Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
2 результатів
Search Results
Документ Медіація як один із елементів принципу законності в адміністративному судочинстві(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Манжула, Андрій Анатолійович; Максименко, Наталія Володимирівна; Manzhula, Andriy Anatoliyovych; Maksymenko, Natalia Volodymyrivna(ua) Стаття присвячена характеристиці застосування медіації як способу досудового й позасудового врегулювання конфліктів та вирішення спорів, де кінцевою метою медіації виступає захист інтересів сторін шляхом врегулювання спору з дотриманням законності, забезпечуючи рівноправність і добровільність у досягненні домовленостей під час прийняття взаємоприйнятного рішення між сторонами. Здійснено аналіз національної доктрини відносно місця медіації в регулюванні конфлікту, де одна група науковців вбачає медіацію як досудове врегулювання конфлікту, інша група - тільки в судовому порядку суддею-медіатором в межах судової процедури вирішення спору за участю судді. Наголошено, що остаточною метою медіації виступає створення умов, за яких конфлікт вирішується справедливо, ефективно й з урахуванням інтересів усіх сторін, сприяючи гармонізації цих відносин. Шляхом надання процесуальної характеристики принципу законності в адміністративному судочинстві, наголошено, що даний принцип у процесуальному праві означає, що всі дії учасників процесу, а також рішення, ухвалені судом чи іншими органами, мають відповідати чинному законодавству. Дотримання законності має на меті й медіація у процесуальному праві, оскільки медіація також ґрунтується на законодавстві, адже її проведення регулюється спеціальними законами та іншими чинними нормативними актами. Укладена мирова угода не може суперечити правовим нормам. У результаті розкриття процесуальної характеристики принципу законності та правової природи медіації доведено, що медіація є одним із елементів реалізації принципу законності у процесуальному праві. (en) The article describes the use of mediation as a method of pre-trial and out-of-court conflict resolution and dispute resolution, where the ultimate goal of mediation is to protect the interests of the parties by settling a dispute in compliance with the law, ensuring equality and voluntariness in reaching agreements when making a mutually acceptable decision between the parties. The author analyzes the national doctrine regarding the place of mediation in conflict resolution, where one group of scholars sees mediation as a pre-trial settlement of a conflict, and another group - only in court by a mediator within the framework of a judicial dispute resolution procedure with the participation of a judge. The author emphasizes that the ultimate goal of mediation is to create conditions under which a conflict is resolved fairly, efficiently and with due regard for the interests of all parties, and to promote harmonization of these relations. By providing a procedural characterization of the principle of legality in administrative proceedings, the author emphasizes that this principle in procedural law means that all actions of the parties to the proceedings, as well as decisions made by the court or other bodies, must comply with applicable law. Mediation in procedural law also aims to comply with the law, as mediation is also based on the law, as its conduct is regulated by special laws and other applicable regulations. A settlement agreement cannot contradict legal norms. As a result of the disclosure of the procedural characteristics of the principle of legality and the legal nature of mediation, it is proved that mediation is one of the elements of implementation of the principle of legality in procedural law.Документ Адміністративно-правові засади формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю(2022) Кіблик, Дар’я Володимирівна(ua) Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький, 2022. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правових засад формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, зокрема аналізу сутності, мети, завдань, напрямів, принципів, правових засад державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, а також механізмів її формування та реалізації. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків, пропозицій і рекомендацій, запропонованих особисто здобувачкою. З’ясовано, що державна політика щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю – це, з одного боку, векторна та системна субполітика, що відображає ідеологічну та концептуальну спрямованість держави, характеризує її тактично-стратегічний курс на ефективне гарантування та повноцінну реалізацію прав і свобод осіб з інвалідністю, задоволення їх потреб нарівні з іншими громадянами, створення безбар’єрного середовища, забезпечення комплексної соціальної інклюзії, належний соціальний і правовий захист та інше; а з іншого – системна, впорядкована, цілеорієнтована діяльність спеціальних суб’єктів публічної влади тактичного і стратегічного характеру, детермінована метою, цілями та завданнями щодо ефективного утвердження, гарантування, реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю, що спирається на відповідний адміністративно-правовий інструментарій та втілюється у профільних програмних документах і соціальній практиці. Здійснено загальну характеристику державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю як об’єкта адміністративно-правового регулювання. З’ясовано, що під адміністративно-правовим регулюванням державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю варто розуміти здійснюваний усією системою адміністративно-правових інструментів цілеспрямований, нормативно-організаційний, управлінський вплив спеціальних суб’єктів публічного управління на державну політику у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю з метою її формування та реалізації. Визначено мету, напрями, завдання і принципи формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Вказано, що мета є основоположним елементом будь-якої діяльності, що окреслює та завчасно визначає сутнісно-змістовний компонент механізму її здійснення, виконує спрямовуючу функцію й обумовлює вибір оптимального інструментарію відносно бажаного в майбутньому результату. Запропоновано виокремлювати загальну, стратегічну та функціональну мету державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Запропоновано завдання державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю поділяти за характером на: 1) інформаційні; 2) нормативно-правові; 3) правозахисні; 4) правореалізаційні; 5) сервісні; 6) фінансово-економічні. З’ясовано, що напрями державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю ґрунтуються на зовнішньополітичних і внутрішньодержавних чинниках, тобто визначаються на основі як міжнародних документів, світової практики і стандартів, так і з урахуванням вітчизняних обставин. Доведено доцільність систематизації відповідних напрямів у п’ять груп: 1) напрями на основі забезпечення прав; 2) напрями на основі забезпечення свобод; 3) напрями щодо окремих категорій осіб з інвалідністю (діти, жінки, особи похилого віку, особи з інвалідністю внаслідок війни й інші); 4) напрями комплексні; 5) напрями, зумовлені