Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
Документ Constitutional complaint in Ukraine: theory and practice(2019) Milova, Tatyana; Pinchuk, Pavlo; Rybalko, Nataliia; Hrechaniuk, Serhii(en) The article covers issues of the essence, structure and mechanism for filing a constitutional complaint in Ukraine. The essence of the institute of a constitutional complaint is as the right of citizens to appeal to bodies of judicial constitutional control with a request the verifying the constitutionality of acts of power that violate their rights and freedoms. Authors determine the key structural elements of the constitutional complaint institute, in particular: subjects of the right of submitting a constitutional complaint; the subject of a constitutional complaint; grounds and conditions for the admissibility of the constitutional complaint; procedure for proceedings on a constitutional complaint. The identified elements of the constitutional complaint institute are analyzed in terms of their features of constitutional and legislative regulation both in Ukraine and in foreign countries. The emphasis is on acutely debatable issues of the implementation of human and citizen's right of appealing to the authority of constitutional jurisdiction with a constitutional complaint. The scientifically substantiated recommendations on the mechanism of the introduction and functioning in Ukraine of certain structural elements of the constitutional complaint institute, in particular the circle of entities, subject, grounds and conditions of acceptability of a constitutional complaint, are formulated.Документ Country’s brand and corruption level: cointegration analysis(2019) Milova, Tatyana; Troshkina, Kateryna; Horlov, Yevhenii; Dobkowski, JaroslawThe paper summarized the arguments and counterarguments in the scientific debate on the impact of corruption on a country's brand. The modern approaches to the analysis of corruption’s impact on the country's macroeconomic indicators were analysed. The authors justified that increasing the corruption’s level is considered as one of the most significant deterrents to the radical political and economic changes taking place in the countries by society. The main purpose of the paper is to analyse the long-term cause-and-effect relationships between Control of Corruption and the country's brand. Four European countries (Latvia, Lithuania, Poland and Ukraine) were selected as the object of the investigation, which pursued an evolutionary policy of reforming the political and economic system after the collapse of the Soviet Union, which encouraged the practice of eliminating corruption. The research period was 2000-2018. With a purpose to check the hypothesis of the investigation the 3-stage algorithm to estimate the long-term cause-and-effect relationships between Control of Corruption and the key parameters of the country brand is developed. The developed algorithm was based on the Augmented Dicker-Fuller test and granger casualty test. It is established that for Ukraine, the interconnections between Control of Corruption and International migrant stock, Control of Corruption and Exports of goods and services, Control of Corruption and Foreign direct investment had a unidirectional character of influence of the corruption’s level on the components of the country’s brand. The findings proved that 51.73%, 43.79% and 66% of the total fluctuations of International migrant stock, Exports of goods and services, Foreign direct investment depend on changes in the level of corruption in the country. The obtained results allowed concluding that for the European Union countries (Poland, Lithuania and Latvia) it was the country brand that had a positive impact on reducing the corruption’s level. It was justified that the choice of a specific model for combating the corruption’s level in the chosen countries significantly determined the course of their political transformation and influenced the change’s rate of the social and economic development.