Наукові видання каф-ри історії України та всесвітньої історії
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/31
Переглянути
32 результатів
Фільтри
Налаштування
collection.search.results.head
Документ Трансформаційні перетворення в Російській імперії під час правління Павла І(2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleg(ua) У статті аналізується роль імператора Російської імперії Павла Петровича Романова як цілеспрямованого реформатора, який попри хаотичний і не зовсім продуманий план перетворень, намагався в умовах самодержавної Росії здійснити модернізацію окремих сфер країни, використовуючи наявний у той час інструментарій і власне бачення нової моделі регулярної мілітаристської Росії. У результаті проведеного дослідження визначені основні риси трансформаційних перетворень Павла І, які мали на меті створення сильної, централізованої держави, що ґрунтувалася на дотриманні законності, порядку, суворій нормативній регламентації, персональній відповідальності чиновників, на засудженні придворної розкоші, корупції і загалом нагадувала армійську організацію. У статті показано, що в рішеннях і діях Павла, які охоплювали адміністративну, військову, економічну, соціальну, культурну сфери, можна вбачати продовження політики «просвітницького абсолютизму» і спробу відродити петровську концепцію державної системи, за якою всіх піддані незалежно від стану повинні служити державі заради досягнення «загального благу». (en) The period of the short reign of Paul I (1796–1801) is usually one of the most difficult in studying of history of the Russian Empire. The political course of Paul I, it would seem, lacks integrity and systematicity. Measures that were actively implemented in various spheres of life in Russian society were often not accepted by the tsar's entourage, and were chaotic and contradictory in nature. It was this extreme inconsistency in the domestic and foreign policy of Russia during the reign of Pavlo Petrovych Romanov that allowed a number of researchers to talk about the phenomenon of Paul I and ambiguously assess the personality of the emperor (assessments vary from describing Paul as a tyrant, a despot, mentally not quite adequate, to characterizing him as sensual, the noble, suffering «democratic king» who cared about the well-being of all his subjects). Historiography also interprets the reign of Paul I in different ways: a senseless breakdown of Catherine's orders, an unfortunate historical episode that had no significant consequences, a consistent continuation of the pronoble policy of his predecessors with elements of maneuvering, and so on. Views on the results of his activities also differ. Paul's rule is called «ignorant absolutism», «military-police dictatorship», continuation of absolute monarchy, etc. In the article, we attempt to show the role of Pavlo Petrovych as a purposeful reformer who, despite a chaotic and not entirely thought-out plan of transformation, tried to modernize certain spheres of the country in the conditions of autocratic Russia, primarily in the military, administrative, social, cultural, and partly economic spheres, using the existing at that time toolkit (due to excessive regulation, reliance on force methods, disrespect for the individual) and the actual vision of a new model of regular militaristic Russia. The reign of Paul I and his attempts to modernize the Russian Empire according to his own vision can be considered a continuation of the policy of «enlightened absolutism» taking into account the autocratic, militaristic, centralized nature of the Russian government. It was under Paul’s rule that the gradual improvement of the position of the peasants and ordinary soldiers began, a course was taken on the transformation of administrative management in the direction of building a strong vertical of executive power, the reorganization of the Senate as a body for resolving court cases, clarifying laws. Attempts were made to codify legislation. Under the rule of Paul I, a clear procedure for the transfer of the throne was established by the right of seniority, primogeniture and male line, which put the legal norm above the will of the autocrat. It was under Paul’s rule that a pragmatic approach to Russia's foreign policy course took its toll. At the same time, an attempt to revive the Petrine concept of the state system, according to which all subjects, regardless of status, should serve the state for the sake of achieving the «common good», ended in complete failure and led to a conspiracy by a group of officers and the assassination of the emperor.