Кафедра педагогіки та спеціальної освіти
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/237
Переглянути
107 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Документ Художній світогляд майбутнього викладача музичного мистецтва як засіб особистісної самореалізації в професійній діяльності(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Савченко, Наталія Сергіївна; Savchenko, Nataliia Serhiyivna(ua) У статті конкретизовано сутність художнього світогляду особистості, яка розкривається через категорії художнього світоуявлення, світовідчуття, світорозуміння та світовідношення. Співвіднесення цих категорій зі специфікою художньо-педагогічної діяльності дало змогу визначити зміст художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва як узагальнену систему його мистецьких знань, художніх цінностей та художньо-педагогічних принципів. Доведено актуальність проблеми формування художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва, яка зумовлена необхідністю розв’язання наявної суперечності між потребою цілісного професійно-особистісного становлення студентів закладів вищої педагогічної освіти та недостатньою розробленістю організаційно-методичного забезпечення досліджуваного процесу. Обґрунтовано структуру художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва в єдності гносеологічного, аксіологічного та праксеологічного компонентів. Зміст гносеологічного компонента художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва представлений художньою картиною світу, аксіологічного – художніми цінностями, праксеологічного – принципами художньо-педагогічної діяльності. Виокремлені структурні компоненти визначають основні напрямки цілеспрямованого керівництва становленням художнього світогляду майбутніх викладачів музичного мистецтва в процесі їх професійної підготовки. Доведено, що функціональне значення художнього світогляду педагога-музиканта полягає, перш за все, в побудові останнім особистісної концепції моделі взаємодії з художньо-педагогічною дійсністю як невід’ємною складовою художньої культури і всього соціокультурного простору. Актуалізована значущість художнього світогляду як важливого підґрунтя цілісності особистісно-професійної культури майбутніх викладачів музичного мистецтва, що зумовлює необхідність виявлення психолого-педагогічних основ його формування в процесі фахової підготовки студентів-майбутніх викладачів музичного мистецтва закладів вищої освіти. (en) The article specifies the essence of the artistic worldview of a personality, which is revealed through the categories of artistic worldview, worldview, worldview and worldview. The correlation of these categories with the specifics of artistic and pedagogical activity made it possible to define the content of the artistic worldview of the future music teacher as a generalized system of his artistic knowledge, artistic values and artistic and pedagogical principles. The relevance of the problem of forming the artistic worldview of a future music teacher is proved, which is due to the need to resolve the existing contradiction between the need for holistic professional and personal formation of students of higher pedagogical education institutions and the insufficient development of organizational and methodological support for the studied process. Thestructure of the artistic worldview of the future music teacher in the unity of epistemological, axiological and praxeological components is substantiated. The content of the gnoseological component of the artistic worldview of the future music teacher is represented by the artistic picture of the world, the axiological component - by artistic values, the praxeological component - by the principles of artistic and pedagogical activity. The identified structural components determine the main directions of purposeful guidance of the formation of the artistic worldview of future music teachers in the process of their professional training. It is proved that the functional significance of the artistic worldview of a music teacher is, first of all, in the construction by the latter of a personal concept of a model of interaction with artistic and pedagogical reality as an integral part of artistic culture and the entire socio-cultural space. The significance of artistic worldview as an important basis for the integrity of the personal and professional culture of future music teachers is actualized, which necessitates the identification of psychological and pedagogical foundations of its formation in the process of professional training of students - future music teachers of higher education institutions.Документ Розвиток професійної компетентності майбутніх учителів засобами проєктних технологій(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Філоненко, Оксана Володимирівна; Буткевич, Антон Володимирович; Filonenko, Oksana Volodymyrivna; Butkevych, Anton Volodymyrovych(ua) У статті розкрито особливості використання проєктних технологій у розвитку професійної компетентність компетентності майбутніх учителів. З-поміж сучасних освітніх технологій, що сформувалися в сучасній науці, в яких поєднуються елементи інтерактивності, інтегративності, проблемності, пошуковості тощо, вирізняються проєктні технології навчання, у ході застосування яких реалізуються всі стадії творчого процесу людини: виникнення, обґрунтування, осмислення і прийняття: ідеї, технологічна розробка ідеї, практична робота над втіленням ідеї, апробування об'єкту в роботі, доробка ї самооцінка творчого вирішення ідеї . Встановлено, що в наш час проєктне навчання стало одним із способів розвитку компетентностей. Проєктування виступає як творча, інноваційна діяльність, оскільки завжди спрямована на створення об’єктивно і суб’єктивно нового продукту. Саме реалізація проєктів як в освітній, так і в майбутній професійній діяльності забезпечує розвиток критичного мислення, креативності, самостійності й потребує належного рівня сформованості проєктної культури. До провідних передумов впровадження проєктної діяльності у сфері освіти відносятьть: по-перше, це комплексний характер освітнього проєкту, що передбачає можливість залучення до такої форми роботи практично всіх учасників освітнього