Кафедра української філології та журналістики
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/6
Переглянути
528 результатів
Результати пошуку
Документ Позитивні медіапідходи до створення ефективної мобілізаційної комунікації в Україні(2025) Гундерук, Олександра Олександрівна; Шульська, Наталія; Сушкова, Олена; Римар, Наталія; Бойко, ЄлизаветаВступ. В умовах російсько-української війни увага медійників привернена до соціально чутливого контенту. Редакції щодня зіштовхуються з трагедіями й людськими стражданнями, піднімають суспільно важливі теми, борються з російськими дезінформаційними вкидами. Мобілізація і діяльність ТЦК та СП – надзвичайно гостра тема в очах українського суспільства. Це пов’язано з відсутністю ефективної мобілізаційної комунікації. Актуальність і мета. У статті проаналізовано позитивні медіапідходи до створення ефективної мобілізаційної комунікації в Україні. Подано рекомендації щодо професійного медіависвітлення через підтеми, які найбільше хвилюють суспільство. Мета – на матеріалі публікацій українських інтернет-видань проаналізувати позитивні медіапідходи до створення ефективної мобілізаційної комунікації в Україні в умовах війни. Методологія. Матеріалом дослядження слугували журналістські публікації, зокрема заголовки з українських онлайнових медіа, що демонструють позитивну практику представлення теми мобілізації в інфопросторі, а також визначають настрій українців в умовах війни. Об’єктивність і всеохопність дослідження забезпечило використання низки методів: описового, контекстуального та комунікативно-прагматичного аналізу, моніторингу. Результати. Із урахуванням досліджень Інституту масової інформації, рекомендацій Комісії з журналістської етики, а також власних спостережень визначено основні медіапідходи до створення ефективної мобілізаційної комунікації в умовах російсько-української війни: мотивація до виконання громадянського обов’язку й добровільний вступ до лав ЗСУ, дотримання законодавчих норм, прав мобілізованих, справедливість ухвалення рішень, ефективна взаємодія ТЦК та СП із підрозділами ЗСУ. Прикладами позитивної практики є людиноцентричність і висвітлення історій, що мають мотиваційний характер, показують приклади успішної мобілізації. Висновки. Мобілізаційна комунікація мала б давати відповіді на суспільні запити. Журналісти мають робити фокус на правовій і моральній відповідальності, наголошуючи на тому, що це не примус, а обов’язок кожного громадянина у воєнний час, це справа колективної безпеки України й потреба для оборони та майбутньої перемоги.Документ Мова ворожнечі в сучасній журналістиці : регіональний вимір(2024) Гундерук, Олександра Олександрівна; Фенько, Наталія Миколаївна; Бегер, І. В.У статті досліджується мова ворожнечі в сучасних журналістських матеріалах та зміни в її трактуванні під час війни. Акцент робиться саме на локальних медіа, які не підлягають регулярному моніторингу. Аналіз останніх досліджень проявів мови ворожнечі в журналістиці демонструє ситуа- цію, коли стало неможливим уникнути мови ворожнечі в журналістських матеріалах. Наразі мова ворожнечі постає своєрідним маркером внутрішньої мобілізації суспільства, і медіа не можуть не реагувати на цей потужний суспільний запит. Об᾿єктом вивчення стали публі- кації кропивницьких онлайн-видань «Медіапортал DOZOR», «Центральноукраїнське бюро новин (CBN)», «Златопіль» за вересень-листопад 2024 року. Пропонується моніторинг локальних медіа за такими критеріями: наявність редакційної політики з прописаними етичними стандартами та принципами; присутність мови ворож- нечі в заголовках публікацій; присутність мови ворожнечі в текстах новин. Актуалізується думка, що мова ворожнечі під час війни набуває іншого підходу в трактуванні. Мова ворож- нечі виконує роль соціального запобіжника негативним проявам високої потужності серед широких народних мас, знімає напруження, мобілізує громадян для протидії ворогу. Доводиться, що в локальних медіа спостерігається певний відсоток журналістських матеріалів з мовою ворожнечі. Це передусім субʼєктивне висвітлення подій та їх учасників. Новотвори мови ворожнечі, повʼязані з війною, провокують негативне ставлення до окремих груп людей, що призводить до небажаної поляризації суспільства. Використання подібних висловлювань та оцінок вказує на недотримання стандартів журналістики. Відсутність редакційної політики в локальних медіа сприяє появі мови ворожнечі в жур- налістських матеріалах. В цьому напрямку треба консолідовано працювати і медійникам, і медіаекспертам. Редакційна політика видання – це перший крок до усвідомленого підходу в публікації матеріалів за професійними стандартами журналістики.