Документ Kinds of Interpol Activities in the Countries with Different Legal Status and Labor(2009) Культенко, Олександр Володимирович; Kultenko, OleksandrДокумент Optimizing service quality through resource efficiency: An analysis of some strategies for service enterprises(2024) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Yevhen; Олексенко, Роман Іванович; Oleksenko, Roman; Arabov, Nurali; Yekimov, Sergey; Vasylenko, Andrii; Nasimov, Dilmurod; Artikov, Zokir; Ismailov, Bakhit; Kholbayev, Shakhriyor(en) The research article explores the determinants that boost labor productivity in service companies while concurrently improving the quality of services provided to customers. The overarching objective is to secure a competitive advantage for service enterprises by optimizing their labor resources and a consequential elevation in service quality. By delving into these factors, the article aims to provide insights into the strategies employed to refine service delivery and improve the overall quality of services the enterprise offers.Документ Peculiarities of establishment of the institute of citizenship In ukraine and certain foreign countries(2020) Troshkina, Kateryna Evgenivna; Трошкіна, Катерина Євгенівна(ua) У статті досліджуються основні історичні етапи формування національного інституту громадянства та відповідно в окремих зарубіжних країнах. Автором здійснено історичний екскурс правового статусу громадянства в Стародавньому Римі та Греції в контексті розмежування пов’язаних понять громадянства та інституту громадянства. Окрім того, у представленому дослідженні вивчаються особливості його законодавчого закріплення, зокрема зауважені особливості цього процесу в період античності та буржуазної революції в Західній Європі. Також автором розкрито взаємозв’язок процесу становлення досліджуваного інституту в зарубіжних країнах крізь призму поетапного розширення обсягу прав громадян. Автором звертається увага на характерну тенденцію розвитку поняття інституту громадянства, а саме поширення його на нові для тогочасного суспільства соціальні категорії, включаючи жінок, переселенців, мігрантів, іноземців. У статті представлені доктринальні бачення іноземних науковців щодо характерних ознак періодизації становлення інституту громадянства. Зауважено, що етапи становлення інституту громадянства загальноприйнято класифікувати саме за відповідними нормативно-правовими актами. У ході дослідження проаналізовано перші конституції та закони про громадянство в зарубіжних країнах, а саме США, Франції, Німеччині. Акцентовано увагу на значній ролі історико-політичних подій на процес формування інституту громадянства в різних державах та безпосередньо його нормативного закріплення. Розглянуто історико-правовий аспект процесу формування інституту громадянства на українських землях, визначено основні етапи його розвитку в добу національно -визвольних змагань. Автором наголошується, що становлення інституту громадянства в Україні розпочалося значно пізніше, ніж у представлених у дослідженні країнах. Насамперед автор обумовлює зазначений факт історико-політичними особливостями формування української державності та нації.Документ Place and role of organs of internal affairs in the echanism of providing of rights and freedoms of man.(ТОВ«Полімед-Сервіс», 2017) Sobol, Eugene Yuriyovych; Соболь, Євген Юрійович(uk) У статті розглядається місце і роль органів внутрішніх справ у механізмі забезпечення прав і свобод людини. Та визначено повноваження органів внутрішніх справ у механізмі забезпечення прав людини.Документ Working experience of educational activities in the heritage of A. S. Makarenko(КДПУ ім. В. Винниченка, 2013) Vladimirova, Valentina Ivanivna; Владимирова, Валентина Іванівна(UA) У статті акцентується увага на морально-правові аспекти виховання в педагогічній діяльності А. С. Макаренка.Документ Документ Адміністративна відповідальність(2024) Поляруш, Світлана Іванівна(ua) Практикум з навчальної дисципліни «Адміністративна відповідальність» складений на основі новітнього українського і зарубіжного законодавства, міжнародних угод, практики їх застосування. Пропонуються плани семінарів з кейсами юридичних ситуацій, різноманітні завдання для самостійного опрацювання: виконання тестів та індивідуальних завдань. Видання рекомендоване для використання здобувачами освіти спеціальності 081 Право, першого (бакалаврського) рівня вищої освіти.Документ Адміністративна відповідальність у сфері трудових правовідносин(2021) Поляруш, Світлана Іванівна; Poliarush, S.Документ Адміністративна відповідальність у трудоправовій сфері(2021) Поляруш, Світлана Іванівна; Poliarush, S.