Факультет педагогіки, психології та мистецтв
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/48
Переглянути
486 результатів
Результати пошуку
Документ Сучасна дошкільна освіта за кордоном(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Галета, Ярослав Володимирович; Haleta, Yaroslav Volodymyrovich; Почка, Каріна; Pochka, Karina(ua) У багатьох країнах світу дошкільна освіта є первинною ланкою єдиної системи виховання і навчання. Як правило, у більшості країн функціонують стаціонарні та сезонні ясла, садочки з різною тривалістю роботи, дошкільні відділення при початкових класах, материнські школи, майданчики. Виховна робота, метою якої є гармонійний розвиток дітей, формування навичок життя в суспільстві, здійснюється відповідно до програм виховання та навчання. У всіх країнах існують системи підготовки педагогічних працівників (курси, середні спеціальні, вищі навчальні заклади). Кожна національна система дошкільної освіти має свої особливості та власний передовий досвід. У статті розглянуто та проаналізовано системи дошкільної освіти зарубіжних країн. Виокремлено особливості та напрями дошкільної освіти. Визначено основні проблеми систем дошкільної освіти у вивчених країнах. Дано характеристику основних типів і програм дошкільних закладів. У статті обґрунтовано доцільність вивчення європейського досвіду для вирішення сучасних проблем дошкільної освіти в Україні. Проаналізовано досвід організації дошкільної освіти у Великобританії, Данії, США та інших країнах. Показано, що системи дошкільної освіти цих країн мають свої особливості та власний перспективний досвід. Встановлено, що спільним для дошкільних закладів європейських країн є особлива увага до створення розвивального середовища та організація різних видів діяльності, що сприяють загальному розвитку дитини і підготовці її до навчання в школі. Підготовка педагогічних кадрів для роботи в дошкільних закладах здійснюється в кожній країні за власною системою професійної підготовки (курси, середні спеціальні заклади, інститути, університети, вищі школи). Виокремлено ідеї, які можна застосувати у розвитку дошкільної освіти в Україні. Встановлено, що якими б своєрідними, оригінальними були національні системи освіти та виховання дітей дошкільного віку, всі вони мають у своїй основі універсальні принципи, становлять єдину й цілісну систему дошкільного виховання та навчання як загальноцивілізаційний феномен. Перспективи подальших розвідок убачаємо в порівняльній характеристиці дошкільної освіти за кордоном та в Україні. (en) In many countries of the world, preschool education is the primary link in a unified system of upbringing and education. As a rule, most countries operate stationary and seasonal nurseries, kindergartens with different working hours, preschool departments at primary grades, kindergartens, and playgrounds. Educational work, the purpose of which is the harmonious development of children, the formation of life skills in society, is carried out in accordance with the programs of upbringing and education. In all countries there are systems for training pedagogical workers (courses, secondary specialized, higher educational institutions). Each national system of preschool education has its own characteristics and its own best practices. The article reviews and analyzes the systems of preschool education in foreign countries. The features and directions of preschool education are highlighted. The main problems of preschool education systems in the studied countries are identified. The main types and programs of preschool institutions are characterized. The article substantiates the expediency of studying the European experience for solving modern problems of preschool education in Ukraine. The experience of organizing preschool education in the UK, Denmark, the USA and other countries is analyzed. It is shown that the systems of preschool education in these countries have their own characteristics and their own promising experience. It is established that what is common to preschools in European countries is a special focus on creating a developmental environment and organizing various activities that contribute to the overall development of the child and prepare him or her for school. The training of pedagogical staff to work in preschool institutions is carried out in each country according to its own system of professional training (courses, secondary specialized institutions, institutes, universities, higher schools). The ideas that can be applied in the development of preschool education in Ukraine are highlighted. It has been established that no matter how peculiar and original the national systems of education and upbringing of preschool children may be, they all have universal principles at their core, constitute a single and holistic system of preschool upbringing and education as a general civilizational phenomenon. We see prospects for further exploration in the comparative characteristics of preschool education abroad and in Ukraine.Документ Тенденції розвитку професійного самовизначення в діяльності закладів вищої освіти європейських країн(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Дубінка, Микола Михайлович; Dubinka, Mykola Mykhailovych(ua) У статті дослідником професійне самовизначення характеризується як багатоаспектний процес, що виступає: як процес поетапного ухвалення рішень особистістю і узгодження власних надбань і потреб суспільства; як формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. Автор наголошує на провідній меті професійного самовизначення майбутнього фахівця – становлення внутрішньої готовності до усвідомленої і самостійної побудови моделі власної поведінки і перспектив свого розвитку; готовність презентувати себе як особистість, що розвивається, самостійно бачити особистісну значущість речей, вибудовувати власну поведінку, формувати професійно значущі якості. При цьому акцентується увага на важливості використання закордонного досвіду розв’язання проблеми. У статті окреслено, що дослідження наукових доробків вітчизняних учених щодо вивчення зарубіжного досвіду професійного самовизначення у закладах вищої освіти дозволило виокремити фактори, які сприяють