Наукові видання каф-ри історії України та всесвітньої історії
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/31
Переглянути
18 результатів
Search Results
Документ Афганська війна СРСР (1979–1989) на сторінках періодичних видань Організації Українських Націоналістів (Революційної)(Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», 2025) Ковальков, Олександр Леонідович; Куценко, О. Л.(ua) У статті досліджено висвітлення війни СРСР в Афганістані на сторінках газети «Шлях перемоги» й журналу «Визвольний шлях», а також використання афганського питання з боку європейських осередків Орга- нізації Українських Націоналістів (революційної) в політичній антирадянській діяльності. Джерельну базу дослідження становили публікації в газеті «Шлях перемоги» та журналі «Визвольний шлях», які датуються 1980–1989 рр. й були присвячені різним аспектам афганської війни або висвітлювали практичну діяльність ОУН (р) і Антибільшовистського Блоку Народів у зв’язку з нею. З’ясовано, що звернення до афганської війни на сторінках періодичних видань організацій української політичної еміграції було цілком логічним з погляду на їхню націоналістичну і водночас антирадянську спрямованість. Численніші публікації в «Шляху перемоги» на афганську тематику можна умовно поділити на три групи: 1) інформаційні повідомлення, переважно невеликі за обсягом, про війну в Афганістані; 2) різні за обсягом матеріали, які висвітлювали використання афганського чинника в політичній діяльності ОУН (р) та АБН; 3) аналітичні публікації, зазвичай великі за обсягом, присвячені різним аспектам тієї війни. До останньої групи можна віднести статті у «Визвольному шляху». В цих публікаціях Афганістан тлумачився як черговий злочин Кремля, афганці — так само підневільний Москві народ, як українці в СРСР, і перемога афганських повстанців мала наблизити крах «імперії зла», а з нею — незалежність України. Попри заідеологізованість публікацій, їх емоційний і ворожий щодо СРСР стиль слід констатувати високий фаховий рівень української еміграційної журналістики. Більшість наведених у проаналізованих публікаціях фактів відповідає сучасним даним, а теоретичні й аналітичні висновки — адекватні тогочасним оцінкам західних експертів і науковців. Тож «Шлях перемоги» та «Визвольний шлях» транслювали тодішній західний погляд на афганську проблему, проте використовували її в інтересах українського визвольного руху. (en) The article examines the coverage of the Soviet Union’s war in Afghanistan in the pages of the newspaper «Shliakh peremohy» and the magazine «Vyzvolnyi shliakh», as well as the use of the Afghan issue by the Organization of Ukrainian Nationalists (revolutionary) in their political anti-Soviet activities. The source base of the study is the publications in the newspaper «Shliakh peremohy» and the magazine «Vyzvolnyi shliakh», which date back to 1980–1989 and were devot ed to various aspects of the Afghan war or covered the practical activities of the Organization of Ukrainian Nationalists and the Antibolshevik Bloc of Nations in connection with it. The article shows that the reference to the Afghan war in the periodicals of Ukrainian political emigration organizations was quite logical because of their nationalist and anti-Soviet orientation. The more numerous publications in «Shl iakh peremohy» on Afghanistan can be divided into three groups: 1) information al reports, which are mostly short, about the war in Afghanistan; 2) materials of various sizes that covered the use of the Afghan factor in the political activities of the OUN (r) and the ABN; 3) analytical publications, usually large in size, devoted to various aspects of the war. The latter group includes publications in «Vyzvolnyi shliakh». These publications interpreted Afghanistan as yet another crime of the Kremlin, the Afghans as a people enslaved by Moscow, just as Ukrainians were in the USSR, and the victory of the Afghan rebels was supposed to bring about the collapse of the «evil empire» and Ukraine’s independence. Despite the ideological nature of the publications, their emotional and hostile style towards the USSR, we should note the high professional level of Ukrainian emigration journalism. Most of the facts presented in the analyzed publications correspond to contemporary data, and the theoretical and analytical conclusions are adequate to the assessments of Western experts and scholars of the time. Thus, «Shliakh peremohy» and «Vyzvolnyi shliakh» broadcast the Western view of the Afghan problem at the time, but used it in the interests of the Ukrainian libera tion movement.