(ua) Стаття присвячена характеристиці адміністративної відповідальності у сфері трудових правовідносин як особливого виду юридичної відповідальності. Зроблена спроба комплексного підходу у вивченні матеріальних і процесуальних норм адміністративної відповідальності у сфері трудових правовідносин. Зазначено, що у Кодексі законів про працю України (КЗпП України) детально прописані дисциплінарна, матеріальна та фінансова відповідальність. Підкреслено, що норми адміністративної відповідальності містяться в окремих законах та Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Відмічено, що статті КУпАП, присвячені обраній проблемі, розпорошені в окремих главах. Причиною цьому є те, що норми систематизувалися за двома критеріями: за галузевою належністю правопорушень та за об’єктом правопорушення. З’ясовано, що в КУпАП містяться статті, безпосередньо пов’язані з такими інститутами трудового права, як працевлаштування, колективний договір та угода, трудовий договір, охорона праці, трудові спори, контроль і нагляд за дотриманням законодавства про працю, трудова міграція. Найбільше статей присвячено відповідальності за правопорушення у сфері охорони праці. Вказаний правовий інститут має міжгалузевий характер. Норми КУпАП про адміністративну відповідальність в сфері охорони праці теж можна поділити на універсальні і конкретно-правові. Приділена увага практичній реалізації окремих статей КУпАП. Зокрема, детально охарактеризоване контрольно-наглядове провадження. Вказано на правову дилему щодо застосування ст. 265 КЗпП України та ст. 41 КУпАП і на факт більш повного нормативного забезпечення реалізації на практиці ст. 265 КЗпП України, що і обумовлює пріоритетність вибору санкцій інспекторами Державної служби з питань праці. Вказано на факт відсутності спеціального законодавства, де б були прописані процедурні питання проведення мирних зібрань, однак, адміністративна відповідальність за порушення останніх існує у КУпАП, що і породжує недієвість окремих його статей.Документ Адміністративно-правове регулювання взаємодії суб’єктів реалізації державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю з іншими державними інституціями(2023) Фомічов, Костянтин Сергійович; Fomichov, K.(ua) Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню взаємодії суб’єктів державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю з іншими суб’єктами публічної адміністрації. Досліджено особливості взаємодії органів законодавчої, виконавчої влади, в тому числі і правоохоронних органів з іншими суб’єктами публічної адміністрації у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю. З’ясовано особливості участі Президента України як глави держави у реалізації вказаної державної політики. Проаналізовано роль дорадчих та консультативних органів Кабінету Міністрів України у координації діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на захист прав осіб з інвалідністю.Встановлено що ефективна діяльність суб’єктів формування та реалізації державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю неможлива без взаємодії з іншими державними інституціями.Акцентовано увагу на особливостях взаємодії військово-лікарських комісій з іншими суб’єктами публічної адміністрації щодо визначення причин інвалідності військовослужбовців. Доведено, що взаємодія суб’єктів публічної адміністрації у сфері захисту прав осіб з інвалідністю є необхідною для ефективної реалізації відповідної державно політики.Визначено що соціальний захист прав осіб з інвалідністю має різноплановий характер та потребує спільної взаємоузгодженої діяльності всіх державних інституцій у різних сферах - законодавчій, виконавчій, правоохоронній.Зазначено, що основними формами взаємодії є співробітництво та спільна участь в частині розробки проектів нормативних актів. Поряд з цим, недостатньо розвинутими є такі форми взаємодії як обмін інформацією, що вимагає від суб’єктів публічної адміністрації додаткових зусиль для узгодження та координації своєї діяльності в тому числі у вигляді відповідних нарад, семінарів, тощо.Документ Адміністративно-правове регулювання діяльності нотаріату в зарубіжних країнах(ТОВ«Полімед-Сервіс», 2017) Кондратенко, Віталій Миколайович(uk) У статті здійснено загальну характеристику адміністративно-правового регулювання діяльності нотаріату в окремих країнах двох основних систем нотаріату– латинського і англосаксонського типу. Особливу увагу зосереджено на питаннях правового статусу, вимогах до особи нотаріуса, засадах здійснення ним професійної діяльності, а також на контрольних повноваженнях компетентних органів державної влади в аналізованій сфері. За результатами дослідження констатується, що перспективи розвитку нотаріату в Україні мають спиратися на накопичений світовий досвід та враховувати національні звичаї та ментальність українського народу.Документ Адміністративно-правовий статус посадових осіб як суб’єктів агропромислового комплексу України(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Ye.