професійному самовизначенню особистості на етапі набуття нею професії у ЗВО. До них слід віднести свободу вибору змісту навчання, розвиток нових форм навчання, взаємодію з практичною сферою, профорієнтаційну діяльність, педагогічний супровід студентів, тьюторську і менторську підтримку, студентське самоврядування. Автор зазначає, що для забезпечення залучення молоді до участі у суспільному житті, підвищення її самостійності, конкурентоспроможності, формування громадянських компетентностей необхідним є: створення умов для свідомого вибору професійної діяльності через практику і стажування, розширення доступу до навчання та інших освітніх можливостей, орієнтованих на ринок праці; підвищення рівня конкурентоспроможності та зайнятості молоді, здійснення консультування щодо професійного і кар’єрного розвитку, враховуючи її інтереси, можливості та потреби ринку праці, із залученням батьків, роботодавців та інших зацікавлених сторін з урахуванням їх впливу на вибір професійної діяльності. Аналіз умов використання позитивного закордонного досвіду розвитку професійного самовизначення в діяльності закладів вищої освіти європейських країн дозволяє виокремити проблемні питання та окреслити тенденції його реалізації в практиці вищої освіти України. (en) In the article, the researcher characterizes professional self-determination as a multifaceted process that acts as: a process of gradual decision-making by an individual and the coordination of one’s own achievements and the needs of society; as the formation of an individual lifestyle, a part of which is professional activity. The author emphasizes the leading goal of professional self-determination of a future specialist – the formation of internal readiness for conscious and independent construction of a model of one’s own behavior and prospects for one’s development; readiness to present oneself as a developing personality, to independently see the personal significance of things, to build one’s own behavior, to form professionally significant qualities. At the same time, attention is focused on the importance of using foreign experience in solving the problem. The article outlines that the study of scientific achievements of domestic scientists on the study of foreign experience of professional self-determination in higher education institutions made it possible to identify factors that contribute to the professional self-determination of an individual at the stage of acquiring a profession in higher education. These include freedom of choice of learning content, development of new forms of learning, interaction with the practical sphere, career guidance activities, pedagogical support for students, tutoring and mentoring support, and student self-government. The author notes that to ensure the involvement of young people in public life, increase their independence, competitiveness, and the formation of civic competencies, it is necessary to: create conditions for a conscious choice of professional activity through practice and internships, expand access to training and other educational opportunities focused on the labor market; increasing the level of competitiveness and employment of young people, providing advice on professional and career development, taking into account their interests, opportunities and labor market needs, with the involvement of parents, employers and other stakeholders, taking into account their influence on the choice of professional activity. Analysis of the conditions for using positive foreign experience in the development of professional self-determination in the activities of higher education institutions in European countries allows us to identify problematic issues and outline the trends in its implementation in the practice of higher education in Ukraine.Документ Розвиток зв’язного мовлення в дітей із мовленнєвими порушеннями(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Завітренко, Долорес Жораївна; Жигора, Ірина Валеріївна; Березенко, Наталія Олегівна; Zavitrenko, Dolores; Zhyhora, Iryna; Berezenko, Natalia(ua) У статті розглянуто питання створення єдиного підходу раннього виявлення й корекції порушень мовлення. Особливу увагу зосереджено на проблемі інтелектуального розвитку та виховання в дитячій педагогіці та психології. З цією метою розглянуто диференціальну діагностику та медико-психолого-педагогічну корекцію порушень мови в дітей з окресленими проблемами. Розвиток зв’язного мовлення в дітей із мовленнєвими порушеннями є однією з найважливіших проблем сучасної логопедії та спеціальної педагогіки. Сучасна система освіти та реабілітації має враховувати специфіку мовленнєвих порушень у дітей, скільки зв’язне мовлення є визначальним складником соціальної адаптації та розвитку особистості. Для дітей з мовленнєвими порушеннями, зокрема такими, як дизартрія, афазія, алалія чи ринолалія, важливою є корекція мовленнєвих навичок, яка дозволяє не тільки покращити комунікативні здібності, а й стимулює розвиток когнітивних процесів. Дослідження методики розвитку зв’язного мовлення в таких дітей сприяє розробці ефективних корекційних програм, що можуть значно покращити мовленнєві та когнітивні здібності дітей, створюючи основу для успішної соціалізації та інтеграції в суспільстві. Розвиток зв’язного мовлення в дітей із мовленнєвими порушеннями є важливим аспектом навчання та корекційно-розвивальної роботи. Мовленнєві порушення можуть значно ускладнити процес комунікації, що, зі свого боку, вплине на соціальну адаптацію, самооцінку та навчальні досягнення дитини, тому важливо розробити та застосовувати ефективні методичні прийоми й засоби, які сприятимуть формуванню навичок зв’язного мовлення, підвищенню рівня виразності та зрозумілості мовлення дітей з мовленнєвими вадами. Факт застосування раннього втручання не означає, що дитина зможе досягти необхідних успіхів у розвитку. Важливими орієнтирами для визначення найкращих практик раннього втручання є емпіричні дослідження. Ефективність програми раннього втручання має бути продемонстрована в процесі експериментального застосування у відповідній групі дітей. Ретроспективний аналіз історії становлення ранньої допомоги дозволив простежити вимірювання