Документ Допоміжні підрозділи охорони та колабораціонізм у Янівському концентраційному таборі(2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleg(ua) Янівський концтабір смерті займає важливе місце в історії геноциду єврейського народу під час Другої світової війни, як приклад організації системи «остаточно розв’язання єврейського питання» та створення механізму для масового знищення людей шляхом розроблення специфічних методів покарання, тортур, знущань із в’язнів. У статті показано роль Янівського табору, який став не тільки символом нелюдських страждань, а й місцем, де людина втрачала будь-які цінності, дегуманізуючи не лише невинних єврейських в’язнів, а й винуватців Голокосту. Янівський концентраційний табір був місцем, де відбувалося навчання організаторів екзекуцій над ув’язненими з інших таборів та формувався специфічний їхній практичний досвід: повішення для спійманих втікачів, 25–50 ударів батогом за дисциплінарні порушення, зґвалтування, пияцтво, розстріли (інколи, як розвага для гостей начальника табору), вбивство хворих в’язнів для викорінення епідемій, психологічний терор, наприклад, погрожуючи смертю, нацисти могли нацькувати представників одного етносу на інший, що ще сильніше впливало на психологічну свідомість в’язнів тощо. У статті розглянуто специфіку організації охорони в Янівському концентраційному таборі, яку здійснювали нацистські підрозділи СС та СД, а пізніше спеціальні допоміжні охоронні загони СС (айнзатцгрупи, зондеркоманди), які були сформовані з ув’язнених у межах табору: фольксдойче, українських поліцаїв (поліцистів), єврейської допоміжної охорони, радянських військовополонених та росіян із рот генерала А. Власова, «травників», «кавказької роти» СС. Основну увагу зосереджено на розкритті особливостей повсякденного життя в’язнів табору, умов служби різних допоміжних підрозділів охорони табору. У статті також аналізуються причини, обставини співпраці в’язнів Янівського табору із німцями та прояви колабораціонізму, серед яких можна назвати: жахливі умови існування в таборі під владою нацистів, бажання вижити, страх за своє життя, психологічні чинники, отримання власної вигоди, маргіналізація, вплив агітації тощо. Показана співпраця колаборантів та вчинені ними злочини проти насамперед єврейського народу. Доведено, що, хоча серед добровольців-колаборантів переважала кількість українців, колабораціонізм загалом мав міжнародний характер. Важливо зазначити, що багато колаборантів, зокрема і єврейських поліцейських, намагалися допомогти ув’язненим, навіть під загрозою страти часто відмовлялися виконувати накази есесівців. Зроблено висновок, що події в Янівському концтаборі підкреслюють необхідність постійної суспільної пильності, створення запобіжників від надмірної ненависті, упереджень, особливо в умовах протистоянь і воєн, які часто призводять до розмивання основних людських цінностей. Вивчення історії Янівського табору є важливим уроком для запобігання подібним звірствам у майбутньому та підкреслює важливість сприяння толерантності, розумінню та повазі до прав людини.Документ Порівняльна характеристика реформ в Австрійській та Російській імперіях другої половини XVIII ст.(2024) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, Oleg(ua) Стаття розглядає процес реформ у двох імперіях – Австрійській та Російській, які проводили Марія Терезія та Йосиф ІІ в габсбурзьких територіях і Катерина ІІ в російських землях, котрі в історіографії отримали назву політики «освіченого абсолютизму». Зазначаються ключові риси цієї політики, такі як використання ідей раціоналізму та освіти як ідеологічної бази, активна законодавча та законотворча діяльність, спрощення системи управління, створення дієвого бюрократичного апарату, протегування торгівлі та підприємництву, поліпшення життєвого рівня населення, реформування правової системи, удосконалення системи освіти, широка благодійницька