Кафедра української філології та журналістики
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/6
Переглянути
5 результатів
community.search.results.head
Документ Концепти «бароко» і «готика» в літературознавчій практиці Євгена Маланюка(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гольник, Оксана Олександрівна(ua) У статті розглянуто смислові коди та функціонування концептів «бароко» й «готика» в літературознав-чих і культурологічних працях Євгена Маланюка. З’ясовано, як ці поняття корелюють із такими концеп-тами його літературознавчої системи, як трагічне, героїчне, високе і низьке в стилі. Установлено смисловий зв’язок понять «бароко» і «готика» з діонісійським та аполлонівським началом творчості. Попри антитетичність цих понять у культурологічному дискурсі, у Євгена Маланюка вони описують взаємопов’язані духовні й культурні феномени та явища. Бароко дослідник інтерпретував як стильовий напрям мистецтва й літератури козацької доби. Феноменами цього часу автор уважає Києво-Могилянську академію, братства й козацьку архітектуру. Ці явища об’єднувала спільна риса: вони були паростками наці-ональної культури, були проявом пориву до самоідентичності українців, творення власного національного культурного портрета. Бароко есеїст визначає як процес становлення національної ідентичності, незавершене поривання до культурного самовизначення, пошук балансу між елітарним і демократичним. У творчості бароко виявля-ється в прагненні митців з’єднати героїчне і прекрасне. У стильовій манері цей феномен виявляється в діонісійському началі творчості. Готика в культурологічній концепції Євгена Маланюка – це результат національного самовизначення особистості й нації. На світоглядному й духовному рівнях готика виявляється в державницькому мисленні й інстинкті. Готика в Євгена Маланюка асоціюється з лицарством, мілітарністю, а в художній творчості – із культом героїчного і трагічного, пріоритеті розуму й волі над емоцією. Такою була творчість Юрія Клена, Олега Ольжича. У системі естетичних маркерів готичність у творчості відповідає аполлонівському типу творчості. Теорія бароко й готики Євгена Маланюка стосується понять «державництво», «державницьке мислення», «політична свідомість». Вони демонструють різні етапи прояву цією якості мислення і внутрішньої культури митця. Бароковість – це інтуїтивне, неусвідомлене, пробуджене на рівні інстинктів державництво. Готика як якість індивідуального стилю письменника тісно пов’язана з концептом «державність», «духовна суверенність», «віра», «месіанізм» і «чин».Документ Мова як джерело реконструкції дохристиянських часів у науково-популярній прозі Докії Гуменної та Валерія Шевчука(РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013) Лаврусенко, Марія Іванівна(ua) Стаття досліджує специфіку реконструкції дохристиянської історії через мову в науково-популярних творах Д. Гуменної («Благослови, Мати!», «Родинний альбом», «Минуле пливе у прийдешнє») й Валерія Шевчука («Мислите древо»).Документ Специфіка жанру есе у творчості євгена маланюка (на прикладі аналізу статті «малоросійство»)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2019) Лаврусенко, Марія Іванівна; Лаврусенко, Мария Ивановна; Lavrusenko, Mariia Ivanivna(ua) У статті досліджено причини звернення вітчизняних письменників-емігрантів до прози-есе, окреслено специфіку творів цього спрямування, проаналізовано жанрові особливості культурологічної розвідки Є. Маланюка «Малоросійство». Наголошено, що розробку цього жанру авторами екзилу спонукала відсутність доступу до оригінальної джерельної бази і прагнення вільно висловлювати свою думку щодо історії і культури батьківщини. Актуалізовано, що характерними рисами есе є вільна композиція, полемічність, що ґрунтується на аргументованості, діалогічності. Мова творів цього жанру поєднує у собі і наукове, й образне сприйняття проблеми. Зауважено, що в есеї «Малоросійство» Є. Маланюк доводить, що причиною невдач українців на шляху побудови самостійної держави є комплекс меншовартості, вихований за часи колоніальної залежності. Авторські висновки аргументовані, вони спрямовані на діалог з читачем. Структура дослідження тяжіє до наукової розвідки. Мова есею образна, що допомагає кращому осмисленню актуалізованої у розвідці проблеми малоросійства як національної психологічної хвороби.