Факультет педагогіки, психології та мистецтв
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/48
Переглянути
7 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Документ Зміст категорії «соціалізація молоді у традиційному суспільстві»(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Босий, Олександр Михайлович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Bosyi, Oleksandr Mykhailovych(ua) У статті розкрито зміст, визначальні характеристики та традиційні механізми категорії «соціалізація молоді у традиційному суспільстві». Соціалізацію молоді в українському традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. розглянуто як процес засвоєння індивідом основних навичок життєзабезпечення та норм поведінки, певної системи знань, норм та цінностей, що дозволяло йому функціонувати повноправним членом суспільства та важливий механізм збереження етнічної традиції, підтримання стабільності усієї соціальної структури селянської спільноти. Соціалізація включала як соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливали на її формування. Визначено, що однією з визначальних характеристик соціалізації є система статево-вікової стратифікації, що властиво всім традиційним суспільствам. Статево-вікова стратифікація включає такі елементи: нормативні критерії віку, тобто вікову термінологію; аскриптивні вікові якості, або вікові стереотипи, – риси і властивості, приписувані і програмовані особам певного віку як уявної норми; символізацію вікових процесів – уявлення про те, як повинен відбуватися розвиток і перехід індивіда з однієї вікової стадії в іншу; вікові ритуали, за допомогою яких структурується життєвий цикл; 5) вікову субкультуру – специфічний набір ознак і цінностей. Статево-вікову структуру українського традиційного суспільства у XIX – першій чверті XX ст. авторами розглянуто як неформалізований інститут, що зумовлював відповідні розрізнювальні ознаки в культурі, поведінці та функціях і призводить до виокремлення відповідних статево-вікових груп: дітей, молоді, одружених чоловіків та жінок, літніх людей. В українському традиційному суспільстві до статево-вікової категорії сільської молоді належали дівчата та хлопці з 14–15 років до моменту їх одруження. У цьому віці молодь вступала в громадське життя. Авторами визначено основну прикмету молодіжного середовища у традиційному суспільстві – ідея групоутворення, що базувалася на певній системі групових цінностей, в основі яких лежав поділ на «своїх» і «чужих». Виокремлено традиційний механізм соціалізації молоді – засвоєння норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім’ї та найближчого оточення. Наголошено, що за народними віруваннями соціалізація індивіда в кожному новому статусі передбачала чергове втручання в його «природні» характеристики. Таким чином здійснювався наступний крок до його окультурення, а переведення біологічних процесів у сферу умовного і символічного дозволяло керувати ним за допомогою ритуалу. (en) The article reveals the content, defining characteristics and traditional mechanisms of the category «socialization of youth in a traditional society». The socialization of youth in Ukrainian traditional society of the nineteenth – the first quarter of the twentieth century is interpreted as the process of mastering by an individual the basic skills of life support and norms of behavior, a certain system of knowledge, norms and values, which allowed him to function as a full member of society and an important mechanism for preserving ethnic tradition, maintaining the stability of the entire social structure of the peasant community. Socialization included both socially controlled processes of purposeful influence on the personality, and elemental, spontaneous processes that influenced its formation. It has been determined that one of the defining characteristics of socialization is the system of gender-age stratification, which is characteristic of all traditional societies. Gender-age stratification includes the following elements: normative criteria of age, that is, age terminology; ascriptive age qualities, or age stereotypes, are features and properties attributed and programmed to persons of a certain age as an imaginary norm; symbolization of age processes – an idea of how the development and transition of an individual from one age stage to another should occur; age rituals, through which the life cycle is structured; age subculture – a specific set of characteristics and values. The gender-age structure of Ukrainian traditional society in the nineteenth – the first quarter of the twentieth centuries was considered by the authors as a non-formalized institution that determined the relevant discriminative features in culture, behavior and functions and led to the separation of the relevant sex-age groups, that is children, youths, married men and women, seniors. The sex-age category of rural youth in traditional Ukrainian society encompassed girls and boys aged 14–15 until they were married. Young people entered public life at this age. According to the authors, the youth environment in traditional society is characterized by group formation that is based on a system of group values and the division into «own» and «strangers». The traditional mechanism of socialization for youth is to assimilate norms, standards of behavior, views, and stereotypes that are characteristic of their family and the immediate environment. It is emphasized that according to popular beliefs, the socialization of individuals in each new status provides for another intervention in their «natural» characteristics. Thus, the next step was taken towards cultivating it, and the transfer of biological processes into the sphere of the conditional and symbolic made it possible to control it through ritual.