Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
4 результатів
collection.search.results.head
Документ Система міжнародного законодавства у сфері функціонування інституту громадського контролю за діяльністю органів судової влади(2023) Кондратенко, Віталій Миколайович; Kondratenko, V.(ua) У статті окреслено основоположне значення приписів міжнародного права у сфері організації належної взаємодії інститутів громадянського суспільства із органами публічної влади, зокрема судовими інституціями, реалізації завдань громадського контролю за діяльністю суб’єктів владних повноважень. Проаналізовано низку відповідних ключових міжнародно-правових актів, насамперед, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., а також декларації, конвенції, рекомендації ООН і Ради Європи щодо: доступу до інформації, яка знаходиться у розпорядженні державних органів влади; сприяння участі громадськості у політичних і громадських справах, публічному житті, у процесах прийняття управлінських рішень; запобігання корупції. Обґрунтовується, що громадський контроль у судовій сфері слугує важливою складовою народовладдя, уособлює безперервність здійснення волі громадян у найголовніших сферах державного та суспільного життя. Він утворює стійкий фундамент втілення у практичну площину верховенства права й законності шляхом формування дієвих механізмів громадського моніторингу, перевірки та оцінювання публічної діяльності, здійснення правосуддя судами і суддями. Інтенсифіковані євроінтеграційні процеси в Україні сприяли ґрунтовному перегляду підходів до формування й реалізації державної політики в окреслених аспектах з урахуванням основоположних приписів міжнародного права. Запропоновано загальну систематизацію міжнародно-правових актів з питань адміністративно-правового забезпечення громадського контролю за діяльністю органів судової влади, яка включає: 1) міжнародно-правові акти щодо прав людини та громадянина у сфері управління державними і суспільними справами; 2) міжнародно-правові акти щодо інформаційної відкритості та доступності органів судової влади; 3) міжнародно-правові акти щодо створення належних умов для контролю громадськості за діяльністю національної судової системи; 4) міжнародно-правові акти із запобігання та протидії корупції в діяльності органів судової влади.Документ Сучасні тенденції адміністративно-правового регулювання контролю громадянського суспільства за діяльністю органів публічної влади(2022) Кондратенко, Віталій Миколайович; Kondratenko, V.(ua) У статті на підставі аналізу низки вітчизняних нормативних актів і наукових праць здійснено характеристику особливостей сучасного стану адміністративно-правового регулювання інституту громадського контролю за адміністративною діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Окреслено ключові чинники, які безпосередньо або опосередковано вплинули на розвиток за останні роки щодо взаємодії громадян з суб’єктами владних повноважень. Визначено громадську антикорупційну експертизу як один із кращих правових інструментів із втіленню у життя громадських інтересів, залучення активних і професійних груп населення до управління державними справами, а також здійснення належного контролю за нормотворчою діяльністю органів публічної влади. Схарактеризовано особливості доступності до публічної інформації у законодавчій площині. Наразі існує розвинутий юридичний механізм поводження зі всім наявним об’ємом цієї інформації в країні, відображену та задокументовану будь-якими засобами та на носіях інформація, отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, або яка знаходиться у їхньому володінні. Констатовано на формуванні нині двох складових адміністративно-правового регулювання громадського контролю у сфері публічної адміністрування. Водночас наголошується на недосконалості чинного вітчизняного законодавства, що загалом створює штучні бар’єри для реалізації громадських ініціатив, утворення та діяльності окремих видів організацій громадянського суспільства, розгляду та врахування їхніх пропозицій органами публічної влади.Документ Адміністративно-правові засади формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю(2022) Кіблик, Дар’я Володимирівна(ua) Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький, 2022. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правових засад формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, зокрема аналізу сутності, мети, завдань, напрямів, принципів, правових засад державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні, а також механізмів її формування та реалізації. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків, пропозицій і рекомендацій, запропонованих особисто здобувачкою. З’ясовано, що державна політика щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю – це, з одного боку, векторна та системна субполітика, що відображає ідеологічну та концептуальну спрямованість держави, характеризує її тактично-стратегічний курс на ефективне гарантування та повноцінну реалізацію прав і свобод осіб з інвалідністю, задоволення їх потреб нарівні з іншими громадянами, створення безбар’єрного середовища, забезпечення комплексної соціальної інклюзії, належний соціальний і правовий захист та інше; а з іншого – системна, впорядкована, цілеорієнтована діяльність спеціальних суб’єктів публічної влади тактичного і стратегічного характеру, детермінована метою, цілями та завданнями щодо ефективного утвердження, гарантування, реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю, що спирається на відповідний адміністративно-правовий інструментарій та втілюється у профільних програмних документах і соціальній практиці. Здійснено загальну характеристику державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю як об’єкта адміністративно-правового регулювання. З’ясовано, що під адміністративно-правовим регулюванням державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю варто розуміти здійснюваний усією системою адміністративно-правових інструментів цілеспрямований, нормативно-організаційний, управлінський вплив спеціальних суб’єктів публічного управління на державну політику у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю з метою її формування та реалізації. Визначено мету, напрями, завдання і принципи формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Вказано, що мета є основоположним елементом будь-якої діяльності, що окреслює та завчасно визначає сутнісно-змістовний компонент механізму її здійснення, виконує спрямовуючу функцію й обумовлює вибір оптимального інструментарію відносно бажаного в майбутньому результату. Запропоновано виокремлювати загальну, стратегічну та функціональну мету державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Запропоновано завдання державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю поділяти за характером на: 1) інформаційні; 2) нормативно-правові; 3) правозахисні; 4) правореалізаційні; 5) сервісні; 6) фінансово-економічні. З’ясовано, що напрями державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю ґрунтуються на зовнішньополітичних і внутрішньодержавних чинниках, тобто визначаються на основі як міжнародних документів, світової практики і стандартів, так і з урахуванням вітчизняних обставин. Доведено доцільність систематизації відповідних напрямів у п’ять груп: 1) напрями на основі забезпечення прав; 2) напрями на основі забезпечення свобод; 3) напрями щодо окремих категорій осіб з інвалідністю (діти, жінки, особи похилого віку, особи з інвалідністю внаслідок війни й інші); 4) напрями комплексні; 5) напрями, зумовлені актуальними викликами. Сформульовано поняття принципів державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю та запропоновано вказані принципи поділяти на універсальні (загальні) та галузеві (спеціальні). Останні, у свою чергу, поділяються на ординарні й іманентні. Запропоновано авторське бачення категорії «адміністративно-правовий механізм реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Сформовано структуру адміністративно-правового механізму реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яка складається з таких елементів: 1) норми права та їх зовнішнє вираження; 2) принципи адміністративного права та принципи реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; 3) акти реалізації норм права; 4) адміністративно-правові відносини, які виникають у процесі реалізації цієї політики; 5) суб’єкти реалізації вказаної субполітики; 6) форми та методи реалізації такої політики; 7) правова свідомість. Запропоновано оригінальну класифікацію суб’єктів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, яких варто систематизувати за п’ятьма критеріями: за функціональною спрямованістю (первинні, вторинні); за сферою дії (загальні, спеціальні); за предметним змістом діяльності (масштабні, сингулярні); за територіальною приналежністю (загальнодержавні, регіональні); за часом дії (постійно діючі, тимчасові). Виокремлено особливості адміністративно-правових інструментів реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. До них, зокрема, належать: 1) змістовна комплексність; 2) пряма залежність від сфери застосування конкретного адміністративно-правового інструменту та обсягу повноважень компетентного суб’єкта; 3) можливість застосування лише суб’єктами, до повноважень яких віднесено здійснення певного виду діяльності, пов’язаної із відповідним адміністративно-правовим інструментом; 4) відсутність чіткої законодавчої регламентації конкретних інструментів, якими можуть користуватися компетентні суб’єкти; 5) наявність конкретної мети, яка й виступає передумовою застосування відповідних інструментів – забезпечення прав та свобод осіб з інвалідністю; 6) детермінують певні юридичні наслідки (однак, в окремих випадках можуть не мати спрямованості на їх виникнення). Виокремлено та розглянуто конкретні адміністративно-правові інструменти реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, а саме – нормативно-правовий акт, індивідуальний (адміністративний) акт, адміністративний договір, інші юридично значущі адміністративні дії, акти-плани, фактичні дії та контроль. Визначено, що формування та реалізація державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю мають здійснюватися з урахуванням низки соціальних, політико-правових, економіко-фінансових, морально-етичних чинників та міжнародного співробітництва України. На основі аналізу зарубіжного досвіду формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю запропоновано: 1. Зважаючи на приклади Основних Законів Грецької Республіки, Грузії, Китайської Народної Республіки, Фінляндської Республіки, метою закладення належних правових законодавчих засад, формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, внести зміни до ст. 24 Конституції України. 2. За прикладом спеціальних законодавчих актів Грецької Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Корея з метою гарантування системності, прогнозованості та сталості державної політики щодо осіб інвалідністю, сприяння її транспарентності, доповнити ст. 9 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» новою ч. 3 та Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України, новим підпунктом 36-1 пункту 4. 