(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2017) Буряк, Олена Федорівна
(ua) У статті висвітлюється функціональна роль підтексту в продукуванні антирадянського пафосу роману «Собор» Олеся Гончара і в такий спосіб заперечується його соцреалістична сутність.
Авторська стратегія – розвінчати міф про гуманізм як іманентну рису радянської ідеології через мозаїчні вкраплення, важливі для розуміння ідеї, в лакований лубок соціалістичного раю і в такий спосіб зруйнувати ідеа льну візію. Визначено способи і форми втілення імпліцитних смислів. Для
творення підтексту письменник використовує традиційні художні засоби (іронія, алюзії), пейзажні та портретні деталі, а також застосовує оригінальний художній прийом – вибудовує на підтекстовому рівні антитези у вставних оповіданнях «Чорне вогнище» і «Бхілайське вогнище», що увиразнює антирадянський пафос твору. Завдяки органічній взаємодії експліцитного й імпліцитного рівнів
актуалізується комплекс проблем, що працює на ідею роману: антигуманність, аморальність влади, бюрократизм чиновників, бездуховність суспільства.