Документ Основні напрями етносоціального виховання отроків (7-14 років) у традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст.(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Пилипчук, Віталій Анатолійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Pylypchuk, Vitalii Anatoliyovych(ua) У статті розкривається педагогічний досвід етносоціального виховання українського традиційного суспільства через основні його напрями (моральне, фізичне та трудове виховання). ХІХ – перша чверть ХХ ст. – це час суспільних, політичних, економічних перетворень. Цей історичний період – час традиційного суспільства, яке розглядається як селянське, з урахуванням усіх «культурних вливань» міста. У системі статево-вікової стратифікації традиційного суспільства українців окреме місце посідала вікова група підлітків (отроків), яка вирізнялась з-поміж інших вікових категорій. На підставі записів етнографів ХІХ – першої чверті ХХ ст. Автор припускає, що «отроцтво» (підлітковий період) був періодом життя хлопчиків і дівчаток від 7 до 14 років. Унаслідок життєдіяльності українського традиційного суспільства сформувався певний педагогічний досвід етносоціального виховання. Етносоціальне виховання розглядається як процес становлення дитини як представника певного етносу через інтеріоризацію тих культурних та соціальних цінностей і відносин, які складають основу суспільного буття етносу; це опанування людиною цінностей, настанов, зразків поведінки, що притаманні даному етносу, відтворення нею соціальних зв’язків і соціального досвіду етносу, перетворення цього досвіду на особисте надбання. До основних напрямів етносоціального виховання відносимо: моральне, духовне, фізичне та трудове виховання. У публікації наголошено, що найближче соціальне оточення дитини (сім’я, громада) було визначальним у її моральному, трудовому та фізичному вихованні. Автор зупиняється на виокремленні мети морального, трудового та фізичного виховання. Мета морального виховання отроків в українському традиційному суспільстві – передача системи уявлень про правильну і неправильну поведінку, яка вимагала виконання одних дій і забороняла інші. Основою морального виховання була звичаєво-обрядова культура українського суспільства, тобто того середовища, в якому жила дитина, у якому відбувалось її становлення та розвиток. Мета фізичного виховання селянської дитини зумовлювалося потребами важкої землеробської праці. Для забезпечення сім’ї, потрібно було тяжко та багато працювати, а це потребувало міцного здоров’я. Мета трудового виховання отроків – включенням їх в активне соціально-господарське життя сім’ї, родини, сільської громади в цілому. У публікації зроблено висновок, що моральне, трудове та фізичне виховання, як основні напрями етносоціального виховання дітей отроцького віку здійснювалися через передання їм суспільно-історичного досвіду людства у процесі предметно-практичної діяльності, у якому зосереджувались кращі риси, якості особистості, трудові, фізичні та моральні еталони. (en) The article reveals the pedagogical experience of ethno-social education of Ukrainian traditional society through its main directions (moral, physical and labor education). The nineteenth – the first quarter of the twentieth century is a time of social, political, and economic transformations. This historical period is the time of traditional society, which is interpreted as peasant, taking into account all the "cultural infusions" of the city. In the system of sex-age stratification of traditional Ukrainian society, a special place was occupied by the age group of teenagers (youths), which stood out from other age categories. Based on the records of ethnographers of the nineteenth and the first quarter of the twentieth century, the author assumes that "boyhood" (adolescent period) was the period of life of boys and girls from 7 to 14 years. As a result of the life activity of the Ukrainian traditional society, a certain pedagogical experience of ethno-social education was formed. Ethno-social education is considered as the process of becoming a child as a representative of a certain ethnic group through the internalization of those cultural and social values and relations that form the basis of the social existence of the ethnic group; it is a person’s acquisition of the values, guidelines, patterns