Факультет історії, бізнес-освіти та права
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/9
Переглянути
5 результатів
Результати пошуку
Документ Поняття та ознаки воєнних злочинів у міжнародному кримінальному праві(2022) Драгоненко, Анна Олександрівна; Dragonenko, A.(ua) У статті досліджуються норми чинного міжнародного кримінального права, з позиції відсутності концептуального визначення поняття «воєнних злочинів», що, у свою чергу, є прогалиною міжнародного законодавства. Розглядаючи воєнні злочини з сучасних позицій, зважаючи на накопичений позитив наукових доробок та правозастосовної практики, цілком обґрунтовано можна визначити їх як грубі порушення міжнародного гуманітарного права, які вчиняються у період збройних конфліктів (міжнародного та неміжнародного характеру), що тягнуть індивідуальну кримінальну відповідальність за міжнародним кримінальним правом. Уточнено, що воєнні злочини є видом злочинів проти миру і безпеки людства, у зв’язку з чим їм притаманні спільні для зазначених злочинних діянь ознаки: підвищений ступінь суспільної небезпеки; спрямованість таких злочинних діянь на інтереси, які охороняються міжнародним правом; їх криміналізація та караність здійснюється відповідно до норм міжнародного права. Доведено, що для воєнних злочинів характерні й спеціальні (властиві тільки їм) ознаки: може бути вчинений тільки під час збройного конфлікту; об’єктом посягання є встановлений міжнародним правом порядок ведення збройного конфлікту та інтереси безпеки осіб (окремої особи), що захищені міжнародним правом; грубий характер порушення; настання наслідків для охоронюваних міжнародним гуманітарним правом прав та інтересів; особливості суб’єктивної сторони – поряд з ознаками властивими всім злочинам проти миру та безпеки людства, необхідною є усвідомлення виконавцем наявності факту збройного конфлікту; виконавець воєнного злочину повинен усвідомлювати фактичні обставини, що свідчать про захищений статус осіб – жертв злочину. Зважаючи на зазначені спеціальні ознаки військових злочинів, запропоновано їхнє розгорнуте визначення: суспільно небезпечні, винні діяння, вчинені під час збройних конфліктів (міжнародного або неміжнародного характеру) які посягають на встановлений міжнародним гуманітарним правом порядок ведення бойових дій, інтереси і безпеку осіб, які обороняються, і тягнуть за собою індивідуальну кримінальну відповідальність відповідно до норм міжнародного кримінального права.Документ Рейдерство в Україні: сутність та соціальна обумовленість(2021) Драгоненко, Анна Олександрівна; Манжула, Андрій Анатолійович; Dragonenko, A.; Manjula, A.(ua) Стаття присвячена дослідженню сутності рейдерства, факторів та способів виникнення і розвитку цього явища, його національні особливості, негативний вплив на підприємницький клімат, стійкість роботи субєктів господарювання, згуртованість трудових колективів, інвестиційна привабливість країни. Досліджено основні прояви назаконного захоплення власності, визначена специфіка грин-мейла і рейдерства в Україні. Розглянуті причини та основні схеми рейдерства з урахуванням особливостей умов ринкової економіки. Аналіз визначення поняття «рейдерства», його відмінність від інших суміжних термінів з урахуванням думок вчених дозволяє зробити низку висновків. Стрімкий розвиток рейдерства показав, наскільки прогресують способи та методи рейдерського захоплення. На жаль, незважаючи на заходи, що вживаються з боку держави, на швидку зміну ситуації сподіватися не доводиться, оскільки «рейдерство» пов’язане із системними проблемами нашої держави, т акими як корумпованість та недосконалість законодавства. Крім того, необхідність залишатися в межах допустимого ризику змушує їх підлаштовуватись під нові соціально-економічні, правові та політичні умови. Встановлено, що, спостерігається низький рівень правозастосування норм, що передбачають відповідальність за рейдерство, оскільки рейдерство є сферою міжгалузевого правового регулювання, яке здійснюється за допомогою норм господарського, кримінального та інших галузей права. Нерідко дії рейдерів можуть бути кваліфіковані як кримінальне, як і цивільне правопорушення. У зв’язку з цим необхідне чітке розмежування корпоративних суперечок від рейдерства. Крім цього, вважаємо, що причинами цієї недосконалості колізія норм, що у результаті недостатньо реалізує принцип невідворотності покарання. Проведено аналіз сутності та основних характеристик рейдерства та інших суміжних йому визначень, а також їх змісту в порівняльно-правовому аспекті, що дозволило виділити їхні відмінності, які мінімізують факти неправильного тлумачення. Водночас, з метою правильного розуміння та одноманітного застосування дано авторське визначення рейдерству.Документ Юридична природа рішень європейського суду з прав людини як джерела кримінального права(Полімед-Сервіс, 2018) Драгоненко, Анна Олександрівна; Dragonenko, A.