Факультет історії, бізнес-освіти та права
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/9
Переглянути
10 результатів
Результати пошуку
Документ Преюдиція : поняття та співвідношення з суміжними правовими явищами(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, Inna Pavlivna(ua) У статті висвітлено, що преюдиція є нормативним приписом, встановленим процесуальними нормами, який звільняє державний орган, що розглядає юридичну справу від необхідності повторно доказувати обставини, встановлені раніше, які були закріплені у відповідному правовому акті; виступаючи при цьому правозастосовним фактом, рішенням обов’язковим для іншого суду. Розглянуто, що загальними рисами преюдиції є законність; об’єктивність; достовірність раніше доведених фактів; обов’язковість для правозастовування. Продемонстровано, що до спеціальних ознак преюдиції відносяться: обставини, що є преюдиційними можуть бути встановлені будь-якими ланками судової системи; можуть міститись як у основних так й у допоміжних правозастосовних актах; судовий акт повинен набрати законної сили; у справах повинні брати участь ті ж самі особи або особа, у відношенні якої встановлені зазначені обставини; преюдиціальне значення мають факти, які зазначені у результативній частині рішення; якщо рішення, що містить преюдицію скасовано, то це є підставою для перегляду рішень, які використовували зазначену преюдицію; у законі можуть бути встановлені винятки застосування преюдиції. Зазначається, що преюдиції відрізняються від фікцій та презумцій тим, що: фікція та презумпції закріплені у відповідному нормативно-правовому акті, що має загальнообов’язковий характер, а преюдиція відображається у правозастосовному акті, дія якого розповсюджується на обмежене коло осіб; сфера застосування фікції та презумпції розповсюджується на різноманітні галузі права, а преюдиції, в основному – процесуальні; дія фікції полягає в тому, що за її допомогою забезпечується певна стійкість прийнятого акту застосування права в ситуації наявної невідомості, а преюдиція – не встановлювати юридичні факти, які суд встановив раніше; преюдиція передбачає обов`язковість для всіх судів, що розглядають справу, фактів раніше встановлених судовим рішенням, а юридична презумпція – припущення про те, що факт уже існує. (en) The article highlights that prejudice is a regulatory prescription established by procedural norms, which exempts the state body considering a legal case from the need to re-prove the circumstances established earlier, which were enshrined in the relevant legal act; acting at the same time as a legally enforceable fact, a decision binding on another court. It is considered that the common features of prejudice are legality; objectivity; reliability of previously proven facts; obligation for enforcement. It has been demonstrated that special signs of prejudice include: circumstances that are prejudicial can be established by any branches of the judicial system; can be contained both in the main and in the auxiliary law-enforcement acts; the judicial act must enter into force; the same persons or a person in relation to whom the specified circumstances have been established must participate in the cases; the facts specified in the result part of the decision have prejudicial significance; if the decision containing the prejudice is canceled, then this is a reason for reviewing the decisions that used the said prejudice; the law may establish exceptions to the application of prejudice. It is noted that prejudices differ from fictions and presumptions in that: fictions and presumptions are enshrined in the relevant normative legal act, which is of a universally binding nature, and prejudice is reflected in a law enforcement act, the effect of which is extended to a limited circle of persons; the field of application of fiction and presumption extends to various fields of law, and prejudices are mainly procedural; the action of the fiction consists in the fact that with its help a certain stability of the accepted act of application of the law is ensured in a situation of existing uncertainty, and the prejudice is not to establish legal facts that the court established earlier; prejudice impl ies the binding for all courts considering the case of the facts previously established by the court decision, and legal presumption – the assumption that the fact already exists.