ціннісних орієнтирів суспільства й держави в розв’язанні окресленого питання. Пріоритетним напрямком є забезпечення якості життя дитини раннього віку й визначення напрямків формування ефективного стилю спілкування. (en) The article deals with the issue of creating a unified approach to the early detection and correction of speech disorders. Particular attention is paid to the problem of intellectual development and education in childhood pedagogy and psychology. For this purpose, the differential diagnosis and medical, psychological and pedagogical correction of speech disorders in children with the above problems are considered. The development of coherent speech in children with speech disorders is one of the most important problems in modern speech therapy and special education. The modern system of education and rehabilitation should take into account the specifics of children’s speech disorders, as coherent speech is a crucial component of social adaptation and personal development. For children with speech impairments, such as dysarthria, aphasia, allia, or rhinolalia, it is important to correct speech skills, which not only improves communication abilities but also stimulates the development of cognitive processes. Research into the methods of developing coherent speech in such children contributes to the development of effective correctional programs that can significantly improve children’s speech and cognitive abilities, creating the basis for successful socialization and integration into society. The development of coherent speech in children with speech disorders is an important aspect of education and correctional and developmental work. Speech impairments can significantly complicate the process of communication, which, in turn, will affect the child’s social adaptation, self-esteem and academic achievements, so it is important to develop and apply effective methodological techniques and tools that will help to develop coherent speech skills, increase the level of expressiveness and comprehensibility of speech of children with speech impairments. Using early intervention does not guarantee that a child will achieve the necessary developmental success. Empirical research is an important guide for determining the most effective early intervention practices. The effectiveness of an early intervention program should be demonstrated through an experimental application with a relevant group of children. Retrospective analysis of the history of early intervention has revealed how societal and state values have influenced the approach to this issue. The priority is ensuring the quality of life for young children and identifying areas for developing an effective communication styleДокумент Досвід функціонування закладів соціально-культурної сфери України другої половини ХХ - першої половини ХХІ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Кулікова, Світлана Вікторівна; Kulikova, Svitlana Viktorivna(ua) У статті представлено аналіз еволюції та специфіки функціонування закладів соціально-культурної сфери України, охоплюючи період від другої половини ХХ століття до першої половини ХХІ століття. Автор обґрунтовує актуальність дослідження необхідністю глибокого осмислення історичного досвіду для формування сучасної культурної політики, виявлення конструктивних та деструктивних моделей управління культурними процесами в умовах кардинальних суспільних змін – від радянської ідеологічної системи, через перебудову, до незалежності, ринкових реформ та глобалізації. Розглядаючи радянський період, автор підкреслює дуалістичну природу діяльності культурних установ, що поєднувала культурно-просвітницьку місію з жорстким ідеологічним контролем КПРС та державних органів. Детально характеризується розгалужена, централізовано керована мережа закладів (будинки культури, клуби, бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри, парки, позашкільні заклади), їх типологія та спрямованість на пропаганду комуністичних ідеалів. Відзначаються основні напрями роботи, такі як культурно-просвітницька діяльність, організація дозвілля, розвиток народної творчості, а також короткотривале послаблення тиску в період «відлиги» та подальша формалізація в епоху «застою», при недостатньому кадровому та матеріально-технічному забезпеченні, особливо у сільській місцевості. Період перебудови та здобуття незалежності характеризується деідеологізацією, пошуком національної ідентичності, перетворенням закладів культури на осередки національного відродження. Однак, ці процеси супроводжувалися глибокою економічною кризою, що призвела до різкого скорочення фінансування, деградації матеріальної бази, відтоку кадрів та змусила установи шукати шляхи адаптації до ринкових умов, зокрема через комерціалізацію та пошук позабюджетних джерел. Формувалася нова нормативно-правова база, хоча її ефективність часто нівелювалася браком фінансового забезпечення. На початку ХХІ століття, попри обмежені ресурси, спостерігається прагнення до стабілізації та інноваційного розвитку: впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, дигіталізація фондів, створення веб-сайтів, віртуальних музеїв, інтерактивних експозицій, розвиток фестивального руху, майстер-класів та культурного туризму. Відбувається диверсифікація інституційного ландшафту з появою недержавного сектору та поглибленням спеціалізації закладів. Водночас, автор акцентує на збереженні системних проблем: нерівномірність регіонального розвитку інфраструктури, застаріла матеріально-технічна база, кадрове забезпечення, а також виклики глобалізації, що актуалізують потребу в ефективній державній політиці для збереження та примноження національного культурного надбання. (en) The article presents an analysis of the evolution and specifics of the functioning of institutions of the socio-cultural sphere of Ukraine, covering the period from the second half of the 20th century to the first half of the 21st century. The author justifies the relevance of the study by the need for a deep understanding of historical experience for the formation of modern cultural policy, the identification of constructive and destructive models of managing cultural processes in conditions