процесу; по-друге, створення та реалізація проєктів у процесі підготовки майбутніх педагогів дозволяє охоплювати поле різноманітних проблем, завдань, дій, спрямованих на формування професійної компетентності майбутніх учителів (керівників, психологів, соціальних працівників); по-третє, саме проєктна діяльність вимагає засвоєння широкого спектру гуманітарного знання; по-четверте, такий вид діяльності в умовах навчання педагогічного ЗВО передбачає створення тимчасових колективів, діяльність яких має ґрунтуватися на принципах поваги, взаємодопомоги, взаєморозуміння тощо. До основних вимог організації проєктної діяльності майбутніх педагогів належать: виділення конкретної проблеми; теоретична, практична, пізнавальна значущість очікуваних результатів; самостійна діяльність студентів (індивідуальна, парна, групова); структуризація сутнісної частини проєкту із зазначенням поетапних результатів; використання системи наукових методів дослідження, що передбачає певну послідовність дій: визначення об'єкта, предмета, завдань дослідження; окреслення гіпотези дослідження; відбір методів дослідження; збирання, систематизація, аналіз інформації; обговорення результатів роботи; підбиття підсумків, оформлення та презентація результатів; оцінка проєкту; висновки, визначення нових проблем дослідження. (en) The article reveals the features of using project technologies in the development of professional competence of future teachers. Among modern educational technologies that have been formed in modern science, which combine elements of interactivity, integrativity, problem-solving, search, etc., project learning technologies stand out, during the application of which all stages of the human creative process are implemented: emergence, justification, comprehension and acceptance: ideas, technological development of the idea, practical work on the implementation of the idea, testing the object in work, refinement and self-assessment of the creative solution of the idea. It is established that in our time project learning has become one of the ways to develop competencies. Designing acts as a creative, innovative activity, since it is always aimed at creating an objectively and subjectively new product. It is the implementation of projects, both in education and in future professional activities, that ensures the development of critical thinking, creativity, and independence and requires anappropriate level of project culture.The leading prerequisites for the implementation of project activities in the field of education include: firstly, the complex nature of the educational project, which provides for the possibility of involving practically all participants in the educational process in this form of work; secondly, the creation and implementation of projects in the process of training future teachers allows covering the field of various problems, tasks, actions aimed at forming the professional competence of future teachers (leaders, psychologists, social workers); thirdly, it is project activities that require the mastery of a wide range of humanitarian knowledge; fourthly, this type of activity in the conditions of studying at a pedagogical higher education institution involves the creation of temporary teams, the activities of which should be based on the principles of respect, mutual assistance, mutual understanding, etc. The main requirements for organizing project activities of future teachers include: highlighting a specific problem; theoretical, practical, cognitive significance of the expected results; independent activity of students (individual, paired, group); structuring the essential part of the project with an indication of phased results; using a system of scientific research methods, which involves a certain sequence of actions: defining the object, subject, and research objectives; outlining the research hypothesis; selecting research methods; collecting, systematizing, and analyzing information; discussing the results of the work; summarizing, formatting, and presenting the results; evaluating the project; drawing conclusions, and identifying new research problems.Документ Розвиток дослідницької компетентності вихованців у позашкільній освіті(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Бабенко, Тетяна Василівна; Babenko, Tetyana Vasylivna(ua) У зв’язку з необхідністю підготовки нового покоління молодих фахівців, здатних швидко та якісно розв’язувати складні завдання, не за шаблоном, а творчо, виявляючи професіоналізм та конкурентоспроможність завдання формування дослідницької компетентності гостро постало як перед педагогічної наукою, так і перед практикою освіти. В статті визначена сутність дослідницької компетентності вихованців як інтегральна особистісна якість, що виражається в усвідомленій готовності та здатності самостійно освоювати та отримувати системи нових знань у результаті перенесення смислового контексту діяльності від функціонального до перетворювального, базуючись на засвоєній сукупності знань, умінь, навичок та способів діяльності. З'ясовано, що дослідницька діяльність учнів - мотивована, самоорганізована діяльність, обумовленалогікою наукового дослідження та особистісним ставленням до розглянутої проблеми, спрямовану отримання нового знання; готовність учнів до дослідницької діяльності як складне, цілісне психічне освіту, що включає мотиваційно-потребнісний, когнітивний та діяльнісно-практичний компоненти. Встановлено взаємозв’язок дослідницької діяльності та дослідницької компетентності та взаємовплив їх один на одного. З одного боку дослідницька діяльність здійснюється ефективно, якщо людина має дослідницьку компетентність, а з іншого дослідницьку компетентність формується в умовах дослідницької діяльності. Визначено, що становлення дослідницької компетентності відбувається через дослідницьку діяльність для здійснення якої необхідна організація освітнього процесу, що ставить учня в позицію дослідника, який оволодіває універсальними способами пізнавальної діяльності, значущими за межами конкретного змісту. Виявлено та охарактеризовано показники (сформована здатність до цілепокладання, цільового виконання та рефлексії в дослідній діяльності) та рівні розвитку дослідницької