Документ Афганознавчі студії в діяльності Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (1926–1933 рр.)(Східний світ, 2025) Ковальков, Олександр Леонідович(en) For the first time in the Ukrainian historiography, the article analyses the achievements of scholars-members of the All-Ukrainian Learned Association of Oriental Studies (VUNAS) in studying the Afghanistan’s history and contemporary socio-political and socio-economic issues within the context of Ukrainian and Soviet Oriental studies in the 1920s and early 1930s. The pa per shows that the short but vibrant history of the VUNAS was a time of formation of Ukrainian Orientalism, which had the potential to evolve into a distinct national academic school. Several generations of established and young scholars founded various focus areas in Oriental studies, re sulting in numerous scientific publications. The journal Shìdnij svìt / Chervonyi Skhid played аn important role in the development of Ukrainian Orientalism. The VUNAS worked closely with the Ukrainian Eastern Chamber of Commerce, reflecting the practical orientation of oriental stu dies. Despite its dependence on all-Union orientalist centres and the growing influence of Mar xist-Leninist methodology, the VUNAS in a short period of time has managed to become an authoritative and sought-after scientific and expert centre at the republican level that collaborated with many educational and scientific institutions in the USSR, Europe, and Asia. Afghanistan was not a central focus of the VUNAS’s activities. Despite the obvious ideologi cal and opportunistic features, the professional and analytical publications of Ukrainian scholars, especially O. Gladstern and L. Velychko, retain historical and historiographical value. The solid factual basis, balanced evaluations, understanding of the historical conditions and peculiarities of Afghanistan’s development and its role in the history of the region and world geopolitics of the 19th and early 20th centuries matched the academic standards of both Soviet and global Orienta lism of the time. They demonstrated the high potential of Ukrainian Orientalism and Afghan stu dies, potential that was ultimately stifled by Kremlin repression. Most VUNAS scholars and staff, as well as the All-Ukrainian Academy of Sciences, were repressed on fabricated charges. Studying the Afghan-related legacy of VUNAS scholars may contribute to the establishing modern Ukrainian Afghan studies.Документ Організація наукового історичного дослідження(2025) Ковальков, Олександр Леонідович(ua) У начальному посібнику узагальнено теоретико-методологічні основи наукових досліджень і практики організації наукової діяльності в галузі історії, що сприятиме формуванню й розвитку в здобувачів третього (освітньо- наукового) рівня вищої освіти навичок застосування різних методів наукового пошуку в професійній діяльності. Орієнтоване передусім на аспірантів, видання буде корисним студентам закладів вищої освіти, учням, вчителям та всім, хто здійснює наукові історичні дослідження.Документ Методичні рекомендації для написання курсових і кваліфікаційних робіт(ФОП Піскова М. А., 2025) Ковальков, Олександр Леонідович(ua) У навчально-методичному посібнику узагальнено теоретико-методологічні основи студентських наукових досліджень і чинні нормативні вимоги до написання, оформлення і захисту курсових і кваліфікаційних робіт з історії та методики її викладання. Орієнтоване передусім на здобувачів освіти третього – четвертого курсу першого (бакалаврського) і здобувачів освіти другого (магістерського) рівнів вищої освіти, видання буде корисним студентам молодших курсів, учням, вчителям та всім, хто здійснює наукові історичні дослідження.