(ua) У статті досліджено поняття «посадова особа», враховуючи його нормативно-правове визначення та погляди вітчизняних науковців. Зосереджено увагу на порівнянні поняття «посадова особа», «службова особа», «державний службовець». Визначено позиції науковців на поняття «посадової особи» з позиції нормативно-правового забезпечення Агропромислового комплексу України. Зазначено, що в широкому розумінні посадові особи є окремою категорією визначеною посадою державної служби, передбаченої штатним розписом та наділені відповідними посадовими повноваженнями державно-владного та організаційно-правового спрямовання. У вузькому розумінні посадовими особами є службовці, які здійснюють «державно-владні повноваження, що визначаються компетенцією і службовою діяльністю». Зроблено висновок, що посадова особа − це службовець, який обіймає посаду державної служби, визначену структурою та штатним розписом, на підставі нормативних актів, виконує управлінські та організаційно-правові функції, що входять до його професійної компетенції відповідно до напряму діяльності органу публічної адміністрації, які безпосередньо призводять до настання певних юридичних наслідків за які може настати як позитивна так і негативна відповідальність. Зазначено, що адміністративно-правовий статус посадової особи, як суб’єкта АПК - це сукупність нормативно визначених повноважень у відповідній галузі (землеробство; тваринництво; харчова промисловість; переробна промисловість; ветеринарна медицина; насінництво та росадництво; садівництво, виноробство; рибне господарство), в межах яких зосереджені їх права, обов’язки і гарантії їх реалізації, та за не виконання (неналежне виконання) яких наступає юридична відповідальність.Документ Адміністративно-правові засади та правове регулювання реалізації, охорони і захисту прав та свобод осіб з інвалідністю з боку публічної адміністрації(2022) Соболь, Євген Юрійович; Журавльов, Дмитро Володимирович; Переверзєв, Дмитро МиколайовичУ монографії досліджено сучасні погляди адміністративно-правових засад та регулювання діяльності публічної адміністрації у сфері реалізації, охорони і захисту прав та свобод осіб з інвалідністю у контексті розвитку міжнародного та вітчизняного законодавства. Основною думкою, що пронизує всю роботу, є впровадження нових концептуальних засад діяльності публічної адміністрації, що грунтуються на міжнародних стандартах у сфері прав людини і дитини, основу яких становить забезпечення здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини за відсутності будь-якої дискримінації, створення належних умов для охорони цих прав, не допускаючи будь-яких посягань та порушень. Акцент зроблено на оновленій ідеології ставлення суспільства до осіб з інвалідністю як до рівних, сформованій на підставі соціальної концепції інвалідності, відповідно до якої пріоритетними напрямами діяльності публічної адміністрації повинні стати реалізація, охорона і захист прав і свобод осіб з інвалідністю на рівні з іншими учасниками суспільних відносин, у разі порушення суб'єктами владних повноважень.Документ Адміністративно-правові засади формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю(2022) Кіблик, Дар’я Володимирівна(ua) Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький, 2022. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правових засад формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, зокрема аналізу сутності, мети, завдань, напрямів, принципів, правових засад державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, а також механізмів її формування та реалізації. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків, пропозицій і рекомендацій, запропонованих особисто здобувачкою. З’ясовано, що державна політика щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю – це, з одного боку, векторна та системна субполітика, що відображає ідеологічну та концептуальну спрямованість держави, характеризує її тактично-стратегічний курс на ефективне гарантування та повноцінну реалізацію прав і свобод осіб з інвалідністю, задоволення їх потреб нарівні з іншими громадянами, створення безбар’єрного середовища, забезпечення комплексної соціальної інклюзії, належний соціальний і правовий захист та інше; а з іншого – системна, впорядкована, цілеорієнтована діяльність спеціальних суб’єктів публічної влади тактичного і стратегічного характеру, детермінована метою, цілями та завданнями щодо ефективного утвердження, гарантування, реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю, що спирається на відповідний адміністративно-правовий інструментарій та втілюється у профільних програмних