компетентності (оптимальний, допустимий, недостатній). (en) n connection with the need to train a new generation of young specialists who are able to quickly and qualitatively solve complex tasks, not according to a template, but creatively, showing professionalism and competitiveness, the task of forming research competence has become acute both for pedagogical science and for the practice of education. The article defines the essence of students’ research competence as an integral personal quality, which is expressed in the perceived readiness and ability to independently master and acquire systems of new knowledge as a result of transferring the semantic context of activity from functional to transformative, based on the acquired set of knowledge, abilities, skills and methods of activity. It was found that the research activity of students is a motivated, self-organized activity, determined by the logic of scientific research and personal attitude to the problem under consideration, aimed at obtaining new knowledge; students’ readiness for research activity as a complex, holistic mental education, which includes motivational-necessary, cognitive and activity-practical components. The relationship between research activity and research competence and their mutual influence on each other has been established. On the one hand, research activity is carried out effectively if a person has research competence, and on the other hand, research competence is formed in the conditions of research activity. It was determined that the formation of research competence occurs through research activity, for the implementation of which the organization of the educational process is necessary, which puts the student in the position of a researcher who masters universal methods of cognitive activity, significant beyond the limits of specific content. Indicators (developed ability to set goals, target performance and reflection in research activities) and levels of development of research competence (optimal, acceptable, insufficient) were identified and characterized.Документ Підходи до створення єдиної системи раннього виявлення і корекції порушень в розвитку дітей з ООП(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Завітренко, Долорес Жораївна; Березенко, Наталія Олегівна; Zavitrenko, Dolores Zhoraivna; Berezenko, Natalia Olegivna(ua) У статті розглянуто підходи до створення єдиної системи раннього виявлення і корекції порушень в розвитку дітей. Особливу увагу зосереджено на проблемі інтелектуального розвитку та виховання в дитячій психології та педагогіці. З цією метою розглянуто обстеження, диференціальну діагностику та медико-психолого-педагогічну корекцію порушень розвитку дітей. Визначено етапи розвитку системи ранньої допомоги в Україні на основі узагальнення законодавчого підґрунтя за роки незалежності України щодо розвитку системи освіти дітей із особливими потребами й міжнародної та вітчизняної практики ранньої допомоги дітям з народження. Проаналізовано основні положення, задекларовані в міжнародних і національних законодавчих нормативно-правових документах організації системи ранньої допомоги дітям із особливими освітніми потребами в різні часові періоди, описано існуючу практику організації ранньої допомоги на кожному етапі її становлення в Україні. Зміни в суспільстві, освітній політиці, гуманізація навчання і виховання, спрямовані на гармонійний розвиток особистості, її соціалізацію та індивідуалізацію, визначають зміни в спеціальній освіті, для якої одним з найважливіших завдань є створення умов для раннього виявлення, корекції і компенсації вторинних відхилень у розвитку дітей раннього віку. Адекватно організована рання діагностика і комплексна корекція з перших місяців і років життя дозволяють не тільки коригувати вже наявні відхилення в розвитку, але і попередити появу вторинних порушень, знизити ступінь соціальної непристосованості дітей, досягти максимально можливого для кожної дитини рівня загального розвитку, освіти, ступеня інтеграції в суспільство. Надання ранньої дієвої допомоги дітям з порушенням інтелекту є важливим питанням сьогодення. Раннє втручання покликано створити умови для розвитку і корекції дитини раннього віку з метою підготовки входження її в освітній простір і є фундаментом інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами. Факт застосування раннього втручання далеко не означає, що дитина зможе досягти необхідних успіхів в розвитку. Ключовим орієнтиром для визначення найкращих практик раннього втручання є емпіричні дослідження. Ефективність програми раннього втручання повинна бути продемонстрована у процесі експериментального застосування на відповідній групі дітей. Ретроспективний аналіз історії становлення ранньої допомоги дозволив простежити вимірювання ціннісних орієнтирів суспільства і держави у вирішенні даного питання. Пріоритетним напрямком стає забезпечення якості життя дитини раннього віку і визначення шляхів формування ефективного стилю спілкування. (en) The article discusses approaches to creating a unified system for early detection and correction of disorders in children’s development. Special attention is focused on the problem of intellectual development and education in child psychology and pedagogy. For this purpose, examination, differential diagnosis and medical-psychological-pedagogical correction of children’s developmental disorders were considered. The stages of the development of the early care system in Ukraine are determined based on the generalization of the legislative basis for the years of Ukraine’s independence regarding the development of the education system for children with special needs and international and domestic practice of early care for children from birth. The article analyzes the main provisions declared in international and national legislative and regulatory documents on the organization of the system of early assistance to children with special educational needs in different time periods, describes the existing practice of organizing early assistance at each stage of its formation in Ukraine. Changes in society, educational policy, humanization of education and upbringing aimed at the harmonious