of radical social changes - from the Soviet ideological system, through perestroika, to independence, market reforms and globalization. Considering the Soviet period, the author emphasizes the dualistic nature of the activities of cultural institutions, which combined a cultural and educational mission with strict ideological control of the CPSU and state bodies. The extensive, centrally managed network of institutions (cultural centers, clubs, libraries, museums, theaters, cinemas, parks, after-school institutions), their typology and focus on the propaganda of communist ideals are described in detail. The main areas of work are noted, such as cultural and educational activities, the organization of leisure, the development of folk art, as well as a short-term easing of pressure during the "thaw" period and further formalization in the era of "stagnation", with insufficient personnel and material and technical support, especially in rural areas. The period of perestroika and gaining independence is characterized by de-ideologization, the search for national identity, the transformation of cultural institutions into centers of national revival. However, these processes were accompanied by a deep economic crisis, which led to a sharp reduction in funding, degradation of the material base, outflow of personnel and forced institutions to seek ways to adapt to market conditions, in particular through commercialization and the search for extra-budgetary sources. A new regulatory framework was formed, although its effectiveness was often leveled by a lack of financial support. At the beginning of the 21st century, despite limited resources, there is a desire for stabilization and innovative development: the introduction of information and communication technologies, digitalization of funds, the creation of websites, virtual museums, interactive exhibitions, the development of the festival movement, master classes and cultural tourism. The institutional landscape is diversifying with the emergence of the non-state sector and the deepening of specialization of institutions. At the same time, the author emphasizes the preservation of systemic problems: uneven regional development of infrastructure, outdated material and technical base, human resources, as well as the challenges of globalization, which actualize the need for effective state policy to preserve and increase national cultural heritage.Документ Історіографія вивчення проблеми естетичного виховання в українська сім’я ХІХ – початок ХХ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Брояковський, Всеволод; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Broiakovskyi, Vsevolod(ua) У статті проаналізовано праці науковців, які прямо чи опосередковано торкались вивчення проблеми естетичного виховання у сім’ї та виокремлено напрями їх розвідок: функцій батьків у вихованні дітей; національні традиції та практика сімейного виховання; естетичне виховання дітей засобами мистецтва; розвиток естетичного почуття засобами природи; естетичне виховання в дошкільних закладах та інші. Авторами окремо виділено публікації, у яких розкриваються традиції виховання дітей в українській родині, що передаються з покоління в покоління. Серед вивчених наукових праць виокремлюються дослідження, присвячені загальним питанням сімейного виховання, у яких опосередковано висвітлюються й питання естетичного виховання. Важливе значення у процесі формування естетичних цінностей особистості має культурний та родинно-побутовий чинник. Особливості характеру етносу, його цілісного духовного та естетичного надбання накладає відбиток на життя кожної сім’ї та її членів. Саме тому у статті звертається увага на публікації, у яких вивчається сімейне виховання засобами етнопедагогіки. Головним детермінуючим чинником успіху естетичного виховання у сім’ї є тісна, виважена взаємодія усіх виховних інституцій. Автори звертаються до публікацій, у яких розкривається роль взаємодії сім’ї, освітніх суспільних інститутів, громадськості в естетичному вихованні, спільними завданням яких є формування у дітей розуміння прекрасного, естетичної культури, турботливого ставлення до людей та природи. Означена у публікації проблема стала предметом досліджень не лише педагогіки, а й етнології. Увагу авторів привернули матеріали етнографічних експедицій, що проводилися у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. в Україні, у яких розкривається побут, взаємини між членами родини, характер етнорегіональних відмінностей у вихованні дітей, побуті, зокрема готуванні їжі, будівництві житла, іграшок, виготовлення одягу. На початку XXI ст. увага українських етнографів спрямовується на вивчення світу дітей, дитинства, дитячої субкультури, що сприяло появі перших фундаментальних праць. У контексті дослідження важливого значення набувають наукові праці, які висвітлюють проблему естетичних цінностей, визначають їх зміст, змістовно розкривають естетичні орієнтації людини, серед яких найважливішою є орієнтація на ідеали добра, котра дає можливість людині розвиватися естетично та формувати у собі найкращі людські якості. Як показав аналіз наукових праць, питання естетичної складової виховання розглядались багатоваріантно, проте в жодному дослідженні проблема естетичного виховання дітей в умовах сім’ї ХІХ – на початку ХХ століття не ставилась. (en) The article analyzes the works of scientists who directly or indirectly touched upon the study of the problem of aesthetic education in the family and identifies the directions of their research: the functions of parents in raising children; national traditions and practice of family education; aesthetic education of children by means of art; the development of an aesthetic sense by means of nature; aesthetic education in pre-school establishments and others. The authors separately highlight publications that reveal the traditions of raising children in the Ukrainian family, passed down from generation to generation. Among the studied scientific works, special attention is given to research on general issues of family education, in which aspects of aesthetic education are indirectly considered. Among the studied scholarly works, special