Факультет педагогіки, психології та мистецтв
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/48
Переглянути
5 результатів
Результати пошуку
Документ Використання результатів оцінювання для покращення якості освітнього процесу(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Черненко, Олександр Володимирович; Chernenko, Oleksandr(ua) Стаття присвячена дослідженню використання результатів оцінювання як інструменту підвищення якості освітнього процесу у ЗВО. У роботі акцентовано увагу на необхідності вдосконалення методик оцінювання знань, умінь і навичок студентів для забезпечення ефективності навчання та відповідності сучасним вимогам. Постановка проблеми ґрунтується на викликах вищої освіти, де якість підготовки фахівців залежить від здатності викладачів адаптувати навчальні програми до потреб суспільства й ринку праці. Автор наголошує, що оцінювання відіграє ключову роль у виявленні слабких місць у засвоєнні матеріалу, забезпеченні зворотного зв’язку та оновленні змісту дисциплін. Метою статті є вивчення можливостей використання результатів оцінювання для підвищення якості освіти, обґрунтування їхньої ролі у вирішенні проблем навчання та розробка практичних рекомендацій для ЗВО. У дослідженні розглянуто методологічні аспекти педагогічного контролю, зокрема тривалість, системність, глибину розуміння та практичне застосування знань. Критерії оцінювання мають бути простими, гнучкими й об’єктивними, враховуючи специфіку фахових дисциплін. Автор аналізує систему ECTS як основу для оцінки результатів навчання, підкреслюючи її переваги (прозорість, гнучкість траєкторій) та недоліки (складність, нерівність застосування). Виклад основного матеріалу включає аналіз шляхів використання результатів оцінювання: від виявлення проблемних тем до впровадження інноваційних методик викладання, таких як проєктне навчання чи кейс-метод. Запропоновано модульну структуру курсів для точного обліку навантаження (5 кредитів = 125–150 годин), а також методи аналізу даних оцінювання – кількісного (статистика) та якісного (вивчення робіт). Практичні підходи охоплюють індивідуалізацію навчання, удосконалення методик і перегляд програм на основі зворотного зв’язку від студентів. Особливу увагу приділено оцінюванню якості освітніх програм під час акредитації, де враховуються їхня структура, зміст, відповідність стандартам і ресурсне забезпечення. Автор пропонує критерії для оцінки програм, які включають проєктування, практичну спрямованість, доступність і прозорість. Використання результатів оцінювання сприяє підвищенню конкурентоспроможності випускників, оптимізації ресурсів і стимулюванню інновацій. Висновки підкреслюють, що систематичне застосування результатів оцінювання є невід’ємною частиною якісної освіти. Воно дозволяє адаптувати програми до сучасних реалій, вдосконалювати викладання та готувати фахівців, затребуваних на ринку праці. Успіх залежить від чіткості критеріїв, технологічної підтримки та готовності ЗВО до змін, що відкриває перспективи для подальшого розвитку вищої освіти в Україні. (en) The article is devoted to the study of using assessment results as a tool for enhancing the quality of the educational process in HEIs. It emphasizes the need to improve methods for evaluating students’ knowledge, skills, and competencies to ensure effective learning and alignment with contemporary demands. The problem statement is rooted in the challenges of higher education, where the quality of specialist training hinges on instructors’ ability to adapt educational programs to societal and labor market needs. The author highlights that assessment plays a pivotal role in identifying weaknesses in material mastery, providing feedback, and updating course content. The purpose of the article is to explore the potential of using assessment results to improve educational quality, substantiate their role in addressing learning challenges, and develop practical recommendations for HEIs. The study examines methodological aspects of pedagogical control, including its duration, consistency, depth of understanding, and practical application of knowledge. Assessment criteria should be simple, flexible, and objective, taking into account the specifics of professional disciplines. The author analyzes the ECTS system as a foundation for evaluating learning outcomes, noting its advantages (transparency, flexibility of trajectories) and shortcomings (complexity, inconsistent application). The main content includes an analysis of ways to utilize assessment results: from identifying problematic topics to implementing innovative teaching methods such as project-based learning or the case method. A modular course structure is proposed for precise workload accounting (5 credits = 125–150 hours), alongside quantitative (statistical) and qualitative (work analysis) methods for evaluating data. Practical approaches encompass individualizing learning, refining teaching methods, and revising programs based on student feedback. Special attention is given to evaluating the quality of educational programs during accreditation, considering their structure, content, compliance with standards, and resource provision. The author suggests criteria for program assessment, including design, practical orientation, accessibility, and transparency. Leveraging assessment results enhances graduates’ competitiveness, optimizes resources, and fosters innovation. The conclusions underscore that the systematic use of assessment results is integral to quality education. It enables program adaptation to modern realities, improves teaching practices, and prepares specialists in demand on the labor market. Success depends on clear criteria, technological support, and HEIs’ readiness for change, opening prospects for the further development of higher education in Ukraine.