Факультет педагогіки, психології та мистецтв

Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/48

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Жіночий ґендер в традиційній українській культурі
    (ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Шабала, Ігор Валерійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Shabala, Ihor Valeriyovich
    (ua) У статті проаналізовано історичний досвід жіночого ґендеру в традиційній українській культурі. Ґендер (соціокультурна стать) розглядається як усталена культурою сукупність атрибутів, моделей поведінки, ролей та смислів, які приписані чоловіку та жінці; відтак джерелом ґендерних відмінностей є суспільство та як організовану модель соціальних відносин між чоловіками та жінками, що не лише характеризує їх міжособистісне спілкування і взаємодію в межах сім’ї, але й модель, що визначає їх соціальні відносини в основних суспільних інститутах. Головною структурною одиницею ґендеру є соціальний статус. Соціальна роль передбачає виконання інших пов’язаних із нею соціальних ролей, значення яких визначається суб’єктивними чи об’єктивними обставинами. У традиційній українській культурі жінка різного віку виконувала ролі дружини, матері, господині, невістки, дочки, сестри, куми і т.д. Проте визначальною для неї була роль дружини – заміжньої жінки, яка передбачала виконання інших ролей. Автори наголошують, що соціально-економічне середовище XIX – напочатку XX ст. визначало жіночий ґендер. Соціальним середовищем для української жінки було селянство, оскільки абосолютна більшість українців того часу (близько 90%) займалась сільським господарством та постійно проживала у селі. Головними соціально-віковими статусами жінки упродовж її життя були : дівчинка ( дитина ); дівчина ( підліток ); молодиця ( жінка ); баба ( старша жінка ). Дівчатка та дівчата розглядалися у традиційному суспільстві як соціально-незрілі, то ж і виконання ними власних соціальних ролей мало керований характер. Самостійність та активність дівчат у виконанні відповідних соціальних ролей була значно вища, поте вони ще значною мірою були підконтрольними у своїй поведінці і зазнавали активного впливу соціального оточення. Основне навантаження було у жінок, що пов’язувалося зі значимістю виконуваних ними функцій. Проте найвищий соціальний статус мали жінки похилого віку, які повноцінно реалізували усі очікувані визначенні соціумом ролі. Долю жінки визначало її одруження. Лише заміжня жінка могла повноцінно реалізувати свою ґендерну роль, виконуючи ключові соціальні ролі – дружини, господині та матері, і в такий спосіб досягти визнання як соціально-повноцінна особа. Автори приходять до висновку, що створення сім’ї було основою в ґендерній програмі української жінки. Народна педагогіка визнавала материнство як одну з найвищих цінностей, як основне покликання жінки, її обов’язок перед суспільством. (en) The article analyzes the historical experience of female gender in traditional Ukrainian culture. Gender (socio-cultural sex) is considered as a culturally established set of attributes, behavior patterns, roles and meanings attributed to men and women; therefore, the source of gender differences is society and as an organized model of social relations between men and women, which not only characterizes their interpersonal communication and interaction within the family, but also the model that determines their social relations in the main social institutions. Social status is the primary structural unit of gender. Social role involves the performance of other related social roles, the meaning of which is determined by subjective or objective circumstances. In traditional Ukrainian culture, women of various ages were responsible for playing various roles, including wife, mother, housewife, daughter-in-law, daughter, sister, godmother and other similar roles. However, the decisive role for her was the role of a wife – a married woman, which involved the performance of other roles. The authors emphasize that the socio-economic environment of the nineteenth and early twentieth centuries determined female gender.The social environment for the Ukrainian woman was the peasantry, since the majority of Ukrainians at that time (about 90%) were engaged in agriculture and constantly lived in the village. The main socio-age status for women throughout their lives was a girl (child), girl (teenager), young woman (lady) and old woman (older woman). Traditional society viewed girls and females as socially immature, so their performance of their own social roles was manageable. The independence and activity of girls in performing the corresponding social roles was much higher, but they were still largely controlled in their behavior and they were actively influenced by the social environment. The main burden was in women, which was associated with the importance of their functions. However, elderly women had the highest social status, as they fully realized all the roles expected by society. The woman’s fate was determined by her marriage. Only a married woman could fully realize her gender role by performing key social roles, such as wife, housewife and mother, and thus achieve recognition as a socially full-fledged person. The authors conclude that the creation of a family was the basis in the gender program of the Ukrainian woman. Folk pedagogy recognized motherhood as one of the highest values, as the main mission of a woman, her duty to society.