діяльність тощо. У дослідженні з’ясовуються спільні ознаки модернізаційних перетворень, а також зазначаються відмінності в реалізації реформ у Габсбурзькій та Російській імперіях у другій половині XVIII ст. Наприклад, різниця була в характері централізації. Російська імперія, розвиваючись як унітарна держава, ставила за мету підвищення ефективності наявного державного апарату, тоді як Габсбурзька імперія почала централізаційні заходи лише із середини XVIII ст. Відрізнялася соціальна база реформ – Катерина ІІ намагалася зберегти станові привілеї для дворянства, а Йосиф II діяв в інтересах «загального блага», не надаючи переваги жодному зі станів. Австрійська бюрократія у порівнянні з російською була ефективнішою, завдяки залученню різних верств суспільства на державну службу. Стаття розглядає спроби володарів обох імперій врегулювати важливі питання взаємин між землевласниками й селянами. Щодо Йосифа ІІ, його закон від 1781 року скасував кріпосне право, надав селянам право виходу з громади й села, вільного вибору професії, одруження без згоди панів, звертання зі скаргами до суду, навчання ремеслу, була замінена панщина грошовою платою тощо. Катерина ІІ продовжувала політику кріпосної залежності селян, включно з тілесними покараннями. Робиться спроба розкрити подібності та відмінності між імперіями в їхніх соціальних, освітніх, культурних аспектах. Наприклад, монархи прагнули створити систему освіти, що формувала грамотних підданих. Подібні цінності й погляди мали австрійські та російські імперські еліти, які виростали зі схожого соціального та культурного середовища, проводили однотипний спосіб життя. У статті зазначається, що Російська імперія та Габсбурзька монархія мала спільні риси: обидві імперії були великі за територією, континентальні, мілітарні, бюрократичні, поліетнічні, багатоконфесійні, прагнули мати статус великої європейської держави, намагалися наздогнати своїх суперників та вести війни для досягнення зовнішньополітичної переваги.Документ «Брама до пекла» – Янівський концентраційний табір смерті(Scientific Collection «InterConf», 2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O. M.(ua) Вивчення Янівського табору має важливе значення в історії Голокосту, що став трагічною подією Другої світової війни, під час якої більш як шість мільйонів євреїв були безжально вбиті нацистським режимом. Повноцінні дослідження Янівського концтабору українськими дослідниками розпочалися після незалежності України, але на сьогодні їх вкрай мало. У радянський період Голокост та геноцид єврейського населення було мало дослідженою темою, саме тому історія Янівського табору залишається і по сьогодення недостатньо висвітленою та розкритою, і залишається в тіні порівняно з іншими таборами смерті нацистської Німеччини. Основними джерелами з вивчення цієї теми виступають спогади в’язнів, які зуміли пережити геноцид, свідчення колаборантів та працівників табору. Саме вони дають змогу описати період «остаточного розв’язання єврейського питання» нацистів у дистрикту «Галичина» та в таборі смерті. Метою статті є описання місця Янівського табору в історії геноциду єврейського народу, з’ясування злочинів, що відбувалися в таборі, розглянути систему, що утворилася всередині табору, показати життя в’язнів у таборі.Документ Практикум із курсу «Державотворчі та культурницькі процеси в країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи в епоху Середньовіччя та Модерний час»(ПОЛІМЕД-Сервіс, 2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O. M.(ua) Практикум з історії країн Центрально-Східної та Південно-Східної Європи в епоху Середньовіччя та Ранньомодерний час (VI–XVІІІ ст.) рекомендований для вивчення студентам гуманітарних спеціальностей, які в Центральноукраїнському державному університеті імені Володимира Винниченка вивчають вибіркову навчальну дисципліну «Державотворчі та культурницькі процеси в країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи в епоху Середньовіччя та Модерний час». Навчально-методичні матеріали містять основні проблемні питання із середньовічної та ранньомодерної історії болгар, сербів, хорватів, словенців, чехів, словаків та поляків, методичні рекомендації до них. У практикумі пропонуються питання для обговорення та дискусій, вказуються