(КДПУ ім. В. Винниченка, 2015) Козій, Ольга Борисівна; Kozii, Olha
(uk) Творчість В. Винниченка-драматурга не можна назвати типовою. Вона зросла на специфічному ґрунті тогочасного життя, власного дуже багатопланового досвіду та еклектично засвоєних політичних, економічних, соціальних ідей.
Дослідження у сфері психології та психіатрії спричинили виникнення нової проблематики. Митці-сучасники В. Винниченка звертаються до аспектів підсвідомого, комплексів, фобій, психічних захворювань. Для п’єс В. Винниченка характерні трагічні фінали, в основі яких лежать невідповідності між внутрішнім самоусвідомленням та ґендерним суспільним статусом, на межі зіткнення чоловічих та жіночих прагнень, а також через аспект спадковості, під яким розуміємо і – у вузькому розумінні – спадкові хвороби, і – у глобальному – давні, тваринні чи первісні інстинкти.
Герої В. Винниченка і його сучасників ведуть боротьбу із власною сутністю у будь-якому її вияві. Однією із причин загострення цієї боротьби є процес болісного самопізнання, крізь який проходять як герої, так і автор. Із проблеми спадковості вичленовуємо проблему спадкоємності, згідно якої люди сприймаються як продукти свого часу, наслідують стиль поведінки інших. Також цю проблему можна розглядати у плані патології, певної психічної хвороби.
