Факультет педагогіки, психології та мистецтв
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/48
Переглянути
23 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Документ Символічна інтеграція дітей в сільську громаду українців ХІХ – першої чверті ХХ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Пилипчук, Віталій Анатолійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Pylypchuk, Vitalii Anatoliyovych(ua) У публікації, при висвітленні питання інтеграції дітей в сільський соціум з використанням звичаєво-обрядової практики автори виходять із наступних засад: світоглядні засади традиційної культури українців ХІХ – першої чверті ХХ ст. базувалися на комплексі вірувань та уявлень християнської релігії і принципах магічної свідомості язичництва; функціональним чинником залишалися елементи архаїчної свідомості як іманентні компоненти світоглядної системи часів індоєвропейської спільноти. У традиційній культурі, яка базувалася на уявленні про циклічність часу, регуляторною парадигмою виступав ритуал. Комплекс народної звичаєво-обрядової культури чітко фіксував та символізував межі дитячого життя, відзначаючи проходження дитиною певного етапу на шляху її дорослішання. Важливим моментом в житті дитини було досягнення нею річного віку. Значення цієї вікової межі в народній педагогіці українців виявлялося в знятті цілого ряду старих і появи нових заборон та приписів. Від 1 до 3-4 років дитина переживала новий етап свого життя, під час якого відбувалося її входження у «світ культури», і з яким також пов’язувалися деякі зміни в побутовому та ритуальному ставленні до неї. Наступним важливим перехідним етапом в житті дітей був 7-річний вік, що пов’язувався в народній педагогіці українців із новою зміною їх статусних позицій. Це відбувалося шляхом їх включення в активну трудову діяльність сім’ї. У статті приділяється увага суб’єктам соціалізації, котрі безпосередньо впливали на інкорпорацію дитини в сільську громаду. Основну роль у цьому процесі відігравали батьки. Крім них, активну учать у процесі соціалізації та енкультурації дитини відігравали бабусі та дідусі. Найстарше покоління виступало передусім в якості агентів непрямої трансмісії етнокультурних цінностей. Починаючи з шести-семи років, дитина все більше починала спілкуватися в колі старших дітей. Ця категорія соціалізаторів забезпечувала освоєння дитиною соціального досвіду та традицій культури у спілкуванні зі своїми однолітками. Однією з форм соціалізації підростаючого покоління через посередництво громади, односельчан був інститут приймацтва. У ролі посередників, медіаторів громади в процесі соціалізації дитини виступали хрещені батьки. Саме на інститут кумівства була покладена громадою відповідальність за подальшу соціалізацію дитини. (en) In the publication, when covering the issue of integration of children into rural society using customary ritual practice, the authors proceed from the following principles: the ideological foundations of the traditional culture of Ukrainians of the 19th – the first quarter of the 20th centuries were based on a complex of beliefs and ideas of the Christian religion and the principles of the magical consciousness of paganism; the functional factor remained elements of archaic consciousness as immanent components of the worldview system of the times of the Indo-European community. The ritual was used as a regulatory paradigm in traditional culture that was based on the idea of the cyclical nature of time. The complex of folk custom-ritual culture clearly defined and symbolized the boundaries of children’s lives, noting the passage of a child at a certain stage on the path of their growing up. Reaching the age of one was a significant moment in a child’s life. The significance of this age limit in the folk pedagogy of Ukrainians was manifested in the removal of certain old rules and the emergence of new prohibitions and regulations. From 1 to 3–4 years old, the child experienced a new stage in his life, during which he entered the «world of culture», and with it, some changes in everyday and ritual attitudes towards him were also associated. The next important transitional stage in the life of children was the age of 7, which was associated in folk pedagogy of Ukrainians with a new change in their status positions. The inclusion of them in the family’s active work resulted in this happening. The article centers on the subject of socialization, which has a direct impact on the child’s incorporation into rural society. Parents played a key role in this process. Furthermore, grandparents played a significant role in the process of socialization and enculturation of the child. The oldest generation primarily acted as agents of indirect transmission of ethnocultural values. From the age of six to seven, the child increasingly began to communicate with older children. This category of socializers ensured that the child mastered social experience and cultural traditions when communicating with their peers. One of the forms of socialization for the younger generation through the community, the fellow villagers was the institute of admission. Godparents acted as intermediaries and mediators of the community in the process of socializing the child. It was the institution of nepotism that the community was responsible for further socializing the child.