актуальними викликами. Сформульовано поняття принципів державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю та запропоновано вказані принципи поділяти на універсальні (загальні) та галузеві (спеціальні). Останні, у свою чергу, поділяються на ординарні й іманентні. Запропоновано авторське бачення категорії «адміністративно-правовий механізм реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Сформовано структуру адміністративно-правового механізму реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яка складається з таких елементів: 1) норми права та їх зовнішнє вираження; 2) принципи адміністративного права та принципи реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; 3) акти реалізації норм права; 4) адміністративно-правові відносини, які виникають у процесі реалізації цієї політики; 5) суб’єкти реалізації вказаної субполітики; 6) форми та методи реалізації такої політики; 7) правова свідомість. Запропоновано оригінальну класифікацію суб’єктів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яких варто систематизувати за п’ятьма критеріями: за функціональною спрямованістю (первинні, вторинні); за сферою дії (загальні, спеціальні); за предметним змістом діяльності (масштабні, сингулярні); за територіальною приналежністю (загальнодержавні, регіональні); за часом дії (постійно діючі, тимчасові). Виокремлено особливості адміністративно-правових інструментів реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. До них, зокрема, належать: 1) змістовна комплексність; 2) пряма залежність від сфери застосування конкретного адміністративно-правового інструменту та обсягу повноважень компетентного суб’єкта; 3) можливість застосування лише суб’єктами, до повноважень яких віднесено здійснення певного виду діяльності, пов’язаної із відповідним адміністративно-правовим інструментом; 4) відсутність чіткої законодавчої регламентації конкретних інструментів, якими можуть користуватися компетентні суб’єкти; 5) наявність конкретної мети, яка й виступає передумовою застосування відповідних інструментів – забезпечення прав та свобод осіб з інвалідністю; 6) детермінують певні юридичні наслідки (однак, в окремих випадках можуть не мати спрямованості на їх виникнення). Виокремлено та розглянуто конкретні адміністративно-правові інструменти реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, а саме – нормативно-правовий акт, індивідуальний (адміністративний) акт, адміністративний договір, інші юридично значущі адміністративні дії, акти-плани, фактичні дії та контроль. Визначено, що формування та реалізація державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю мають здійснюватися з урахуванням низки соціальних, політико-правових, економіко-фінансових, морально-етичних чинників та міжнародного співробітництва України. На основі аналізу зарубіжного досвіду формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю запропоновано: 1. Зважаючи на приклади Основних Законів Грецької Республіки, Грузії, Китайської Народної Республіки, Фінляндської Республіки, метою закладення належних правових законодавчих засад, формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, внести зміни до ст. 24 Конституції України. 2. За прикладом спеціальних законодавчих актів Грецької Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Корея з метою гарантування системності, прогнозованості та сталості державної політики щодо осіб інвалідністю, сприяння її транспарентності, доповнити ст. 9 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» новою ч. 3 та Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України, новим підпунктом 36-1 пункту 4. 3. Враховуючи механізми формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю Китайської Народної Республіки, Королівства Данія, Литовської Республіки, Королівства Іспанія, Республік Казахстан, Корея, Польща, Фінляндія, переглянути правовий статус Ради у справах осіб з інвалідністю Кабінету Міністрів України, а також розглянути можливість запровадження координаційних суб’єктів на рівні територіальних громад (за аналогією відповідних муніципальних рад указаних країн). 4. З метою забезпечення стабільної та відповідальної державної політики у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю, сприяння її визначеності, закладення необхідних правових основ формування та реалізації, прийняти нову редакцію Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яка концептуально має ґрунтуватись на прогресивних світових стандартах і комплексній моделі інвалідності, або розробити новий законодавчий акт, як приклад, Закон України «Про засади державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Належними прикладами у цьому контексті є спеціальні закони Грузії, Литовської Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Корея. 5. На основі позитивного досвіду Держави Ізраїль, Литовської Республіки, Королівства Данія, Республіки Корея розробити спеціальний сигнально-оповіщувальний мобільний додаток невідкладного виклику служб порятунку, адаптований до потреб осіб з інвалідністю. 6. З метою якісного вдосконалення та концептуального оновлення механізму формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю за пріоритетним напрямом забезпечення захисту й безпеки осіб з інвалідністю у ситуаціях ризику перейняти та запровадити політику, аналогічну тій, що здійснюється у Державі Ізраїль. Аргументовано, що удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю доцільно проводити за такими напрямами: трансформація загального планування у стратегічне планування у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; розвиток адміністративного законодавства, зокрема розробка і прийняття нормативно-правових документів, які закріплюють процедури підтримки осіб з інвалідністю; удосконалення процедур застосування адміністративно-правових інструментів, які використовуються при реалізації відповідної державної політики; створення додаткових гарантій забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в умовах COVID-19. У рамках кожного із цих напрямів передбачено внесення змін до чинної нормативно-правової бази, а також здійснення низки інших заходів, спрямованих на підвищення ефективності механізмів формування та реалізації досліджуваної державної політики. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, використовуються та можуть бути використані у: науково-дослідній роботі – у подальших теоретико-правових розробках, присвячених формуванню та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; нормотворчій сфері – висновки, пропозиції та рекомендації, що викладені у дисертації, можуть бути використані для вдосконалення національної законодавчої бази, що визначає процедури формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; правозастосуванні – для поліпшення процедур реалізації досліджуваної державної політики, зокрема, під час використання окремих адміністративно-правових інструментів суб’єктами владних повноважень; освітньому процесі – під час підготовки матеріалів для навчальних дисциплін «Адміністративне право України» та «Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративна реформа в Україні», а також для розробки посібників, підручників, лекцій і методичних матеріалів для студентів закладів вищої освіти.