attention is given to research on general issues of family education, in which aspects of aesthetic education are indirectly considered. A significant factor in the process of forming an individual’s aesthetic values is the cultural and family-household influence. The character of the ethnic group, its integral spiritual and aesthetic heritage, leaves an imprint on the lives of every family and its members. Therefore, the article focuses on publications that explore family education through the lens of ethnopedagogy. The key determining factor for the success of aesthetic education in the family is the close and balanced interaction of all educational institutions. The authors refer to publications that examine the role of cooperation between the family, educational institutions, and the public in aesthetic education, with their shared goal being the formation of children’s understanding of beauty, aesthetic culture, and a caring attitude towards people and nature. The issue discussed in the publication has been the subject of research not only in pedagogy but also in ethnology. The authors have paid attention to materials from ethnographic expeditions conducted in Ukraine in the second half of the 20th and early 21st centuries. These studies reveal aspects of daily life, family relationships, and ethnoregional differences in child-rearing, household activities, including food preparation, housing construction, toy-making, and clothing production. At the beginning of the 21st century, Ukrainian ethnographers shifted their focus to studying the world of children, childhood, and children’s subcultures, leading to the emergence of the first fundamental works in this field. In the context of this study, significant importance is given to scholarly works that highlight the problem of aesthetic values, define their content, and thoroughly examine the aesthetic orientations of individuals. The most important of these orientations is the aspiration toward the ideals of goodness, which enables a person to develop aesthetically and cultivate the best human qualities. The analysis of scientific studies has shown that the aesthetic aspect of education has been considered from multiple perspectives. However, in no research has the problem of children’s aesthetic education in the family conditions of the 19th – early 20th century been specifically addressed.Документ Етнічно-родинні традиції як фаховий ресурс майбутнього вчителя-музиканта у трансформованій допомозі через мистецтво(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Растригіна, Алла Миколаївна; Клепар, Марія; Rastrygina, Аlla; Klepar, Maria(ua) У статті розглянуто особливості використання етнічно-культурних традицій як фахового ресурсу майбутнього вчителя музичного мистецтва у подолання травм війни в унівської молоді. Проведено критичний аналіз сучасного наукового дискурсу з означеної проблематики, котрий дозволив засвідчити, що у наукових працях сучасних вітчизняних науковців хоча й піднімаються питання щодо значущості родинної обрядовості та пісенних родинних традицій у підготовці майбутніх вчителів, однак ці праці мають загальнокультурний характер і не містять конкретних педагогічних механізмів для травомінформованої допомоги через мистецтво як ресурсу для подолання травм війни у школярів. У процесі ретельного ознайомлення з публікаціями зарубіжних й вітчизняних учених, котрі стосуються безпосередньо травмоінформованої педагогіки, підтвердилося, що травмоінформована допомога через мистецтво є найбільш актуальною проблематикою сьогодення. Доведено, що проаналізовані джерела хоча й наближені до досліджуваної нами проблеми, все ж мають дещо інший ракурс її висвітлення й не передбають акцентуації на українських етнічно-родинних традиціях як фахового ресурсу сучасного педагога-музиканта. Представлено авторське бачення ролі етнічно-родинних традицій у підготовці майбутніх учителів-музикантів як фаховий ресурсу, що являє собою низку педагогічних можливостей (наявних засобів, знань, розумінь й способів дій), котрі використовуються для досягнення мети щодо набуття студентами здатності до травмоінформованої допомоги через мистецтво задля подолання травм війни в учнівської молоді. Доведено, що такий ресурс працює за наскрізним принципом й інтегрується в освітній процес на змістовому, методичному та практичному рівнях. (en) The article examines the features of using ethnic and cultural traditions as a professional resource for a future teacher of music in overcoming war traumas in children. A critical analysis of the modern scientific discourse on the specified issue was conducted, which allowed us to verify that although the scientific works of modern domestic scientists raise questions about the significance of family rituals and song family traditions in the training of future teachers, these works are of a general cultural nature and do not contain specific pedagogical mechanisms for trauma-informed assistance through art as a resource for overcoming war traumas in schoolchildren. In the process of careful familiarization with the publications of foreign and domestic scientists that directly relate to trauma-informed pedagogy, it was confirmed that trauma-informed assistance through art is the most relevant issue of today. It is proved that the analyzed sources, although close to the problem we are studying, still have a slightly different perspective of its coverage and do not provide for an accentuation on Ukrainian ethnic-family traditions as a professional resource of a modern teacher-musician. The author’s vision of the role of ethnic-family traditions in the training of future teacher-musicians is presented as a professional resource, which represents a number of pedagogical opportunities (available means, knowledge, understandings and methods of action), which are used to achieve the goal of acquiring the ability of students to provide trauma-informed assistance through art in order to overcome war traumas in schoolchildren. It is proved that such a resource works on a cross-cutting principle and is integrated into the educational process at the content, methodological and practical levels.