development of the individual, his or hersocialization and individualization determine changes in special education, for which one of the most important tasks is to create conditions for early detection, correction and compensation of secondary deviations in the development of young children. Adequately organized early diagnostics and comprehensive correction from the first months and years of life allow not only to correct existing developmental disorders, but also to prevent the onset of secondary disorders, to reduce the degree of social maladjustment of children, and to achieve the highest possible level of general development, education and degree of integration into society for each child. Early and effective help for children with mental retardation is an important issue today. Early intervention is intended to create conditions for the development and correction of a young child in order to prepare him or her for entry into the educational space and is the foundation of inclusive education for children with special educational needs. The fact that early intervention is applied does not mean that the child will be able to achieve the necessary developmental success. Empirical research is the key to identifying best practices in early intervention. The effectiveness of an early intervention program should be demonstrated through experimental application to a relevant group of children. A retrospective analysis of the history of early intervention has made it possible to trace the measurement of the values of society and the state in addressing this issue. The priority is to ensure the quality of life of a young child and to identify ways to form an effective communication style.Документ Формування соціальної компетентності підлітків у середовищі закладів загальної та позашкільної освіти(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Краснощок, Інна Петрівна; Кравцова, Тетяна Олександрівна; Krasnochok, Inna Petrivna; Kravtsova, Tetyana Oleksandrivna(ua) У статті розкрито зміст та компонентну структуру соціальної компетентності підлітків, авторами акцентовано увагу на особливостях формування соціальної компетентності у середовищі закладів загальної середньої та позашкільної освіти. На основі аналізу сутності соціальної компетентності особистості як умови її гармонійної й продуктивної взаємодії із соціальним середовищем здійснено в наукових працях українських та зарубіжних вчених, було зроблено авторське визначення. Встановлено, що соціальна компетентність соціальна компетентність – це динамічна комбінація комплексу знань про соціальну дійсність і про себе, системи умінь і навичок ефективної взаємодії із оточуючим соціальним середовищем, соціально-індивідуальних цінностей і мотивів життєдіяльності, що забезпечує успішну інтеграцію людини в суспільство, завдяки здатності до: продуктивної співпраці з різними партнерами в групі та команді, прояву ініціативності, активності, відповідальності в командній роботі; запобігання та конструктивного розв’язання конфліктів; реалізації різних соціальних ролей, обрання ефективних шляхів й засобів досягнення особисто й соціально значущих цілей з урахуванням інтересів, потреб інших та дотримання норм і правил спільноти. На основі аналізу та узагальнення різних підходів, визначено, що формування соціальної компетентності підлітків як багаторівневий процес, спрямований на розв’язання взаємопов’язаних завдань: розвиток усвідомлення учнями системи знань про соціальну дійсність і про себе, що визначають когнітивний компонент; стимулювання формування соціально ціннісних та особистісно значущих мотивів участі в соціально орієнтованій діяльності, продуктивної соціальної взаємодії з однолітками та дорослими (ціннісно-мотиваційний компонет) та формування соціальних умінь та навичок завдяки збагаченню досвіду підлітка ефективного розв’язання завдань соціального плану. Уточнено, що на формування соціальної компетентності підлітків впливає середовище як закладу загальної середньої освіти, так і позашкільної освіти, що взаємодоповнюють систему впливів на підлітків. (en) The article reveals the content and component structure of adolescents’ social competence, the authors focus on the peculiarities of forming social competence in the environment of general secondary and out-of-school education institutions. Based on the analysis of the essence of social competence of an individual as a condition for his/her harmonious and productive interaction with the social environment carried out in the scientific works of Ukrainian and foreign scholars, the author’s definition was made. It has been established that social competence is a dynamic combination of a set of knowledge about social reality and about oneself, a system of skills and abilities to effectively interact with the surrounding social environment, social and individual values and motives of life, which ensures the successful integration of a person into society, due to the ability to: productive cooperation with different partners in a group and team, demonstration of initiative, activity, responsibility in teamwork; prevention and constructive resolution of conflicts. Based on the analysis and synthesis of various approaches, it is determined that the formation of adolescents’ social competence as a multilevel process aimed at solving interrelated problems: development of students’ awareness of the system of knowledge about social reality and about themselves, which determine the cognitive component; stimulation of the formation of socially valuable and personally significant motives for participation in socially oriented activities, productive social interaction with peers and adults (value and motivational component) and formation of social It is specified that the formation of social competence of adolescents is influenced by the environment of both general secondary education and out-of-school education, which complement the system of influences on adolescents.Документ Основні напрями етносоціального виховання отроків (7-14 років) у традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст.