(uk) У статті досліджується специфічність акцентуації українських назв населених пунктів та їх відмінність від апелятивів. З’ясовано, що наголос в ойконімах досить тісно пов’язаний із наголосом апелятивів української мови, тому що ойконіми утворилися із складу загальної лексики. Але хоча за структурою вони подібні до апелятивів, наголос назв населених пунктів не дублює наголос слів загальної лексики. Вживаючись протягом декількох століть, ці оніми розвинули свої акцентуаційні особливості, а дія аналогії та інші фактори зробили наголос ойконімів відмінним від наголосу епонімів.
Встановлено, що поряд із відмінностями від апелятивів та розподібненням у наголошенні відчутна сильна тенденція до вирівнювання наголосу ойконімів за аналогією до наголосу апелятивів, про що свідчать: форми паралельного наголошення в ойконімах, наявність по-різному наголошених однотипних ойконімів, у яких переважає наголошення за аналогією до апелятивів тощо.
Констатується, що акцентуаційна система назв населених пунктів має багато спільних рис та тенденцій із системою наголошення апелятивів. Наприклад, акцентно-фонетичні та акцентно-морфемні ознаки ойконімів подібні до ознак апелятивів (пор.: середня довжина ойконімів та слів апелятивної лексики три-чотири склади, або три-чотири морфеми, а загальномовна тенденція до наголошення середини слова чітко простежується і в системі наголошення ойконімів).
Компаративний аналіз виявляє певні спільні та відмінні риси в наголошенні ойконімів і слів загальної лексики, однакових у структурному відношенні. Доведено, що, по-перше, наголос в ойконімах етимологізується і реетимологізується через загальні назви; по-друге, особливості акцентуаційної системи ойконімів диктують своє наголошення. Аналіз показує, що внутрішні акцентуаційні процеси ойконімії привели до віддалення їх наголошення від апелятивів та до формування своїх диференційних ознак.
