(uk) У статті розглянуто орфоепічні норми щодо вживання ненаголошеного звука [о] перед складом з наголошеним [у]. Головну увагу зосереджено на винятках, коли досліджуваний ненаголошений голосний у такій позиції вимовляють чітко й виразно, без наближення до звука [у]. Проаналізовано, як у різни х джерелах: орфоепічних словниках, наукових працях, посібниках і підручниках для вищої школи — репрезентовано рекомендації щодо вимови голосного [о] перед складом з наголошеним [у].
Сформульовані власні міркування про орфоепічні особливості цього звука в сучасній українській літературній мові з урахуванням низки чинників: фонетичного, акцентуаційного, семантичного, лексичного, етимологічного, морфемного, словотвірного, морфологічного. Зокрема вказано, що голосний [о] перед складом з наголошеним [у] варто вимовляти без наближення в тих словах, у яких між звуками [о] та [у] засвідчено збіг трьох і більше приголосних.