Документ Зарубіжна література (Античність – Просвітництво)(2025) Вечірко, Оксана ЛеонідівнаНавчально-методичний посібник адресований студентам-філологім та має за мету допомогти студентам вивчити та засвоїти основні питання з курсу: «Зарубіжна література Античність – Просвітництво». Посібник містить: стислий виклад лекцій, плани семінарських занять із допоміжними навчальними матеріалами для аналізу, методичні рекомендації до виконання самостійної роботи, список художніх творів для прочитання, тестові завдання, список навчальних та науково-критичних матеріалів до курсу.Документ Зарубіжна література 19-20 століття(2025) Вечірко, Оксана ЛеонідівнаДокумент Міжрівневий характер категорії особи в українській мові(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Нестеренко, Тетяна Анатоліївна; Кричун, Людмила Петрівна(ua) У статті зроблено спробу на засадах функційно-категорійної граматики визначити міжрівневий характер категорії особи в українській мові. Доведено, що категорія особи становить центр семантики особовості, відображена в морфологічній структурі дієслова за допомогою спеціальних морфологічних і синтаксичних показників; притаманна не лише дієслову, а й іменнику; відіграє вагому роль у структурно-семантичній та комунікативній організації речення. Проаналізовано значення особи, відображені в морфологічній структурі дієслова за допомоги власних граматичних показників у їхньому зв’язку з семантикою займенникових іменників, та здійснено їхню проєкцію у сферу комунікативного синтаксису. Аналіз формально-граматичних та семантичних аспектів категорії особи засвідчує їхні зв’язки з іншими мовними рівнями. У формальному плані обсяг категорії особи дієслова в сучасній українській мові обмежується лише особовими формами, які мають у своєму складі маркери особи – особові закінчення, водночас дієвідмінювані дієслова перебувають у тісному зв’язку із займенниковими іменниками. Центр морфологічного втілення особовості як міжрівневого категорійного утворення становить невласне-дієслівна категорія особи дієслова, а семантично центральною є особа іменника. Категорія особи знаходить свій вияв і на синтаксичному рівні. Грамеми мовця та адресата безпосередньо підпорядковані підкатегорії особи, а грамеми неучасника виділяють людей, інших істот або предмети, які не беруть участі в комунікативних актах. Категорію особи можна кваліфікувати як міжрівневу, що знаходить вияв на рівні морфології, семантико-синтаксичної структури речення та комунікативного синтаксису. На формальному рівні ядро міжрівневої категорії особи становить відповідна невласне-дієслівна морфологічна особа, а на рівні семантики центральною є особа іменника. (en) The article attempts to determine the interlevel nature of grammatical person category in Ukrainian language on the basis of functional-categorical grammar. Grammatical person constitutes the center of semantics of personhood, it is reflected in morphological structure of the verb with the help of special morphological and syntactic indicators; it is inherent not only to the verb, but also to the noun; plays a significant role in the structural-semantic and communicative organization of the sentence. The article analyses the meanings of grammatical person reflected in the morphological structure of the verb with the help of its own grammatical indicators in their connection with the semantics of pronominal nouns, and projects them into the sphere of communicative syntax. The analysis of the formal-grammatical and semantic aspects of grammatical person attests to their connection with other linguistic levels. In formal terms, the scope of grammatical person of the verb in modern Ukrainian language is limited only to personal forms that have in their composition markers of person: personal inflectional suffixes. At the same time, inflected verbs are in close connection with pronominal nouns. The center of the morphological embodiment of personhood as an interlevel categorical formation is the grammatical person category that has been adopted by the verb, and semantically grammatical person of the noun is central. The category of person also finds its expression at the syntactic level. The tagmemes of the speaker and the addressee are directly subordinate to the subcategory of person, while the tagmemes of the non-participant distinguish people, other beings, or objects that do not participate in communicative acts. Grammatical person can be qualified as interlevel, as it is manifested at the levels of morphology, semanticsyntactic structure of the sentence and communicative syntax. At the formal level, the core of the interlevel category of grammatical person corresponds to morphological person, and at the level of semantics, the person of the noun is central.