Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
4 результатів
collection.search.results.head
Документ Наукова дискусія з питань організації та діяльності судової влад(2023) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) У статті викладено результати аналізу наукових праць з питань організації та функціонування судової влади, а також засад професійної діяльності суддів в Україні та зарубіжних країнах. становлено, що ця проблематика ґрунтовно розробляється вченими, при цьому, з деяких питань в її межах не вироблено єдиної наукової позиції, окремі її аспекти залишаються дискусійними. Виявлено, що реалізуються різні підходи до визначення категорії «судова влада», проте, переважно, застосовується універсальний підхід, який дозволяє відобразити сутність судової влади з огляду на її функціональне призначення, носія або суб’єкта влади, принципів і форм організації та діяльності, тощо. Констатовано, що не існує єдиної наукової позиції і щодо сутності поняття «судова система», що інколи ототожнюється з поняттями «судоустрій», «судівництво», «система судів», «система правосуддя», або, навпаки, протиставляється їм. Зауважено, що відсутність уніфікованого термінологічного апарату може спричинити ускладнення не лише під час теоретичної розробки цих питань, але й у процесі упровадження результатів відповідних наукових досліджень у практику. Запропоновано розглядати питання організації та діяльності судової влади, як багатоаспектного й багатофункціонального інституційного утворення, з позицій системного підходу. Так, усвідомлення системного характеру цього феномену є умовою проведення комплексного вдосконалення судової влади. З’ясовано, що дискусійним залишається питання структури судової системи, до елементів якої, поряд із судами, відносять і прирівняні до них органи, та органи, створені для обслуговування судової системи, тощо. Не дійшли вчені єдиної думки і щодо моделей судової системи, у тому числі кількості її ланок / рівнів, а також спеціалізації судів та суддів. Встановлено, що етичні стандарти діяльності суддів (стандарти суддівської етики) це – сукупність норм, правил, цінностей, а також особистих уявлень суддів про етику суддівської діяльності, якими керуються судді при виборі моделі своєї поведінки у професійній діяльності та позапрофесійному житті.Документ Обмеження прав та свобод як елемент конституційно-правового статусу особи(2022) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) Феномен обмеження прав та свобод людини і громадянина досліджено як складник інституту конституційно-правового статусу особи. Мета статті – встановити особливості врегулювання відносин, що виникають у зв’язку з обмеженням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Констатовано, що конституційно-правовий статус людини і громадянина, а також обмеження прав та свобод як його складник, має загальні для всіх держав ознаками, оскільки значною мірою ґрунтується на загальновизнаних міжнародних стандартах. Водночас в конкретній державі або групі держав може мати свою специфіку, детерміновану історико-культурними особливостями. Виявлено, що можливості обмеження прав та свобод особи передбачено в конституціях практично всіх держав. Відповідними підставами, за загальним правилом, є уведення в країні або її частинах воєнного чи надзвичайного стану. Підтримано наукову позицію, що унормування відносин, які виникають у зв’язку з обмеженням прав та свобод, є важливим, оскільки у такий спосіб держава здійснює вплив не лише на окрему особу, але й на життєдіяльність усього суспільства. Відтак, підходи держави й ставлення у суспільстві до обмеження прав особи значною морою відображають характер і сутність взаємовідносин людини й держави у контексті становлення демократичного громадянського суспільства і правової держави. За результатами аналізу міжнародних актів (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ЄКПЛ) та практики ЄСПЛ сформульовано висновок, що обмеження прав та свобод людини і громадянина є необхідними для громадянського суспільства, із застереженням, що такі обмеження/ втручання мають бути виправданими. З’ясовано умови такої виправданості – обмеження/ втручання має здійснюватися законно, із законною (легітимною) метою, в інтересах демократичного суспільства. Необхідним, при цьому, є забезпеч ення балансу між суспільною й державною необхідністю та потребами й інтересами власне особи як носія конституційних прав та свобод.Документ Система законодавства про наукову і науково-технічну діяльність(Полімед-Сервіс, 2018) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(uk) У статті, відштовхуючись від положень системного підходу, законодавство про наукову і науково-технічну діяльність розглянуто як цілісну, ієрархічну сукупність взаємоузгоджених і таких, що доповнюють і розвивають положення одне одного, нормативно-правових актів, а саме: Конституції України, законів України, підзаконних актів, міжнародних і регіональних актів та міжнародних договорів України. На усунення недоліків законодавства про наукову і науково-технічну діяльність запропоновано провести кодифікацію, яка дозволить впорядкувати його та оновити змістовно з урахуванням європейських стандартів у цій сфері діяльності.Документ Основи правового статусу освітнього омбудсмена в Україні(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) Освітній омбудсмен в Україні є малодослідженою проблемою, чим і зумовлена тема й мета даної статті – визначити поняття «правовий статус освітнього омбудсмена», встановити місце і роль освітнього омбудсмена у структурі суспільства й держави в Україні, окреслити мету, завдання, принципи діяльності, організаційну структуру і функціональне призначення. «Правовий статус освітнього омбудсмена» визначено як: 1) сукупність норм права, якими окреслено місце і роль цього інституту у державному механізмі; 2) засіб визначення сутнісних ознак даного інституту шляхом їх закріплення у нормативно-правових актах. У результаті аналізу законодавства про освітнього омбудсмена з’ясовано, що він є складником і чинником системи освіти, при цьому, принципово відрізняється від інших її складників за своєю організацією та функціональним призначенням. Специфічним він є і в порівнянні з іншими омбудсменами, оскільки діє від виконавчої влади у площині її реалізації. Враховуючи, що до кандидатури на посаду освітнього омбудсмена передбачено спеціальні вимоги, припущено, що держава високо оцінює роль даної посадової особи у забезпеченні прав у сфері освіти. Разом з тим, законодавство не дає чіткого розуміння щодо м ісця освітнього омбудсмена та його Служби у системі виконавчої влади. Виявлено принципи діяльності освітнього омбудсмена: гуманізм; конституційність і законність; неперервність функціонування; субсидіарний характер (додатковий засіб у правозахисному механізмі); політична нейтральність; об’єктивність у розгляді скарг про порушення прав у сфері освіти; державно-громадський характер діяльності; відкритість / транспарентність; неантагоністичне ставлення до «підконтрольних» суб’єктів; конфіденційність розслідувань. Акцентовано, що основною для освітнього омбудсмена є правозахисна функція, на виконання якої він наділений певними повноваженнями – як безпосередніми засобами впливу на «підконтрольних» йому суб’єктів, так і опосередкованими можливостями сприяти покращенню стану прав у сфері освіти. Встановлено, що освітній омбудсмен здійснює також інформаційно-аналітичну, консультативну, правопросвітницьку діяльність.