Грані любові у «Науці кохання» Овідія

Abstract

(uk) У статті досліджуються особливості трактування теми любові у «Науці кохання» видатного поета римської літератури – Публія Овідія Назона. Традиції світської етики, що проступають у творах Овідія, не претендують на мораль та святість. Поет майстерно відтворює тогочасну атмосферу; він захоплений святковістю римського життя, його строкатістю, видовищами та розмаїттям. Популярних для давньогрецької літератури ідей самообмеження, поміркованості нема і в помині. Серед баготочислених розваг молодих римлян кохання постає однією з утіх. У статті підкреслюється відсутність духовної складової поняття «кохання». Натомість, зображення любові у поезіях відрізняється легковажною непостійністю, надмірною відвертістю і натуралізмом. Жінка у творах постає як об'єкт захоплення поета. Для Овідія – це істота, наділена, у першу чергу, не душею і різними чеснотами, а сексуальною пристрастю та темпераментом. Ліричний герой Овідія – самовпевнений, веселий, легковажний, не обтяжений моральними принципами, шукає не ідеальне, чисте кохання, особисте щастя, а любовні пригоди. Є місце в поезіях про кохання і зображенню богів. Благочестиві роздуми поета протилежні атеїстичним настановам епікурейців, проте релігійність Овідія іншого спрямування, ніж благочестя, що підтримувалось імператором Августом. У «Науці про кохання» на першому місці – Венера та Амур головні еротичні божества. У контексті роздумів про кохання автор розмірковує про швидкоплинність життя, згасання молодості, краси, неминучість смерті. Цінність Овідій бачить тільки в молодості і користуванні її благами, найпрекрасніше з яких – любов. Особливу увагу звертає на себе стилістика дидактичних настанов. Поет, даючи любовні поради, використовує слова зі зменшувально-пестливими суфіксами, які, з одного боку, надають промовам Овідія іронічного забарвлення, з іншого, нагадують пестливу розмову закоханих. У «Науці кохання» здебільшого звучать ноти грайливого кохання, але є і роздуми про високу любов. Автор попереджає шукачів кохання, що воно поєднує різні емоції: і муки, і переживання, і страждання.(ru) В статье исследуются особенности трактовки темы любви в «Науке любви» выдающегося поэта римской литературы – Публия Овидия Назона. Традиции светской этики, характерные для произведений Овидия, не претендуют на мораль и святость. Поэт искусно воспроизводит атмосферу того времени; он восхищен торжеством римской жизни, ее пестротой, зрелищами и разнообразием. Популярных для древнегреческой литературы идей самоограничения, умеренности нет и в помине. Среди многочисленных развлечений молодых римлян любовь предстает одной из утех. В статье подчеркивается отсутствие духовной составляющей понятия «любовь». Напротив, изображение любви в стихах отличается легкомысленным непостоянством, излишней откровенностью и натурализмом. Женщина в произведениях предстает как объект восхищения поэта. Для Овидия – это существо, наделенное, в первую очередь, не душой и разными добродетелями, а сексуальной страстью и темпераментом Лирический герой Овидия – самоуверенный, веселый, легкомысленный, не обремененный моральными принципами, ищет не идеальную, чистую любовь, личное счастье, а любовные приключения. Есть место в стихах о любви также изображению богов. Благочестивые размышления поэта противоположны атеистическим установкам эпикурейцев, однако религиозность Овидия другого направления, чем благочестие, поддерживаемое императором Августом. В «Науке о любви» на первом месте – Венера и Амур – главные эротические божества. В контексте размышлений о любви автор рассуждает о скоротечности жизни, угасании молодости, красоты, неизбежности смерти. Ценность Овидий видит только в молодости и пользовании ее благами, самое прекрасное из которых – любовь. Особое внимание обращает на себя стилистика дидактических наставлений. Поэт в любовных советах использует слова с уменьшительно-ласкательными суффиксами, которые, с одной стороны, придают речам Овидия иронического окраску, с другой, напоминают ласковое воркование влюбленных. В «Науке любви» в основном звучат ноты игривой любви, но есть и размышления о высоком. Автор предупреждает искателей любви, что она сочетает в себе разные эмоции: и боль, и переживания, и страдания.(en) The article examines the peculiarities of interpreting the theme of love in «The Art of Love» («Ars Amatoria») by prominent poet of Roman literature – Publius Ovidius Naso (Ovid). The traditions of secular ethics appearing in Ovid's works do not claim to be ethical and sacred The poet masterfully reproduced the atmosphere of the time; he was fascinated by the festive life of Romans, diversity of its colors, spectacles and variety. There are no traces of ideas of self-restraint and modesty, so popular for ancient Greek literature. Love appears to be one ofpleasures among the amusements of young Romans. The article emphasizes the absence of the spiritual component in the concept of “love ”. Instead, love is represented in poetry as frivolously changeable, excessively explicit and natural. A woman appears in works as an object of the poet's passion. Ovid sees her as a being gifted, first of all, not with the soul and various virtues, but with sexual passion and temper. Ovid's narrator is a self-assured, cheerful, lighthearted person, not overburdened with moral principles, who is looking not for ideal, pure love, personal happiness, but for love adventures. In the love poetry, there is a place for images of gods, as well. The pious reflections of the poet are opposite to the atheistic guidance of Epicureans, but Ovid's religiosity is different from the piety supported by Emperor Augustus. In “The Art of Love”, Venus and Cupid–the main erotic deities – stand first. In the context of reflections on love, the author speculated on the transience of life, the fading youth and beauty, the inevitability of death. According to Ovid, only youth and enjoying its goods, the finest of which is love, are valuable. Special attention will be paid to the stylistics of the didactic guidance. The poet, giving love advice, used words in their diminutive form, which, on the one hand, imparts ironic tone to Ovid's speeches, and resembles affectionate talk of lovers, on the other. There are mostly notes of frisky love in “The Art of Love”, however, there are reflections on high love as well. The author warned love seekers that it combined different emotions: torments, stress and suffering.