Документ Психоавтобіографізм малої прози Валерія Підмогильного(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Михида, Сергій Павлович; Гонтар, А. І.(ua) У статті досліджено специфіку психоавтобіографізму Валер’яна Підмогильного в малій прозі. Це дозволяє наблизитися до розуміння психопортрету митця в авторській рефлексії за допомогою синтезу літературознавчого осмислення художніх прийомів і засобів з елементами психологічного аналізу. Методологічно дослідження вписано в психопоетикальну парадигму, що визначає теоретичну основу та прикладний інструментарій. Для визначення чіткого вектору розвідки опрацьовано літературно-критичні знахідки щодо поетики та філософії В. Підмогильного. Окреслено поточний стан психопоетикального осмислення письменника та перспективи подальших досліджень, які передбачають детальну роботу з текстом «під мікроскопом» із метою виокремлення психологічних деталей, які забезпечують психоавтобіографізм художньої прози митця. У практичній частині дослідження на матеріалі двох оповідань («Важке питання» і «Військовий літун») проілюстровано динаміку психофізіологічного розвитку особистості та становлення світогляду В. Підмогильного й визначено авторський інструментарій, який уможливлює такі спостереження. Для цього виокремлено повторювані психічні феномени й проаналізовано, яким чином це відображає штрихи до авторського психосвіту. Зокрема, виявлено тенденції до змалювання колізії між мораллю та природою, яку символізує конфлікт головного героя оповідання «Важке питання» Андрія та його товариша Миколи як персоналізованого Ід із мефістофелівським началом. Це розщеплення повторюється також у творі «Військовий літун». На текстуальному матеріалі оповідань окреслено особливості застосування художніх прийомів та засобів (композиційної домінанти, групування персонажів, внутрішнього конфлікту) в інтелектуальній прозі В. Підмогильного для оприявлення персональних переживань самого автора. Крім цього помічено використання біографічних елементів, як от навчання в церковно-приходській школі, юнацькі душевні перипетії тощо. (en) The article examines the specifics of Valerian Pidmohylnyi's psychoautobiography in short fiction. This allows us to come closer to understanding the psychoportrait of the artist in the author's reflection through the synthesis of literary comprehension of artistic techniques and means with elements of psychological analysis. Methodologically, the study is based on the psychopoetical paradigm, which determines the theoretical basis and applied tools. In order to define a distinct vector of the research, the literary and critical findings on the poetics and philosophy of V. Pidmohylnyi are processed. The current state of the writer's psychopoetical comprehension and prospects for further research, which involve detailed work with the text “under a microscope” in order to highlight the psychological details that provide psychoautobiographical prose of the artist, are outlined. In the practical part of the study, on the basis of two stories (“A Hard Question” and “The Military Flyer”), the author illustrates the dynamics of psychophysiological development of the personality and the formation of V. Pidmohylnyi's worldview and identifies the author's tools that make such observations possible. To this purpose, recurring mental phenomena are singled out and analyzed how they reflect the author's touches on the psychological world. In particular, the author reveals a tendency to depict the conflict between morality and nature, symbolized by the conflict between the protagonist of the story “A Hard Question” Andriy and his friend Mykola as a personalized Id with a Mephistophelean beginning. This split is also repeated in “The Military Flyer”. On the basis of the textual material of the stories, the article outlines the peculiarities of the use of artistic techniques and means (compositional dominance, grouping of characters, internal conflict) in V. Pidmohylnyi's intellectual prose to reveal the author's personal experiences. In addition, the use of biographical elements, such as studying in a parochial school, youthful emotional turmoil, etc. is noticed.