Документ Загальні та спеціальні підстави класифікації преюдицій(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, Inna Pavlivna(ua) У статті продемонстровано, що підстави класифікації преюдицій можна поділити на загальні, тобто ті, на основі яких можна класифікувати багато юридичних явищ, та спеціальні, які характерні для класифікації преюдиці як юридичного явища. Висвітлено, що до загальних підстав класифікації преюдицій можна віднести: сферу дії у системі права, галузь права, функції права, обов’язковість, місце у правовому регулюванні. Зазначено, що до спеціальних критеріїв розподілу преюдиції на види належать предмет правового регулювання, вид вироку суду, зміст, можливість учасників процесу оспорювати преюдицію. Розглянуто , що преюдиції можна класифікувати в залежності від сфери дії у системі права на загальну, галузеву й міжгалузеву. Розкрито, що преюдиції за місцем у механізмі правового регулювання можна поділити на матеріально-правові та процесуально-правові. Висвітлено, що в залежності від юридичних наслідків преюдиції класифікують на імперативні та консультативні. З’ясовано, що преюдиції можна поділити в залежності від галузі права на цивільно-правові, господарсько-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові. Продемонстровано, що в залежності від функцій права виділяють преюдиції, що реалізують регулятивну функцію права, та преюдиції, що реалізують охоронну функцію права. Розкрито, що залежно від предмета правового регулювання можна виділити правову преюдицію та казуальну преюдицію. Схарактеризовано, що правова преюдиція розповсюджує свою дію на широке коло суспільних відносин, а казуальна преюдиція обмежує свою дію певними відносинами. Розглянуто, що преюдиції можна класифікувати в залежності від вироку суду на обвинувальну й виправдувальну. Зазначено, що обвинувальна преюдиція забезпечує здійснення функції юридичної відповідальності – покарання правопорушника. Продемонстровано, що зміст є підставою розподілу на преюдицію юридичних фактів й преюдицію правовідносин. Розкрито, що в залежності від можливості учасників процесу оспорювати преюдицію можна вирізнити взаємну і невзаємну преюдицію. (en) The article demonstrates that the grounds for classifying prejudices can be divided into general, that is, those on the basis of which many legal phenomena can be classified, and special, which are characteristic of the classification of prejudice as a legal phenomenon. It is highlighted that the general grounds for classifying prejudices include: scope of action in the legal system, branch of law, functions of law, binding nature, place in legal regulation. It is noted that the special criteria for dividing prejudice into types include the subject of legal regulation, type of court verdict, content, and the possibility of participants in the process to challenge the prejudice. It is considered that prejudices can be classified depending on the scope of action in the legal system into general, sectoral and inter-sectoral. It is revealed that prejudices can be divided into substantive and procedural by place in the mechanism of legal regulation. It is highlighted that depending on the legal consequences, prejudices are classified into imperative and advisory. It is found that prejudices can be divided depending on the field of law into civil law, economicт law, administrative law, criminal law. It is demonstrated that, depending on the functions of law, there are prejudices that implement the regulatory function of law and prejudices that implement the protective function of law. It is revealed that, т depending on the subject of legal regulation, legal prejudice and casual prejudice can be distinguished. It is characterized that legal prejudice extends its effect to a wide range of social relations, and casual prejudice limits its effect to certain relations. It is considered that prejudices can be classified depending on the court verdict into accusatory and acquittal. It is noted that accusatory prejudice ensures the implementation of the function of legal liability - punishment of the offender. It is demonstrated that the content is the basis for the division into prejudice of legal facts and prejudice of legal relations. It is revealed that, depending on the ability of the participants in the process to challenge the prejudice, mutual and non-mutual prejudice can be distinguished.Документ Особливості онлайн-медіа(2023) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті розкрито ознаки онлайн-медіа, які можна вивести, спираючись на законодавчі акти. Висвітлено, що однією із ознак онлайн-медіа є регулярність поширення інформації. Зазначено, що регулярність поширення інформації являє собою систематичність, рівномірність, що відбувається через певні проміжки часу. Наголошено, що ознака систематичності є однією із ознак, яка відрізняє його від інших видів медіа, як то друкованого медіа, яке може видаватися через певні проміжки часу. Розглянуто, що наступною ознакою онлайн-медіа є різноманітність форм передачі інформації. Розкрито, що відповідно до закону, онлайн-медіа можуть поширювати інформацію у текстовій формі, аудіо-, аудіовізуальні в електронному (цифровому) вигляді, крім аудіовізуальних медіа. Зазначається, що інформація у вигляді текстів також притаманна друкованим засобам масової інформації, але онлайн-медіа повинні подавати тексти обов’язково на веб-сайтах у мережі Інтернет. Продемонстровано, що аудіо та аудіовізуальної форма подачі інформації, що також характеризує аудіовізуальні засоби масової інформації, також повинна подаватися онлайн-медіа на веб-сайтах у мережі Інтернет. Висвітлено, що