Документ Художньо-творча комунікація в системі професійної підготовки майбутнього викладача музичного мистецтва(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Стратан-Артишкова, Тетяна Борисівна; Бузова, Олена; Stratan-Artyshkova, Tatiana; Buzova, Olena(ua) У статті здійснено аналіз наукової літератури, з’ясовано зміст і сутність художньо-творчої комунікації майбутнього викладача музичного мистецтва, визначено її значущість у професійній підготовці майбутнього викладача мистецтва. Зазначено, що вища мистецько-педагогічна освіта передбачає становлення духовних та інтелектуальних рис особистості, оволодіння майбутнім фахівцем найновішими досягненнями наук і практики, ґрунтовне і фундаментальне засвоєння систематизованих знань, спроможність самостійно, відповідально, творчо виконувати професійні функції, завдання й обов’язки, розвивати досягнення науки, техніки і культури, формувати духовну особистість учня, його інтелектуальні, моральні якості, творчу індивідуальність, потребу і здатність до саморозвитку та самореалізації у професії. Підкреслено, що у змісті професійної підготовки майбутнього викладача музичного мистецтва особливе значення має фахова підготовка майбутнього викладача. Як система психолого-педагогічних, культурологічних, музично-теоретичних, музично-історичних, музично-інструментальних, вокально-хорових, практично-методичних, науково-дослідних дисциплін, фахова підготовка спрямована на оволодіння здобувачами вищої освіти ґрунтовними знаннями, художньо-інтерпретаційним досвідом, сценічно-виконавськими вміннями, їх трансформацією в освітню та соціокультурну практику. Узагальнено, що проблема художньо-творчої комунікації складає сенс мистецької освіти, передбачає вияв творчого потенціалу кожного студента, залучення до самостійно-пошукової діяльності, власної творчості, співтворчості, сприяє якісному перетворенню майбутнім учителем свого внутрішнього світу, формуванню його ціннісного світогляду, авторської спроможності, що приводить до принципово нового внутрішнього стану майбутнього фахівця, його способу життєдіяльності та життєтворчості, здатності до самотворення, саморозвитку, самореалізації у професії. (en) The article analyzes scientific literature, clarifies the content and essence of artistic and creative communication of a future music teacher, and determines its significance in the professional training of a future art teacher. It is noted that higher artistic and pedagogical education involves the formation of spiritual and intellectual personality traits, mastery by the future specialist of the latest achievements of science and practice, thorough and fundamental assimilation of systematized knowledge, the ability to independently, responsibly, and creatively perform professional functions, tasks and responsibilities, develop the achievements of science, technology and culture, form the spiritual personality of the student, his intellectual, moral qualities, creative individuality, need and ability for self-development and self-realization in the profession. It is emphasized that in the content of professional training of a future teacher of musical art, the professional training of the future teacher is of particular importance. As a system of psychological and pedagogical, cultural, music-theoretical, music-historical, musicinstrumental, vocal-choral, practical and methodological, scientific and research disciplines, professional training is aimed at acquiring by higher education applicants thorough knowledge, artistic and interpretative experience, stage and performing skills, and their transformation into educational and socio-cultural practice. It is generalized that the problem of artistic and creative communication constitutes the meaning of art education, involves the manifestation of the creative potential of each student, involvement in self-search activities, own creativity, co-creation, contributes to the qualitative transformation of the future teacher’s inner world, the formation of his value outlook, authorial ability, which leads to a fundamentally new internal state of the future specialist, his way of life and life creativity, the ability to self-creation, self-development, selfrealization in the profession.Документ Соціально-психологічні аспекти адаптації студентів до дистанційного навчання у закладах вищої освіти(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Стрілець-Бабенко, Олена; Кушнір, Наталія; Strilets-Babenko, Olena; Kushnir, Nataliya(ua) У статті розглядаються соціально-психологічні аспекти адаптації студентів до дистанційного навчання у закладах вищої освіти (ЗВО). Актуальність проблеми зумовлена глобальними змінами в освітньому процесі, які стали наслідком епідеміологічної ситуації та воєнного стану в Україні. Перехід на дистанційне навчання створює нові виклики для студентів, особливо першокурсників, які одночасно стикаються із труднощами академічної, соціальної та особистісної адаптації. У ході дослідження з’ясовано, що адаптація студентів до дистанційного формату навчання визначається сукупністю психологічних, соціальних та організаційних чинників. До ключових проблем, які ускладнюють цей процес, належать: підвищений рівень стресу, когнітивне та емоційне навантаження, недостатня сформованість навичок самоорганізації та самостійного навчання, обмежена соціальна взаємодія та зниження рівня мотивації. Зміна формату навчального середовища також супроводжується труднощами у встановленні комунікації з викладачами та одногрупниками, що впливає на якість освітнього процесу та психологічний комфорт студентів. Проаналізовано вплив індивідуальних особливостей особистості на успішність адаптації, зокрема рівень емоційної стійкості, мотивації до навчання, розвиненість когнітивних навичок та здатність до саморегуляції. Визначено, що ключовими факторами підтримки адаптаційного процесу є ефективна комунікація з викладачами, залучення студентів до інтерактивних освітніх форматів, а також наявність соціальної підтримки як з боку однолітків, так і з боку академічного середовища. Автори дослідження також розглядають можливі стратегії оптимізації процесу адаптації студентів до дистанційного навчання. Серед ефективних підходів виокремлюються: використання