Документ Проблема соціалізації молоді як складова педагогічного пізнання та практичної діяльності з позицій вітчизняних учених 2-ї пол. ХХ – початку ХХІ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Дубінка, Микола Михайлович; Dubinka, Mykola Mykhailovych(ua) У статті закцентовано увагу на питаннях соціалізації молоді, що розглядалися провідними вітчизняними науковцями у 2-й пол. ХХ – початку ХХІ століття. Її зміст розкриває позиції вчених щодо окреслення сутнісних характеристик соціалізації у зазначених історичних межах, враховуючи вплив соціокультурних та історичних факторів на процес формування молоді. У загальному розумінні цей процес представлено як засвоєння індивідом певної системи, знань, норм і цінностей, що допомагають йому функціонувати як повноправному члену суспільства; це становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, набуття соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. У статті досліджуються основні напрями соціалізації особистості (соціально-філософський, соціально-психологічний, соціально-педагогічний) та погляди вчених того часу на механізми взаємодії особистості з суспільством, поєднання індивідуального та соціального. Автор зазначає, що сутнісно-змістовна сторона соціалізації спрямована на представлення специфіки соціального розвитку індивіда співвідносно до його ролі в соціумі, рівня активності (широти взаємодії) та в залежності від умов суспільного життя. Розглядаються питання становлення особистого «Я» під впливом виховання, освіти та соціального середовища. На основі аналізу доробку науковців в досліджуваний період, автор робить узагальнення, що становлення особистості у процесі соціалізації – складний процес, що охоплює такі взаємозалежні рівні: світоглядний, біологічний, психологічний, педагогічний, соціальний. Їх трактування з позиції домінантності слугує основою для обґрунтування різних соціальних теорій, підходів, напрямів. Між тим, у реальних умовах життя постійно відбувається розвиток як самої соціальної ситуації, так і шляхів входження в неї особистості, що завжди розширює уявлення про можливе. Автором закцентовано, що вирішення цієї проблеми потребує вивчення і використання історико-педагогічного досвіду соціалізації молоді як у вітчизняній науці та практиці, так і її представлення у закордонних дослідженнях. (en) The article focuses on the issues of youth socialization, which were considered by leading domestic scientists in the 2nd half of the 20th – early 21st centuries. Its content reveals the positions of scientists on the delineation of the essential characteristics of socialization within the specified historical framework, taking into account the influence of socio-cultural and historical factors on the process of youth formation. In a general sense, this process is presented as the assimilation by an individual of a certain system, knowledge, norms and values that help him function as a full member of society; this is the formation of a personality, its gradual assimilation of the requirements of society, the acquisition of socially significant characteristics of consciousness and behavior that regulate its relations with society. The article examines the main directions of personality socialization (socio-philosophical, socio-psychological, socio-pedagogical) and the views of scientists of that time on the mechanisms of interaction of the individual with society, the combination of the individual and the social. The author notes that the essential and substantive side of socialization is aimed at presenting the specifics of the social development of an individual in relation to his role in society, the level of activity (breadth of interaction) and depending on the conditions of social life. The issues of the formation of the personal «I» under the influence of upbringing, education and the social environment are considered. Based on the analysis of the work of scientists in the period under study, the author generalizes that the formation of a personality in the process of socialization is a complex process that encompasses the following interdependent levels: ideological, biological, psychological, pedagogical, social. Their interpretation from the position of dominance serves as the basis for substantiating various social theories, approaches, and directions. Meanwhile, in real life conditions, both the social situation itself and the ways in which the personality enters it are constantly developing, which always expands the idea of what is possible. The author emphasizes that solving this problem requires studying and using the historical and pedagogical experience of youth socialization both in domestic science and practice, and its presentation in foreign studies.