Наукові видання каф-ри перекладу, прикладної та загальної лінгвістики
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/12
Переглянути
5 результатів
collection.search.results.head
Документ Переклад як основа обміну художнім досвідом: історичний штрих(КОД, 2019) Білоус, Ольга Іванівна; Bilous, Olga(uk) Літературно-критичну діяльність Людвіґа Якобовського і Ґеорґа Адама –дослідників і популяризаторів української літератури в німецькомовному ареалі – слід розглядати як активних учасників творення німецько-українських культурних взаємодій. Вони зміцніли у 90-х рр. ХІХ століття, бо їхня результативність була позначена спільною метою українських і німецьких діячів. У цьому плані І.Франку та О.Кобилянській належала рол ь посередників. Їм надавали дієву допомогу Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Осип Маковей, Денис Лукіяновіч, Володимир Гнатюк, Іван Труш, Роман Сембратович, Остап Грицай. Творчість Івана Франка та Ольги Кобилянської – переконливий приклад, коли діячі національної літератури в одній іпостасі успішно здійснюють дві істотно різні функції –оригінальну й перекладну.Документ Взаємодія літератур як система ланок: зв'язки, рецепція, переклад(КОД, 2018) Білоус, Олександр Миколайович; Bilous, Oleksandr; Білоус, Ольга Іванівна; Bilous, Olga(uk) Проблема міжлітературної рецепції, що ґрунтується на синтезі складових взаємодії літературних систем і передусім сполуки – переклад – літературні зв’язки – у теоретичному аспекті ще недостатньо вивчена. Належним чином ще не осмислене й питання про роль перекладу та його місце в міжлітературному контексті. Слід зважати на якість репрезентації тих внутрішніх і зовнішніх чинників, що виокремлюють як потенційні можливості взаємодії літератур, так і особливості німецькомовної рецепції українського письменства в екстериторіальних координатах, які впливають на духовний розвиток народу-реципієнта. Для адекватного прочитання цього процесу важливою постає парадигма, коли кожна літературна паралель розглядається не ізольовано, а в загальноісторичному й художньому контексті, що охоплює тривалу часову дистанцію. Вона дозволяє розкрити зміст взаємодії літературних явищ з одного боку, а також причини «зіткнення» неспоріднених культурних традицій німецького й українського народів – з іншого. На їхню еволюцію мали вплив кардинально несхожі – для Німеччини та України – суспільно-історичні умови, які диктували оцінювальну позицію та науково-пізнавальне ставлення критиків та перекладачів до творів української літератури в німецькомовному середовищі.Документ Wechselseitgkeit vonkulturen: translation und rezeption(Видавець Лисенко В. Ф., 2017) Білоус, Ольга Іванівна; Белоус, Ольга Ивановна; Bilous, Olha; Білоус, Олександр Миколайович; Белоус, Александр Николаевич(uk) Активне духовне відродження українського народу, зумовлене новим суспільно-правовим статусом України як незалежної, суверенної держави, припадає на останні десятиріччя ХХ– початок ХХІ століть. Воно сприяло усвідомленню національної ідентичності і водночас викликало нагальну потребу переосмислення процесу входження кращих надбань української культури у свідомість близьких і віддалених народів Східної, Центральної та Західної Європи. З цього погляду особливої уваги заслуговує проблема німецькомовної рецепції української літератури, з’ясування як її контактно-генетичних зв’язків зі світовим літературним процесом, так і виявлення й окреслення координат, що набули сталої величини – перекладацької традиції в контексті переємності літературного досвіду – в системі української діаспори. Вивчення процесу взаємодії літератур споріднених(слов’янських) і неспоріднених(німецькомовних) народів постає одним з найбільш плідних дослідницьких напрямків у сучасній філологічній науці. З ним органічно пов’язана проблематика засвоєння літературного досвіду крізь призму втілених у ньому концепцій взаємодії різних культурних явищ, тенденцій, закономірностей, традицій. Ідеться про національне, з одного боку, і глобальне значення цієї парадигми – з іншого, що визначає рівень необхідності природної рецепції художньої спадщини найбільш активних носіїв тієї чи іншої культури. За природних умов відбувається таке результативне сприйняття фактів та подій, коли процес рецепції містить орієнтацію на системну інтерпретацію, що єодним з максимально активних шляхів збагачення гуманістичного змісту кожної національної літератури. Цей напрямок є виявом не тільки інтенсивності чину, тобто дієвості, але й плодотворної її констатації –домінанти перекладу.Документ Іван Тургенєв та Ксенофонт Климкович як перекладачі класиків української літератури: історичний погляд(КДПУ ім. В. Винниченка, 2014) Білоус, Ольга Іванівна(uk) Перекладач має визначити характер оригіналу, згодом створити “для себе” уявну модель, враховуючи її можливий вплив на читача. Цьому сприяє поетичне почуття, що, на думку багатьох вчених, збуджує в читача саме той настрій, який повідомляється в оригіналі.Документ Вільгельм Горошовський та Францішка Штайніц як перекладачі творів українських письменників німецькою мовою: критичний штрих з історії перекладу(КДПУ ім. В. Винниченка, 2015) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна(uk) Розрізняють чотири фази рецепції поезії Т.Шевченка шляхом перекладу його творів німецькою мовою. Зрозуміло, кількість етапів умовна, оскільки вони за тими чи іншими параметрами взаємодіяли між собою, утворюючи ланки в процесі переємності перекладацького досвіду. їхні стики п о в’язані з перекладацькими досягненнями І. Обріста, І. Франка, О. Грицая, Ю. Віргінії. Так, упродовж 1870 —1917рр. до перекладу Шевченкового «Заповіту» зверталися сім перекладачів, у т.ч. І.Обріст, І. Франко й Ю. Віргінія, В. Горошовський. Ідеться зокрема не про зовнішні вдосконалення чи усунення недоліків щодо змістової структури перекладу, а радше про якісно нові перекладацькі рішення, які часом істотно зміцнювали момент відповідності рівня — переклад-оригінал.