комунікативних методик у навчальному процесі, створення інтерактивного навчального середовища з елементами ігрових та проєктних технологій, застосування цифрових освітніх ресурсів для підвищення залученості студентів, формування навичок самоорганізації та критичного мислення. Окрему увагу приділено ролі викладачів у сприянні адаптації студентів, що передбачає не лише методичну підтримку, а й забезпечення сприятливого психологічного клімату у навчальній групі. Перспективи подальших досліджень передбачають аналіз ефективності конкретних педагогічних стратегій, спрямованих на підтримку адаптації студентів, розробку інтегрованих методик змішаного навчання, а також вивчення впливу довготривалого дистанційного навчання на особистісний та професійний розвиток студентів. (en) The article examines the socio-psychological aspects of students’ adaptation to distance learning in higher education institutions (HEIs). The relevance of the issue driven by global changes in the educational process resulting from the epidemiological situation and martial law in Ukraine. The transition to distance learning has created new challenges for students, especially first-year students, who simultaneously face difficulties in academic, social, and personal adaptation. The study found that students’ adaptation to the distance-learning format determined by a combination of psychological, social, and organizational factors. The key problems complicating this process include increased stress levels, cognitive and emotional overload, insufficiently developed self-organization and independent learning skills, limited social interaction, and decreased motivation. The shift in the learning environment also brings communication challenges with teachers and peers, affecting the quality of the educational process and students’ psychological well-being. The impact of individual personality traits on the success of adaptation was analyzed, particularly emotional resilience, motivation for learning, cognitive skills, and self-regulation ability. It was determined that key factors supporting the adaptation process include effective communication with teachers, student engagement in interactive educational formats, and social support from both peers and the academic community. The article also explores possible strategies for optimizing students’ adaptation to distance learning. Among the effective approaches identified are the use of communicative methodologies in the educational process, the creation of an interactive learning environment with elements of game-based and project-based technologies, the implementation of digital educational resources to enhance student engagement, and the development of self-organization and critical thinking skills. Special attention given to the role of teachers in facilitating students’ adaptation, which involves not only methodological support but also ensuring a favorable psychological climate within the learning group. Future research prospects include analyzing the effectiveness of specific pedagogical strategies aimed at supporting student adaptation, developing integrated blended learning methodologies, and studying the impact of long-term distance learning on students’ personal and professional development.Документ Компоненти інформаційної культури майбутніх педагогів(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Філоленко, Оксана Володимирівна; Буткевич, Антон; Filonenko, Oksana; Butkevych, Anton(ua) У статті визначено й схарактеризовано компоненти інформаційної культури майбутніх педагогів. Встановлено, що поліфункціональна особистісна та професійно значуща якість педагога – інформаційна культура – включає такі взаємопов’язані компоненти, як: когнітивний (передбачає активний, творчий характер мисленнєвої діяльності, розуміння сучасної наукової картини світу, повноту і глибину предметних знань, уміння приймати самостійні рішення в різних ситуаціях, інтерес до інформаційної діяльності з використанням засобів ІКТ), технологічний (передбачає комп’ютерну й інформаційну грамотність, що відповідає сучасному рівню розвитку інформатики та комп’ютерних технологій, структурі та якості інформаційних ресурсів, уміння ефективно використовувати інформаційні джерела різного характеру), інформаційно-комунікативний (передбачає активне використання майбутніми педагогами можливостей комп’ютерних комунікацій для міжособистісної та колективної взаємодії, здатність використовувати електронно-обчислювальні та електронно-інтелектуальні системи), прогностичний (включає свідомий вибір майбутніми педагогами джерел інформації, здатність прогнозувати можливі наслідки інформаційної діяльності, професійну і соціальну адаптацію в інформаційному середовищі, що постійно оновлюється) та ергономічний (включає здатність передбачати можливі негативні наслідки роботи з комп’ютером та вміння ефективно організовувати діяльність із використанням засобів ІКТ). Формування виокремлених компонентів інформаційної культури педагога в процесі професійної підготовки передбачає наявність спеціального організованого освітнього середовища, певної системи педагогічних умов його функціонування, активної взаємодії всіх учасників освітнього процесу та своєчасного оцінювання рівня її сформованості. Компоненти тісно переплітаються, взаємопов’язані та в підсумку являють собою системну якість особистості педагога, що найінтенсивніше формується під час професійної підготовки в освітньому процесі ЗВО. (en) The article defines and characterizes the components of the information culture of future teachers. It has been established that the multifunctional personal and professionally significant quality of a teacher – information culture – includes such interrelated components as: cognitive (contains the active, creative nature of thinking, understanding of the modern scientific picture of the world, completeness and depth of subject knowledge, the ability to make independent decisions in various situations, interest in information activities using ICT tools), technological (provides computer and information literacy that corresponds to the modern level of development of computer science and computer technologies, the structure and