Документ Соціалізація різних категорій дітей в Україні ( ХІХ – початок ХХ ст. )(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Філоленко, Оксана Володимирівна; Filonenko, Oksana(ua) Процес соціалізації дитини, її формування й розвитку, становлення як особистості відбувається у взаємозв’язку з оточуючим середовищем, яке впливає на процес засобом найрізноманітніших соціальних чинників. Наявні дослідження та публікації свідчать про інтерес вчених до цієї проблематики, підтверджують спадковість наукових традицій, дають дуже цінний за змістом матеріал з вивчення питань, пов’язаних з соціалізацією різних категорій дітей в Україні в певний історичний період. Однак проблематика соціалізації різних категорій дітей в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття, багато в чому є неповною, нерозкритою і потребує додаткового осмислення. У статті проаналізовано особливості соціалізації різних категорій дітей в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття. Встановлено, що сценарій первинної соціалізації індивіда в українців розгортався вже з пренатального періоду. В процесі інкультураційних сценаріїв, за якими з дитинства засвоювалися необхідні норми, настанови, знання та вміння проявлялася і певна символізація визначальних для індивіда життєвих етапів. У традиційних суспільствах не існувало великої різниці між цінностями, що передаються від покоління до покоління. Це було однією з причин, що період дорослішання кожного нового покоління був практично безпроблемним. Знання й уміння дорослих здобувалися «природним» шляхом, це було частиною соціального досвіду дорослішання, момент переходу в дорослість був ритуалом, що, як правило, був безпосередньо пов’язаний з настанням статевої зрілості і супроводжувався церемонією посвяти в доросле життя. Молодь з дитинства природно інтегрувалася в діяльність громади і навіть ніби-то самостійні молодіжні формування (парубоцькі та дівочі громади) відбивали соціально-культурні, виробничі образи села. Їхні дії не були субкультурними, такими, що дестабілізували сільську громаду, а навпаки, сприяли соціально-культурному відтворенню громади. Перспективи подальших розвідок напряму вбачаємо у дослідженні проблеми соціалізації молоді 20-30-х років ХХ ст. контексті міжпоколінної трансмісії культури. (en) The process of socialization of a child, its formation and development, formation as a personality occurs in interaction with the environment, which influences the process through a variety of social factors. Available studies and publications indicate the interest of scientists in this issue, confirm the heredity of scientific traditions, and provide very valuable material for studying issues related to thesocialization of different categories of children in Ukraine in a certain historical period. However, the issue of socialization of different categories of children in Ukraine in the XIX – early XX centuries is largely incomplete, undisclosed and requires additional understanding. The article analyzes the features of socialization of different categories of children in Ukraine in the XIX – early XX centuries. It has been established that the scenario of the primary socialization of the individual among Ukrainians unfolded already from the prenatal period. In the process of inculturation scenarios, according to which the necessary norms, guidelines, knowledge and skills were learned from childhood, a certain symbolization of the life stages that were decisive for the individual also appeared. In traditional societies, there was no great difference between the values transmitted from generation to generation. This was one of the reasons that the period of growing up of each new generation was practically problem-free.Knowledge and skills of adults were acquired in a "natural" way, it was part of the social experience of growing up, the moment of transition to adulthood was a ritual, which, as a rule, was directly related to the onset of puberty and was accompanied by a ceremony of initiation into adult life. Young people from childhood were naturally integrated into the activities of the community and even supposedly independent youth formations (boys’ and girls’ communities) reflected the socio-cultural, production images of the village. Their actions were not subcultural, such as destabilizing the rural community, but on the contrary, contributed to the socio-cultural reproduction of the community. We see prospects for further explorations directly in the study of the problem of socialization of youth in the 20s-30s of the twentieth century. in the context of intergenerational transmission of culture.