Системна роль палаталізацій у становленні фонетико-фонологічної будови української і польської мов

Abstract

(ua) Стаття присвячена дослідженню системної ролі палаталізаційних процесів у формуванні фонетико-фонологічної будови української і польської мов. Палаталізації, зародившись у середньому праслов’янському періоді, охопили всі діалекти праслов’янської мови та справили вирішальний вплив на становлення їхнього консонантизму. Простежено еволюцію м’яких приголосних від їх позиційних варіантів до фонем із самостійним смислорозрізнювальним статусом. Аналіз подає порівняльну картину чергувань приголосних, що виникли внаслідок взаємодії приголосних з голосними переднього ряду, а також рефлексів «приголосний+j», а також охоплює процеси фонологізації палатальних в умовах розпаду праслов’янської мови. Окрему увагу приділено специфіці палаталізацій на протопольському й протоукраїнському ґрунті, які попри спільну базу демонструють суттєві розбіжності в тривалості, глибині й типі модифікацій. Обґрунтовано виникнення мікросистем палатальних фонем, трансформацію їх артикуляційної й функціональної ролі та розширення фонемної опозиції за ознакою твердість–м’якість. Акцентовано на тому, що тенденція до складового сингармонізму, яка зародилася ще в спільний праслов’янський період і визначила палатальність як одну з найголовніших фонетичних рис, що нею слов’янські мови відрізняються від неслов’янських, досягши свого максимуму в період постання окремих слов’янських мов, перестала діяти, а з нею разом занепав закон палаталізації. Підкреслено, що результати палаталізацій стали підґрунтям для подальших змін, зокрема депалаталізації, що вплинула на остаточне оформлення вокалізму. До найважливіших фонологічних результатів палаталізацій віднесено постання приголосних фонем нової якості, які були м’якими (пом’якшеними) за своєю природою і спричинили появу кореляції палатальність–непалатальність – категорії, що виділяє українську та польську мови на тлі інших європейських.