Документ Ковальков О. Л. Афганська війна СРСР (1979–1989 рр.) у радянському художньому кінематографі в контексті «візуальної історії»(Видав. дім "Гельветика", 2024) Ковальков, Олександр Леонідович; Kovalkov, Oleksandr(ua) У статті здійснено спробу контент-аналізу художніх фільмів, присвячених Афганській війні СРСР (1979–1989 рр.), із застосуванням методологічного інструментарію «візуальної історії». Джерельною базою послугували десять кінострічок, створених у СРСР упродовж 1983–1991 рр. Доведено, що кінематографічна версія Афганської війни (1979–1989), створена в СРСР, цілком відповідала тенденціям її висвітлення в офіційних ЗМІ, науковій, науково-популярній літературі та публіцистиці. Можна простежити еволюцію зображення участі СРСР в афганській кризі від «невідомої війни» через «героїчну війну» до «непотрібної» і «злочинної» війни. Це було зумовлено змінами суспільно-політичних настроїв у СРСР півпливом «перебудови» й часткової «гласності», деміфологізації радянського минулого й дійсності, а також політичного оцінювання збройного вторгнення до Афганістану в грудні 1979 р. Другим з’їздом народних депутатів СРСР. Для радянського суспільства художні фільми про Афганістан були важливим засобом переоцінювання цінностей та самопізнання. Контент-аналіз художніх фільмів, знятих у СРСР у 1983–1991 рр., засвідчив загалом адекватне перенесення на екран історичних обставин Афганської війни. Попри знач- ний ідеологічний і адміністративний контроль із боку радянської влади над мистецтвом, автори художніх фільмів не лише відтворили трагізм і жорстокість тієї війни, але й звернули увагу глядача на складні суспільно-політичні й морально-ідеологічні проблеми СРСР і пізньорадянського суспільства. Більшість фільмів були антивоєнними, і їх критично-викривальний зміст посилив негативне ставлення суспільства до Афганської війни і політики кремлівського керівництва. Це своєю чергою підважувало авторитет комуністичної влади й було вагомим чинником кризи радянської суспільно-політичної системи, що, зрештою, і призвело до розпаду Радянського Союзу. (en) the methodological tools of “visual history” has been carried out in the article. Ten films created in the USSR during 1983–1991 served as the source base of the research. It has been proven that the cinematic version of the Afghan war (1979–1989), created in the USSR, fully corresponded to the trends of its coverage in the official mass media, scientific and popular science literature, and journalism. It is possible to trace the image evolution of the USSR’s participation in the Afghan crisis from an “unknown war” through a “heroic war” to an “unnecessary” and “criminal” war. This was due to changes in socio-political attitudes in the USSR under the influence of “perestroika” and partial “glasnost”, demythologizing of the Soviet past and reality, as well as the political assessment of the Afghanistan armed invasion in December 1979 by the Second Congress of People's Deputies of the USSR. Feature films about Afghanistan were an important means of reassessment of values and self-discovery for Soviet society. The content analysis of feature films shot in the USSR in 1983–1991 showed that the historical circumstances of the Afghan war were generally adequately portrayed on the screen. Despite the significant ideological and administrative control over an art by the Soviet authorities, the authors of feature films not only recreated the tragedy and cruelty of that war, but also drew the viewer’s attention to the complex socio-political and moral-ideological problems of the USSR and late Soviet society. Most of the films were anti-war, and their critical and revealing content strengthened the negative attitude of society towards the Afghan war and the policy of the Kremlin leadership. This, in turn, undermined the authority of the communist government and was a significant factor in the crisis of the Soviet socio-political system, which ultimately led to the collapse of the Soviet Union.Документ Мікроісторія в системі «нової історичної науки» історія, теорія та історіографічна практика(Видав. дім "Гельветика", 2024) Ковальков, Олександр Леонідович(ua) У статті окреслено місце мікроісторії в системі «нової історичної науки», головні етапи її становлення і місце в сучасному історіографічному процесі, теоретичні та методологічні принципи мікроісторичних студій та їхній дослідницький потенціал. З’ясовано, що зусиллями визнаних італійських (К. Гінзбург, Дж. Леві, М. Грібауді), французьких (Ж. Дюбі, Ж. Ревель), американських (Н. Земон Девіс) та інших учених мікроісторія спростувала поширені ще в 1970-х рр. характеристики щодо себе як «дріб’язкової» чи «нижчої» історії. Мікроісторія постала на противагу «традиційній» соціальній історії як варіант «історії знизу». Своїм предметом дослідження вона визначила історію «пересічної людини» або малих соціальних