Документ Новий лексикон періоду повномаштабної російсько-укранської війни : лексико-семантична деривація та особливості словозміни(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ковтюх, Світлана Леонідівна(ua) У статті проаналізовано частину великого пласту нових слів української мови – як апелятивів, так і онімів, переважна більшість яких утворена в період повномасштабної російсько-української війни з використанням наявних у питомому словникові лексичних одиниць унаслідок переосмислення їхньої семантики. Досліджено алгоритм дериваційного процесу та словозмінні особливості (останні на засадах морфологійної парадигматики) переважно воєнно-політичних словотвірних інновацій, а також новотворів-пропріативів на позначення населених пунктів на теренах України та внутрішніх міських, селищних або сільських об’єктів, що з’явилися внаслідок перейменувальних процесів 2022 – 2024 років. З’ясовано, що нові похідні одиниці в межах лексико-семантичного способу утворено внаслідок онімізації, трансонімізації, апелятивації (останню засвідчено спорадично). Найчастіше при цьому бувають задіяні дериваційно-семантичні механізми метафоризації чи метонімізації. У мовознавстві активно послуговуються запропонованим Л. Гуссенсом 1990 року поняттям «метафтонімія», яке кваліфікують як концептуальну взаємодію між метафорою та метонімією. Пропонуємо новий термін «метафтонімізація» для позначення синкретизму дериваційних процесів метафоризації та метонімізації, тобто у випадках переосмислення лексичних значень лексико-семантичних варіантів, набуття ними нової семантики внаслідок одночасного перенесення і за подібністю, і за суміжністю без використання додаткових словотворчих засобів. У процесі семантичної деривації зазнає змін як лексичне значення слова, так і його словозмінна парадигма. При цьому іменники з повною парадигмою можуть переходити до розряду субстантивів, які вживають тільки або переважно в множині, рідше – тільки в однині. Іменник, який відмінювався лише в однині, може трансформуватися в лексему, яку формально використовують у формах множини, хоч потенційно вона може мати повну словозмінну парадигму. Зафіксовано також перехід іменника singularia tantum у лексичну одиницю, що відмінюється в однині та множині. Крім цього, засвідчено випадки синтаксично-позиційної невідмінюваности, коли переважно відіменникові (часто відантропонімні) назви вулиць, провулків, площ, проспектів тощо у формі родового відмінка однини, рідше множини функціонують як застиглі словоформи генітива навіть у разі редукції родової апелятивної назви. (en) The article analyzes part of a large stratum of new words of the Ukrainian language – both appellatives and onyms, the vast majority of which were formed during the full-scale Russian-Ukrainian war using lexical units available in the specific dictionary as a result of rethinking their semantics. The algorithm of derivation process and wordchanging features (the latter on the basis of morphological paradigmatics) of mainly military-political word-forming innovations, as well as new-creation-propriatives for designating settlements on the territory of Ukraine and internal urban, settlement or rural objects that appeared as a result of the renaming processes of 2022–2024 are investigated. It was found that new derivative units within the lexical-semantic method are formed due to onimization, transonymization, appellation (the latter is witnessed sporadically). Most often, derivational-semantic mechanismsof metaphorization or metonymization are involved. Linguistics actively uses the concept of "metaphthonymy" proposed by L. Hussens in 1990, which is qualified as a conceptual interaction between metaphor and metonymy. We propose a new term "metaftonymization" to refer to the syncretism of derivational processes of metaphorization and metonymization, that is, in cases of reconsidering the lexical meanings of lexical-semantic variants, their acquisition of new semantics due to simultaneous transfer both in similarity and in adjacency without the use of additional word-forming means. In the process of semantic derivation, both the lexical meaning of the word and its word-changing paradigm undergo changes. In this case, nouns with a full paradigm can move to the category of substantives used only or mainly in the plural, less often – only in the singular. A noun that was conjugated only in singular can be transformed into a lexeme that is formally used in plural forms, although potentially it can have a complete word-changing paradigm. There are cases of the noun singularia tantum passing into a lexical unit that is conjugated in the singular and plural. In addition, cases of syntactic-positional invariability have been witnessed, when the names of streets, alleys, squares, avenues, etc. in the form of a generic case of singular are predominant, less often the sets function as invariable word forms of the genitive even in the case of reduction of the generic appellative name.