Документ Теоретичні засади формування цифрової компетентності в контексті інформаційної, бібліотечної та архівної справи(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Галета, Ярослав Володимирович; Haleta, Yaroslav Volodymyrovich(ua) У статті розглянуто теоретичні аспекти формування цифрової компетентності майбутніх фахівців в галузі інформаційної, бібліотечної та архівної справи. Цифрова компетентність є однією з ключових складових професійної підготовки сучасних спеціалістів, адже їхня діяльність значною мірою залежить від уміння ефективно використовувати інформаційно-комунікаційні технології. Визначено основні компоненти цифрової компетентності, такі як інформаційна грамотність, здатність до ефективного пошуку, зберігання та обробки інформації, а також навички використання спеціалізованого програмного забезпечення. Проаналізовано сучасні підходи до розвитку цифрової компетентності в освітньому процесі, зокрема через інтеграцію цифрових технологій у навчальні програми та практичні заняття. Окремо розглянуто виклики, пов’язані з впровадженням цифрової освіти, та можливі шляхи їх подолання. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення навчальних програм підготовки бакалаврів в галузі інформаційної, бібліотечної та архівної справи.Цифрова грамотність передбачає здатність розуміти, використовувати та оцінювати інформацію за допомогою цифрових інструментів, а також застосовувати нові знання, отримані в цифровому середовищі. Цифрова компетентність включає : вміння знаходити, аналізувати, обробляти та використовувати інформацію; навички онлайн-комунікації; базові знання програмування для створення програм, що спрощують діловодство; здатність захищати персональні дані, інформацію та комп’ютерні пристрої від загроз; а також вміння налаштовувати техніку під свої потреби та вирішувати технічні проблеми. Робота має на меті розробити теоретико-методичні засади для формування цифрової компетентності фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи. На основі аналізу сучасних трендів у розвитку цифрових технологій та вимог до професійної діяльності фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи, запропоновано модель формування цифрової компетентності, яка може бути використана для розробки навчальних програм та курсів підвищення кваліфікації. (en) The article examines the theoretical aspects of the formation of digital competence of future specialists in the field of information, library and archival affairs. Digital competence is one of the key components of the professional training of modern specialists, because their activities largely depend on the ability to effectively use information and communication technologies. The main components of digital competence are defined, such as information literacy, the ability to effectively search, store and process information, as well as skills in using specialized software. Modern approaches to the development of digital competence in the educational process are analyzed, in particular, through the integration of digital technologies into educational programs and practical classes. Challenges related to the implementation of digital education and possible ways to overcome them are considered separately. The results of the research can be used to improve educational programs for bachelors in the field of information, library and archival affairs. Digital literacy involves the ability to understand, use and evaluate information using digital tools, and to apply new knowledge gained in a digital environment. Digital competence includes: the ability to find, analyze, process and use information; online communication skills; basic knowledge of programming to create programs that simplify office management; the ability to protect personal data, information and computer devices from threats; as well as the ability to adjust equipment to your needs and solve technical problems. The aim of the work is to develop theoretical and methodological foundations for the formation of digital competence of specialists in information, library and archival affairs. Based on the analysis of modern trends in the development of digital technologies and the requirements for the professional activity of specialists in information, library and archival affairs, a model of the formation of digital competence is proposed, which can be used for the development of training programs and advanced training courses.Документ Історичні аспекти управління якістю освіти в Україні(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Черненко, Олександр Володимирович; Chernenko, Oleksandr Volodymyrovich(ua) Обґрунтована думка, що в педагогічній науці, ретроспективний погляд є важливим для отримання комплексного розуміння сутності та тенденцій розвитку систем управління якістю освіти, що підвищує ефективність застосування цієї галузі знань в учительській практиці. Метою статті є виклад історичних аспектів формування наукового погляду щодо сутності та розвитку управління якістю освіти в Україні. У статті систематизовано основні історичні періоди розвитку педагогічних засад управління якістю освіти в Україні та проаналізовано методи контролю навчальних досягнень учнів. Розглянуто сім періодів: від Східно-Слов'янського (VI-IX ст.) до сучасного етапу незалежності України та євроінтеграції (90-ті роки – теперішній час). Показано еволюцію педагогічних підходів до контролю якості знань – від усних іспитів у дохристиянську добу до сучасної системи письмових, усних і практичних випробувань. Наголошено на централізованому характері управління освітою за Російської імперії та в Радянський період. Сучасний етап вітчизняної системи освіти характеризується євроінтеграцією, запровадженням стандартів