3. Враховуючи механізми формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю Китайської Народної Республіки, Королівства Данія, Литовської Республіки, Королівства Іспанія, Республік Казахстан, Корея, Польща, Фінляндія, переглянути правовий статус Ради у справах осіб з інвалідністю Кабінету Міністрів України, а також розглянути можливість запровадження координаційних суб’єктів на рівні територіальних громад (за аналогією відповідних муніципальних рад указаних країн). 4. З метою забезпечення стабільної та відповідальної державної політики у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю, сприяння її визначеності, закладення необхідних правових основ формування та реалізації, прийняти нову редакцію Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яка концептуально має ґрунтуватись на прогресивних світових стандартах і комплексній моделі інвалідності, або розробити новий законодавчий акт, як приклад, Закон України «Про засади державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». Належними прикладами у цьому контексті є спеціальні закони Грузії, Литовської Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Корея. 5. На основі позитивного досвіду Держави Ізраїль, Литовської Республіки, Королівства Данія, Республіки Корея розробити спеціальний сигнально-оповіщувальний мобільний додаток невідкладного виклику служб порятунку, адаптований до потреб осіб з інвалідністю. 6. З метою якісного вдосконалення та концептуального оновлення механізму формування та реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю за пріоритетним напрямом забезпечення захисту й безпеки осіб з інвалідністю у ситуаціях ризику перейняти та запровадити політику, аналогічну тій, що здійснюється у Державі Ізраїль. Аргументовано, що удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю доцільно проводити за такими напрямами: трансформація загального планування у стратегічне планування у сфері забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; розвиток адміністративного законодавства, зокрема розробка і прийняття нормативно-правових документів, які закріплюють процедури підтримки осіб з інвалідністю; удосконалення процедур застосування адміністративно-правових інструментів, які використовуються при реалізації відповідної державної політики; створення додаткових гарантій забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю в умовах COVID-19. У рамках кожного із цих напрямів передбачено внесення змін до чинної нормативно-правової бази, а також здійснення низки інших заходів, спрямованих на підвищення ефективності механізмів формування та реалізації досліджуваної державної політики. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, використовуються та можуть бути використані у: науково-дослідній роботі – у подальших теоретико-правових розробках, присвячених формуванню та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; нормотворчій сфері – висновки, пропозиції та рекомендації, що викладені у дисертації, можуть бути використані для вдосконалення національної законодавчої бази, що визначає процедури формування та реалізації державної політики щодо забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю; правозастосуванні – для поліпшення процедур реалізації досліджуваної державної політики, зокрема, під час використання окремих адміністративно-правових інструментів суб’єктами владних повноважень; освітньому процесі – під час підготовки матеріалів для навчальних дисциплін «Адміністративне право України» та «Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративна реформа в Україні», а також для розробки посібників, підручників, лекцій і методичних матеріалів для студентів закладів вищої освіти.Документ Сутність та зміст адміністративно-правового регулювання земельних відносин в Україні(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Кондратенко, Віталій Миколайович; Kondratenko, V.(ua) У статті визначено роль держави у забезпеченні та розвитку земельних відносин на сучасному етапі реформування цієї сфери. Проаналізовано зміст і співвідношення понять «державне управління» та «державне регулювання». Державне управління в галузі земельних відносин визначено як організаційно-правову діяльністю органів публічної влади із використанням безпосереднього впливу, спрямованого на забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель відповідно до вимог земельного законодавства. Державне регулювання переважаючою формою відповідного впливу передбачає функцію прогнозування і планування, організаційно-реєстраційну та контрольну діяльність публічних органів. Встановлено та охарактеризовано мету, завдання та основний зміст адміністративно-правового регулювання земельних відносин в Україні. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий механізм реалізації земельних відносин об’єднує групу інструментів прямого впливу на суспільні відносини щодо володіння, розпорядження, використання, охорони і відтворення земельних ресурсів, зокрема нормативно-правові, інституціональні, дозвільні, адміністративно-контролюючі. Система державного регулювання земельних відносин передбачає також реалізацію заходів щодо охорони об’єктів і суб’єктів земельних відносин, заходів щодо вирішення спірних питань відносно об’єктів і суб’єктів земельних відносин. Визначено, що адміністративно-правове регулювання земельних відносин передбачає встановлення нормами адміністративного права рамок і правил взаємодії суб’єктів земельних відносин, а також регламентацію процесів використання, володіння й відтворення земельних ресурсів. Організаційний механізм розвитку земельних відносин включає в себе комплекс землевпорядних, планувальних інструментів та інструментів інституціоналізації структури управління. Цей комплекс забезпечує здійснення впорядкування та регулювання земельних відносин у рамках концепції сталого розвитку суспільних відносин.