документах і соціальній практиці. Здійснено загальну характеристику державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю як об’єкта адміністративно-правового регулювання. З’ясовано, що під адміністративно-правовим регулюванням державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю варто розуміти здійснюваний усією системою адміністративно-правових інструментів цілеспрямований, нормативно-організаційний, управлінський вплив спеціальних суб’єктів публічного управління на державну політику у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю з метою її формування та реалізації. Визначено мету, напрями, завдання і принципи формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Вказано, що мета є основоположним елементом будь-якої діяльності, що окреслює та завчасно визначає сутнісно-змістовний компонент механізму її здійснення, виконує спрямовуючу функцію й обумовлює вибір оптимального інструментарію відносно бажаного в майбутньому результату. Запропоновано виокремлювати загальну, стратегічну та функціональну мету державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Запропоновано завдання державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю поділяти за характером на: 1) інформаційні; 2) нормативно-правові; 3) правозахисні; 4) правореалізаційні; 5) сервісні; 6) фінансово-економічні. З’ясовано, що напрями державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю ґрунтуються на зовнішньополітичних і внутрішньодержавних чинниках, тобто визначаються на основі як міжнародних документів, світової практики і стандартів, так і з урахуванням вітчизняних обставин. Доведено доцільність систематизації відповідних напрямів у п’ять груп: 1) напрями на основі забезпечення прав; 2) напрями на основі забезпечення свобод; 3) напрями щодо окремих категорій осіб з інвалідністю (діти, жінки, особи похилого віку, особи з інвалідністю внаслідок війни й інші); 4) напрями комплексні; 5) напрями, зумовлені актуальними викликами. Сформульовано поняття принципів державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю та запропоновано вказані принципи поділяти на універсальні (загальні) та галузеві (спеціальні). Останні, у свою чергу, поділяються на ординарні й іманентні. Запропоновано авторське бачення категорії «адміністративно-правовий механізм реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Сформовано структуру адміністративно-правового механізму реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яка складається з таких елементів: 1) норми права та їх зовнішнє вираження; 2) принципи адміністративного права та принципи реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; 3) акти реалізації норм права; 4) адміністративно-правові відносини, які виникають у процесі реалізації цієї політики; 5) суб’єкти реалізації вказаної субполітики; 6) форми та методи реалізації такої політики; 7) правова свідомість. Запропоновано оригінальну класифікацію суб’єктів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яких варто систематизувати за п’ятьма критеріями: за функціональною спрямованістю (первинні, вторинні); за сферою дії (загальні, спеціальні); за предметним змістом діяльності (масштабні, сингулярні); за територіальною приналежністю (загальнодержавні, регіональні); за часом дії (постійно діючі, тимчасові). Виокремлено особливості адміністративно-правових інструментів реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. До них, зокрема, належать: 1) змістовна комплексність; 2) пряма залежність від сфери застосування конкретного адміністративно-правового інструменту та обсягу повноважень компетентного суб’єкта; 3) можливість застосування лише суб’єктами, до повноважень яких віднесено здійснення певного виду діяльності, пов’язаної із відповідним адміністративно-правовим інструментом; 4) відсутність чіткої законодавчої регламентації конкретних інструментів, якими можуть користуватися компетентні суб’єкти; 5) наявність конкретної мети, яка й виступає передумовою застосування відповідних інструментів – забезпечення прав та свобод осіб з інвалідністю; 6) детермінують певні юридичні наслідки (однак, в окремих випадках можуть не мати спрямованості на їх виникнення). Виокремлено та розглянуто конкретні адміністративно-правові інструменти реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, а саме – нормативно-правовий акт, індивідуальний (адміністративний) акт, адміністративний договір, інші юридично значущі адміністративні дії, акти-плани, фактичні дії та контроль. Визначено, що формування та реалізація державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю мають здійснюватися з урахуванням низки соціальних, політико-правових, економіко-фінансових, морально-етичних чинників та міжнародного співробітництва України. На основі аналізу зарубіжного досвіду формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю запропоновано: 1. Зважаючи на приклади Основних Законів Грецької Республіки, Грузії, Китайської Народної Республіки, Фінляндської Республіки, метою закладення належних правових законодавчих засад, формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, внести зміни до ст. 24 Конституції України. 