Документ «Він хотів бути «шикарним, як леопард» (М. Хвильовий у контексті есеїстики Є. Маланюка)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2019) Вечірко, Оксана Леонідівна; Вечирко, Оксана Леонидовна; Vechirko, Oksana Leonidivna(ua) Стаття присвячена творчим взаєминам українських митців Євгена Маланюка і Миколи Хвильового – людям, що відіграли важливу роль у процесі національного державотворення 20-их років минулого століття. Розглянуто есеїстичні студії «13 травня 1933 року» та «13. 5. 1933» представника «празької школи», проаналізовано його спроби наукового осмислення художньо-естетичних поглядів М. Хвильового, акцентовано увагу на багатовимірності розуміння творчого феномену яскравого представника генерації «Розстріляного відродження». Досліджуючи постать М. Хвильового в особистісному і творчому аспектах, Є. Маланюк наголошує, що наслiдки революції, які б мали згармонiзувати життя й наповнити його змістом, у М. Хвильового сформували трагічне світовідчуття й глибоке розчарування в ідеології, що, зрештою, розвинуло суперечливість його особистості, світоглядну амбівалентність. (ru) Статья посвящена творческим взаимоотношениям украинских писателей Евгения Маланюка и Николая Хвылевого – людям, которые сыграли важную роль в процессе создания украинского государства двадцатых годов прошлого века. Рассмотрены эссеистические студии «13 мая 1933» и «13. 5. 1933» представителя «пражской школы», проанализированы его попытки научного осмысления художественно-эстетических взглядов Хвылевого, акцентировано внимание на многомерности понимание творческого феномена яркого представителя поколения «Расстрелянного возрождения». Исследуя наследие Н. Хвылевого в личностном и творческом аспектах, Е. Маланюк отмечает, что последствия революции, которые должны гармонизировать жизнь и наполнить её содержанием, у Н. Хвылевого сформировали трагическое мироощущение и глубокое разочарование в идеологии, что, в конце концов, развило противоречивость его личности, мировоззренческую амбивалентность. (en) The article is devoted to the creative relationships between Ukrainian artists Yevhen Malaniuk and Mykola Khvylovyi, who played a key role in the 1920s national state building. In particular, the critical works by the representative of the Prague School were reviewed; his attempts to comprehend scientifically the artistic and aesthetic views of M. Khvylovyi were analyzed. The article is focused on the multidimensional understanding of the creative phenomenon of the prominent representative of the Executed Renaissance generation. Names of several Ye. Malaniuk’s essays dedicated to the worshipper of the commune behind the mountains and related to the tragic number “13”, such as “Trynadtsiate Travnia Tysiacha Deviatsot Trydtsiat Tretioho Roku” (the 13th of May 1933) and “13. 5. 1933”, have become eloquent. In the literary and critical essay of Ye. Malaniuk we can note personal and creative vectors of investigating the M. Khvylovyi’s figure. The consequences of the revolution, which should have made life more balanced and meaningful, just made M. Khvylovyi see the world from the tragic side and feel deep disappointment in ideology, which eventually developed into a contradictory personality, worldview ambivalence of the artist. Yevhen Malaniuk has been on the warpath against false Ukrainianness all his life, he blamed Little Russianness, betrayal and slave instincts of his own nation, which, in his opinion, led to the defeat of Ukrainian statehood. Considering this, an important place in his studios, as well as in M. Khvylovyi’s pamphlets, is allocated for interpreting the essence of Little Russianness. While living as an emigrant, Ye. Malaniuk closely watched the artistic process in Ukraine, acting as an analyst. He created a concise psychologized portrait of a “romantic with unbending spirit”.Документ Літературне краєзнавство Леоніда Куценка(КДПУ ім. В. Винниченка, 2013) Зубак, Любов ОлексіївнаУ статті подається огляд праць з літературного краєзнавства професора Леоніда Куценка. Визначається новизна і значення його наукових відкриттів, розглядаються особливості авторської манери викладу результатів дослідження.