Наукові видання каф-ри історії України та всесвітньої історії
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/31
Переглянути
34 результатів
collection.search.results.head
Документ 1944 рік : Європейський та український виміри подій(РВВ ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024)(ua) У збірнику представлено стислий виклад доповідей і повідомлень, поданих на Всеукраїнську наукову конференцію «1944 рік: Європейський та український виміри подій (до 80-річчя висадки союзників у Нормандії та деокупації України), яка відбулася на базі кафедри історії України та всесвітньої історії Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка 24 жовтня 2024 року.Документ Кінематограф у Єлисаветграді в перші роки свого існування(РВВ ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Грінченко, Віктор ГригоровичДокумент «Пролетаризація» вищої школи на Півдні України в першій половині 1920‑х рр.(2023) Грінченко, Віктор Григорович(ua) Стаття присвячена висвітленню курсу на «пролетарізацию» вищої школи, започаткованому в період ранньої радянської доби. Розглядаються прояви відповідних тенденцій у південних регіонах УСРР в першій половині 1920-х років. В якості джерел залучені різнопланові матеріали тогочасної газетної періодики. Характер та зміст цих публікацій залишають можливості продовження розгляду цієї тематики в розрізі окремих регіонів України, і одним із джерел цього може слугувати газетна періодика. Метою роботи є, використовуючи її, висвітлити деякі процеси «пролетаризації» вищої школи у південних регіонах тодішньої УСРР в першій половині 1920-х рр. за активного використання статистичних методів дослідження. Розглянуті деякі аспекти практичної реалізації політики «пролетаризації», пов’язані із змінами у структурі студентства. Зроблено висновок, що процеси формування контингенту «пролетарського» студентства на Півдні України значною мірою відображали тодішні загальнореспубліканські середні показники, або навіть і випереджали їх.Документ І. С. Романченко як дослідник болгарського періоду життя й діяльності Михайла Драгоманова(Видав. дім "Гельветика", 2024) Грінченко, Віктор Григорович(ua) У статті розглядається внесок українського літературознавця Івана Савича Романченка (1894–1977) у дослідження софійського періоду в біографії видатного українського вченого, громадського та політичного діяча Михайла Петровича Драгоманова. Дотепер відповідний аспект досліджень І. С. Романченка найбільш повно знайшов своє відображення в монографії Антоніни Якімової «Болгарський період життя професора Михайла Драгоманова». Беручи до уваги наведені в цій монографії факти й висновки, автор статті мав на меті додати деякі нові матеріали для більш повного розкриття окресленої проблематики. Наголошено та доповнено факти про відповідні творчі контакти І. С. Романченка з болгарськими вченими Симеоном Русакієвим, Михаїлом Арнаудовим, Петком Атанасовим, Крумкою Шаровою, а також з українським скульптором в еміграції (у Болгарії) Михайлом Паращуком. Акцентовано на безпосередньому внеску І. С. Романченка в дослідження болгарського періоду життя і діяльності М. П. Драгоманова, який знайшов своє відображення в науковому процесі 1950–1970-х років. Висвітлено ключові ідеї його статті «Михайло Драгоманов у Болгарії» (1958), деякі характерні оцінки тогочасними науковцями третього розділу монографії Давида Заславського та Івана Романченка «Михайло Драгоманов. Життя і літературно-дослідницька діяльність» (1964), який присвячено болгарському етапу його біографії та ін. Більш ґрунтовно висвітлено й доповнено ексклюзивними фотографіями матеріали про перебування І. С. Романченка (на запрошення Софійського університету) в Болгарії наприкінці 1971 року. Програма його візиту сприяла активізації українсько-болгарських зв’язків у сфері драгоманознавства. Зроблено висновок, що І. С. Романченко став одним із перших українських радянських науковців, який почав ґрунтовно досліджувати болгарський період життя та діяльності М. П. Драгоманова. Зауважено, що на вивчення ним цього аспекту драгоманознавства, як і взагалі всієї спадщини Драгоманова, безумовно впливав ідеологічний чинник, необхідність узгодження з канонами радянського суспільствознавства. Але оприлюднення та аналіз ним для тодішніх читачів в УРСР і поза нею нових джерел, маловідомих сюжетів з життя та творчості М. П. Драгоманова мали для свого часу досить вагоме значення і нині становлять науковий інтерес.Документ Мар’ян Панасюк : деякі відомості з біографії митця(2024) Грінченко, Віктор Григорович(ua) Розглядаються окремі факти біографії і творчої діяльності українського скульптора Мар’яна Панасюка періоду 1920-х – 1930-х рр., який став жертвою сталінського тоталітарного режиму. В якості джерел використані переважно матеріали української журнальної та газетної періодики.Документ Мікроісторія в системі «нової історичної науки»(2023) Ковальков, Олександр ЛеонідовичДокумент Згадка про Василя Каразіна на сторінках української газети «Свобода» у США(2024) Грінченко, Віктор ГригоровичДокумент Свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років в радянській Україні на сторінках львівської газети "Діло"(2024) Грінченко, Віктор Григорович(ua) У статті розглядаються публікації, які були представлені у 1932–1933 роках на сторінках провідного українського суспільно-політичного часопису Галичини національно-демократичного спрямування – львівської газети «Діло», пов’язані із висвітленням трагедії голодомору в радянській Україні. Увагу зосереджено на матеріалах, що містять свідчення очевидців цього страшного лихоліття. Джерелами відповідної інформації переважно слугували передані до редакції газети листи українців до своїх родичів по той бік Збруча, чи подібні передруки з інших видань, а також розповіді осіб, які з тих чи інших причин відвідали радянську Україну, або змогли врятуватися від голоду, виїхавши з неї. Зроблено висновок, що опубліковані газетою «Діло» свідчення очевидців голодомору 1932–1933 років зробили свій досить вагомий внесок у формування серед свідомої української спільноти на західноукраїнських землях правдивих уявлень про реалії повсякденного життя українців в умовах страшного голоду і тоталітарного радянського режиму.