2. За прикладом спеціальних законодавчих актів Грецької Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Корея з метою гарантування системності, прогнозованості та сталості державної політики щодо осіб інвалідністю, сприяння її транспарентності, доповнити ст. 9 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» новою ч. 3 та Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України, новим підпунктом 36-1 пункту 4. 3. Враховуючи механізми формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю Китайської Народної Республіки, Королівства Данія, Литовської Республіки, Королівства Іспанія, Республік Казахстан, Корея, Польща, Фінляндія, переглянути правовий статус Ради у справах осіб з інвалідністю Кабінету Міністрів України, а також розглянути можливість запровадження координаційних суб’єктів на рівні територіальних громад (за аналогією відповідних муніципальних рад указаних країн). 4. З метою забезпечення стабільної та відповідальної державної політики у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю, сприяння її визначеності, закладення необхідних правових основ формування та реалізації, прийняти нову редакцію Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яка концептуально має ґрунтуватись на прогресивних світових стандартах і комплексній моделі інвалідності, або розробити новий законодавчий акт, як приклад, Закон України «Про засади державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Належними прикладами у цьому контексті є спеціальні закони Грузії, Литовської Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Корея. 5. На основі позитивного досвіду Держави Ізраїль, Литовської Республіки, Королівства Данія, Республіки Корея розробити спеціальний сигнально-оповіщувальний мобільний додаток невідкладного виклику служб порятунку, адаптований до потреб осіб з інвалідністю. 6. З метою якісного вдосконалення та концептуального оновлення механізму формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю за пріоритетним напрямом забезпечення захисту й безпеки осіб з інвалідністю у ситуаціях ризику перейняти та запровадити політику, аналогічну тій, що здійснюється у Державі Ізраїль. Аргументовано, що удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю доцільно проводити за такими напрямами: трансформація загального планування у стратегічне планування у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; розвиток адміністративного законодавства, зокрема розробка і прийняття нормативно-правових документів, які закріплюють процедури підтримки осіб з інвалідністю; удосконалення процедур застосування адміністративно-правових інструментів, які використовуються при реалізації відповідної державної політики; створення додаткових гарантій забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в умовах COVID-19. У рамках кожного із цих напрямів передбачено внесення змін до чинної нормативно-правової бази, а також здійснення низки інших заходів, спрямованих на підвищення ефективності механізмів формування та реалізації досліджуваної державної політики. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, використовуються та можуть бути використані у: науково-дослідній роботі – у подальших теоретико-правових розробках, присвячених формуванню та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; нормотворчій сфері – висновки, пропозиції та рекомендації, що викладені у дисертації, можуть бути використані для вдосконалення національної законодавчої бази, що визначає процедури формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; правозастосуванні – для поліпшення процедур реалізації досліджуваної державної політики, зокрема, під час використання окремих адміністративно-правових інструментів суб’єктами владних повноважень; освітньому процесі – під час підготовки матеріалів для навчальних дисциплін «Адміністративне право України» та «Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративна реформа в Україні», а також для розробки посібників, підручників, лекцій і методичних матеріалів для студентів закладів вищої освіти.