  • Ескіз
    Документ
    Методологічні засади вивчення проблеми еволюції творчого потенціалу особистості у ХХ – на початку ХХІ століття
    (2023) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Шабала, Ігор Валерійович; Оkolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Shabala, Ihor Valeriyovich
    (ua) У статті структурно охарактеризована методологія дослідження проблеми еволюції творчого потенціалу особистості у ХХ – початку ХХІ ст., яка побудована на таких рівнях: 1) загально-філософському, який забезпечує вивчення еволюції творчого потенціалу особистості у ХХ – початку ХХІ ст. у просторі діалектичних законів та закономірностей; 2) загально-науковому – аналіз досліджуваної проблеми забезпечують системний, хронологічний, антропологічний, аксіологічний підходи, на яких ґрунтується наше дослідження; 3) конкретно-науковому, який передбачає вивчення еволюції творчого потенціалу особистості у ХХ – початку ХХІ ст. з урахуванням порівняльного, історико-генетичного та персоніфікованого підходів, які сприяють відтворенню об’єктивної картини науково-педагогічного знання про минуле, дають можливість проникнення в сутність педагогічних феноменів, різноманітних їх аспектів. Дослідження ґрунтується на загальних філософських знаннях про діалектичність процесу пізнання, про буття, природу, людину, світ повсякденності; взаємозумовленість педагогічних, соціально-економічних, культурних явищ і процесів та необхідність їхнього вивчення у зв’язку з конкретно-історичними умовами суспільного життя; про єдність історичного і логічного, про об’єктивний та історичний підхід до аналізу процесів ґенези творчого потенціалу особистості у ХХ – початку ХХІ ст. Значне місце займають ідеї об’єктивного позитивізму, основна мета якого полягає в осмисленні фактів історико-педагогічного процесу як сукупності теоретичного і практичного досвіду. Усі зазначені підходи використано комплексно, оскільки жоден з них не є універсальним для успішної реалізації поставленої мети. Вони ґрунтуються на загальнонаукових принципах: історизму, єдності історичного і логічного, об’єктивності, усебічності й цілісності вивчення історико-педагогічних процесів і явищ. Використані принципи стали основою для визначення комплексу взаємодоповнювальних методів дослідження проблеми: загальнонаукові: методи теоретичного аналізу і синтезу – для упорядкування сукупності термінів і понять музичної культури, для формування висновків та узагальнень; індукція, дедукція, узагальнення, ретроспекція, порівняння – з метою вивчення і аналізу нормативно-правових документів, архівних та маловідомих джерел; Згідно з історико-педагогічною методологією під час дослідження використані: наративний метод, метод наукової класифікації, історико-структурний (структурно-системний) метод, історико-порівняльний (історико-компаративний) метод використано. (en) The article structurally describes the methodology for studying the problem of the evolution of the creative potential of the individual in the 20th – early 21st centuries, which is built on the following levels: 1) general philosophical, ensuring the study of the evolution of the creative potential of the individual in the 20th – early 21st centuries in the space of dialectical laws and regularities; 2) general-scientific – analysis of the researched problem is provided by systemic, chronological, anthropological, axiological approaches upon which our research is based; 3) specifically scientific, which involves the study of the evolution of the creative potential of an individual in the 20th – early 21st centuries taking into account comparative, historical-genetic and personified approaches, which contribute to the reproduction of an objective picture of scientific and pedagogical knowledge about the past, provide an opportunity to penetrate into the essence of pedagogical phenomena and their various aspects. The research is based on general philosophical knowledge about the dialectic of the process of cognition, about being, nature, mankind, the world of everyday life; interdependence of pedagogical, socio-economic, cultural phenomena and processes and the necessity to study them in connection with specific historical conditions of social life; about the unity of the historical and logical, about the objective and historical approach to the analysis of the processes of the genesis of the creative potential of the individual in the 20th and early 21st centuries. The main place is occupied by the ideas of objective positivism, the main purpose of which is to understand the facts of the historicalpedagogical process as a set of theoretical and practical experience. All of these approaches are used comprehensively, since none of them is universal for the successful implementation of this goal. They are based on such general scientific principles as historicism, unity of the historical and logical, objectivity, comprehensiveness and integrity of the study of historical-pedagogical processes and phenomena. The principles used became the basis for defining a complex of complementary methods of researching the problem: general scientific: methods of theoretical analysis and synthesis – to organize the set of terms and concepts of musical culture, to form conclusions and generalizations; induction, deduction, generalization, retrospection, comparison – for the purpose of studying and analyzing normative-legal documents, archival and little-known sources. According to the historical and pedagogical methodology, such methods as narrative, the method of scientific classification, historical and structural (system-structural) method, historical and comparative (historical-comparative) method were used during the research.