Факультет педагогіки, психології та мистецтв
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/48
Переглянути
12 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Документ Символічна інтеграція дітей в сільську громаду українців ХІХ – першої чверті ХХ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Пилипчук, Віталій Анатолійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Pylypchuk, Vitalii Anatoliyovych(ua) У публікації, при висвітленні питання інтеграції дітей в сільський соціум з використанням звичаєво-обрядової практики автори виходять із наступних засад: світоглядні засади традиційної культури українців ХІХ – першої чверті ХХ ст. базувалися на комплексі вірувань та уявлень християнської релігії і принципах магічної свідомості язичництва; функціональним чинником залишалися елементи архаїчної свідомості як іманентні компоненти світоглядної системи часів індоєвропейської спільноти. У традиційній культурі, яка базувалася на уявленні про циклічність часу, регуляторною парадигмою виступав ритуал. Комплекс народної звичаєво-обрядової культури чітко фіксував та символізував межі дитячого життя, відзначаючи проходження дитиною певного етапу на шляху її дорослішання. Важливим моментом в житті дитини було досягнення нею річного віку. Значення цієї вікової межі в народній педагогіці українців виявлялося в знятті цілого ряду старих і появи нових заборон та приписів. Від 1 до 3-4 років дитина переживала новий етап свого життя, під час якого відбувалося її входження у «світ культури», і з яким також пов’язувалися деякі зміни в побутовому та ритуальному ставленні до неї. Наступним важливим перехідним етапом в житті дітей був 7-річний вік, що пов’язувався в народній педагогіці українців із новою зміною їх статусних позицій. Це відбувалося шляхом їх включення в активну трудову діяльність сім’ї. У статті приділяється увага суб’єктам соціалізації, котрі безпосередньо впливали на інкорпорацію дитини в сільську громаду. Основну роль у цьому процесі відігравали батьки. Крім них, активну учать у процесі соціалізації та енкультурації дитини відігравали бабусі та дідусі. Найстарше покоління виступало передусім в якості агентів непрямої трансмісії етнокультурних цінностей. Починаючи з шести-семи років, дитина все більше починала спілкуватися в колі старших дітей. Ця категорія соціалізаторів забезпечувала освоєння дитиною соціального досвіду та традицій культури у спілкуванні зі своїми однолітками. Однією з форм соціалізації підростаючого покоління через посередництво громади, односельчан був інститут приймацтва. У ролі посередників, медіаторів громади в процесі соціалізації дитини виступали хрещені батьки. Саме на інститут кумівства була покладена громадою відповідальність за подальшу соціалізацію дитини. (en) In the publication, when covering the issue of integration of children into rural society using customary ritual practice, the authors proceed from the following principles: the ideological foundations of the traditional culture of Ukrainians of the 19th – the first quarter of the 20th centuries were based on a complex of beliefs and ideas of the Christian religion and the principles of the magical consciousness of paganism; the functional factor remained elements of archaic consciousness as immanent components of the worldview system of the times of the Indo-European community. The ritual was used as a regulatory paradigm in traditional culture that was based on the idea of the cyclical nature of time. The complex of folk custom-ritual culture clearly defined and symbolized the boundaries of children’s lives, noting the passage of a child at a certain stage on the path of their growing up. Reaching the age of one was a significant moment in a child’s life. The significance of this age limit in the folk pedagogy of Ukrainians was manifested in the removal of certain old rules and the emergence of new prohibitions and regulations. From 1 to 3–4 years old, the child experienced a new stage in his life, during which he entered the «world of culture», and with it, some changes in everyday and ritual attitudes towards him were also associated. The next important transitional stage in the life of children was the age of 7, which was associated in folk pedagogy of Ukrainians with a new change in their status positions. The inclusion of them in the family’s active work resulted in this happening. The article centers on the subject of socialization, which has a direct impact on the child’s incorporation into rural society. Parents played a key role in this process. Furthermore, grandparents