Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
2 результатів
Search Results
Документ Адміністративно-правові засади формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю(2022) Кіблик, Дар’я Володимирівна(ua) Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький, 2022. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правових засад формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, зокрема аналізу сутності, мети, завдань, напрямів, принципів, правових засад державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, а також механізмів її формування та реалізації. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків, пропозицій і рекомендацій, запропонованих особисто здобувачкою. З’ясовано, що державна політика щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю – це, з одного боку, векторна та системна субполітика, що відображає ідеологічну та концептуальну спрямованість держави, характеризує її тактично-стратегічний курс на ефективне гарантування та повноцінну реалізацію прав і свобод осіб з інвалідністю, задоволення їх потреб нарівні з іншими громадянами, створення безбар’єрного середовища, забезпечення комплексної соціальної інклюзії, належний соціальний і правовий захист та інше; а з іншого – системна, впорядкована, цілеорієнтована діяльність спеціальних суб’єктів публічної влади тактичного і стратегічного характеру, детермінована метою, цілями та завданнями щодо ефективного утвердження, гарантування, реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю, що спирається на відповідний адміністративно-правовий інструментарій та втілюється у профільних програмних документах і соціальній практиці. Здійснено загальну характеристику державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю як об’єкта адміністративно-правового регулювання. З’ясовано, що під адміністративно-правовим регулюванням державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю варто розуміти здійснюваний усією системою адміністративно-правових інструментів цілеспрямований, нормативно-організаційний, управлінський вплив спеціальних суб’єктів публічного управління на державну політику у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю з метою її формування та реалізації. Визначено мету, напрями, завдання і принципи формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Вказано, що мета є основоположним елементом будь-якої діяльності, що окреслює та завчасно визначає сутнісно-змістовний компонент механізму її здійснення, виконує спрямовуючу функцію й обумовлює вибір оптимального інструментарію відносно бажаного в майбутньому результату. Запропоновано виокремлювати загальну, стратегічну та функціональну мету державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Запропоновано завдання державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю поділяти за характером на: 1) інформаційні; 2) нормативно-правові; 3) правозахисні; 4) правореалізаційні; 5) сервісні; 6) фінансово-економічні. З’ясовано, що напрями державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю ґрунтуються на зовнішньополітичних і внутрішньодержавних чинниках, тобто визначаються на основі як міжнародних документів, світової практики і стандартів, так і з урахуванням вітчизняних обставин. Доведено доцільність систематизації відповідних напрямів у п’ять груп: 1) напрями на основі забезпечення прав; 2) напрями на основі забезпечення свобод; 3) напрями щодо окремих категорій осіб з інвалідністю (діти, жінки, особи похилого віку, особи з інвалідністю внаслідок війни й інші); 4) напрями комплексні; 5) напрями, зумовлені актуальними викликами. Сформульовано поняття принципів державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю та запропоновано вказані принципи поділяти на універсальні (загальні) та галузеві (спеціальні). Останні, у свою чергу, поділяються на ординарні й іманентні. Запропоновано авторське бачення категорії «адміністративно-правовий механізм реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Сформовано структуру адміністративно-правового механізму реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яка складається з таких елементів: 1) норми права та їх зовнішнє вираження; 2) принципи адміністративного права та принципи реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; 3) акти реалізації норм права; 4) адміністративно-правові відносини, які виникають у процесі реалізації цієї політики; 5) суб’єкти реалізації вказаної субполітики; 6) форми та методи реалізації такої політики; 7) правова свідомість. Запропоновано оригінальну класифікацію суб’єктів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яких варто систематизувати за п’ятьма критеріями: за функціональною спрямованістю (первинні, вторинні); за сферою дії (загальні, спеціальні); за предметним змістом діяльності (масштабні, сингулярні); за територіальною приналежністю (загальнодержавні, регіональні); за часом дії (постійно діючі, тимчасові). Виокремлено особливості адміністративно-правових інструментів реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. До них, зокрема, належать: 1) змістовна комплексність; 2) пряма залежність від сфери застосування конкретного адміністративно-правового інструменту та обсягу повноважень компетентного суб’єкта; 3) можливість застосування лише суб’єктами, до повноважень яких віднесено здійснення певного виду діяльності, пов’язаної із відповідним адміністративно-правовим інструментом; 4) відсутність чіткої законодавчої регламентації конкретних інструментів, якими можуть користуватися компетентні суб’єкти; 5) наявність конкретної мети, яка й виступає передумовою застосування відповідних інструментів – забезпечення прав та свобод осіб з інвалідністю; 6) детермінують певні юридичні наслідки (однак, в окремих випадках можуть не мати спрямованості на їх виникнення). Виокремлено та розглянуто конкретні адміністративно-правові інструменти реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, а саме – нормативно-правовий акт, індивідуальний (адміністративний) акт, адміністративний договір, інші юридично значущі адміністративні дії, акти-плани, фактичні дії та контроль. Визначено, що формування та реалізація державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю мають здійснюватися з урахуванням низки соціальних, політико-правових, економіко-фінансових, морально-етичних чинників та міжнародного співробітництва України. На основі аналізу зарубіжного досвіду формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю запропоновано: 1. Зважаючи на приклади Основних Законів Грецької Республіки, Грузії, Китайської Народної Республіки, Фінляндської Республіки, метою закладення належних правових законодавчих засад, формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, внести зміни до ст. 24 Конституції України. 