Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
2 результатів
Search Results
Документ Напрями удосконалення вітчизняного законодавства в контексті структурування нормативно-правового регулювання в агропромисловому комплексі України(2020) Соболь, Євген Юрійович; Михайлов, Олександр Васильович; Sobol, Ye.; Mikhailov, О.(ua) У статті досліджено основні напрями удосконалення вітчизняного законодавства. Зазначено, що головним критерієм об’єднання адміністративно-правових норм та їхнього розподілу по структурних частинах є предмет правового регулювання. Відповідно до цього, побудована система передбачає виокремлення правових інститутів, що об’єднуються в загальну, особливу та спеціальну частини адміністративного права. Визначено наукові погляди щодо внутрішнього структурування адміністративного права як галузі права, через формування складових загальної, особливої та спеціальної частини. Акцентовано увагу на пріоритетності систематизації в структуруванні законодавства. Зазначено, що робота має вестись у двох напрямах: зовнішнє і внутрішнє структурування законодавства. Зовнішнє структурування законодавства полягає у приведенні до логічної побудови галузей законодавства та гармонізація національного законодавства з міжнародним правом. Вагоме значення у цьому напрямі відводиться поняттю та змістовному наповненні «трансферу норм», шляхом переміщення правової норми або групи правових норм з одного нормативно-правового акту до іншого відповідно до предмету правового регулювання. Внутрішне структурування законодавства має йти шляхом виокремлення тричленної побудови норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція), єдності та взаємодії їх частин. Конструювання норм права має йти шляхом обов’язкової наявності всіх трьох елементів в одному нормативно-правовому акті, комунікативному кодексі. Комунікативний кодекс за своєю структурою має складатись з наступних частин: загальна частина (загальні положення – терміни що використовуються, правила поведінки у суспільно-економічній сфері); особлива частина (матеріальні норми – проступки та санкції за їх вчинення); спеціальна частина (особливості провадження у справах про проступки саме в суспільно-економічній сфері, що регулюється даним комунікативним кодексом).Документ Правове регулювання авторської винагороди за законодавством України(ФОП Озеров Г. В., 2020) Трошкіна, Катерина Євгенівна; Troshkina, K.(ua) Стаття присвячена аналізу нормативно-правового регулюбвання виплати авторської винагороди. Досліджено основні види авторської винагороди за чинним національним законодавством. Встановлено, шо розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Найважливішим майновим правом авторів винаходів є право на винагороду за інтелектуальну діяльність, яка сприяє становленню перспективних сфер науки та технологій. Авторська винагорода являє собою певну виплату на користь автора твору, зумовлену використанням даного твору іншою особою. Право на винагороду не відноситься до числа особистих немайнових або майнових авторських прав. Законодавче закріплення гарантій авторської винагороди є логічною необхідністю для розвитку винахідницької творчої діяльності в Україні. Законодавством України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування і мінімальні ставки винагороди за використання об’єктів суміжних прав та пор ядок їх індексації. Незважаючи на економічну природу винагороди, її правова сутність, в цілому, є суттєвим аспектом авторських правомочностей і, крім того, дозволяє дати оцінку діючої авторсько-правовій системі, як на рівні окремих організаціях, так і в масштабах країни. Визначено, що національне законодавство достатньо фрагментарно втілює основні принципи виплати винахідницького гонорару, що безумовно викликає гальмування прогресивних процесів винахідників та спричиняє виникнення юридичних спорів між винахідниками, роботодавцями та іншими суб’єктами правовідносин у сфері винахідництва.