однією із визначальних для онлайн-медіа рис є обов’язкове поширення інформації за допомогою мережі Інтернет. Наголошено, що також критерієм онлайн-медіа є не тільки надання інформації у мережі Інтернет, але й наявність власного веб-сайту. Розглянуто, що інформаційна сфера зазнає постійної трансформації і розвитку, тому не є можливим визначити у законі усі риси, що характеризують онлайн-медіа. Підтримано тезу, що розмежувати на рівні закону онлайн-медіа і медійні ресурси, які поширюють інформацію, складно, тому Національна рада України з питань телебаченні і радіомовлення буде визначати й інші критерії онлайн-медіа. Припускається, що однією із ознак онлайн-медіа, яка відокремлює його від інших видів медіа, але не вказана у законі, є наявність гіперпосилань.Документ Спеціальні методи дослідження державно-правових явищ: сучасний погляд(2022) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті акцентовано увагу на тому, що в юридичній науці до сих пір немає одностайної думки щодо поняття методології дослідження державно-правових явищ. Набула подальшого розгляду теза про те, що класифікувати методи дослідження держави і права можна в залежності від сфери наукового знання на загальнонаукові методи дослідження, які при цьому включені у загальну філософію, застосування котрих відбувається у всіх галузях знань; приватнонаукові методи дослідження, які виробляються й використовуються у сфері однієї науки або декількох, споріднених наук; спеціальні методи дослідження, що можна застосувати в одній науці, а також у декількох споріднених науках, використовуючи знання різних типів наук. Висвітлено, що ускладнення суспільства, багатоманітність та розгалуженість інтересів його членів обумовлює необхідність у дослідженні соціуму як складної стр уктури. Це зобов’язує необхідність вивчення таких соціальних інститутів як право та держава методами соціології. Наголошено, що застосування статистичних методів у суспільних науках взагалі й юриспруденції зокрема є обґрунтованим, це викликано тим, що статистичні закономірності, що характеризують соціальні процеси не можуть бути пояснені безпосередньо дією цих закономірностей. Але загальні дані, що характеризують сукупність цих явищ є відносно стійкими і передбачуваними. Розкрито, що завдяки статистичним методам дослідження можна досконало, з різних боків опрацьовувати питання, що стосуються державно-правових явищ, при цьому дають змогу під різними кутами вивчати державу й право, давати оцінку ефективності державного апарата зокрема й державного механізму взагалі, розбиратися у особливостях соціально-економічного розвитку держави та правової системи. Продемонстровано, що психологічний метод дослідження використовується на сучасному етапі розвитку юридичної науки дедалі активніше, завдяки йому можна вирішувати проблеми пов’язані із питаннями психологічних процесів, які відбуваються у мозку людей з їх поведінкою.Документ Плюралізм підходів до класифікації правових аксіом(2022) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті висвітлено, що класифікацію правових аксіом розуміють у декількох значеннях: процес створення класифікаційної схеми; процес об’єднання предметів у групи; результат наукового дослідження. Представлено, що класифікація правових аксіом є самостійним та самодостатнім дослідницьким методом й в той же час – допоміжним, результат застосування якого важливий для продовження наукового пошуку. Розглянуто, що класифікація правових аксіом виступає як метод наукового пізнання та як етап наукового дослідження. Продемонстровано погляд, що класифікація у праві має свої специфічні риси. Представлено, що є точка зору відповідно до якої класифікація правових явищ здійснюється особливим методом. Набув подальшого розгляду розподіл правових аксіом в залежності від галузей права на правові аксіоми процесуального та матеріального права. Зазначається, що традиційно аксіоми у процесуальному праві зустрічаються частіше ніж у матеріальному, що обумовлено специфікою процесуального права, а не тим, що вони є більш дослідженими. Висвітлено, що від масштабу функціонування вирізняють правові аксіоми загальноправові, міжгалузеві, галузеві. Наголошено, що зазначений критерій відображає погляд науковців, які або ототожнюють аксіоми з принципами, або вважають, що вони дуже близькі один одному, але не є аналогічними поняттями. Зазначено, що за змістом правові аксіоми поділяють на нормативні, які являють собою правові веління, закріплені в текстах нормативно-правових актів та наукові є судження, що містять концептуальні положення, що сформульовані науковцями як загальновідомі постулати. Зосереджено увагу на те, що від форми закріплення можна виділити наступні види аксіом: закріплені безпосередньо, що виводяться з змісту правових норм, які отримали закріплення у законодавстві. Запропоновано розподіл правових аксіом в залежності від шляхів виникнення на правові аксіоми, які виникли у результаті правової практики, та ті, які з’явились внаслідок правового усвідомлення.