Передумови формування польського й українського мовного ареалів постпраслов'янського періоду

Abstract

(ua) У статті визначено передумови формування польського й українського ареалів постпраслов’янського періоду. Обґрунтовано близькість слов’янських мов, їхню генетику й типологію в безпосередньому зв’язку з відомостями про територію, яку займали давні слов’яни до розселення на історично засвідчені місця проживання. Проаналізовано найбільш поширені гіпотези прабатьківщини слов’ян – дунайсько-карпатську, віслоодерську, вісло-дніпровську (середньонаддніпрянську). Відзначено, що хоч дунайська гіпотеза не знайшла загального визнання через відсутність надійних археологічних та лінгвістичних даних, проте літописець Нестор дає важливі свідчення про історичне минуле слов’ян. Вісло-Одерська гіпотеза визначає найдавнішими землями слов’ян територію сучасної Польщі між Віслою й Одером. У ХХІ ст. її з лінгво-статистичних позицій доводить W. Mańczak. Наведені вченим аргументи спонукають до думки про виникнення праслов’янської та індоєвропейської мов на території сучасної Польщі, однак залишаються без відповіді протиріччя історико-археологічного характеру і проблема відсутності на цій території праслов’янського субстрату. Згідно з середньонаддніпрянською гіпотезою, праслов’яни є автохтонами Європи. Прабатьківщина слов’ян збігається з ядром українських етнічних територій і охоплює північно-західну частину України. Гіпотезу визнає більшість учених, вона підтверджується даними археології й топоніміки й узгоджується з виділеними В. Лучиком чинниками визначення прабатьківщини слов’ян. Отже, витоки українського й польського народів та їхніх мов тісно пов’язані з проблемою походження слов’янства на північно-західній частині етнічних українських територій. Етногенез поляків і українців попри певні конкретно-історичні особливості має спільні закономірності й близькі хронологічні межі. Спільні території носіїв праслов’янських діалектів важливо окреслити з метою вивчення подальших періодів розвитку мови та задля усвідомлення сучасного стану слов’янських мов, зокрема порівняльно-типологічного аналізу польської та української лінгвістичних систем. (en) The article defines the prerequisites for the formation of Polish and Ukrainian areas of the post-proto-Slavic period. The cognation of Slavic languages, their genetics and typology is substantiated in connection with the information about the territory used by the ancient Slavs before settling in historically attested places of residence. The prevalent hypotheses of the ancestral homeland of the Slavs: Danubian-Carpathian, Vistula-Oder, VistulaDnieper, are analyzed. It is remarked that although the Danubian hypothesis has not found general acceptance due to the absence of reliable archaeological and linguistic data, the chronicler Nestor gives an important account of the historical past of the Slavs. The Vistula-Oder hypothesis identifies the territory of modern Poland between the Vistula and the Oder as the oldest land of the Slavs. In the 21st century W. Mańczak proves it from the linguo-statistical points of view. The arguments presented by the scientist suggest the emergence of Proto-Slavic and Indo-European languages on the territory of modern Poland, but historical and archaeological contradictions and the problem of the absence of a Proto-Slavic substrate on this territory remain unanswered. According to the Vistula-Dnieper hypothesis, the Proto-Slavs are the autochthons of Europe. The ancestral homeland of the Slavs coincides with the core of Ukrainian ethnic territories and covers the northwestern part of Ukraine. The hypothesis is recognized by the majority of scientists, confirmed by the data of archeology and toponymy, and is consistent with the factors identified by V. Luchyk for determining the ancestral homeland of the Slavs. Therefore, the origins of the Ukrainian and Polish peoples and their languages are closely related to the problem of the origin of Slavs in the northwestern part of ethnic Ukrainian territories. The ethnogenesis of Poles and Ukrainians, despite certain specific historical features, has common patterns and close chronological boundaries. It is important to delineate the common territories of the speakers of Proto-Slavic dialects in order to study further periods of language development and to understand the current state of Slavic languages, in particular for the purpose of comparative typological analysis of the Polish and Ukrainian linguistic systems.