Документ З низин до вершин : спільнослов'янські та самобутні риси української мови (2)(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Крижанівська, Ольга Іванівна(ua) Ця стаття є продовженням розгляду складного питання про гармонійність поєднання праслов’янських і власне українських мовних рис у сучасному фонемно-фонетичному ладі нашої мови, яке знайшло своє відбиття у публікації, вміщеній у попередньому числі цього ж часопису – Наукові записки. Серія: Філологічні науки, Випуск 1 (208). У цій розвідці порушуємо проблему становлення сучасної підсистеми приголосних фонем, яка має своїм опертям спільнослов’янську консонантну основу, що стала базою для витворення своєрідних фонетичних підвалин й інших споріднених мов; розглядаємо причини втрати старих і появи нових приголосних фонем; пробуємо відшукати зовнішні чинники, які так чи так внесли зміни в консонантну підсистему. Традиційно на заняттях з історичної граматики у ЗВО студенти кваліфікують праслов’янську мову найдавніших часів як вокально-консонантну, тобто таку, в якій кількість голосних переважала над кількістю приголосних. Разом з тим вони простежують, як через процеси часокількісного вирівнювання та монофтонгізації дифтонгів зменшується кількість голосних, коли на межі тисячоліть (до і нашої ери) приголосних стає все більше після трьох палаталізацій задньоязикових та змін Г, К, Х, Д, Т, З, С у сполуках з j. На час розпаду праслов’янського мовного континиуму племінні мови уже були консонантно-вокальними. Подальший розвиток фонетичних систем споріднених слов’янських мов ішов своїм шляхом, хоч їхня спільна історія у якихось рисах зберігалася, почасти видозмінюючись, віддаляючись від близького. Як показує практика викладання історії мови, здобувачі освіти відносно легко запам’ятовують, які фонетичні процеси відбувалися в системі приголосних, більш-менш вільно орієнтуються в їхній хронології, але професійні комунікативні компетентності, які виявляються у здатності обговорювати питання про фонетичні особливості своєї мови на тлі інших, дискутувати і переконувати незаперечними фактами сформовані не в усіх. Тому усвідомлені знання з історичної фонетики повинні стати одним із комунікативно задіяних здобутків, однією з складових світоглядних переконань про своєрідність рідної мови, про відповідальність за її збереження. Заплановано продовження розгляду самобутніх рис української мови на прикладі одиниць інших рівнів мовної системи. (en) This article continues the examination of the complex issue of harmony in the combination of Proto-Slavic and Ukrainian language features in the modern phonemic-phonetic system of our language, which was reflected in the article in the previous issue of the same journal – Scientific Notes. Series: Philological Sciences Issue 1 (208). In this investigation, we raise the problem of the modern subsystem of consonant phonemes formation, which has as its support the common Slavic consonant base and became the basis for the creation of peculiar phonetic foundations and other related languages; we consider the reasons for the loss of the old and the appearance of the new consonant phonemes; we are trying to find external factors that somehow made changes to the consonant subsystem. Traditionally, students attending historical grammar classes at higher education institutions qualify the ProtoSlavic language of the most ancient times as vocal-consonant, one in which the number of vowels prevailed over the number of consonants. At the same time, they trace how the number of vowels decreased due to the processes of time-quantity equalization and monophthongization of diphthongs when at the turn of the millennium (BC and AD), the number of consonants increased after three back-lingual palatalizations and changes of Г, К, Х, Д, Т, З, С in compounds with j. At the time of the Proto-Slavic language continuum disintegration, tribal languages were already consonant-vocalic. Further development of phonetic systems of related Slavic languages followed its path, although their common history in some ways was preserved, partly changing, moving away from the close one. As the practice of the history of language teaching shows, students relatively easily remember what phonetic processes took place in the consonant system, and navigate more or less freely in their chronology, but professional communicative competence, which is manifested in the ability to discuss questions about the phonetic features of their language against the background others, to discuss and convince with indisputable facts is not developed for everyone. Therefore, conscious knowledge of historical phonetics should become one of the communicative achievements, one of the components of worldview beliefs about the originality of the native language, and the responsibility for its preservation. We plan to continue the examination of the distinctive features of the Ukrainian language on the example of units of other levels of the language system.