним. Знання й уміння дорослих здобувалися «природним» шляхом, це було частиною соціального досвіду дорослішання, момент переходу в дорослість був ритуалом, що, як правило, був безпосередньо пов’язаний з настанням статевої зрілості і супроводжувався церемонією посвяти в доросле життя. Молодь з дитинства природно інтегрувалася в діяльність громади і навіть ніби-то самостійні молодіжні формування (парубоцькі та дівочі громади) відбивали соціально-культурні, виробничі образи села. Їхні дії не були субкультурними, такими, що дестабілізували сільську громаду, а навпаки, сприяли соціально-культурному відтворенню громади. Перспективи подальших розвідок напряму вбачаємо у дослідженні проблеми соціалізації молоді 20-30-х років ХХ ст. контексті міжпоколінної трансмісії культури. (en) The process of socialization of a child, its formation and development, formation as a personality occurs in interaction with the environment, which influences the process through a variety of social factors. Available studies and publications indicate the interest of scientists in this issue, confirm the heredity of scientific traditions, and provide very valuable material for studying issues related to thesocialization of different categories of children in Ukraine in a certain historical period. However, the issue of socialization of different categories of children in Ukraine in the XIX – early XX centuries is largely incomplete, undisclosed and requires additional understanding. The article analyzes the features of socialization of different categories of children in Ukraine in the XIX – early XX centuries. It has been established that the scenario of the primary socialization of the individual among Ukrainians unfolded already from the prenatal period. In the process of inculturation scenarios, according to which the necessary norms, guidelines, knowledge and skills were learned from childhood, a certain symbolization of the life stages that were decisive for the individual also appeared. In traditional societies, there was no great difference between the values transmitted from generation to generation. This was one of the reasons that the period of growing up of each new generation was practically problem-free.Knowledge and skills of adults were acquired in a "natural" way, it was part of the social experience of growing up, the moment of transition to adulthood was a ritual, which, as a rule, was directly related to the onset of puberty and was accompanied by a ceremony of initiation into adult life. Young people from childhood were naturally integrated into the activities of the community and even supposedly independent youth formations (boys’ and girls’ communities) reflected the socio-cultural, production images of the village. Their actions were not subcultural, such as destabilizing the rural community, but on the contrary, contributed to the socio-cultural reproduction of the community. We see prospects for further explorations directly in the study of the problem of socialization of youth in the 20s-30s of the twentieth century. in the context of intergenerational transmission of culture.