Кафедра германських мов, зарубіжної літератури та методик їхнього навчання
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/7
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Мала проза М. Хвильового й Б. Пільняка: спроба компаративного аналізу(КДПУ ім. В. Винниченка, 2016) Вечірко, Оксана Леонідівна; Vechirko, Oksana(uk) М. Хвильовий і Б. Пільняк прийшли в літературу водночас: на початку 20-х років ХХ століття. Це була пора, коли ще лунали відгомони "срібного століття" в красному письменстві, існував творчий плюралізм, який реалізувався в різних літературно-творчих організаціях, їхніх естетичних маніфестах і програмах. Аналізуючи художню манеру М.Хвильового і Б.Пільняка, критики стверджували, що започаткована вона була М.Коцюбинським, В.Стефаником, А. Бєлим і А. Ремізовим. Розглядаючи стильові особливості творів обох митців, дослідники відзначали продовження традицій орнаментальної прози. Не обійшли увагою і таку рису, як лірична організація тексту й пов'язана з нею особлива форма творів. У статті розглянуто основні типи оповідань М. Хвильового та Б. Пільняка, зокрема монологічне, поліфонічне, безсуб'єктне; проаналізовано організацію мовних особливостей тексту. Дослідження художньої форми оповідань обох митців виявляють багато спільного – фрагментарність, рефренізацію тощо, їхні оповідання нагадують вірші в прозі, що загалом притаманне імпресіонізму, авторське новаторство виявляється у створенні особливих стильових форм.Документ Мотив «роздвоєності» у творчості М. Хвильового (на матеріалі оповідання «Я (Романтика)»)(КДПУ ім. В. Винниченка, 2015) Вечірко, Оксана Леонідівна; Vechirko, Oksana(uk) Стаття присвячена творчості українського митця Миколи Хвильового, проза якого стала правдивим відображенням і осмисленням нового стану людини на тлі кризового часу. У статті досліджується феномен роздвоєння свідомості особистості у контексті психоаналізу З. Фройда, що знаходив творчі рецепції в художній літературі початку ХХ століття, зокрема розглянуто зміст та типи категорії амбівалентність. Велику увагу приділено вивченню деструктивно-амбівалентного стану людини, яка постала перед вимушеним вибором. Вивчаючи художній світ Миколи Хвильового, автор статті аналізує поетику характеротворення на матеріалі новели «Я (Романтика)». Важливий аспект статті складає дослідження поетики характеротворення, адже герої М. Хвильового діють в ситуаціях кризових, часом просто трагічних, про що свідчать хаотичні, обірвані, ламані внутрішні монологи; образи-символи (мертва дорога); прийом «емоційної хвилі» – швидка, динамічна зміна емоційних, вольових, пізнавальних станів героя. Аналіз психічних станів героя дозволив автору статті дослідити природу життєвої формули главковерха: « Я – чекіст, але я і людина».Документ Психологія характеру у творчості В. Винниченка і М. Хвильового(КДПУ ім. В. Винниченка, 2015) Вечірко, Оксана Леонідівна; Vechirko, Oksana(uk) Стаття присвячена творчості українських митців Володимира Винниченка і Миколи Хвильового, людей, що відіграли важливу роль у процесі українського державотворення 20-х років минулого століття. Проза письменників стала правдивим відображенням і осмисленням нового стану людини на тлі кризового часу. Предметом художнього дослідження в статті стали повість М. Хвильового «Сентиментальна історія» і новела В. Винниченка «Момент», присвячені «вічній» темі кохання. Важливий аспект роботи складає аналіз поетики характеротворення. Митці, вивчаючи жіночі характери, виявляють посилений інтерес до підсвідомих ірраціональних процесів психології героїнь. Кохання у Винниченка позбавлене будь-якої еротики, найважливішим виявляється духовне злиття героїв, події розгортаються на фоні екзистенційної ситуації, коли двоє закоханих перебувають на межі життя і смерті, коли драматизм сюжетних ситуацій значно посилюється. Менш драматичним постає сюжет повісті М. Хвильового «Сентиментальна історія», однак психічні стани його героїні в основному представлені негативними емоціями, радість життя, яка наповнювала її душу, невдовзі була втрачена. Твори обох письменників глибоко психологічні, їхній аналіз дозволяє говорити про систему специфічних авторських прийомів і засобів психологічного зображення.