Документ Адміністративно-правові обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки органами Національної поліції України(ФОП Кандиба Т. П., 2023) Соболь, Євген Юрійович; Палій, Валерій ВалерійовичУ монографії на основі комплексного дослідження правових підстав обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки органами Національної поліції України доведено, що останні виступають провідним суб’єктом забезпечення публічної безпеки та публічного порядку; сформульовано розуміння адміністративно-правових обмеження, що застосовуються органами поліції, розкрито їх юридичні основи; визначено основний категоріальнотермінологічний апарат у досліджуваній сфері; окреслено проблеми у сфері обмеження прав і свобод людини та розкрито шляхи їх усунення з визначенням позитивного міжнародного досвіду застосування правоохоронними органами адміністративно-правових обмежень прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки. В монографічному дослідженні здійснено аналіз категоріальнотермінологічного апарату у сфері обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки органами Національної поліції, а також порушено питання щодо закріплення на законодавчому рівні дефініції «публічне місце», що має не тільки теоретичне, а й суттєве прикладне значення. Окреслено напрямки вдосконалення адміністративно-правового регулювання застосування заходів обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки та публічного порядку органами Національної поліції України.Документ Адміністративно-юрисдикціна діяльність державної аудиторської служби України при здійсненні правового фінансового контроль у сфері оборонно-промислового комплексу(2023) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Y.(ua) У статті досліджено адміністративно-юрисдикційну діяльність державної аудиторської служби України при здійсненні фінансового контролю у сфері оборонно-промислового комплексу. Обгрунтовано, що фінансовий контроль стає більш об’єктивним і дієвим, коли суб’єкт контролю(контролюючий орган) є зовнішньою структурою відносно підконтрольного об’єкту, а в адміністративному підпорядкуванні займає вищу сходинку, ніж об’єкт, що контролюється. Підтримано позицію науковців, з приводу того, що адміністративно-правовий статус органу фінансового контролю– це регламентоване нормами адміністративного права його положення, яке характеризується сукупністю прав, обов’язків, гарантій діяльності та відповідальності суб’єкта фінансового контролю. Наголошено, що Державна аудиторська служба України на виконання наданих Законом України«Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України» повноважень забезпечує державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, законним та ефективним використанням коштів і майна, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі та є органом державного фінансового контролю. Проаналізовано проєкт Закону України «Про Державне бюро військової юстиції» та зроблено висновок, що адміністративна-юрисдикційна діяльність Державної аудиторської служби України при здійсненні фінансового контролю у Збройних Силах України, інших військових формуваннях, в тому числі у сфері оборонно-промислового комплексу ефективно виконується і даний законопроєкт призведе до руйнування цілісної та унормованої системи фінансового контролю, яка збалансована контролем від виконавчої гілки влади органами державного фінансового контролю, які здійснюють свої повноваження через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі, від законодавчої гілки влади– Рахунковою палатою України, що здійснює свої повноваження через провадження заходів державного зовнішнього фінансового контролю(аудиту).Документ Акти конституційного суду україниу контекстіреформування Конституційної юстиції(2019) Мілова, Тетяна Миколаївна(ua) У статті розглядаються окремі аспекти реформування компетенції, внутрішньої організаційної структури Конституційного Суду Укра-їни, що, безперечно, вплинуло на юридичну природу актів Конституційного Суду України. Проаналізовані система актів Конституційного Суду України, їх особливості, порядок та гарантії їх виконання. Окрема увага звернена на застосування забезпечувального наказу як нового акта Конституційного Суду України у зв’язку із запровадженням інституту .Документ Американська історіографія соціальних програм Нового курсу Ф. Д. Рузвельта(КДПУ ім. В. Винниченка, 2012) Шинкаренко, Лариса ОмелянівнаУ статті розкриваються історіографічні аспекти соціальних програм адміністрації Рузвельта під кутом політичної боротьби з опозицією.