Документ Термінологічний плюралізм оцінних понять(2021) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті акцентовано увагу на тому, що в юридичній науці відсутній єдиний підхід до термінології оцінних понять. Висвітлено, що невизначеність термінології створює труднощі при використанні поняття у науковій діяльності й у їх практичному застосуванні. Набула подальшого розгляду теза про те, що варіант «оціночне» поняття не відповідає правилам українського мовотворення та є калькою з російськомовного аналога. Підкреслено, що більш прийнятним для використання є термін «оцінне» поняття. З’ясовано, що існує плюралізм дефініцій оцінного поняття. Зазначено, що науковцями надаються різноманітні дефініції оцінних понять. Наголошено, що у визначенні оцінних понять увага приділяється тим чи інших специфічним рисам правового явища. Висвітлено, що оцінним поняттям є вираженні у нормі права явища, які мають абстрактний характер, що мають невизначені ознаки, набувають конкретизації в результаті застосування норм права, метою якого є забезпечення вповноваженим суб’єктом, виходячи із рівня його правової культури, персоніфікації фактів, які мають значення, що закріплено у нормі права. Розглянуто, що погляди щодо властивостей оцінних понять у юридичній літератур також різняться. Наголошено, що розуміння ознак оцінних понять має значення для наукового розуміння та практичного використання зазначеного явища. Висвітлено, що науковці акцентують увагу на об’єктивних або суб’єктивних властивостях оцінних понять. Продемонстровано, що ознаками оцінних понять як правового явища є 1) є абстрактний характер; 2) невиразність ознак; 3) конкретизація в процесі правозастосування; 4) змісту від правової культури особи, що вповноважена застосовувати правову норму; 5) зміст фактично визначається суб’єктом правозастосування; 6) індивідуалізація фактів, що мають значення, що виходить із норми права.Документ Оцінні поняття у праві: функціональне призначення(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті висвітлено питання функціонального призначення оцінних понять у праві. Відмічено подальше зростання обсягів норм оцінного характеру, тому необхідний комплексний підхід до їх формулювання. Виявлено, що функціональний підхід до розуміння будь-якої проблематики є одним із найдієвіших, тому розуміння категорії функції оцінних понять потребує належної уваги. Відображено, що у правовій літературі існує плюралізм визначень ф ункцій оцінного поняття. Встановлено, що ті або інші автори акцентують увагу на окремих функціях оцінних понять: регулятивна, прогностична, охоронна тощо. Продемонстровано, що при наявності плюралізму визначень можна спостерігати єдність підходів до розуміння функцій оцінних понять як напрямків впливу на суспільні відносини з метою розкриття їх завдань та змісту. Зроблено висновок, що функції оцінних понять – це цілеспрямовані напрямки впливу оцінних понять на врегульовані за допомогою норм права суспільні відносини, що здійснюються через абстрактно виражені явища і предмети для виконання завдань правозастосування, законодавчої економії, формування правової культури правозастосувачів, виступають потужним чинником еволюції правової системи, відображають динамічний характер права та виконують прогностичну роль. Представлено різноманітні класифікації функцій оцінних понять. В залежності від галузевого критерію, а також масштабу й інтенсивності вираження кожної функції у відповідних сферах їх реалізації функції оцінних понять можна розмежувати на загальні та галузеві. В залежності від масштабу дії функції оцінних понять поділяють на загальні, міжгалузеві та галузеві. Запропоновано розширити вищезазначену класифікацію, додавши до неї такий вид функцій оцінних понять як функції оцінних понять інститутів права. Звернуто увагу на відмінність галузевих функцій оцінних понять в матеріальних і процесуальних галузях права. В матеріальних галузях права основними функціями є функції оцінних ознак складів правопорушень; закріплення у змісті оцінних понять способів індивідуалізації та диференційованості відповідальності. Процесуальні галузі права передбачають наявність таких функцій оцінних понять як забезпечення правової регламентації оцінки доказів; надання правозастосовним органам дискреційних повноважень.Документ Концептуальні питання значення правових аксіом(2021) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті відображено, що правові аксіоми є власне цінностями, які становлять особливий вид соціальних й культурних цінностей. Продемонстровано, що у вітчизняній юриспруденції під правовими цінностями розуміють цінності, що визначають цінність самого права. Висвітлено, що правові аксіоми виступають своєрідним носієм універсальних моральних цінностей, які є значущими для будь-якої правової системи. Встановлено, що право без моральної основи, залишаючись тільки мірою примусу, перестає бути правом. Розкрито, що аксіоми знаходять свій вираз у принципах права, тобто відіграють роль змістовної основи всієї правової системи. З’ясовано той факт, що якщо система права заснована