Факультет історії, бізнес-освіти та права
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/9
Переглянути
2 результатів
community.search.results.head
Документ Основи правового статусу освітнього омбудсмена в Україні(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) Освітній омбудсмен в Україні є малодослідженою проблемою, чим і зумовлена тема й мета даної статті – визначити поняття «правовий статус освітнього омбудсмена», встановити місце і роль освітнього омбудсмена у структурі суспільства й держави в Україні, окреслити мету, завдання, принципи діяльності, організаційну структуру і функціональне призначення. «Правовий статус освітнього омбудсмена» визначено як: 1) сукупність норм права, якими окреслено місце і роль цього інституту у державному механізмі; 2) засіб визначення сутнісних ознак даного інституту шляхом їх закріплення у нормативно-правових актах. У результаті аналізу законодавства про освітнього омбудсмена з’ясовано, що він є складником і чинником системи освіти, при цьому, принципово відрізняється від інших її складників за своєю організацією та функціональним призначенням. Специфічним він є і в порівнянні з іншими омбудсменами, оскільки діє від виконавчої влади у площині її реалізації. Враховуючи, що до кандидатури на посаду освітнього омбудсмена передбачено спеціальні вимоги, припущено, що держава високо оцінює роль даної посадової особи у забезпеченні прав у сфері освіти. Разом з тим, законодавство не дає чіткого розуміння щодо м ісця освітнього омбудсмена та його Служби у системі виконавчої влади. Виявлено принципи діяльності освітнього омбудсмена: гуманізм; конституційність і законність; неперервність функціонування; субсидіарний характер (додатковий засіб у правозахисному механізмі); політична нейтральність; об’єктивність у розгляді скарг про порушення прав у сфері освіти; державно-громадський характер діяльності; відкритість / транспарентність; неантагоністичне ставлення до «підконтрольних» суб’єктів; конфіденційність розслідувань. Акцентовано, що основною для освітнього омбудсмена є правозахисна функція, на виконання якої він наділений певними повноваженнями – як безпосередніми засобами впливу на «підконтрольних» йому суб’єктів, так і опосередкованими можливостями сприяти покращенню стану прав у сфері освіти. Встановлено, що освітній омбудсмен здійснює також інформаційно-аналітичну, консультативну, правопросвітницьку діяльність.Документ Державно-громадське управління освітою: передумови, ознаки, переваги й недоліки(2020) Рябовол, Лілія Тарасівна; Крушеніцький, Владислав Сергійович; Riabovol, L.; Krushenickijj, V.(ua) Демократизація, розвиток громадянського суспільства, становлення ринкової економіки детермінували принципову зміну місця і ролі освіти у соціумі. Вимогою часу є обґрунтування й упровадження адекватної системи управління освітою. Очевидно, що у контексті реформування адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування в Україні на засадах децентралізації, державне управління освітою має трансформуватися на основі державно-громадського підходу, у напрямку залучення до процесу управління громадських структур. Мета статті – розкрити сутність децентралізації як передумови становлення державно-громадського управління освітою та на основі аналізу доступних наукових праць з проблематики дослідження встановити основні ознаки, переваги й недоліки державно-громадської моделі управління освітою. З’ясовано, що передумовою становлення такої моделі в Україні є поглиблення процесів демократизації та децентралізації, а проявами – формування й розвиток громадських органів управління освітою та самоврядних органів / асоціацій учасників освітнього процесу. Встановлено, що специфіка державно-громадської моделі управління освітою виявляється у взаємодії двох її основних компонентів – держави (державних органів, органів місцевого самоврядування, органів управління освітою різних рівнів) та структур громадянського суспільства з метою впорядкування системи освіти. Суттєвою ознакою цієї моде лі є делегування частини владних повноважень широкому колу структур громадянського суспільства та спільна управлінська діяльність державних і недержавних структур з відповідним узгодження управлінських рішень. До недоліків державно-громадського управління освітою віднесено збереження вертикальної / ієрархічної структури системи органів управління освітою, домінуючу роль в якій продовжує відігравати держава, наразі громадськість може залучатися до управління освітою лише на рівні горизонтальних управлінських структур у таких формах, як: піклувальні ради, ради закладів освіти, асоціації, шкільні фонди, громадські організації.