(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Пилипчук, Віталій Анатолійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Pylypchuk, Vitalii Anatoliyovych(ua) У статті розкривається педагогічний досвід етносоціального виховання українського традиційного суспільства через основні його напрями (моральне, фізичне та трудове виховання). ХІХ – перша чверть ХХ ст. – це час суспільних, політичних, економічних перетворень. Цей історичний період – час традиційного суспільства, яке розглядається як селянське, з урахуванням усіх «культурних вливань» міста. У системі статево-вікової стратифікації традиційного суспільства українців окреме місце посідала вікова група підлітків (отроків), яка вирізнялась з-поміж інших вікових категорій. На підставі записів етнографів ХІХ – першої чверті ХХ ст. Автор припускає, що «отроцтво» (підлітковий період) був періодом життя хлопчиків і дівчаток від 7 до 14 років. Унаслідок життєдіяльності українського традиційного суспільства сформувався певний педагогічний досвід етносоціального виховання. Етносоціальне виховання розглядається як процес становлення дитини як представника певного етносу через інтеріоризацію тих культурних та соціальних цінностей і відносин, які складають основу суспільного буття етносу; це опанування людиною цінностей, настанов, зразків поведінки, що притаманні даному етносу, відтворення нею соціальних зв’язків і соціального досвіду етносу, перетворення цього досвіду на особисте надбання. До основних напрямів етносоціального виховання відносимо: моральне, духовне, фізичне та трудове виховання. У публікації наголошено, що найближче соціальне оточення дитини (сім’я, громада) було визначальним у її моральному, трудовому та фізичному вихованні. Автор зупиняється на виокремленні мети морального, трудового та фізичного виховання. Мета морального виховання отроків в українському традиційному суспільстві – передача системи уявлень про правильну і неправильну поведінку, яка вимагала виконання одних дій і забороняла інші. Основою морального виховання була звичаєво-обрядова культура українського суспільства, тобто того середовища, в якому жила дитина, у якому відбувалось її становлення та розвиток. Мета фізичного виховання селянської дитини зумовлювалося потребами важкої землеробської праці. Для забезпечення сім’ї, потрібно було тяжко та багато працювати, а це потребувало міцного здоров’я. Мета трудового виховання отроків – включенням їх в активне соціально-господарське життя сім’ї, родини, сільської громади в цілому. У публікації зроблено висновок, що моральне, трудове та фізичне виховання, як основні напрями етносоціального виховання дітей отроцького віку здійснювалися через передання їм суспільно-історичного досвіду людства у процесі предметно-практичної діяльності, у якому зосереджувались кращі риси, якості особистості, трудові, фізичні та моральні еталони. (en) The article reveals the pedagogical experience of ethno-social education of Ukrainian traditional society through its main directions (moral, physical and labor education). The nineteenth – the first quarter of the twentieth century is a time of social, political, and economic transformations. This historical period is the time of traditional society, which is interpreted as peasant, taking into account all the "cultural infusions" of the city. In the system of sex-age stratification of traditional Ukrainian society, a special place was occupied by the age group of teenagers (youths), which stood out from other age categories. Based on the records of ethnographers of the nineteenth and the first quarter of the twentieth century, the author assumes that "boyhood" (adolescent period) was the period of life of boys and girls from 7 to 14 years. As a result of the life activity of the Ukrainian traditional society, a certain pedagogical experience of ethno-social education was formed. Ethno-social education is considered as the process of becoming a child as a representative of a certain ethnic group through the internalization of those cultural and social values and relations that form the basis of the social existence of the ethnic group; it is a person’s acquisition of the values, guidelines, patterns of behavior inherent in a given ethnic group, his reproduction of the social ties and social experience of the ethnic group, and the transformation of this experience into personal property. The main directions of ethno-social education include: moral, spiritual, physical and labor education. The publication emphasizes that the closest social environment of the child (family, community) was decisive in his moral, labor and physical education. The author dwells on distinguishing the goal of moral, labor and physical education. The aim of moral education of youths in Ukrainian traditional society is to transmit a system of ideas about correct and incorrect behavior, which required the performance of certain actions and prohibited others. The basis of moral education was the customary and ceremonial culture of Ukrainian society, that is, the environment in which the child lived, in which his formation and development took place. The purpose of physical education of a peasant child was determined by the needs of hard agricultural work. It was necessary to work hard and a lot to provide the family, and this required good health. The purpose of labor education of youths is to include them in the active social and economic life of the family, the motherland, and the rural community as a whole. The publication concluded that moral, labor and physical education, as the main directions of ethno-social education of children of youth age, was carried out through the transfer to them of the socio-historical experience of humanity in the process of subject-practical activity, in which the best traits, qualities of personality, labor, physical and moral standards were concentrated.