Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
2 результатів
collection.search.results.head
Документ Виникнення та роль інституту префекта в контексті «формул» європейських країн(2021) Мілова, Тетяна Миколаївна; Гейко, Анна Валеріївна; Milova, T.; Heiko, A.(ua) Стаття присвячена дослідженню інституту префекта, його виникнення, становлення та призначення. Проаналізовано роль префектури як інституту правового регулювання та як моделі на місцях в аспекті «формул», які існують в європейській практиці. Досліджено доктринальні підходи до поняття «префект». З’ясовано, що походження терміну сягає Стародавнього Риму, в якому дана посадова особа очолювала окремий підрозділ адміністрації, суду чи армії. Визначено, що в сучасному розумінні термін «префект» має два значення, а саме: як вищий представник держави на рівні департаменту або регіону (функція) та як ранг (спеціалізація), що поді ляється на декілька класів з розвитком кар’єри. Для більш детального розуміння поняття «префект» перелічено та охарактеризовано його функції, а саме: політичні, адміністративні та соціально-економічні. Політичний напрямок діяльності префекта передбачає представництво уряду в департаментах та регіонах, інформування його про стан справ, нагляд за дотриманням законності. Адміністративні функції передбачають координацію роботи державних відомств, оперативне керування пожежною службою, керівництво поліцією та контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. Соціально-економічний аспект діяльності префекта спрямований на виконання урядових програм на рівні департаментів та регіонів. У досліджені зосереджено увагу також на «формули» запровадження інституту префектури. Проаналізовано французьку, італійську, іспанську та польську «формули» запровадження інституту префектури. Окреслено їх значення та досвід для відповідних країн. Зауважено, що природа походження префектів як державних представників в проаналізованих країнах передбачає втілення виконавчої влади на місцях, має спільний порядок призначення та конституційне закріплення.Документ Державно-громадське управління освітою: передумови, ознаки, переваги й недоліки(2020) Рябовол, Лілія Тарасівна; Крушеніцький, Владислав Сергійович; Riabovol, L.; Krushenickijj, V.(ua) Демократизація, розвиток громадянського суспільства, становлення ринкової економіки детермінували принципову зміну місця і ролі освіти у соціумі. Вимогою часу є обґрунтування й упровадження адекватної системи управління освітою. Очевидно, що у контексті реформування адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування в Україні на засадах децентралізації, державне управління освітою має трансформуватися на основі державно-громадського підходу, у напрямку залучення до процесу управління громадських структур. Мета статті – розкрити сутність децентралізації як передумови становлення державно-громадського управління освітою та на основі аналізу доступних наукових праць з проблематики дослідження встановити основні ознаки, переваги й недоліки державно-громадської моделі управління освітою. З’ясовано, що передумовою становлення такої моделі в Україні є поглиблення процесів демократизації та децентралізації, а проявами – формування й розвиток громадських органів управління освітою та самоврядних органів / асоціацій учасників освітнього процесу. Встановлено, що специфіка державно-громадської моделі управління освітою виявляється у взаємодії двох її основних компонентів – держави (державних органів, органів місцевого самоврядування, органів управління освітою різних рівнів) та структур громадянського суспільства з метою впорядкування системи освіти. Суттєвою ознакою цієї моде лі є делегування частини владних повноважень широкому колу структур громадянського суспільства та спільна управлінська діяльність державних і недержавних структур з відповідним узгодження управлінських рішень. До недоліків державно-громадського управління освітою віднесено збереження вертикальної / ієрархічної структури системи органів управління освітою, домінуючу роль в якій продовжує відігравати держава, наразі громадськість може залучатися до управління освітою лише на рівні горизонтальних управлінських структур у таких формах, як: піклувальні ради, ради закладів освіти, асоціації, шкільні фонди, громадські організації.