З низин до вершин : спільнослов'янські та самобутні риси української мови (2)

Abstract

(ua) Ця стаття є продовженням розгляду складного питання про гармонійність поєднання праслов’янських і власне українських мовних рис у сучасному фонемно-фонетичному ладі нашої мови, яке знайшло своє відбиття у публікації, вміщеній у попередньому числі цього ж часопису – Наукові записки. Серія: Філологічні науки, Випуск 1 (208). У цій розвідці порушуємо проблему становлення сучасної підсистеми приголосних фонем, яка має своїм опертям спільнослов’янську консонантну основу, що стала базою для витворення своєрідних фонетичних підвалин й інших споріднених мов; розглядаємо причини втрати старих і появи нових приголосних фонем; пробуємо відшукати зовнішні чинники, які так чи так внесли зміни в консонантну підсистему. Традиційно на заняттях з історичної граматики у ЗВО студенти кваліфікують праслов’янську мову найдавніших часів як вокально-консонантну, тобто таку, в якій кількість голосних переважала над кількістю приголосних. Разом з тим вони простежують, як через процеси часокількісного вирівнювання та монофтонгізації дифтонгів зменшується кількість голосних, коли на межі тисячоліть (до і нашої ери) приголосних стає все більше після трьох палаталізацій задньоязикових та змін Г, К, Х, Д, Т, З, С у сполуках з j. На час розпаду праслов’янського мовного континиуму племінні мови уже були консонантно-вокальними. Подальший розвиток фонетичних систем споріднених слов’янських мов ішов своїм шляхом, хоч їхня спільна історія у якихось рисах зберігалася, почасти видозмінюючись, віддаляючись від близького. Як показує практика викладання історії мови, здобувачі освіти відносно легко запам’ятовують, які фонетичні процеси відбувалися в системі приголосних, більш-менш вільно орієнтуються в їхній хронології, але професійні комунікативні компетентності, які виявляються у здатності обговорювати питання про фонетичні особливості своєї мови на тлі інших, дискутувати і переконувати незаперечними фактами сформовані не в усіх. Тому усвідомлені знання з історичної фонетики повинні стати одним із комунікативно задіяних здобутків, однією з складових світоглядних переконань про своєрідність рідної мови, про відповідальність за її збереження. Заплановано продовження розгляду самобутніх рис української мови на прикладі одиниць інших рівнів мовної системи. (en) This article continues the examination of the complex issue of harmony in the combination of Proto-Slavic and Ukrainian language features in the modern phonemic-phonetic system of our language, which was reflected in the article in the previous issue of the same journal – Scientific Notes. Series: Philological Sciences Issue 1 (208). In this investigation, we raise the problem of the modern subsystem of consonant phonemes formation, which has as its support the common Slavic consonant base and became the basis for the creation of peculiar phonetic foundations and other related languages; we consider the reasons for the loss of the old and the appearance of the new consonant phonemes; we are trying to find external factors that somehow made changes to the consonant subsystem. Traditionally, students attending historical grammar classes at higher education institutions qualify the ProtoSlavic language of the most ancient times as vocal-consonant, one in which the number of vowels prevailed over the number of consonants. At the same time, they trace how the number of vowels decreased due to the processes of time-quantity equalization and monophthongization of diphthongs when at the turn of the millennium (BC and AD), the number of consonants increased after three back-lingual palatalizations and changes of Г, К, Х, Д, Т, З, С in compounds with j. At the time of the Proto-Slavic language continuum disintegration, tribal languages were already consonant-vocalic. Further development of phonetic systems of related Slavic languages followed its path, although their common history in some ways was preserved, partly changing, moving away from the close one. As the practice of the history of language teaching shows, students relatively easily remember what phonetic processes took place in the consonant system, and navigate more or less freely in their chronology, but professional communicative competence, which is manifested in the ability to discuss questions about the phonetic features of their language against the background others, to discuss and convince with indisputable facts is not developed for everyone. Therefore, conscious knowledge of historical phonetics should become one of the communicative achievements, one of the components of worldview beliefs about the originality of the native language, and the responsibility for its preservation. We plan to continue the examination of the distinctive features of the Ukrainian language on the example of units of other levels of the language system.