of behavior inherent in a given ethnic group, his reproduction of the social ties and social experience of the ethnic group, and the transformation of this experience into personal property. The main directions of ethno-social education include: moral, spiritual, physical and labor education. The publication emphasizes that the closest social environment of the child (family, community) was decisive in his moral, labor and physical education. The author dwells on distinguishing the goal of moral, labor and physical education. The aim of moral education of youths in Ukrainian traditional society is to transmit a system of ideas about correct and incorrect behavior, which required the performance of certain actions and prohibited others. The basis of moral education was the customary and ceremonial culture of Ukrainian society, that is, the environment in which the child lived, in which his formation and development took place. The purpose of physical education of a peasant child was determined by the needs of hard agricultural work. It was necessary to work hard and a lot to provide the family, and this required good health. The purpose of labor education of youths is to include them in the active social and economic life of the family, the motherland, and the rural community as a whole. The publication concluded that moral, labor and physical education, as the main directions of ethno-social education of children of youth age, was carried out through the transfer to them of the socio-historical experience of humanity in the process of subject-practical activity, in which the best traits, qualities of personality, labor, physical and moral standards were concentrated.Документ Жіночий ґендер в традиційній українській культурі(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Шабала, Ігор Валерійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Shabala, Ihor Valeriyovich(ua) У статті проаналізовано історичний досвід жіночого ґендеру в традиційній українській культурі. Ґендер (соціокультурна стать) розглядається як усталена культурою сукупність атрибутів, моделей поведінки, ролей та смислів, які приписані чоловіку та жінці; відтак джерелом ґендерних відмінностей є суспільство та як організовану модель соціальних відносин між чоловіками та жінками, що не лише характеризує їх міжособистісне спілкування і взаємодію в межах сім’ї, але й модель, що визначає їх соціальні відносини в основних суспільних інститутах. Головною структурною одиницею ґендеру є соціальний статус. Соціальна роль передбачає виконання інших пов’язаних із нею соціальних ролей, значення яких визначається суб’єктивними чи об’єктивними обставинами. У традиційній українській культурі жінка різного віку виконувала ролі дружини, матері, господині, невістки, дочки, сестри, куми і т.д. Проте визначальною для неї була роль дружини – заміжньої жінки, яка передбачала виконання інших ролей. Автори наголошують, що соціально-економічне середовище XIX – напочатку XX ст. визначало жіночий ґендер. Соціальним середовищем для української жінки було селянство, оскільки абосолютна більшість українців того часу (близько 90%) займалась сільським господарством та постійно проживала у селі. Головними соціально-віковими статусами жінки упродовж її життя були : дівчинка ( дитина ); дівчина ( підліток ); молодиця ( жінка ); баба ( старша жінка ). Дівчатка та дівчата розглядалися у традиційному суспільстві як соціально-незрілі, то ж і виконання ними власних соціальних ролей мало керований характер. Самостійність та активність дівчат у виконанні відповідних соціальних ролей була значно вища, поте вони ще значною мірою були підконтрольними у своїй поведінці і зазнавали активного впливу соціального оточення. Основне навантаження було у жінок, що пов’язувалося зі значимістю виконуваних ними функцій. Проте найвищий соціальний статус мали жінки похилого віку, які повноцінно реалізували усі очікувані визначенні соціумом ролі. Долю жінки визначало її одруження. Лише заміжня жінка могла повноцінно реалізувати свою ґендерну роль, виконуючи ключові соціальні ролі – дружини, господині та матері, і в такий спосіб досягти визнання як соціально-повноцінна особа. Автори приходять до висновку, що створення сім’ї було основою в ґендерній програмі української жінки. Народна педагогіка визнавала материнство як одну з найвищих цінностей, як основне покликання жінки, її обов’язок перед суспільством. (en) The article analyzes the historical experience of female gender in traditional Ukrainian culture. Gender (socio-cultural sex) is considered as a culturally established set of attributes, behavior patterns, roles and meanings attributed to men and women; therefore, the source of gender differences is society and as an organized model of social relations between men and women, which not only characterizes their interpersonal communication and interaction within the family, but also the model that determines their social relations in the main social institutions. Social status is the primary structural unit of gender. Social role involves