Документ Передумови формування польського й українського мовного ареалів постпраслов'янського періоду(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Нестеренко, Тетяна Анатоліївна(ua) У статті визначено передумови формування польського й українського ареалів постпраслов’янського періоду. Обґрунтовано близькість слов’янських мов, їхню генетику й типологію в безпосередньому зв’язку з відомостями про територію, яку займали давні слов’яни до розселення на історично засвідчені місця проживання. Проаналізовано найбільш поширені гіпотези прабатьківщини слов’ян – дунайсько-карпатську, віслоодерську, вісло-дніпровську (середньонаддніпрянську). Відзначено, що хоч дунайська гіпотеза не знайшла загального визнання через відсутність надійних археологічних та лінгвістичних даних, проте літописець Нестор дає важливі свідчення про історичне минуле слов’ян. Вісло-Одерська гіпотеза визначає найдавнішими землями слов’ян територію сучасної Польщі між Віслою й Одером. У ХХІ ст. її з лінгво-статистичних позицій доводить W. Mańczak. Наведені вченим аргументи спонукають до думки про виникнення праслов’янської та індоєвропейської мов на території сучасної Польщі, однак залишаються без відповіді протиріччя історико-археологічного характеру і проблема відсутності на цій території праслов’янського субстрату. Згідно з середньонаддніпрянською гіпотезою, праслов’яни є автохтонами Європи. Прабатьківщина слов’ян збігається з ядром українських етнічних територій і охоплює північно-західну частину України. Гіпотезу визнає більшість учених, вона підтверджується даними археології й топоніміки й узгоджується з виділеними В. Лучиком чинниками визначення прабатьківщини слов’ян. Отже, витоки українського й польського народів та їхніх мов тісно пов’язані з проблемою походження слов’янства на північно-західній частині етнічних українських територій. Етногенез поляків і українців попри певні конкретно-історичні особливості має спільні закономірності й близькі хронологічні межі. Спільні території носіїв праслов’янських діалектів важливо окреслити з метою вивчення подальших періодів розвитку мови та задля усвідомлення сучасного стану слов’янських мов, зокрема порівняльно-типологічного аналізу польської та української лінгвістичних систем. (en) The article defines the prerequisites for the formation of Polish and Ukrainian areas of the post-proto-Slavic period. The cognation of Slavic languages, their genetics and typology is substantiated in connection with the information about the territory used by the ancient Slavs before settling in historically attested places of residence. The prevalent hypotheses of the ancestral homeland of the Slavs: Danubian-Carpathian, Vistula-Oder, VistulaDnieper, are analyzed. It is remarked that although the Danubian hypothesis has not found general acceptance due to the absence of reliable archaeological and linguistic data, the chronicler Nestor gives an important account of the historical past of the Slavs. The Vistula-Oder hypothesis identifies the territory of modern Poland between the Vistula and the Oder as the oldest land of the Slavs. In the 21st century W. Mańczak proves it from the linguo-statistical points of view. The arguments presented by the scientist suggest the emergence of Proto-Slavic and Indo-European languages on the territory of modern Poland, but historical and archaeological contradictions and the problem of the absence of a Proto-Slavic substrate on this territory remain unanswered. According to the Vistula-Dnieper hypothesis, the Proto-Slavs are the autochthons of Europe. The ancestral homeland of the Slavs coincides with the core of Ukrainian ethnic territories and covers the northwestern part of Ukraine. The hypothesis is recognized by the majority of scientists, confirmed by the data of archeology and toponymy, and is consistent with the factors identified by V. Luchyk for determining the ancestral homeland of the Slavs. Therefore, the origins of the Ukrainian and Polish peoples and their languages are closely related to the problem of the origin of Slavs in the northwestern part of ethnic Ukrainian territories. The ethnogenesis of Poles and Ukrainians, despite certain specific historical features, has common patterns and close chronological boundaries. It is important to delineate the common territories of the speakers of Proto-Slavic dialects in order to study further periods of language development and to understand the current state of Slavic languages, in particular for the purpose of comparative typological analysis of the Polish and Ukrainian linguistic systems.