quality of information resources, the ability to effectively use information sources of various nature), informational and communicative (includes the active use by future teachers of computer communications capabilities for interpersonal and collective interaction, the ability to use electronic computing and electronic intellectual systems), prognostic (includes a conscious choice of information sources by future teachers, anticipation of possible consequences of іinformation activities, professional and social adaptation in a constantly updated information environment) and ergonomic (includes the ability to predict possible negative consequences of working with computer technology and the ability to effectively organize activities using ICT tools). The formation of individual components of the teacher’s information culture in the process of professional training involves the presence of a special organized educational environment, a certain system of pedagogical conditions for its functioning, and active interaction of all participants educational process and timely assessment of the level of its formation. The components are closely intertwined, interconnected and ultimately represent a systemic quality of the teacher’s personality, which is most intensively formed during professional training in the educational process of higher education institutions.Документ Аналіз стану формування готовності до інноваційної педагогічної діяльності майбутніх учителів у вітчизняній та зарубіжній літературі(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Цуканова, Наталія Миколаївна; Tsukanova, Nataliia(ua) В умовах стрімких змін у системі освіти, формування готовності майбутніх учителів початкових класів до інноваційної педагогічної діяльності набуває особливої актуальності. Сучасний педагог повинен не тільки володіти традиційними методами викладання, а й уміти адаптуватися до нових викликів, використовуючи інноваційні підходи та технології. Це вимагає переосмислення змісту та структури професійної підготовки педагогів. У статті аналізується сутність поняття «готовність до інноваційної педагогічної діяльності», виявляються її основні компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та рефлексивно-оцінний. Кожен із них розкривається як найважливіший елемент формування професійної компетентності майбутнього вчителя, що забезпечує його здатність до перетворення освітнього процесу. Окрему увагу приділено аналізу чинників, що впливають на процес формування цієї готовності, включно з як особистісними особливостями студентів, так і особливостями освітнього середовища. Підкреслюється важливість комплексного підходу, що включає не тільки навчання, а й практико-орієнтовану діяльність, а також елементи самоаналізу та рефлексії. Розглядаються зарубіжні та українські підходи до підготовки педагогів, здатних до інновацій. Аналізуються успішні практики, що включають використання адаптивних технологій, інтеграцію доповненої реальності в навчальний процес, а також розвиток ІК-компетентності через неформальні форми освіти. Ці підходи порівнюються з метою виявлення загальних тенденцій та специфічних особливостей. Запропоновано структурно-функціональну модель формування готовності, що включає послідовні етапи - від мотиваційно-орієнтувального до рефлексивно-узагальнюючого. Модель акцентує увагу на необхідності активного залучення студентів до освітнього процесу, реалізації проєктів і впровадження інноваційних педагогічних рішень. Таким чином, стаття розкриває комплексне розуміння процесу формування готовності до інноваційної педагогічної діяльності, а також пропонує практичні інструменти та підходи, застосовні в системі професійної підготовки вчителів. Матеріали дослідження можуть бути корисними як педагогічним вишам, так і освітнім установам, зацікавленим у підвищенні якості підготовки майбутніх фахівців. (en) In the context of rapid changes in the education system, the formation of future primary school teachers’ readiness for innovative pedagogical activities is of particular relevance. A modern teacher must not only master traditional teaching methods, but also be able to adapt to new challenges using innovative approaches and technologies. This requires a rethinking of the content and structure of teacher training. The article analyzes the essence of the concept of “readiness for innovative pedagogical activity”, identifies its main components: motivational and value, cognitive, operational and activity, and reflective and evaluative. Each of them is revealed as the most important element of the formation of the future teacher’s professional competence, which ensures his/her ability to transform the educational process. Particular attention is paid to the analysis of factors influencing the process of forming this readiness, including both the personal characteristics of students and the characteristics of the educational environment. The importance of an integrated approach is emphasized, which includes not only learning, but also practice-oriented activities, as well as elements of self-analysis and reflection. Foreign and Ukrainian approaches to training teachers capable of innovation are considered. Successful practices are analyzed, including the use of adaptive technologies, integration of augmented reality into the educational process, and development of IR competence through non-formal education. These approaches are compared to identify common trends and specific features. A structural and functional model of readiness formation is proposed, which includes successive stages - from motivational and orientation to reflective and generalizing. The model emphasizes the need to actively involve students in the educational process, implement projects and introduce innovative pedagogical solutions. Thus, the article reveals a comprehensive understanding of the process of forming readiness for innovative pedagogical activity, and offers practical tools and approaches applicable to the system of teacher training. The materials of the study can be useful for both pedagogical universities and educational institutions interested in improving the quality of training of future specialists.