Документ Зміст категорії «соціалізація молоді у традиційному суспільстві»(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Босий, Олександр Михайлович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Bosyi, Oleksandr Mykhailovych(ua) У статті розкрито зміст, визначальні характеристики та традиційні механізми категорії «соціалізація молоді у традиційному суспільстві». Соціалізацію молоді в українському традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. розглянуто як процес засвоєння індивідом основних навичок життєзабезпечення та норм поведінки, певної системи знань, норм та цінностей, що дозволяло йому функціонувати повноправним членом суспільства та важливий механізм збереження етнічної традиції, підтримання стабільності усієї соціальної структури селянської спільноти. Соціалізація включала як соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливали на її формування. Визначено, що однією з визначальних характеристик соціалізації є система статево-вікової стратифікації, що властиво всім традиційним суспільствам. Статево-вікова стратифікація включає такі елементи: нормативні критерії віку, тобто вікову термінологію; аскриптивні вікові якості, або вікові стереотипи, – риси і властивості, приписувані і програмовані особам певного віку як уявної норми; символізацію вікових процесів – уявлення про те, як повинен відбуватися розвиток і перехід індивіда з однієї вікової стадії в іншу; вікові ритуали, за допомогою яких структурується життєвий цикл; 5) вікову субкультуру – специфічний набір ознак і цінностей. Статево-вікову структуру українського традиційного суспільства у XIX – першій чверті XX ст. авторами розглянуто як неформалізований інститут, що зумовлював відповідні розрізнювальні ознаки в культурі, поведінці та функціях і призводить до виокремлення відповідних статево-вікових груп: дітей, молоді, одружених чоловіків та жінок, літніх людей. В українському традиційному суспільстві до статево-вікової категорії сільської молоді належали дівчата та хлопці з 14–15 років до моменту їх одруження. У цьому віці молодь вступала в громадське життя. Авторами визначено основну прикмету молодіжного середовища у традиційному суспільстві – ідея групоутворення, що базувалася на певній системі групових цінностей, в основі яких лежав поділ на «своїх» і «чужих». Виокремлено традиційний механізм соціалізації молоді – засвоєння норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім’ї та найближчого оточення. Наголошено, що за народними віруваннями соціалізація індивіда в кожному новому статусі передбачала чергове втручання в його «природні» характеристики. Таким чином здійснювався наступний крок до його окультурення, а переведення біологічних процесів у сферу умовного і символічного дозволяло керувати ним за допомогою ритуалу. (en) The article reveals the content, defining characteristics and traditional mechanisms of the category «socialization of youth in a traditional society». The socialization of youth in Ukrainian traditional society of the nineteenth – the first quarter of the twentieth century is interpreted as the process of mastering by an individual the basic skills of life support and norms of behavior, a certain system of knowledge, norms and values, which allowed him to function as a full member of society and an important mechanism for preserving ethnic tradition, maintaining the stability of the entire social structure of the peasant community. Socialization included both socially controlled processes of purposeful influence on the personality, and elemental, spontaneous processes that influenced its formation. It has been determined that one of the defining characteristics of socialization is the system of gender-age stratification, which is characteristic of all traditional societies. Gender-age stratification includes the following elements: normative criteria of age, that is, age terminology; ascriptive age qualities, or age stereotypes, are features and properties attributed and programmed to persons of a certain age as an imaginary norm; symbolization of age processes – an idea of how the development and transition of an individual from one age stage to another should occur; age rituals, through which the life cycle is structured; age subculture – a specific set of characteristics and values. The gender-age structure of Ukrainian traditional society in the nineteenth – the first quarter of the twentieth centuries was considered by the authors as a non-formalized institution that determined the relevant discriminative features in