2. За прикладом спеціальних законодавчих актів Грецької Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Корея з метою гарантування системності, прогнозованості та сталості державної політики щодо осіб інвалідністю, сприяння її транспарентності, доповнити ст. 9 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» новою ч. 3 та Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України, новим підпунктом 36-1 пункту 4. 3. Враховуючи механізми формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю Китайської Народної Республіки, Королівства Данія, Литовської Республіки, Королівства Іспанія, Республік Казахстан, Корея, Польща, Фінляндія, переглянути правовий статус Ради у справах осіб з інвалідністю Кабінету Міністрів України, а також розглянути можливість запровадження координаційних суб’єктів на рівні територіальних громад (за аналогією відповідних муніципальних рад указаних країн). 4. З метою забезпечення стабільної та відповідальної державної політики у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю, сприяння її визначеності, закладення необхідних правових основ формування та реалізації, прийняти нову редакцію Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яка концептуально має ґрунтуватись на прогресивних світових стандартах і комплексній моделі інвалідності, або розробити новий законодавчий акт, як приклад, Закон України «Про засади державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Належними прикладами у цьому контексті є спеціальні закони Грузії, Литовської Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Корея. 5. На основі позитивного досвіду Держави Ізраїль, Литовської Республіки, Королівства Данія, Республіки Корея розробити спеціальний сигнально-оповіщувальний мобільний додаток невідкладного виклику служб порятунку, адаптований до потреб осіб з інвалідністю. 6. З метою якісного вдосконалення та концептуального оновлення механізму формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю за пріоритетним напрямом забезпечення захисту й безпеки осіб з інвалідністю у ситуаціях ризику перейняти та запровадити політику, аналогічну тій, що здійснюється у Державі Ізраїль. Аргументовано, що удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю доцільно проводити за такими напрямами: трансформація загального планування у стратегічне планування у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; розвиток адміністративного законодавства, зокрема розробка і прийняття нормативно-правових документів, які закріплюють процедури підтримки осіб з інвалідністю; удосконалення процедур застосування адміністративно-правових інструментів, які використовуються при реалізації відповідної державної політики; створення додаткових гарантій забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в умовах COVID-19. У рамках кожного із цих напрямів передбачено внесення змін до чинної нормативно-правової бази, а також здійснення низки інших заходів, спрямованих на підвищення ефективності механізмів формування та реалізації досліджуваної державної політики. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, використовуються та можуть бути використані у: науково-дослідній роботі – у подальших теоретико-правових розробках, присвячених формуванню та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; нормотворчій сфері – висновки, пропозиції та рекомендації, що викладені у дисертації, можуть бути використані для вдосконалення національної законодавчої бази, що визначає процедури формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; правозастосуванні – для поліпшення процедур реалізації досліджуваної державної політики, зокрема, під час використання окремих адміністративно-правових інструментів суб’єктами владних повноважень; освітньому процесі – під час підготовки матеріалів для навчальних дисциплін «Адміністративне право України» та «Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративна реформа в Україні», а також для розробки посібників, підручників, лекцій і методичних матеріалів для студентів закладів вищої освіти.Документ Подолання дитячої безпритульності та бездоглядності в Україні(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Поляруш, Світлана Іванівна; Poliarush, S.(ua) Стаття присвячена проблемі боротьби з дитячою безпритульністю і бездоглядністю в Україні. Охарактеризовано чотири періоди масової дитячої безпритульності та бездоглядності на українських землях протягом ХХ–ХХІ ст. на предмет кількості безпритульних, причин виникнення масового явища і державної політики у цій сфері. На основі узагальнення представлено особливості нормативно-правового врегулювання подолання вказаної проблеми у різні історичні періоди. Надано оцінку ступеню залучення громадськості до співпраці з державними закладами та установами для вилучення дітей з вулиць. Зосереджено увагу на розгляді досліджуваної проблеми у юридичному аспекті. Усі діючі на сьогодні нормативно-правові акти щодо боротьби з явищем дитячої безпритульності і бездоглядності було синтезовано у чотири групи: міжнародні, регіональні та українські акти-стандарти рівня життя дітей; акти по зміцненню інституту сім’ї і фактичного попередження появи «дітей вулиці»; акти, що встановлюють способи захисту дітей, що потрапили у складні життєві обставини; акти по регулюванню діяльності та взаємодії різноманітних установ відповідного гатунку. Спираючись на дослідження ЮНІСЕФ та Державного інституту сімейної та молодіжної політики, наведено класифікацію «дітей вулиці» за різними критеріями, зокрема, систематичним зв’язком із сім֦’єю та часом перебування їх за межами останньої. Розкрито рівень представлення термінів «дитяча безпритульність» та «дитяча бездоглядність» у законодавчих актах України. Акцентовано увагу на достатньо повному визначенні поняття дитячої бездоглядності у науковій літературі. Запропоновано державним органам і установам для успішного подолання дитячої безпритульності і бездоглядності активно залучати волонтерів і благодійні організації. Рекомендовано заохочувати останніх як до відшукання, обліку та влаштування «дітей вулиці», так і до заходів з попередження дитячої безпритульності і бездоглядності. З метою реалізації вказаної пропозиції, аргументовано необхідність внесення змін і уточнень до Законів України «Про благодійну діяльність і благодійні організації», «Про волонтерську діяльність», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».