Документ Формування професійної мобільності майбутніх учителів у закладах вищої освіти(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Філоненко, Оксана Володимирівна; Filonenko, Oksana Volodymyrivna(ua) У статті розкрито особливості формування професійної мобільності майбутніх учителів в умовах закладу вищої освіти. Професійну мобільність майбутнього педагога визначаємо як властивість особистості, що сприяє швидкому реагуванню на складну ситуацію та актуалізує всі потенційні можливості суб'єктної активності студента при виборі варіантів та способів вирішення професійно-педагогічних завдань та прогнозування професійної самореалізації. Професійна мобільність є фундаментом ефективності реагування особистості різні проблемні ситуації, що склалися у суспільстві. Вона виступає в якості особистісного ресурсу, що лежить в основі дієвого перетворення навколишнього світу і себе в цьому світі та забезпечує фахівцеві готовність до змін не тільки професійного, а й особистого життя; сприяє розвитку творчого ставлення до професійної діяльності, до саморозвитку, ефективного вирішення професійних і життєвих проблем з багатоаспектними факторами вибору. Встановлено, що у соціокультурному освітньому просторі закладу вищої освіти «перехід» з одного рівня на інший має забезпечуватись реалізацією комплексу стратегічних умов, а також педагогічних тактик, що сприяють розвитку сприйнятливості майбутнім учителям змін, новацій у процесі професійної діяльності. Педагогічна підтримка становлення та розвитку професійної мобільності майбутнього вчителя в соціокультурному освітньому просторі вишу є сукупністю послідовних дій: залучення студентів до цінностей професії, організації власне творчої діяльності. Але до того ж майбутній учитель повинен бути готовий вміти організувати власну професійну діяльність орієнтуючись на кращі зразки майстрів своєї справи, а також бути готовим і здатним приймати нововведення. Педагогічний супровід включення майбутнього вчителя до проєктної діяльності полягає у відборі науково обґрунтованих стратегічних умов, а також здійснюється за допомогою активної участі в ній. Примноження соціально-професійних цінностей майбутнього вчителя як стратегія передбачає активні дії самого студента в процесі інноваційної діяльності (включення в наукові дослідження, оволодіння новими видами професійної діяльності, проєктування кар'єри, розробка та захист авторських проєктів), що здійснюється за підтримки викладача. (en) The article reveals the peculiarities of the formation of professional mobility of future teachers in the conditions of a higher education institution. We define the professional mobility of the future teacher as a personality trait that contributes to a quick response to a difficult situation and actualizes all the potential possibilities of the student's subjective activity when choosing options and ways of solving professional and pedagogical tasks and predicting professional self-realization. Professional mobility is the foundation of the effectiveness of an individual's response to various problematic situations that have developed in society. It acts as a personal resource that underlies the effective transformation of the surrounding world and oneself in this world and ensures the specialist's readiness for changes not only in his professional life, but also in his personal life; contributes to the development of a creative attitude to professional activity, to self-development, effective resolution of professional and life problems with multifaceted factors of choice. It was established that in the socio-cultural educational space of a higher education institution, the "transition" from one level to another should be ensured by the implementation of a complex of strategic conditions, as well as pedagogical tactics, whichcontribute to the development of future teachers' receptivity to changes and innovations in the process of professional activity. Pedagogical support for the formation and development of the professional mobility of the future teacher in the socio-cultural educational space of the higher education institution is a set of consecutive actions: the involvement of students in the values of the profession, the organization of actual creative activity. But in addition, the future teacher must be ready to be able to organize his own professional activity based on the best examples of the masters of his field, as well as be ready and able to accept innovations. Pedagogical support for the inclusion of the future teacher in the project activity consists in the selection of scientifically based strategic conditions, and is also carried out with the help of active participation in it. Multiplying the socio-professional values of the future teacher as a strategy involves the active actions of the student himself in the process of innovative activity (inclusion in scientific research, mastering new types of professional activity, career planning, development and protection of author's projects), which is carried out with the support of the teacher.Документ Жіночий ґендер в традиційній українській культурі(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Шабала, Ігор Валерійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Shabala, Ihor Valeriyovich(ua) У статті проаналізовано історичний досвід жіночого ґендеру в традиційній українській культурі. Ґендер (соціокультурна стать) розглядається як усталена культурою сукупність атрибутів, моделей поведінки, ролей та смислів, які приписані чоловіку та жінці; відтак джерелом ґендерних відмінностей є суспільство та як організовану модель соціальних відносин між чоловіками та жінками, що не лише характеризує їх міжособистісне спілкування і взаємодію в межах сім’ї, але й модель, що визначає їх соціальні відносини в основних суспільних інститутах. Головною структурною одиницею ґендеру є соціальний статус. Соціальна роль передбачає виконання інших пов’язаних із нею соціальних ролей, значення яких визначається суб’єктивними чи об’єктивними обставинами. У традиційній українській культурі жінка різного віку виконувала ролі дружини, матері, господині, невістки, дочки, сестри, куми і т.