Документ Трансформаційні перетворення в Російській імперії під час правління Павла І(2023) Марченко Олег Миколайович, Marchenko Oleg(ua) У статті аналізується роль імператора Російської імперії Павла Петровича Романова як цілеспрямованого реформатора, який попри хаотичний і не зовсім продуманий план перетворень, намагався в умовах самодержавної Росії здійснити модернізацію окремих сфер країни, використовуючи наявний у той час інструментарій і власне бачення нової моделі регулярної мілітаристської Росії. У результаті проведеного дослідження визначені основні риси трансформаційних перетворень Павла І, які мали на меті створення сильної, централізованої держави, що ґрунтувалася на дотриманні законності, порядку, суворій нормативній регламентації, персональній відповідальності чиновників, на засудженні придворної розкоші, корупції і загалом нагадувала армійську організацію. У статті показано, що в рішеннях і діях Павла, які охоплювали адміністративну, військову, економічну, соціальну, культурну сфери, можна вбачати продовження політики «просвітницького абсолютизму» і спробу відродити петровську концепцію державної системи, за якою всіх піддані незалежно від стану повинні служити державі заради досягнення «загального благу». (en) The period of the short reign of Paul I (1796–1801) is usually one of the most difficult in studying of history of the Russian Empire. The political course of Paul I, it would seem, lacks integrity and systematicity. Measures that were actively implemented in various spheres of life in Russian society were often not accepted by the tsar's entourage, and were chaotic and contradictory in nature. It was this extreme inconsistency in the domestic and foreign policy of Russia during the reign of Pavlo Petrovych Romanov that allowed a number of researchers to talk about the phenomenon of Paul I and ambiguously assess the personality of the emperor (assessments vary from describing Paul as a tyrant, a despot, mentally not quite adequate, to characterizing him as sensual, the noble, suffering «democratic king» who cared about the well-being of all his subjects). Historiography also interprets the reign of Paul I in different ways: a senseless breakdown of Catherine's orders, an unfortunate historical episode that had no significant consequences, a consistent continuation of the pronoble policy of his predecessors with elements of maneuvering, and so on. Views on the results of his activities also differ. Paul's rule is called «ignorant absolutism», «military-police dictatorship», continuation of absolute monarchy, etc. In the article, we attempt to show the role of Pavlo Petrovych as a purposeful reformer who, despite a chaotic and not entirely thought-out plan of transformation, tried to modernize certain spheres of the country in the conditions of autocratic Russia, primarily in the military, administrative, social, cultural, and partly economic spheres, using the existing at that time toolkit (due to excessive regulation, reliance on force methods, disrespect for the individual) and the actual vision of a new model of regular militaristic Russia. The reign of Paul I and his attempts to modernize the Russian Empire according to his own vision can be considered a continuation of the policy of «enlightened absolutism» taking into account the autocratic, militaristic, centralized nature of the Russian government. It was under Paul’s rule that the gradual improvement of the position of the peasants and ordinary soldiers began, a course was taken on the transformation of administrative management in the direction of building a strong vertical of executive power, the reorganization of the Senate as a body for resolving court cases, clarifying laws. Attempts were made to codify legislation. Under the rule of Paul I, a clear procedure for the transfer of the throne was established by the right of seniority, primogeniture and male line, which put the legal norm above the will of the autocrat. It was under Paul’s rule that a pragmatic approach to Russia's foreign policy course took its toll. At the same time, an attempt to revive the Petrine concept of the state system, according to which all subjects, regardless of status, should serve the state for the sake of achieving the «common good», ended in complete failure and led to a conspiracy by a group of officers and the assassination of the emperor.