груп (родина, громада тощо), чий історичний, культурний, психологічний досвід використовується для пояснення більш широких історичних та соціальних процесів. Попри те, що мікроісторія пройшла тривалий шлях, вона не виробила чітких теоретичних чи методологічних принципів, залишаючись передусім історіографічною практикою, часто експериментальною і міждисциплінарною. Змістом цієї практики є зменшення масштабу погляду на історичний факт чи явище шляхом мікроскопічного аналізу та інтенсивного вивчення джерел. При цьому набір методів та дослідницьких прийомів, яким послуговується мікроісторія, залежить від конкретного предмету вивчення. «Мікроісторики» легко поєднують науковий інструментарій усталених історіографічних теорій і практик та методи інших, навіть не пов’язаних з історією, наук, а сама мікроісторія часто «співпрацює» з фольклористикою, етнологією, історичною і культурною антропологією, біографістикою, історією повсякденності, соціальною психологією, локальною і регіональною історією та іншими варіантами «історії знизу». Такий методологічний плюралізм мікроісторії залишає вченому широке поле для творчого пошуку, проте часто стає приводом для критики і звинувачень у відході від «професійних стандартів» історика. Попри це, мікроісторія є самобутньою складовою частиною «нової історичної науки», а завдяки значному дослідницькому потенціалу посідає вагоме місце в сучасному історіографічному процесі. (en) The article outlines the place of microhistory in the system of the “new history”, the main stages of its formation and its place in the modern historiographical process, theoretical and methodological principles of microhistorical research and its research potential. It has been found that through the efforts of renowned Italian (K. Ginsburg, J. Levі, M. Gribaudi), French (J. Duby, J. Revel), American (N. Zemon Davis) and other scholars, microhistory has refuted the characterisation of itself as “petty” or “inferior” history, which was widespread in the 1970s. Microhistory has emerged as a variant of “history from below” in contrast to “traditional” social history. It defined the history of the “ordinary person” or small social groups (family, community, etc.), whose historical, cultural, and psychological experience is used to explain broader historical and social processes, as its research subject. Despite the fact that microhistory has been developing for a long time, it has not developed clearly defined theoretical or methodological principles, remaining primarily a historiographical practice, often experimental and interdisciplinary. The essence of this practice is to reduce the scale of the view of a historical fact or phenomenon through microscopic analysis and intensive study of historical sources. At the same time, the set of methods and research techniques used in microhistory depends on the specific research subject. “Microhistorians” easily combine the scientific tools of established historiographical theories and practices with the methods of other sciences, even those not related to history, and microhistory itself often “cooperates” with folklore studies, ethnology, historical and cultural anthropology, biography, history of everyday life, social psychology, local and regional history, and other variants of “history from below”. This methodological pluralism of microhistory leaves the researcher a wide field for creative search, but often becomes a pretext for criticism and accusations of deviating from the “professional standards” of a historian. Nevertheless, microhistory is an original component of the “new historical science”, and due to its significant research potential, it occupies a significant place in the modern historiographical process.