Допоміжні підрозділи охорони та колабораціонізм у Янівському концентраційному таборі

Abstract

(ua) Янівський концтабір смерті займає важливе місце в історії геноциду єврейського народу під час Другої світової війни, як приклад організації системи «остаточно розв’язання єврейського питання» та створення механізму для масового знищення людей шляхом розроблення специфічних методів покарання, тортур, знущань із в’язнів. У статті показано роль Янівського табору, який став не тільки символом нелюдських страждань, а й місцем, де людина втрачала будь-які цінності, дегуманізуючи не лише невинних єврейських в’язнів, а й винуватців Голокосту. Янівський концентраційний табір був місцем, де відбувалося навчання організаторів екзекуцій над ув’язненими з інших таборів та формувався специфічний їхній практичний досвід: повішення для спійманих втікачів, 25–50 ударів батогом за дисциплінарні порушення, зґвалтування, пияцтво, розстріли (інколи, як розвага для гостей начальника табору), вбивство хворих в’язнів для викорінення епідемій, психологічний терор, наприклад, погрожуючи смертю, нацисти могли нацькувати представників одного етносу на інший, що ще сильніше впливало на психологічну свідомість в’язнів тощо. У статті розглянуто специфіку організації охорони в Янівському концентраційному таборі, яку здійснювали нацистські підрозділи СС та СД, а пізніше спеціальні допоміжні охоронні загони СС (айнзатцгрупи, зондеркоманди), які були сформовані з ув’язнених у межах табору: фольксдойче, українських поліцаїв (поліцистів), єврейської допоміжної охорони, радянських військовополонених та росіян із рот генерала А. Власова, «травників», «кавказької роти» СС. Основну увагу зосереджено на розкритті особливостей повсякденного життя в’язнів табору, умов служби різних допоміжних підрозділів охорони табору. У статті також аналізуються причини, обставини співпраці в’язнів Янівського табору із німцями та прояви колабораціонізму, серед яких можна назвати: жахливі умови існування в таборі під владою нацистів, бажання вижити, страх за своє життя, психологічні чинники, отримання власної вигоди, маргіналізація, вплив агітації тощо. Показана співпраця колаборантів та вчинені ними злочини проти насамперед єврейського народу. Доведено, що, хоча серед добровольців-колаборантів переважала кількість українців, колабораціонізм загалом мав міжнародний характер. Важливо зазначити, що багато колаборантів, зокрема і єврейських поліцейських, намагалися допомогти ув’язненим, навіть під загрозою страти часто відмовлялися виконувати накази есесівців. Зроблено висновок, що події в Янівському концтаборі підкреслюють необхідність постійної суспільної пильності, створення запобіжників від надмірної ненависті, упереджень, особливо в умовах протистоянь і воєн, які часто призводять до розмивання основних людських цінностей. Вивчення історії Янівського табору є важливим уроком для запобігання подібним звірствам у майбутньому та підкреслює важливість сприяння толерантності, розумінню та повазі до прав людини.