на принципах, побудованих на аксіомах, то інтерпретація та правозастосування набувають більшої досконалості. Звернуто увагу на те, що значення правових аксіом виражається у тому, що на них базується юридична наука й теоретичні уявлення про право. Висвітлено, що відбувається взаємний вплив чинного права на зміст і напрямки розвитку юридичної науки. Зазначено, що правові аксіоми як і право в цілому виконують охоронну функцію. Наголошено на тому, що правові аксіоми маючи охоронний характер, є складовою правопорядку, правового режиму. Представлено, що значення правових аксіом полягає в тому, що вони забезпечують наступність у праві. Розглянуто, що право є складною динамічною системою, що постійно змінюється під впливом різноманітних факторів. Набула подальшого розгляду теза про те, що форма права характеризується відносною стійкістю, а зміст є більш динамічним. Продемонстровано, що правові аксіоми є тими елементами, які надають змісту права сталості, незмінності, базовості.Документ Дискусійні питання судової правотворчості на черговому етапі судової реформи(2020) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті висвітлено дискусійні питання судової правотворчості, що набувають особливої актуальності в контексті чергового етапу судової реформи. Автором представлено історико-правову ретроспективу етапів відповідно до зміни підходів до судової правотворчості – від її прийняття до повного заперечення. Розкрито загальні ознаки судової правотворчості як одного із видів правотворчості. Представлено дискусійні питання правотворчості, які пов’язані із специфічними рисами судової правотворчості. Автор у ході дослідження пропонує відмінні доктринальні бачення судової правотворчості. При цьому акцентується, що домінуюча правова доктрина України протягом тривалого часу не дозволяла судову правотворчість. Продемонстровано що до суб’єктів судової правотворчості можна віднести тільки вищі судові органи у межах національної правової системи права, тому що вищі судові органи видають правові акти, які є обов’язковими для виконання та можуть видавати, змінювати та скасовувати норми права. Наголошено, що правотворча функція судів цілком сумісна з конституційним принципом поділу державної влади. Звернуто увагу на те, що залишаються недостатньо розглянуті процесуальні правила (які встановлюють послідовність здійснення правотворчих дій), їх тривалість у часі (моменти їх початку та завершення), процесуальні правила судової правотворчості (які визначають послідовність вчинення дій судової правотворчості). Набуло подальшого розгляду питання про співвідношення понять правотворчості та тлумачення норм права, яке остаточно так і не вирішене. Також, звернуто увагу, що остаточно не вирішеним є питання про співвідношення понять правотворчості та тлумачення норм права. Автор наголошує, що у світлі реформаційних процесів теорія судової правотворчості набуває подальшого переосмислення у особливо чутливо кризових умовах життя суспільства та сприятиме розвитку громадянського суспільства й визнанню України дійсно правовою державою.Документ Правові аксіоми: підходи до розуміння(ФОП Озеров Г. В., 2020) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті відображено багатоманітність поглядів на поняття «правова аксіома». Висвітлено, що є правники, які заперечують існування у праві поняття «аксіома». Представлено, що деякі науковці ототожнюють правові аксіоми з правовими звичаями за змістом, способом формулювання й існування, а також за способами забезпечення. Розкрито, що правові аксіоми мають загальні риси й відмінності з правовими презумпціями. Наголошено, що правова презумпція і правова аксіома розуміють як істинні без доказів. Розглянуто, що відмінність правової презумпції і пр авової аксіоми полягає у відмінності обставин: дозволяють вважати їх правдоподібними; можливості (неможливості) спростування; значимості, змісті та формі Продемонстровано, що є декілька підходів на взаємозв’язок правових аксіом з принципами права. З’ясовано, що перша група науковців ототожнюють принципи права й аксіоми. Звернуто увагу на те, що друга група вчених зазначає, що аксіоми є передумовами принципів права. Представлено, що представники третьої групи розмежовують поняття принципи права й правові аксіоми. Висвітлено, що складні взаємозв’язки принципів і аксіом відбиваються в їхній діалектичній єдності, здатності переходити із одного в друге, і розкриття одного явища через інше. Зазначено, що аксіоми піддаються змінам, тому аксіоми і презумпції знаходяться в тісному взаємозв'язку і при виникненні певних умов можуть заміняти один одного. Набуло подальшого розгляду визначення правових аксіом правові аксіоми – це багатогранне складне явище правової дійсності, що відноситься до права, правосвідомості та правової науки, та є положеннями, що концентровано виражають соціально-правовий досвід і тому визначаються як істини, об’єктивна основа яких міститься у закономірностях, властивостях спеціально-юридичних принципах права і слугують для спрощення правового регулювання.