Документ Соматичні маркери психологічного портрету Ольги Кобилянської (на основі малої прози)(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Михида, Сергій Павлович; Замороз, С. О.(ua) У статті досліджено соматичні маркери психологічного портрету Ольги Кобилянської на основі малої прози, зокрема, новел «Некультурна», «Природа», «Impromptu phantasie», «Valse melancolique» та мемуарів. Наукова новизна виявилася в розкритті зв’язку між тілесним і духовним у мегатексті письменниці, що відкриває нові аспекти її художньої саморефлексії. Застосування психопоетикального підходу дозволяє проаналізувати автобіографічний та психоавтобіографічний матеріал через призму класичних та сучасних психологічних теорій, що корелюють із літературознавчими прийомами. Стаття обґрунтовує, що тілесні маркери, представлені у творах письменниці, виступають символами глибоких психічних станів, розширюючи традиційне уявлення про її літературну спадщину. Авторка систематично актуалізує фізичні вияви переживань героїв, що сумірні з її психоемоційною сферою. На матеріалі описів зовнішності та соматичних станів авторка новел підкреслює інтроспективну природу характерів персонажів, які часто відтворюють особистісні риси самої письменниці. Особливу увагу приділено використанню фізіогномічних методів аналізу, зокрема теорії Ернста Кречмера, яка дозволяє увиразнити залежність між статурою та характером. На основі мемуарних описів, світлин та образів героїнь творів підкреслено астенічний тип тілесності Ольги Кобилянської, що зумовлює шизотимічні риси характеру: інтроспективність, емоційну стриманість, чутливість до рефлексії та дистанційованість від соціуму. Результати дослідження дозволяють краще визначити психологічні аспекти творчості Ольги Кобилянської, зокрема роль тілесного досвіду у формуванні авторського художнього світу. Це відкриває нові можливості для подальшого інтердисциплінарного аналізу її доробку. (en) The article examines the somatic markers of Olga Kobylianska's psychological portrait based on her short fiction, in particular, the novels «Uncultured», «Nature», «Impromptu phantasie», «Valse melancolique», and her memoirs. The scientific novelty was revealed in the disclosure of the connection between the corporeal and the spiritual in the writer's megatext, which opens up new aspects of her artistic self-reflection. The application of the psycho-poetic approach allows us to analyze autobiographical and psycho-autobiographical material through the prism of classical and modern psychological theories that correlate with literary techniques. The article substantiates that the bodily markers presented in the writer's works are symbols of deep mental states, expanding the traditional understanding of her literary heritage. The author systematically actualizes the physical manifestations of the characters' experiences, which are commensurate with her psycho-emotional sphere. The author of the short stories emphasizes the introspective nature of the characters' characters, who often reproduce the personal traits of the writer herself, using descriptions of their appearance and somatic states. Particular attention is paid to the use of physiognomic methods of analysis, in particular the theory of Ernst Kretschmer, which allows to emphasize the relationship between physique and character. On the basis of memoir descriptions, photographs, and images of the heroines of the works, the author emphasizes the asthenic type of Olha Kobylianska's physicality, which determines schizotypal character traits: introspection, emotional restraint, sensitivity to reflection, and distance from society. The results of the study allow us to better define the psychological aspects of Olha Kobylianska's work, in particular the role of bodily experience in shaping the author's artistic world. This opens up new opportunities for further interdisciplinary analysis of her work.