Документ Санкції США проти СРСР у зв’язку із радянською агресією в Афганістані (1980–1988)(2021) Ковальков, Олександр Леонідович(ua) Мета статті полягає у висвітленні санкцій, накладених на СРСР Сполученими Штатами Америки у зв’язку з агресією в Афганістані. В основі методології дослідження – методи контент-аналізу історичних джерел, проблемно-хронологічний, типологічний, порівняльний. Основні результати та висновки. Радянську інтервенцію в Афганістан у грудні 1979 р. засудили більшість країн світу. Особливо різкою була реакція на ті події з боку США, що призвели до загострення «холодної війни» та погіршення радянсько-американських відносин. Продовження політики санкцій, започаткованої президентом Дж. Картером у 1980 р., стало головним засобом тиску на СРСР адміністрацією Р. Рейгана. Простежено етапи запровадження торгових, економічних і науково-технологічних обмежень щодо СРСР та дискусії щодо них в американських політичних та ділових колах. Завдяки зусиллям американської дипломатії до санкцій приєдналися союзники США в Західній Європі, Канада, Австралія, Японія та інші країни. Встановлено, що основними напрямками санкцій було обмеження продажу СРСР обладнання для паливно-енергетичного комплексу, високотехнологічних продуктів та відмова у наданні «дешевих» позик. Наслідки санкцій посилилися через падіння цін на нафту в 1985 – 1986 рр., до яких, на думку автора, могли бути причетні США. Метою американської санкційної політики було змусити радянське керівництво здійснити внутрішні зміни та переглянути принципи зовнішньої політики, зокрема, в «афганському питанні». Американські санкції згубно позначилися на радянській економіці, поглибили кризу радянської системи та сприяли подальшому технологічному відставанню СРСР від розвинених країн. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на підставі нових американських джерел розглянуто санкції проти СРСР, запроваджені Сполученими Штатами Америки у зв’язку з радянською агресією в Демократичній республіці Афганістан.Документ Радянська військова присутність у Демократичній республіці Афганістан у квітні–грудні 1979 р.(2021) Ковальков, Олександр ЛеонідовичДокумент Політика СРСР в Афганістані (1980–1989 рр.)(2021) Ковальков, Олександр Леонідович(en) The attempts to revise and clarify the prevailing approaches of defining the policy of the USSR in Afghanistan in 1979–1989 in Soviet and post-Soviet historiography have been made in the article. It has been grounded the incorrectness of using the concepts of “introduction of troops” and “military presence” in accordance to the Afghan policy of the USSR. It has been proved that in December 1979 there was a military intervention of the Soviet Union in Afghanistan, which had resulted in the violent replacement of the Afghan leadership and the beginning of the military occupation of the country. The forced socialist modernization of Afghanistan became the content of the Soviet policy. Unlike the rest of the Third World countries, where the USSR implemented such a policy within the framework of a policy of “socialist orientation”, in Afghanistan it was carried out by the presence of a 100 thousand Soviet military contingent. Soviet troops not only took upon themselves the main burden of military operations against the Afghan opposition in the civil war but they were also the only guarantor of keeping in power the unpopular among Afghans regime of the People’s Democratic Party of Afghanistan. The Afghan leadership was completely dependent on the USSR in interior and foreign policy. The main instrument of the socialist modernization of Afghanistan was the apparatus of military and civilian advisers, whose number in the mid-1980s reached almost 10 thousand persons. They assumed managerial functions in the center and in the regions, supervised the activities of the Afghan army, special services and law enforcement forces, determined all directions of interior and foreign policy. Through their efforts, the Soviet experience of party and state building, system of propaganda and ideology was transferred to Afghanistan. The same was the socio-economic policy, the consequence of which was the imposition of a planned economy on Afghanistan with the prevalence of the public sector. The DRA’s dependence on economic and financial assistance from the USSR increased during these years. Reorganized education system was an important mechanism for the socialist transformation of Afghanistan and the education of pro-Soviet youth. It focused on ideological education in the ideals of the “April revolution” and Marxist-Leninist doctrine. As a result, the military occupation of the country and the dictate of Soviet advisers determined the dependence and subordination of the Afghan political and state leadership. This strengthened the anti-government and anti-Soviet sentiments of Afghans, which was fully taken advantage of by the Afghan opposition and the countries that supported it.Документ Мікроісторія в системі «нової історичної науки»(2023) Ковальков, Олександр Леонідович