Документ Допоміжні підрозділи охорони та колабораціонізм у Янівському концентраційному таборі(2023) Марченко Олег Миколайович, Marchenko Oleg(ua) Янівський концтабір смерті займає важливе місце в історії геноциду єврейського народу під час Другої світової війни, як приклад організації системи «остаточно розв’язання єврейського питання» та створення механізму для масового знищення людей шляхом розроблення специфічних методів покарання, тортур, знущань із в’язнів. У статті показано роль Янівського табору, який став не тільки символом нелюдських страждань, а й місцем, де людина втрачала будь-які цінності, дегуманізуючи не лише невинних єврейських в’язнів, а й винуватців Голокосту. Янівський концентраційний табір був місцем, де відбувалося навчання організаторів екзекуцій над ув’язненими з інших таборів та формувався специфічний їхній практичний досвід: повішення для спійманих втікачів, 25–50 ударів батогом за дисциплінарні порушення, зґвалтування, пияцтво, розстріли (інколи, як розвага для гостей начальника табору), вбивство хворих в’язнів для викорінення епідемій, психологічний терор, наприклад, погрожуючи смертю, нацисти могли нацькувати представників одного етносу на інший, що ще сильніше впливало на психологічну свідомість в’язнів тощо. У статті розглянуто специфіку організації охорони в Янівському концентраційному таборі, яку здійснювали нацистські підрозділи СС та СД, а пізніше спеціальні допоміжні охоронні загони СС (айнзатцгрупи, зондеркоманди), які були сформовані з ув’язнених у межах табору: фольксдойче, українських поліцаїв (поліцистів), єврейської допоміжної охорони, радянських військовополонених та росіян із рот генерала А. Власова, «травників», «кавказької роти» СС. Основну увагу зосереджено на розкритті особливостей повсякденного життя в’язнів табору, умов служби різних допоміжних підрозділів охорони табору. У статті також аналізуються причини, обставини співпраці в’язнів Янівського табору із німцями та прояви колабораціонізму, серед яких можна назвати: жахливі умови існування в таборі під владою нацистів, бажання вижити, страх за своє життя, психологічні чинники, отримання власної вигоди, маргіналізація, вплив агітації тощо. Показана співпраця колаборантів та вчинені ними злочини проти насамперед єврейського народу. Доведено, що, хоча серед добровольців-колаборантів переважала кількість українців, колабораціонізм загалом мав міжнародний характер. Важливо зазначити, що багато колаборантів, зокрема і єврейських поліцейських, намагалися допомогти ув’язненим, навіть під загрозою страти часто відмовлялися виконувати накази есесівців. Зроблено висновок, що події в Янівському концтаборі підкреслюють необхідність постійної суспільної пильності, створення запобіжників від надмірної ненависті, упереджень, особливо в умовах протистоянь і воєн, які часто призводять до розмивання основних людських цінностей. Вивчення історії Янівського табору є важливим уроком для запобігання подібним звірствам у майбутньому та підкреслює важливість сприяння толерантності, розумінню та повазі до прав людини. (en) In the conditions of growing world tension and instability, the spread of aggression, violence, primarily related to the Russian-Ukrainian war, as well as the escalation of the confrontation between Israel and the Palestinians, the appeal to the Holocaust, the terrible methods of the Nazis for organizing the destruction of people is more relevant than ever. The Yanivska death concentration camp occupies an important place in the history of the genocide of the Jewish people during the Second World War, as an example of the organization of the system to «finally solve the Jewish question» and the creation of a mechanism for the mass destruction of people through the development of specific methods of punishment, torture, abuse of prisoners. The article shows the role of the Yanivska camp, which not only became a symbol of inhuman suffering, but also a place where a person lost all values, dehumanizing not only innocent Jewish prisoners, but also the perpetrators of the Holocaust. Yanivsk was a place where the organizers of executions of prisoners from other camps were trained and their specific practical experience was formed: hanging for escaped escapees, 25-50 lashes for disciplinary violations, rape, drunkenness, shootings (sometimes as entertainment for the chief's guests camp), the killing of sick prisoners to eradicate epidemics, psychological terror, for example, by threatening death, the Nazis could incite representatives of one ethnic group against another, which had an even stronger impact on the psychological consciousness of the prisoners. Attention is drawn not only to the Nazi special units (Einsatzgruppen, SS Sonderkommando), which managed the camp and planned the mass genocide of the Jewish people, but also to the auxiliary units from the non-German element, which provided security for the camp, such as: Ukrainian auxiliary police, Jewish auxiliary security, Soviet prisoners of war from the companies of General A.A. Vlasov, volunteer collaborators («travnyky men», or «wachmanns», or «askars»), «Caucasian company» of the SS. The reasons, circumstances of cooperation and manifestations of collaborationism of prisoners in the Yanivska camp are analyzed, among which the following can be named: terrible conditions of existence in the camp under the rule of the Nazis, the desire to survive, fear for one's life, psychological factors, obtaining one’s own benefit, marginalization, the influence of agitation, etc. It is proven that, although the number of Ukrainians prevailed among the volunteer collaborators, collaborationism in general had an international character. It is concluded that the events in the Yanivska concentration camp emphasize the need for constant public vigilance, the creation of safeguards against excessive hatred, prejudice, especially in the conditions of confrontations and wars, which often lead to the erosion of basic human values. Studying the history of the Yanivska camp is an important lesson for preventing similar atrocities in the future and highlights the importance of promoting tolerance, understanding and respect for human rights.