culture, behavior and functions and led to the separation of the relevant sex-age groups, that is children, youths, married men and women, seniors. The sex-age category of rural youth in traditional Ukrainian society encompassed girls and boys aged 14–15 until they were married. Young people entered public life at this age. According to the authors, the youth environment in traditional society is characterized by group formation that is based on a system of group values and the division into «own» and «strangers». The traditional mechanism of socialization for youth is to assimilate norms, standards of behavior, views, and stereotypes that are characteristic of their family and the immediate environment. It is emphasized that according to popular beliefs, the socialization of individuals in each new status provides for another intervention in their «natural» characteristics. Thus, the next step was taken towards cultivating it, and the transfer of biological processes into the sphere of the conditional and symbolic made it possible to control it through ritual.Документ Віртуалізація як фактор євроінтеграції освіти(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Галета, Ярослав Володимирович; Габелко, Олена Миколаївна; Haleta, Yaroslav Volodymyrovich; Habelko, Olena Mykolaivna(ua) Одним з факторів, що впливають на особистість, є виникнення нових агентів соціалізації, які виявляються у процесі інформаційної взаємодії. Тому дослідження даних чинників впливу на соціалізацію особистості, причин і наслідків змін, яким підлягає особистісна структура, виявляється досить перспективним. Вихідною і фундаментальною передумовою при розгляді проблеми соціалізації є теза про нерозривну взаємодію людини і суспільства. В сучасних умовах віртуальний простір може значно впливати на соціальні процеси, в тому числі, на соціалізацію у просторі сучасного суспільства. У статті досліджено особливості соціалізації особистості в умовах віртуалізації суспільства. Віртуальність виступає феноменом, який можна інтерпретувати не лише як результат занурення людини в інформаційне поле, але і як артефакт культури, створений під впливом інформації і такий, що відбиває формування нового типу комунікаційної взаємодії. Встановлено, що поняття «віртуальна ідентичність» і «мережева ідентичність» увійшли до наукового обігу близько двадцяти років тому, проте чіткі дефініції їх досі не вироблені. Як правило, ці терміни використовуються в декількох сенсах: як характеристика приналежності до співтовариства, основна діяльність особистостей, які входять до неї, пов’язана з комп’ютерними технологіями; як синонім багатофакторної, динамічної, мінливої ідентичності; як результат самопрезентації особистості в соціальних мережах, її віртуальний образ, «двійник» або «проєкт»; як самостійний суб’єкт, альтернативна ідентичність, що діє у віртуальному світі й має відмінні від реальної ідентичності характеристики. З’ясовано, що віртуалізація соціуму і становлення мережевої культури, з одного боку, ускладнюють, а з іншої – збагачують процес формування персональної ідентичності. Віртуальна реальність створює нові можливості для конструювання ідентичності, розширюючи кількість «інших», з якими взаємодіє людина. Мережева або віртуальна ідентичність не можуть розглядатися як самостійні сутності, як суб’єкти поведінки й діяльності, як альтернативи «реальної» персональної ідентичності. Це лише один з аспектів ідентичності, результат самопрезентації особистості у віртуальному просторі. (en) One of the factors affecting personality is the emergence of new agents of socialization, which are revealed in the process of information interaction. Therefore, the study of these factors of influence on the socialization of the individual, the causes and consequences of changes to which the personal structure is subject, turns out to be quite promising. The initial and fundamental prerequisite for considering the problem of socialization is the thesis about the inseparable interaction of man and society. In modern conditions, virtual space can significantly influence social processes, including socialization in the space of modern society. The article examines the peculiarities of the socialization of the individual in the conditions of the virtualization of society. Virtuality is a phenomenon that can be interpreted not only as a result of human immersion in the information field, but also as a cultural artifact created under the influence of information and reflecting the formation of a new type of communication interaction. It has been established that the concepts of "virtual identity" and "network identity" entered scientific circulation about twenty years ago, but their clear definitions have not yet been developed. As a rule, these terms are used in several senses: as a characteristic of