played a significant role in the process of socialization and enculturation of the child. The oldest generation primarily acted as agents of indirect transmission of ethnocultural values. From the age of six to seven, the child increasingly began to communicate with older children. This category of socializers ensured that the child mastered social experience and cultural traditions when communicating with their peers. One of the forms of socialization for the younger generation through the community, the fellow villagers was the institute of admission. Godparents acted as intermediaries and mediators of the community in the process of socializing the child. It was the institution of nepotism that the community was responsible for further socializing the child.Документ Традиції виховання дітей в українській сім’ї (Південь України): історія розвитку (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)(2023) Дубінка, Микола Михайлович; Dubinka, Mykola(ua) У статті автор здійснив спробу аналізу особливостей розвитку української сім’ї на різних історичних етапах розвитку (друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст. (Південь України)). Ним обґрунтовано зростання інтересу до минулого народу, його виховних традицій, історичних знань, до національної духовної ідеї, без яких неможливо зрозуміти сучасний розвиток конкретної нації. Доказом цього є історичний шлях розвитку України, де стійким, соціально й духовно значущим елементом у вихованні особистості є сім’я, яка зберегла і залишила нам у спадок тисячолітню народну культуру, цінності, традиції. Науковець зазначає, що сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. А в Україні завжди панував культ родини, рідної домівки, шани до батьків та свого роду. Сімейні українські традиції виховання – це своєрідний механізм передачі, засвоєння і розвитку народного досвіду виховання, культури, та формування на цій основі соціально та національно значимих якостей особистості. Вивчаючи характер виховання дітей на різних етапах становлення української робітничої сім’ї автор зазначає, що їх етнопедагогічні традиції були спрямовані на утвердження народно-родинної основи виховання; визначення мети виховання через ідеал традицій українського суспільства; залучення учасників виховного процесу до засвоєння культури та народного надбання, забезпечення спадкоємності як необхідної умови створення нового потенціалу української культури; визначення основних напрямків залучення до культурних цінностей через вивчення досвіду народу, звичаїв, способу життя. Здійснений аналіз українських традицій виховання у сім’ї дозволив зробити висновок про їх визначальну роль у формуванні характеру кожної дитини, її особистісних рис і національної свідомості, реалізації процесу соціалізації особистості. Це стало основою формування нової самобутньої національно-педагогічної системи. Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо у дослідженні впливу традицій сім’ї на процес виховання дитини (історіографія питання).Документ Особистісна самореалізація майбутнього вчителя в навчально-виховному середовищі педагогічного університету(2003) Краснощок, Інна Петрівна; Krasnoschoc, I.(ua) Дисертація присвячена актуальній проблемі становлення особистісно ї самореалізації майбутніх учителів в навчально-виховному середовищі педагогічного університету. Обґрунтовано зміст, структуру та досліджено ефективні умови розвитку цього явища. Доведено, що особистісна самореалізація – це поняття, яке фіксує стан розвитку “соціальності” особистості майбутнього фахівця за допомогою характеру, спрямованості його діяльності на реалізацію суспільних ідеалів. Зазначено, що поступовий розвиток особистісної самореалізації майбутніх учителів досягається за рахунок активної їхньої включеності в середовище педагогічного університету. На основі теоретичних узагальнень та в результаті експериментальної роботи обґрунтовано та запропоновано рівні становлення особистісної самореалізації майбутніх учителів. Встановлено найбільш ефективні види діяльності стосовно розвитку особистісної самореалізації студентів педагогічного університету в мікросередовищі їхньої життєдіяльності, формуванні педагогічної культури та в умовах участі у науково -дослідній роботі. Педагогічний експеримент підтвердив ефективність запропонованих умов становлення особистісної самореалізації майбутніх учителів у навчально -виховному середовищі.