основні терміни й поняття з курсу, зазначаються ключові дати та події, які необхідні для розуміння специфіки цивілізаційного поступу відповідного народу. Для поглибленого вивчення окремих політичних, соціальних, господарських, культурних проблем з історії слов’янських народів студентам підібрані документальні джерела з тем, що вивчаються. Тестові завдання допоможуть студентам виробити навички узагальнення та порівняльно-аналітичної діяльності. Видання сприятиме розширенню знань студентів, поглибленню розуміння ключових особливостей історичного розвитку країн регіону, формуванню в них навичок самостійної роботи з матеріалами джерел.Документ Особливості використання етнографічного матеріалу в шкільному курсі історії(2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O. M.(ua) Сучасна історична освіта в Україні передбачає набуття учнями цілісних знань і компетентностей про політичну, соціальну, економічну, історичну, етнографічну, культурну сфери буття українців і народів світу, вивчення їхнього минулого та сьогодення. Бурхливі події останніх десятиліть із новою силою примусили людство звернути увагу на проблеми етнічності. Процеси розширення міжкультурних зв’язків, об’єднання Європи, розпад цілої низки багатонаціональних держав, етнічні конфлікти, напруженість, непорозуміння, повністю відкинули гуманістичні ілюзії про єдність людства. Усе це часто є породженням стереотипного сприйняття інших народів, їхньої культури, поведінки, плодом ментальної упередженості, масового соціального невігластва. У зв’язку із цим виникла нагальна необхідність у поглибленому вивченні етнічних процесів минулого й сьогодення. Ось чому знання з етнографії народів світу та власного народу є актуальними й необхідними для сучасної людини ХХІ століття. З цією метою в навчальні плани університетів для студентів гуманітарних спеціальностей була включена нова дисципліна «Етнологія», що передбачає вивчення і засвоєння студентами питань теорії етносу, етногенезу й етнічної історії, традиційних і сучасних форм життєдіяльності етносів різних континентів, особливостей міжетнічної комунікації, етнічної картини світу, етнічної свідомості та інше. Для сучасних вчителів історії важливо використання етнографічного матеріалу в шкільних курсах історії України та всесвітньої історії, щоб ефективніше, ґрунтовніше, повніше, різноманітніше, з позиції гуманізму, загальнолюдських цінностей подавати уроки з історії чи проводити факультативні заняття, виховні години. Без загального уявлення про етногенез та етнічну минувшину, розуміння особливостей традиційно-побутової культури, специфіки громадського побуту, сімейно-шлюбних відносин, календарної обрядовості неможливе усвідомлення складності етнокультурного розвитку людства.Документ Особливості навчання і виховання дітей дворян шкільного віку в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.(РВВ ЦДУ ім. В. Винниченка, 2023) Марченко, Олег МиколайовичДокумент Історія слов’янських народів(ПОЛІМЕД-Сервіс, 2015) Марченко, Олег МиколайовичДокумент Сергій Шевченко: один із фундаторів історичного дослідження Єлисаветграда(2022) Марченко, Олег Миколайович(ua) У статті характеризується життєвий шлях, творча, наукова й освітянська діяльність визначного подвижника України та Кіровоградщини, науковця, краєзнавця, педагога, журналіста, громадського діяча – Сергія Івановича Шевченка. Проаналізовано декілька доробок Сергія Шевченка з історії Єлисаветграда та Єлисаветградщини середини XVIII – початку ХХ ст.Документ Витоки занепаду Речі Посполитої в XVII–XVIII ст.(2023) Марченко, Олег Миколайович(ua) У статті подаються різні точки зору вітчизняних та іноземних вчених щодо питання передумов, факторів, які призвели до зникнення Речі Посполитої з політичної карти Центрально-Східної Європи наприкінці XVIIІ ст. Представлені оцінки авторів причин економічного та політичного занепаду Польщі, з’ясовуються внутрішні та зовнішні чинники розпаду держави, визначається чи поділ країни був закономірним результатом послідовних логічних тенденцій суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку країн Західної та Центрально-Східної Європи чи це унікальне явище, встановлюється міра відповідальності Пруссії, Австрії, Росії як безпосередніх учасників поділів польських територій.