the performance of other related social roles, the meaning of which is determined by subjective or objective circumstances. In traditional Ukrainian culture, women of various ages were responsible for playing various roles, including wife, mother, housewife, daughter-in-law, daughter, sister, godmother and other similar roles. However, the decisive role for her was the role of a wife – a married woman, which involved the performance of other roles. The authors emphasize that the socio-economic environment of the nineteenth and early twentieth centuries determined female gender.The social environment for the Ukrainian woman was the peasantry, since the majority of Ukrainians at that time (about 90%) were engaged in agriculture and constantly lived in the village. The main socio-age status for women throughout their lives was a girl (child), girl (teenager), young woman (lady) and old woman (older woman). Traditional society viewed girls and females as socially immature, so their performance of their own social roles was manageable. The independence and activity of girls in performing the corresponding social roles was much higher, but they were still largely controlled in their behavior and they were actively influenced by the social environment. The main burden was in women, which was associated with the importance of their functions. However, elderly women had the highest social status, as they fully realized all the roles expected by society. The woman’s fate was determined by her marriage. Only a married woman could fully realize her gender role by performing key social roles, such as wife, housewife and mother, and thus achieve recognition as a socially full-fledged person. The authors conclude that the creation of a family was the basis in the gender program of the Ukrainian woman. Folk pedagogy recognized motherhood as one of the highest values, as the main mission of a woman, her duty to society.Документ Школа мистецтв : менеджмент та маркетинг(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Галета, Ярослав Володимирович; Спінул, Ігор Васильович; Окольнича, Тетяна Володимирівна; Haleta, Yaroslav Volodymyrovich; Spinul, Ihor Vasylyovych; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna(ua) На даний час завдяки зміні соціально-економічного та соціокультурного розвитку України виникає потреба пошуку нових методів та прийомів управління у мистецькій освіті. Слід зазначити, що ці позиції мають передусім педагогічну основу. До того ж названі складові, які відіграють важливу роль в практиці управління, значною мірою повинні мати нерозривну єдність. У статті розглядаються теоретичні аспекти проблеми управління школою мистецтв. Характеризується менеджмент як галузь наукового знання і перспективний тип управління освітніми установами у сфері культури і мистецтва; а також низка управлінських проблем школи: стратегічне планування, якість освіти і управління персоналом. Через різноманітність джерел фінансування освітніх установ відбувається постійне розширення комплексу маркетингу більшості організацій системи освіти. Обмеженість можливостей місцевих та державного бюджетів сприяє інтенсивному розвитку маркетингу платних освітніх послуг на споживчому ринку та ринку організацій, а також маркетингу обміну зі спонсорами та політиками. Різноманітність видів, технологій та ринків освіти дозволяє використовувати весь арсенал засобів та методів комплексу маркетингу у цій сфері. У статті розглянуто сутність маркетингу в галузі освіти. Наведено короткий огляд проблематики маркетингу освітніх установ та освітніх послуг. Маркетинг у галузі освіти розглядається як філософія, стратегія та тактика відносин та взаємодій споживачів, виробників та продуктів освітніх послуг в умовах ринку, вільного вибору пріоритетів та дій з усіх боків. Аналізуються шляхи, спрямовані на перехід школи мистецтв до режиму інноваційного розвитку, розширення сфери додаткових освітніх послуг, реалізацію творчих проектів. Стаття адресується керівникам освітніх установ у галузі культури і мистецтва, студентам і викладачам закладів вищої освіти і коледжів. Встановлено, що проблема якості освіти пов'язана з довготривалою стратегією розвитку школи і спрямована на створення системи менеджменту якості освітніх послуг, що вимагаються замовниками. Основні напрями діяльності із забезпеченню якості освіти полягають у вдосконаленні процесів цілепокладання; у оновленні змісту освіти; у створенні системи моніторинга; у розвитку кадрового потенціалу співробітників; у організації освітнього середовища відповідно до сучасних вимог. (en) Currently, due to changes in the socio-economic and socio-cultural development of Ukraine, there is a need to find new management methods and techniques in art education. It should be noted that these positions have primarily a pedagogical basis. In addition, the named components, which play an important role in the practice of management, should largely have an inseparable unity. The article deals with the theoretical aspects of the problem of art school management. Management