belonging to a community, the main activity of individuals who are part of it is related to computer technologies; as a synonym of multifactorial, dynamic, changing identity; as a result of self-presentation of an individual in social networks, his virtual image, "double" or "project"; as an independent subject, an alternative identity that operates in the virtual world and has characteristics different from the real identity. It was found that the virtualization of society and the formation of network culture, on the one hand, complicate, and on the other hand, enrich the process of personal identity formation. Virtual reality creates new opportunities for identity construction, expanding the number of "others" with whom a person interacts. Network or virtual identity cannot be considered as independent entities, as subjects of behavior and activity, as alternatives to "real" personal identity. This is only one of the aspects of identity, the result of the self-presentation of the individual in the virtual space.Документ Проєктна діяльність як засіб соціалізації особистості в процесі професійної підготовки(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Ляшенко, Ростислав Олександрович; Бабенко, Тетяна Василівна; Liashenko, Rostyslav Oleksandrovych; Babenko, Tetiana Vasylivna(ua) В статті на основі аналізу наукової літератури та власного практичного досвіду визначено особливості проєктної діяльності як засобу соціалізації особистості в процесі професійної підготовки; обґрунтовано закономірності та взаємозалежності використання проєктів в освітньому процесі з метою засвоєння соціальних норм, зокрема навичок комунікації і спілкування, необхідних як для реалізації успішного проєкту, так і отримання особистістю соціального досвіду корисного для особистісного та професійного зростання. Аргументовано роль проєктної діяльності як цілеспрямовано створеного середовища соціалізації особистості та її вплив на ефективність професійної підготовки та становлення. Здобувачі освіти навчаючись у такому середовищі, що надає можливість особистості актуалізувати та реалізувати свій потенціал, шляхом розвитку суб’єктності, активного включення у процес організації та самоврядування в освітній діяльності не може не відобразитись позитивно на підсиленні конкурентоздатності молодого покоління та швидшій адаптації в системі соціальних та професійних відносин в майбутньому. Зроблено висновок, що проєктна діяльність є ефективним засобом соціалізації особистості у процесі професійної підготовки. Продуктом включення індивіда у процес соціалізації шляхом залучення до спільної діяльності, об’єднаної визначеною метою є отримання цінного соціального досвіду, інтеріоризація норм, цінностей задля позитивної адаптації та орієнтуванні особистості в складному просторі суспільних відносин. Проєктна діяльність організована з опорою на механізми і принципи соціалізації особистості стає середовищем, де особистість отримає знання і навички, необхідні для теперішньої і майбутньої ситуації її соціо-професійного становлення і зростання. Різносторонній спектр міжособистісної взаємодії у процесі проєктної роботи розвиває комунікаційну, громадянську, лідерську та інші компетентності, сприяє усвідомленню визначеної тимчасової або тривалої соціальної ролі, розуміння і усвідомлення значення особистого внеску у спільну справу. (en) Peculiarities of project activity as a means of socialization of the individual in the process of professional training have been determined on the basis of the analysis of scientific literature and own practical experience; the regularities and interdependence of the use of projects in the educational process with the aim of learning social norms, in particular communication and communication skills, necessary both for the implementation of a successful project and for the individual to obtain social experience useful for personal and professional growth have been substantiated. The role of project activity as a purposefully created environment of socialization of the individual and its influence on the effectiveness of professional training and formation has been argued. Education seekers studying in such an environment, which provides an opportunity for individuals to actualize and realize their potential, through the development of subjectivity, active inclusion in the process of organization and self-governance in educational activities cannot fail to have a positive effect on strengthening the competitiveness of the younger generation and faster adaptation in the system of social and professional relations in the future. It was concluded that the project activity is an effective means of socialization of the individual in the process of professional training. The product of the inclusion of an individual in the process of socialization