якості та незалежного контролю з боку стейкхолдерів, держави, громадськості. Виділено і обґрунтовано методи контролю якості освіти, які використовуються в сучасних навчальних закладах України : заліки та екзамени, тестування, усне опитування, контрольні роботи, практична перевірка умінь (лабораторні чи практичні роботи), самооцінка та взаємооцінка, моніторинг, олімпіади та конкурсні роботи, зовнішнє незалежне оцінювання. Наведено авторські рекомендації щодо покращення діючої системи управління якістю освіти в Україні на сучасному етапі розвитку : а) покращення системи державних стандартів у сфері освіти; б) Удосконалення системи ліцензування та акредитації освітніх закладів; в) розробка ефективних, гнучких механізмів контролю якості освіти; г) залучення стейкхолдерів та громадських організацій у забезпеченні контролю якості освіти. (en) The well-reasoned view is that in pedagogical science, a retrospective look is important for gaining a comprehensive understanding of the nature and development trends of quality management systems in education, which increases the effectiveness of applying this field of knowledge in teaching practice. The purpose of the article is to present the historical aspects of the formation of a scientific view on the nature and development of quality management in education in Ukraine. The article systematizes the main historical periods of development of pedagogical principles for managing the quality of education in Ukraine and analyzes methods for monitoring students' academic achievements. It examines 7 periods: from East Slavic (6th-9th centuries) to the modern stage of Ukraine's independence and European integration (1990s to present). The evolution of pedagogical approaches to quality control of knowledge is shown – from oral exams in pre-Christian times to the modern system of written, oral and practical tests. The centralized nature of education management under the Russian Empire and in the Soviet period is emphasized. The current stage of the national education system is characterized by European integration, introduction of quality standards and independent monitoring by stakeholders, state, public. The methods of quality control of education used in modern educational institutions of Ukraine are identified and substantiated : credits and exams, testing, oral questioning, tests, practical skills verification (laboratory or practical work), self-assessment and peer assessment, monitoring, competitions and contests, external independent evaluation. The author's recommendations for improving the current quality management system of education in Ukraine at the present stage of development are provided: a) improving the system of state standards in education; b) Improving the system of licensing and accreditation of educational institutions; c) developing effective, flexible quality control mechanisms; d) involving stakeholders and public organizations in ensuring quality control of education.Документ Військова освіта на єлисаветградщині у 1865–1917 рр. (передумови створення, основі етапи розвитку та внутрішній устрій військових закладів)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2022) Перцов, Олександр Володимирович; Pertsov, Oleksandr Volodymyrovych(ua) В статті розкрито особливості військової освіти на Єлисаветградщині у 1865–1917 рр. Представлені результати аналізу історико-педагогічних джерел щодо проблеми розвитку військової освіти загалом і діяльності Єлисаветградського кавалерійського юнкерського училища зокрема дослідників другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. Обґрунтовано передумови створення, основі етапи розвитку та внутрішній устрій військових закладів. Визначено мету і основні завдання юнкерських училищ. Проаналізовано питання навчально-виховної та господарської роботи в тогочасних військових училищах Єлисаветградщини, охарактеризовано роботу комітетів закладів та склад юнкерів, що навчалися. Розкрито особливості посадового склад адміністративної і навчальної частини училища та їх функціональні обов’язки. Особливу увагу приділено аналізу специфіки курсу навчання, виокремлено терміни навчання та випусків з досліджуваних військових закладів. Детального опису набув і процес навчання і виховання юнкерів. Звернено увагу на пріоритетне значення професійної підготовки офіцерських кадрів та обґрунтовано актуальність дослідження особливостей заснування, розвитку та організації діяльності досліджуваних закладів військової освіти.Документ Початок створення системи позашкільної освіти в Україні (Х ст. – початок ХХ ст.)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Савченко, Наталія Сергіївна; Савченко, Наталия Сергеевна; Savchenko, Nataliia Serhiyivna(uk) У статті автор торкається проблеми періодизації історико-педагогічного процесу в Україні у період Х ст. – початок ХХ ст., а саме, створення системи позашкільної освіти в Україні. Проаналізовано напрацювання науковців щодо вивчення порушеної проблематики. На основі систематизації та узагальнення розвитку позашкільної освіти виділено послідовні етапи початку створення системи позашкільної освіти в Україні: І етап – до Х ст., який характеризується створенням передумов виникнення позашкільної освіти, а також спрямуванням її змісту на оволодіння елементарними трудовими вміннями і навичками; ІІ етап – Х–ХV ст.ст., де активізація освітньої діяльності призвела до розвитку шкільництва, позашкілля, появи перших методичних настанов, а також відкриття іноземних закладів, ознайомлення з іншими культурами; ІІІ етап – ХVI – початок ХХ ст., що полягав у подальшому розвитку позашкільної освіти, розширенні її змісту на засадах народних традицій, народної та козацької педагогіки, урізноманітненні форм організації в позашкільних та інших навчальних закладах.