is characterized as a branch of scientific knowledge and a promising type of management of educational institutions in the field of culture and art; as well as a number of management problems of the school: strategic planning, quality of education and personnel management. Due to the variety of sources of funding of educational institutions, there is a constant expansion of the marketing complex of most organizations of the education system. Limited opportunities of local and state budgets contribute to the intensive development of marketing of paid educational services in the consumer market and the market of organizations, as well as marketing of exchange with sponsors and politicians. The variety of types, technologies and markets of education allows you to use the entire arsenal of means and methods of the marketing complex in this area. The article examines the essence of marketing in the field of education. A brief overview of the marketing of educational institutions and educational services is given. Marketing in the field of education is considered as a philosophy, strategy and tactics of relations and interactions of consumers, producers and products of educational services in market conditions, free choice of priorities and actions from all sides. Ways aimed at transitioning the art school to the mode of innovative development, expanding the scope of additional educational services, and implementing creative projects are analyzed. The article is addressed to heads of educational institutions in the field of culture and art, students and teachers of pedagogical institutions of higher education and colleges. It was established that the problem of the quality of education is related to the long-term strategy of the school's development and is aimed at creating a quality management system for educational services required by customers. The main areas of activity to ensure the quality of education are the improvement of goal-setting processes; in updating the content of education; in creating a monitoring system; in the development of personnel potential of employees; in the organization of the educational environment in accordance with modern requirements.Документ Сім’я та сімейне виховання в херсонській губернії ХІХ – першої чверті ХХ століття крізь призму соціального та етнорегіонального(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2022) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Яковенко, Сергій Анатолійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Yakovenko, Serhii Anatoliiovych(ua) У статті розкрито погляди на сім’ю та сімейне виховання в Херсонській губернії (XIX – перша чверть XX століття), опираючись на історичне коріння та традиції українців. Виховання дітей у селянській сім’ї ХІХ – першої чверті ХХ ст. автори розглядають як форму виховання, що основувалося на: досвіді народу у сукупності народних форм, методів, засобів виховання та соціалізації; поєднанні цілеспрямованих, усвідомлених та соціально бажаних дій батьків з повсякденним впливом родинного побуту; взаємодії дітей і батьків у процесі спільної життєдіяльності; спрямовуванні на підготовку дітей до життя в існуючих соціальних умовах, набуття ними знань, умінь і навичок, необхідних для трудового життя в умовах традиційного суспільства. На виховання селянських дітей Херсонської губернії впливали культурні, соціальні та етнічні процеси, що відбувалися в цьому регіоні.Документ Виховання дітей отроцького віку (7–14 років) за етнографічними джерелами ХІХ – першої чверті ХХ століття(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Окольнича, Татьяна Владимировна; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna(ua) В статті, на основі аналізу етнографічних джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст., схарактеризовані особливості виховання дітей-отроків у східнослов’янській народній педагогіці. У статті наголошується, що основним завданням східнослов’янського суспільства була підготовка цієї вікової групи до майбутнього продуктивного трудового життя. Уся увага і зусилля дорослих зосереджувалися на подальшому розвитку фізичних сил, поглибленні досвіду й практичних знань потрібних для майбутньої діяльності у дорослому віці.Документ Історіографія етнографічних досліджень наукового товариства імені т. Г. Шевченка, як джерела для вивчення особливостей виховання дітей східних слов’ян(ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2018) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Окольнича, Татьяна Владимировна; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna(uk) В публікації розкриваються п’ять основних етапів та напрями історіографії діяльності наукового товариства імені Т. Г. Шевченка та їх внесок у вивчення народної педагогіки наших пращурів. Автор приходить до висновку, що етнографічні записи зроблені членами товариства розкривають різноманітні обряди, одяг, дитячі меблі, умови проживання, ігри, іграшки, участь дітей у громадському житті общини, що є основою для вивчення специфіки виховання дітей наших пращурів.