through involvement in common activities united by a defined goal is the acquisition of valuable social experience, the internalization of norms and values for positive adaptation and orientation of the individual in the complex space of social relations. Project activity organized based on the mechanisms and principles of socialization of the individual becomes an environment where the individual will acquire the knowledge and skills necessary for the current and future situation of his/her socio-professional formation and growth. The diverse spectrum of interpersonal interaction in the process of project work develops communication, civic, leadership and other competencies, promotes awareness of a certain temporary or long-term social role, understanding importance of personal contribution to a common cause.Документ Культура та соціалізація особистості(2018) Радул, Валерій Вікторович(uk) У статті репрезентовано різні підходи до розуміння поняття «культура», узагальнено тлумачення соціального змісту культури, а також акцентовано на впливові культури на соціалізацію особистості. Основним контекстом розвитку особистості при цьому обрано інтеграцію в соціальне культурне середовище.Документ Особистісна самореалізація майбутнього вчителя в навчально-виховному середовищі педагогічного університету(2003) Краснощок, Інна Петрівна; Krasnoschoc, I.(ua) Дисертація присвячена актуальній проблемі становлення особистісно ї самореалізації майбутніх учителів в навчально-виховному середовищі педагогічного університету. Обґрунтовано зміст, структуру та досліджено ефективні умови розвитку цього явища. Доведено, що особистісна самореалізація – це поняття, яке фіксує стан розвитку “соціальності” особистості майбутнього фахівця за допомогою характеру, спрямованості його діяльності на реалізацію суспільних ідеалів. Зазначено, що поступовий розвиток особистісної самореалізації майбутніх учителів досягається за рахунок активної їхньої включеності в середовище педагогічного університету. На основі теоретичних узагальнень та в результаті експериментальної роботи обґрунтовано та запропоновано рівні становлення особистісної самореалізації майбутніх учителів. Встановлено найбільш ефективні види діяльності стосовно розвитку особистісної самореалізації студентів педагогічного університету в мікросередовищі їхньої життєдіяльності, формуванні педагогічної культури та в умовах участі у науково -дослідній роботі. Педагогічний експеримент підтвердив ефективність запропонованих умов становлення особистісної самореалізації майбутніх учителів у навчально -виховному середовищі.Документ Східнослов’янська педагогіка про ставлення до малої дитини (в етнографічних джерелах ХІХ – першої чверті ХХ ст.)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Окольнича, Татьяна Владимировна; Okolnycha, Tetiana Vladimirovna(uk) У статті на основі аналізу етнографічних джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст. схарактеризовані особливості ставлення до малої дитини у східнослов’янській народній педагогіці. У статті наголошується, що з першого дня народження на виховання та соціалізацію дитини впливала традиційна сільська сім’я. Спосіб життя родини й особливості спілкування з малям були визначальними щодо формування в дитини перших навичок, від яких значною мірою залежала її майбутня поведінка. Дітей у сім’ї з наймолодшого віку долучали до традицій. Розглядається ставлення східнослов’янських народів до дітей з психічними та фізичними вадами.Документ Початок створення системи позашкільної освіти в Україні (Х ст. – початок ХХ ст.)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Савченко, Наталія Сергіївна; Савченко, Наталия Сергеевна; Savchenko, Nataliia Serhiyivna(uk) У статті автор торкається проблеми періодизації історико-педагогічного процесу в Україні у період Х ст. – початок ХХ ст., а саме, створення системи позашкільної освіти в Україні. Проаналізовано напрацювання науковців щодо вивчення порушеної проблематики. На основі систематизації та узагальнення розвитку позашкільної освіти виділено послідовні етапи початку створення системи позашкільної освіти в Україні: І етап – до Х ст., який характеризується створенням передумов виникнення позашкільної освіти, а також спрямуванням її змісту на оволодіння елементарними трудовими вміннями і навичками; ІІ етап – Х–ХV ст.ст., де активізація освітньої діяльності призвела до розвитку шкільництва, позашкілля, появи перших методичних настанов, а також відкриття іноземних закладів, ознайомлення з іншими культурами; ІІІ етап – ХVI – початок ХХ ст., що полягав у подальшому розвитку позашкільної освіти, розширенні її змісту на засадах народних традицій, народної та козацької педагогіки, урізноманітненні форм організації в позашкільних та інших навчальних закладах.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »