Кафедра історії України та всесвітньої історії
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/26
Переглянути
14 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Документ Мікроісторія в системі «нової історичної науки» історія, теорія та історіографічна практика(Видав. дім "Гельветика", 2024) Ковальков, Олександр Леонідович(ua) У статті окреслено місце мікроісторії в системі «нової історичної науки», головні етапи її становлення і місце в сучасному історіографічному процесі, теоретичні та методологічні принципи мікроісторичних студій та їхній дослідницький потенціал. З’ясовано, що зусиллями визнаних італійських (К. Гінзбург, Дж. Леві, М. Грібауді), французьких (Ж. Дюбі, Ж. Ревель), американських (Н. Земон Девіс) та інших учених мікроісторія спростувала поширені ще в 1970-х рр. характеристики щодо себе як «дріб’язкової» чи «нижчої» історії. Мікроісторія постала на противагу «традиційній» соціальній історії як варіант «історії знизу». Своїм предметом дослідження вона визначила історію «пересічної людини» або малих соціальних груп (родина, громада тощо), чий історичний, культурний, психологічний досвід використовується для пояснення більш широких історичних та соціальних процесів. Попри те, що мікроісторія пройшла тривалий шлях, вона не виробила чітких теоретичних чи методологічних принципів, залишаючись передусім історіографічною практикою, часто експериментальною і міждисциплінарною. Змістом цієї практики є зменшення масштабу погляду на історичний факт чи явище шляхом мікроскопічного аналізу та інтенсивного вивчення джерел. При цьому набір методів та дослідницьких прийомів, яким послуговується мікроісторія, залежить від конкретного предмету вивчення. «Мікроісторики» легко поєднують науковий інструментарій усталених історіографічних теорій і практик та методи інших, навіть не пов’язаних з історією, наук, а сама мікроісторія часто «співпрацює» з фольклористикою, етнологією, історичною і культурною антропологією, біографістикою, історією повсякденності, соціальною психологією, локальною і регіональною історією та іншими варіантами «історії знизу». Такий методологічний плюралізм мікроісторії залишає вченому широке поле для творчого пошуку, проте часто стає приводом для критики і звинувачень у відході від «професійних стандартів» історика. Попри це, мікроісторія є самобутньою складовою частиною «нової історичної науки», а завдяки значному дослідницькому потенціалу посідає вагоме місце в сучасному історіографічному процесі. (en) The article outlines the place of microhistory in the system of the “new history”, the main stages of its formation and its place in the modern historiographical process, theoretical and methodological principles of microhistorical research and its research potential. It has been found that through the efforts of renowned Italian (K. Ginsburg, J. Levі, M. Gribaudi), French (J. Duby, J. Revel), American (N. Zemon Davis) and other scholars, microhistory has refuted the characterisation of itself as “petty” or “inferior” history, which was widespread in the 1970s. Microhistory has emerged as a variant of “history from below” in contrast to “traditional” social history. It defined the history of the “ordinary person” or small social groups (family, community, etc.), whose historical, cultural, and psychological experience is used to explain broader historical and social processes, as its research subject. Despite the fact that microhistory has been developing for a long time, it has not developed clearly defined theoretical or methodological principles, remaining primarily a historiographical practice, often experimental and interdisciplinary. The essence of this practice is to reduce the scale of the view of a historical fact or phenomenon through microscopic analysis and intensive study of historical sources. At the same time, the set of methods and research techniques used in microhistory depends on the specific research subject. “Microhistorians” easily combine the scientific tools of established historiographical theories and practices with the methods of other sciences, even those not related to history, and microhistory itself often “cooperates” with folklore studies, ethnology, historical and cultural anthropology, biography, history of everyday life, social psychology, local and regional history, and other variants of “history from below”. This methodological pluralism of microhistory leaves the researcher a wide field for creative search, but often becomes a pretext for criticism and accusations of deviating from the “professional standards” of a historian. Nevertheless, microhistory is an original component of the “new historical science”, and due to its significant research potential, it occupies a significant place in the modern historiographical process.Документ Історіографічне осмислення досвіду аграрних перетворень 1917 – 1921 років в Україні(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2018) Житков, Олександр Анатолійович; Zhytkov, Oleksandr Anatoliyovych(uk) В статті висвітлено сучасний дискурс методологічних та ідеологічних аспектів системного аналізу аграрних відносин в українських землях доби національного відродження та Української революції 1917 – 1921 рр. у вітчизняної історіографії. Визначено аксіологічну та мотиваційну складові аграрних реформ доби Національно-визвольних змагань, як теоретичної основи планування розвитку аграрного сектору економіки незалежної України ХХI століття.Документ Огляд історіографії чумацтва(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2018) Проскурова, Світлана Володимирівна; Проскурова, Светлана Владимировна; Proskurova, Svitlana Volodymyrivna(uk) Проблема чумацтва в системі суспільних наук належить до найменш розроблених. Роль та місце, відведені їй, явно не відповідають значущості цього унікального явища в історії України. Окремі дослідження промислу в етнографії, фольклористиці, соціальній та економічній історії, етнології викликали потребу систематизувати наукові праці за хронологічним принципом.Документ В. Доманицький та «Історія України-Русі» м. Аркаса(КДПУ ім. В. Винниченка, 2005) Токар, Наталія МиколаївнаДокумент Сучасний стан та проблеми досліджень етнопсихології українців(КДПУ ім. В. Винниченка, 2005) Проскурова, Світлана ВолодимирівнаДокумент Проблеми військового будівництва на початковому етапі діяльності центральної ради (політичний аспект)(КДПУ ім. В. Винниченка, 2005) Мельничук, Костянтин СергійовичДокумент Висвітлення проблематики аграрної історії 1917 – 1918 рр. На сторінках наукового видання "Український селянин”(КДПУ ім. В. Винниченка, 2010) Житков, Олександр Анатолійович(uk) У статті проаналізовано внесок наукового видання “Український селянин” у дослідження аграрного руху в Україні 1917 – 1918 рр.Документ “Древняя и Новая Россия” С. М. Шубінського та зародження популяризаторської течії в російській історіографії другої половини ХІХ століття(КДПУ ім. В. Винниченка, 2010) Босенко, Наталія Петрівна(uk) На прикладі заснування історичного часопису «Древняя и Новая Россия» С. М. Шубінським досліджується процес постання популяризаторської течії в російській історіографії 70-х років ХІХ століття.Документ Громадська діяльність Василя Доманицького(КДПУ ім. В. Винниченка, 2008) Токар, Наталія Миколаївна(uk) У статті висвітлюються громадсько-політичні позиції В. Доманицького та його участь у провідних періодичних виданнях України кінця ХІХ – початку ХХ ст.Документ Селянознавчі дослідження в контексті формування концепції Української революції 1917-1921 рр.(КДПУ ім. В. Винниченка, 2013) Житков, Олександр АнатолійовичУ статті визначені структурні складові розробки селянознавчої проблематики в контексті формування наукової концепції історії Української революції 1917-1921 рр.