Документ Виховання любові до малої батьківщини у педагогічній спадщині Василя Сухомлинського(КОД, 2018) Радул, Ольга Сергіївна; Радул, Ольга Сергеевна; Radul, Olga Serhiyvna(uk) У статті розкривається сутність поглядів В. Сухомлинського на актуальну проблему виховання у школярів любові до малої батьківщини, що є основою патріотичного виховання. На підставі праць видатного вченого, досвіду Павлиської школи розкривається зміст та шляхи формування любові до рідного краю: любов до людей; до природи рідного краю (картини якого особливо міцно відкладаються у пам’яті в поєднанні з поетичним словом); уявні і справжні подорожі по Батьківщині; виявлення діяльної любові до рідного краю; збереження історичної пам’яті, шанування загиблих, збереження всього, що створено людьми і чим пишаються старші покоління.Документ Виховання дітей отроцького віку (7–14 років) за етнографічними джерелами ХІХ – першої чверті ХХ століття(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Окольнича, Татьяна Владимировна; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna(ua) В статті, на основі аналізу етнографічних джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст., схарактеризовані особливості виховання дітей-отроків у східнослов’янській народній педагогіці. У статті наголошується, що основним завданням східнослов’янського суспільства була підготовка цієї вікової групи до майбутнього продуктивного трудового життя. Уся увага і зусилля дорослих зосереджувалися на подальшому розвитку фізичних сил, поглибленні досвіду й практичних знань потрібних для майбутньої діяльності у дорослому віці.Документ Східнослов’янська педагогіка про ставлення до малої дитини (в етнографічних джерелах ХІХ – першої чверті ХХ ст.)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Окольнича, Татьяна Владимировна; Okolnycha, Tetiana Vladimirovna(uk) У статті на основі аналізу етнографічних джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст. схарактеризовані особливості ставлення до малої дитини у східнослов’янській народній педагогіці. У статті наголошується, що з першого дня народження на виховання та соціалізацію дитини впливала традиційна сільська сім’я. Спосіб життя родини й особливості спілкування з малям були визначальними щодо формування в дитини перших навичок, від яких значною мірою залежала її майбутня поведінка. Дітей у сім’ї з наймолодшого віку долучали до традицій. Розглядається ставлення східнослов’янських народів до дітей з психічними та фізичними вадами.Документ Східнослов’янська педагогіка про ставлення до малої дитини (в етнографічних джерелах ХІХ – першої чверті ХХ ст.)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Окольнича, Татьяна Владимировна; Okolnycha, Tetiana Vladimirovna(uk) У статті на основі аналізу етнографічних джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст. схарактеризовані особливості ставлення до малої дитини у східнослов’янській народній педагогіці. У статті наголошується, що з першого дня народження на виховання та соціалізацію дитини впливала традиційна сільська сім’я. Спосіб життя родини й особливості спілкування з малям були визначальними щодо формування в дитини перших навичок, від яких значною мірою залежала її майбутня поведінка. Дітей у сім’ї з наймолодшого віку долучали до традицій. Розглядається ставлення східнослов’янських народів до дітей з психічними та фізичними вадами.Документ Актуальні проблеми виховання в сучасному світі(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2019) Радул, Ольга Сергіївна; Радул, Ольга Сергеевна; Radul, Olha Serhiivna(uk) У статті висвітлюються окремі пріоритетні проблеми виховання дітей і молоді в сучасному світі, зокрема виховання в дусі миру, інтернаціональне та полікультурне виховання, виховання політичної культури та громадянське виховання, екологічне виховання. Розглядаються основні шляхи їх реалізації на рівні шкільних програм та практичної діяльності учнів.Документ Виховний потенціал закладу вищої освіти: структура та критерії розвитку(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2019) Краснощок, Інна Петрівна; Краснощок, Инна Петровна; Krasnoshcok, Inna Petrivna(uk) Стаття присвячена проблемі формування й розвитку виховного потенціалу закладу вищої освіти. Запропоновано авторський підхід до трактування поняття «виховний потенціал закладу вищої освіти». На основі аналізу сутнісних характеристик виховного потенціалу закладу вищої освіти розкрито зміст його структурних компонентів, критеріїв та основних етапів розвитку.Документ Аналіз поняття «творчі здібності» та «імпровізація» у науковій літературі(КДПУ ім. В. Винниченка, 2014) Дідич, Галина Степанівна(uk) У статті подається теоретичне обґрунтування поняття «творчі здібності» та «імпровізація, розкривається сутність і зміст цих понять.