(uk) Статтю присвячено дослідженню питань щодо сутності й особливостей правової природи рішень Європейського суду з прав людини та з’ясуванню важливості й ролі таких рішень для правової системи України як джерела кримінального права. Прийняття Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та створення відповідно до неї Європейського Суду з прав людини стало наслідком того, що Європейський Суд з прав людини може приймати заяви від будь-якої особи, організації або групи осіб, які стали потерпілими порушення однією з держав-членів Ради Європи прав, визначених у Конвенції та протоколах до неї. Що ж стосується України, правовим наслідком стало те, що ратифікація Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та визнання юрисдикції Європейського Суду з прав людини дозволили українським громадянам звертатися до Європейського Суду з прав людини для захисту порушених прав, передбачених Конвенцією та Протоколами до неї, після того як будуть вичерпані внутрішньодержавні засоби правового захисту. Рішення Європейського Суду з прав людини носять обов’язковий характер для суб’єктів, які застосовують Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод в націоналному кримінальному праві, і тому повинні розглядатися як джерело кримінального права.Документ Проблема кримінально-правового регулювання евтаназії в країнах Європи(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Драгоненко, Анна Олександрівна; Dragonenko, A.(ua) Стаття присвячена сучасній проблемі легалізації інституту евтаназії. Вказана процедура позбавлення життя стала предметом широкого обговорення не тільки в філософів, медиків, але й юристів. Причиною такої цікавості та поширеності пояснюється складною природою цього явища, де тісно переплелися питання життя і смерті, свободи та вибору людини на смерть або продовження життя при наявності невиліковного захворювання і нестерпних страждань. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), понад 70% людей вмирає не раптово, а поступово, відчуваючи часом нестерпні болі, жорстокі страждання. Щорічно близько 400 тисяч осіб гинуть в добровільному порядку, спроб суїциду налічується близько 7 мільйонів. Потребує уточнення той момент, що евтаназія – не просто безболісна смерть, а смерть, яка відповідає волі особи, яка цього бажає. Законодавці всього світу шукають найбільш оптимальні способи правового регулювання та форми контролю процесів, пов’язаних з евтаназією. У статті проводиться аналіз процесу формування законодавства про евтаназію, практика реалізації, а також правове регулювання евтаназії в країнах Європи. В даний час пасивна евтаназія законодавчо дозволена більш ніж в 40 державах світу. Однією з європейських країн де, за суворого дотримання певних умов, декриміналізована активна евтаназія, є Королівство Нідерландів (Голландія). В більшості європейських країнах активна евтаназія заборонена під загрозою кримінальної відповідальності. Зроблено висновок, що однозначного погляду на проблему легалізації евтаназії європейська громадськість ще не виробила, проте аналіз зарубіжного досвіду дає можливість вибрати прийнятні шляхи вирішення даної проблеми в нашій країні з урахуванням національних традицій моральних і етичних норм.Документ Форми закінчення досудового розслідування: новелли законодавства(2021) Драгоненко, Анна Олександрівна; Drahonenko, A.(ua) Стаття присвячена дослідженню окремих питань, що стосуються процесуального порядку закінчення досудового розслідування та останнім змінам, які було внесено до кримінального процесуального законодавства. Вказано на деякі недоліки правової регламентації досліджуваного інституту, зокрема, порядку надання доступу до матеріалів кримінального провадження, строку на ознайомлення з ними. Розглянуто особливості та проблемні питання закінчення досудового розслідування із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування. Акцентовано увагу на тому, що для забезпечення конституційного принципу законності у кримінальному провадженні обов’язковою умовою виступає забезпечення конституційного принципу законності у кримінальному провадженні, що супроводжується правильно організованою діяльністю досудового розслідування, прокурора та суду з метою встановлення всіх фактів кримінального правопорушення для досягнення об’єктивної істини. Передбачені статтею 2 КПК України завдання кримінального провадження, забезпечують законне та обґрунтоване прийняття рішення про припинення досудового розслідування. Завдяки цьому, кримінальним процесуальним законом України встановлено, що дотримання законної процедури в кінці досудового розслідування є однією з головних гарантій захисту прав та законних інтересів учасників кримінального провадження. Такий захист повинен здійснюватися шляхом чіткого виконання своїх обов’язків уповноваженими органами та посадовими особами. Встановлено, що зміни в діючому кримінальному процесуальному законодавстві суттєво полегшують роботу захисту та інших учасників процесу в процесі відкриття та перегляду матеріалів кримінального провадження. Крім того, ці зміни усунуть можливість для посадових осіб, які проводять дізнання та досудове розслідування, вносити виправлення чи фальсифікації кримінального провадження на різних стадіях розслідування та після його завершення. Адже основні протоколи та інші процесуальні документи будуть завантажені в електронні системи, несанкціоноване втручання в роботу яких буде тягнути за собою кримінальну відповідальність.