д. Проте визначальною для неї була роль дружини – заміжньої жінки, яка передбачала виконання інших ролей. Автори наголошують, що соціально-економічне середовище XIX – напочатку XX ст. визначало жіночий ґендер. Соціальним середовищем для української жінки було селянство, оскільки абосолютна більшість українців того часу (близько 90%) займалась сільським господарством та постійно проживала у селі. Головними соціально-віковими статусами жінки упродовж її життя були : дівчинка ( дитина ); дівчина ( підліток ); молодиця ( жінка ); баба ( старша жінка ). Дівчатка та дівчата розглядалися у традиційному суспільстві як соціально-незрілі, то ж і виконання ними власних соціальних ролей мало керований характер. Самостійність та активність дівчат у виконанні відповідних соціальних ролей була значно вища, поте вони ще значною мірою були підконтрольними у своїй поведінці і зазнавали активного впливу соціального оточення. Основне навантаження було у жінок, що пов’язувалося зі значимістю виконуваних ними функцій. Проте найвищий соціальний статус мали жінки похилого віку, які повноцінно реалізували усі очікувані визначенні соціумом ролі. Долю жінки визначало її одруження. Лише заміжня жінка могла повноцінно реалізувати свою ґендерну роль, виконуючи ключові соціальні ролі – дружини, господині та матері, і в такий спосіб досягти визнання як соціально-повноцінна особа. Автори приходять до висновку, що створення сім’ї було основою в ґендерній програмі української жінки. Народна педагогіка визнавала материнство як одну з найвищих цінностей, як основне покликання жінки, її обов’язок перед суспільством. (en) The article analyzes the historical experience of female gender in traditional Ukrainian culture. Gender (socio-cultural sex) is considered as a culturally established set of attributes, behavior patterns, roles and meanings attributed to men and women; therefore, the source of gender differences is society and as an organized model of social relations between men and women, which not only characterizes their interpersonal communication and interaction within the family, but also the model that determines their social relations in the main social institutions. Social status is the primary structural unit of gender. Social role involves the performance of other related social roles, the meaning of which is determined by subjective or objective circumstances. In traditional Ukrainian culture, women of various ages were responsible for playing various roles, including wife, mother, housewife, daughter-in-law, daughter, sister, godmother and other similar roles. However, the decisive role for her was the role of a wife – a married woman, which involved the performance of other roles. The authors emphasize that the socio-economic environment of the nineteenth and early twentieth centuries determined female gender.The social environment for the Ukrainian woman was the peasantry, since the majority of Ukrainians at that time (about 90%) were engaged in agriculture and constantly lived in the village. The main socio-age status for women throughout their lives was a girl (child), girl (teenager), young woman (lady) and old woman (older woman). Traditional society viewed girls and females as socially immature, so their performance of their own social roles was manageable. The independence and activity of girls in performing the corresponding social roles was much higher, but they were still largely controlled in their behavior and they were actively influenced by the social environment. The main burden was in women, which was associated with the importance of their functions. However, elderly women had the highest social status, as they fully realized all the roles expected by society. The woman’s fate was determined by her marriage. Only a married woman could fully realize her gender role by performing key social roles, such as wife, housewife and mother, and thus achieve recognition as a socially full-fledged person. The authors conclude that the creation of a family was the basis in the gender program of the Ukrainian woman. Folk pedagogy recognized motherhood as one of the highest values, as the main mission of a woman, her duty to society.Документ Формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців засобами інформаційно-комунікаційних технологій(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Філоненко, Оксана Володимирівна; Filonenko, Oksana Volodymyrivna(ua) Сучасні інформаційно-комунікаційні технології, попри їх поширеність та незаперечну цінність в освітньому середовищі ЗВО, не повною мірою використовуються з метою формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців. У статті розкрито особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців. З’ясовано, що освоюючи та вдосконалюючи комунікативну компетенцію в процесі використання інформаційно-комунікаційних технологій, відбувається лінгвокультурна інтеграція особистості в структуру тих взаємовідносин та взаємодії, в контексті яких особистість набуває функціонально-комунікативних зв’язків, що регулюються на основі сучасних форм, способів, інформаційнотехнологічних можливостей, відповідають вимогам сучасної культурної та мовної реальності. Комунікативна компетенція, будучи складним інтегративним цілим, передбачає формування певних якостей особистості: товариськість, розкутість, бажання вступати в комунікативний контакт, вміння взаємодіяти в колективі тощо. Під час освоєння та вдосконалення комунікативної компетенції в процесі використання інформаційно-комунікаційних технологій, відбувається лінгвокультурна інтеграція особистості в структуру тих взаємовідносин та взаємодії, в контексті яких особистість набуває функціонально-комунікативних зв’язків, що регулюються на основі сучасних форм, способів, інформаційнотехнологічних можливостей, відповідають вимогам сучасної культурної та мовної реальності. Комунікативна компетенція, будучи складним інтегративним цілим, передбачає формування певних якостей особистості: товариськості, розкутості, бажання вступати в комунікативний контакт, вміння взаємодіяти в колективі тощо. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у визначенні конкретних можливостей впровадження в освітній процес організаційних форм, методів, що сприяють формуванню лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців. (en) Modern information and communication technologies, despite their prevalence and undeniable value in the educational environment of higher education institutions, are not fully used for the purpose of forming the linguistic and cultural competence of future specialists. The article reveals the features of using information and communication technologies to form the linguistic and cultural competence of future specialists. It was found that mastering and improving communicative competence in the process of using information and communication technologies, the linguistic and cultural integration of the individual into the structure of those relationships and interactions takes place, in the context of which the individual acquires functional and communicative connections regulated on the basis of modern forms, methods, information and technological capabilities that meet the requirements of modern cultural and linguistic reality. Communicative competence, being a complex integrative whole, involves the formation of certain personality qualities: sociability, openness, the desire to enter into communicative contact, the ability to interact in a team, etc. During the development and improvement of communicative competence in the process of using information and communication technologies, there is a linguistic and cultural integration of the individual into the structure of those relationships and interactions, in the context of which the individual acquires functional and communicative connections regulated on the basis of modern forms, methods, information and technological opportunities that meet the requirements of modern cultural and linguistic reality.Communicative competence, being a complex integrative whole, involves the formation of certain personality qualities: sociability, openness, the desire to enter into communicative contact, the ability to interact in a team, etc. We see the prospects for further research in the determination of specific opportunities for the introduction of organizational forms and methods into the educational process, which contribute to the formation of linguistic and cultural competence of future specialists.Документ Інтерактивні методи навчання як дидактичний підхід до розвитку проєктної культури у майбутніх викладачів(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Черненко, Олександр Володимирович; Chernenko, Oleksandr Volodymyrovich(ua) У статті розглядається проблема використання інтерактивних методів навчання як дидактичного підходу до розвитку проєктної культури у майбутніх викладачів. Автор аналізує сучасні тенденції в освіті, які зумовлюють необхідність формування проєктної культури у педагогів, та обґрунтовує ефективність інтерактивних методів для досягнення цієї мети. Розкрито сутність та класифікацію інтерактивних методів навчання. Метою дослідження є проведення порівняльного аналізу ефективності інтерактивних методів навчання як дидактичного підходу в процесі розвитку проєктної культури майбутніх викладачів. Дослідження базується на теоретичному аналізі наукової літератури та результатах педагогічного експерименту, проведеного на базі трьох українських університетів. Розкрито погляди вчених на такі наукові категорії як: «проєктна культура», «інтерактивні методи навчання», «дидактичний підхід». У роботі представлено порівняльний аналіз різних інтерактивних методів навчання, їх переваг та недоліків у контексті формування проєктної культури. Експериментальні дані демонструють значно вищу ефективність інтерактивних методів порівняно з традиційними у розвитку проєктної культури майбутніх викладачів. Зокрема, в експериментальній групі, де застосовувались інтерактивні методи, студенти досягли високого та достатнього рівня проєктної культури, тоді як у контрольній групі цей показник залишився низьким. На основі проведеного дослідження автор розробив навчально-методичні рекомендації щодо впровадження інтерактивних методів навчання у процес професійної підготовки майбутніх викладачів з метою розвитку їхньої проєктної культури, що включають: «проєктний інкубатор», «педагогічний хакатон», «віртуальну учительську», «проєктне портфоліо» та рольові ігри, створюючи інтерактивне середовище для розвитку практичних навичок, критичного мислення та інноваційного підходу до освіти. Стаття має практичне значення для викладачів педагогічних закладів вищої освіти та може бути використана для вдосконалення навчальних програм підготовки майбутніх педагогів. (en) The article examines the problem of using interactive teaching methods as a didactic approach to developing project culture in future teachers. The author analyzes current trends in education that necessitate the formation of project culture in educators and substantiates the effectiveness of interactive methods for achieving this goal. The essence and classification of interactive teaching methods are revealed. The aim of the study is to conduct a comparative analysis of the effectiveness of interactive teaching methods as a didactic approach in the process of developing project culture in future teachers. The research is based on a theoretical analysis of scientific literature and the results of a pedagogical experiment conducted at three Ukrainian universities. The views of scientists on such scientific categories as «project culture», «interactive teaching methods», and «didactic approach» are explored. The paper presents a comparative analysis of various interactive teaching methods, their advantages and disadvantages in the context of project culture formation. Experimental data demonstrate significantly higher effectiveness of interactive methods compared to traditional ones in developing project culture of future teachers. In particular, in the experimental group where interactive methods were applied, students achieved high and sufficient levels of project culture, while in the control group this indicator remained low. Based on the conducted research, the author developed educational and methodological recommendations for implementing interactive teaching methods in the process of professional training of future teachers to develop their project culture, including: «Project Incubator», «Pedagogical Hackathon», «Virtual Teachers’ Room», «Project Portfolio», and role-playing games, creating an interactive environment for developing practical skills, critical thinking, and innovative approach to education. The article has practical significance for teachers of pedagogical institutions of higher education and can be used to improve curricula for training future educators.