Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
5 результатів
collection.search.results.head
Документ Роль фінансового контролю у секторі безпеки і оборони України: адміністративно-правовий аспект(2023) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Ye.(ua) У статті досліджено роль фінансового контролю у секторі безпеки і оборони України як чинника забезпечення національної без-пеки держави. У результаті аналізу основних підходів до визначення поняття«фінансовий контроль» запропоновано авторське поняття дефініції фінансового контролю у секторі без-пеки і оборони України. Досліджено правові аспекти фінансового контролю за витратами на національну без-пеку і оборону та визначено основні завдання, які ставляться перед державним фінансовим контролем у секторі безпеки і оборони. За-значено, що державний фінансовий контр-оль здійснюється спеціальними державними органами з метою забезпечення законності у відповідній сфері відносин, попередження фі-нансових правопорушень, зміцнення фінансо-вої дисципліни під час формування, розподілу та використання державних фінансових ре-сурсів. Звернуто увагу на адміністративно-правовий статус органів держаного фінан-сового контролю та зауважено, що правове положення органів фінансового контролю визначається ступенем їх впливу як на сус-пільство в цілому, так і на окремі державні органи й установи задля виконання постав-леної мети.Документ Основні складові елементи адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини(2022) Cоболь, Євген Юрійович; Звенигородська, Оксана Вадимівна; Sobol, Ye.; Zvenyhorodska, O.(ua) У статті визначаються основні складові елементи адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина. З’ясовано зміст адміністративно-правового забезпечення, зокрема запропоновано розуміти, як визначену та регламентовану законодавством діяльність органів державної влади, щодо забезпечення оптимального механізму упорядкування, закріплення, реалізація, захисту та охорони суспільних відносин щодо прав і свобод людини. Здійснено аналіз схожих за змістом понять у різних варіативних сполученнях. Зазначено, що під «забезпеченням» слід розуміти умови гарантування. Правове забезпечення це діяльність держави регламентована, встановлена і спрямована на реалізацію прав, свобод і законних інтересів її громадян. Наголошено, що механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини являється єдиною цілісною системою правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин. До елементів механізму адміністративно-правового забезпечення автор традиційно пропонує зарахувати норми адміністративного права; юридичний факт; акти безпосередньої реалізації права; акти застосування права, що закріплюють і реалізують положення адміністративно-правових норм. Говориться, що адміністративно-правові норми є первинними структурними елементами адміністративного регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Наголошено, що вони займають центральну ланку, оскільки їх відсутність призводить до бездіяльності всієї системи функціонування адміністративного права. У підсумку, окреслено, що механізм адміністративно-правового забезпечення прав та свобод людини має свою специфіку, зокрема: структуру механізму, яка включає дві взаємопов’язані підсистеми; механізм виступає як засіб реалізації державної влади щодо управління суспільними відносинами в цілому; механізм адміністративно-правового забезпечення охарактеризується власним, специфічним змістом.Документ Адміністративно-правовий статус посадових осіб як суб’єктів агропромислового комплексу України(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Ye.(ua) У статті досліджено поняття «посадова особа», враховуючи його нормативно-правове визначення та погляди вітчизняних науковців. Зосереджено увагу на порівнянні поняття «посадова особа», «службова особа», «державний службовець». Визначено позиції науковців на поняття «посадової особи» з позиції нормативно-правового забезпечення Агропромислового комплексу України. Зазначено, що в широкому розумінні посадові особи є окремою категорією визначеною посадою державної служби, передбаченої штатним розписом та наділені відповідними посадовими повноваженнями державно-владного та організаційно-правового спрямовання. У вузькому розумінні посадовими особами є службовці, які здійснюють «державно-владні повноваження, що визначаються компетенцією і службовою діяльністю». Зроблено висновок, що посадова особа − це службовець, який обіймає посаду державної служби, визначену структурою та штатним розписом, на підставі нормативних актів, виконує управлінські та організаційно-правові функції, що входять до його професійної компетенції відповідно до напряму діяльності органу публічної адміністрації, які безпосередньо призводять до настання певних юридичних наслідків за які може настати як позитивна так і негативна відповідальність. Зазначено, що адміністративно-правовий статус посадової особи, як суб’єкта АПК - це сукупність нормативно визначених повноважень у відповідній галузі (землеробство; тваринництво; харчова промисловість; переробна промисловість; ветеринарна медицина; насінництво та росадництво; садівництво, виноробство; рибне господарство), в межах яких зосереджені їх права, обов’язки і гарантії їх реалізації, та за не виконання (неналежне виконання) яких наступає юридична відповідальність.Документ Управління комунальною власністю як передумова виникнення публічно-правових спорів(ФОП Озеров Г. В., 2020) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Ye.(ua) У зв’язку з початком у 2015 році процесу децентралізації влади в Україні було розширено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері управління комунальною власністю. Управління комунальною власністю є різноплановим процесом, який має в т.ч. публічно-правовий характер, спрямований на задоволення потреб жителів відповідної громади, а тому може бути передумовою виникнення публічно-правового спору, який розглядатиметься в порядку адміністративного судочинства. Відтак, виникає необхідність дослідити дану категорію саме крізь призму її публічно-правового (адміністративно-правового) характеру. Зважаючи на це, завданням даної статті є характеристика управління комунальною власністю саме як адміністративно-правової категорії. Для досягнення цього завдання у статті застосовувалися методи аналізу та синтезу (для визначення понять та їх ознак, що досліджувалися в цій статті, метод порівняння (для співставлення різних думок вчених стосовно розуміння певних правових явищ), діалектичний метод (для дослідження управління комунальною власністю як правового явища, що формується за допомогою різних чинників). Сформульовано поняття управління комунальною власністю як процесу, який є передумовою виникнення публічно-правових спорів, визначено його ознаки, форми, здійснено їх класифікацію, встановлено особливості розмежування публічно-правового та приватного правового аспекту даної правової категорії. Доведено, що управління комунальною власністю є адміністративно-правовою категорією, яке при цьому має певний приватно-правовий аспект, розмежування якого можливо з урахуванням як доктринальних підходів, так і шляхом чіткого нормативного регулювання.Документ Напрями удосконалення вітчизняного законодавства в контексті структурування нормативно-правового регулювання в агропромисловому комплексі України(2020) Соболь, Євген Юрійович; Михайлов, Олександр Васильович; Sobol, Ye.; Mikhailov, О.(ua) У статті досліджено основні напрями удосконалення вітчизняного законодавства. Зазначено, що головним критерієм об’єднання адміністративно-правових норм та їхнього розподілу по структурних частинах є предмет правового регулювання. Відповідно до цього, побудована система передбачає виокремлення правових інститутів, що об’єднуються в загальну, особливу та спеціальну частини адміністративного права. Визначено наукові погляди щодо внутрішнього структурування адміністративного права як галузі права, через формування складових загальної, особливої та спеціальної частини. Акцентовано увагу на пріоритетності систематизації в структуруванні законодавства. Зазначено, що робота має вестись у двох напрямах: зовнішнє і внутрішнє структурування законодавства. Зовнішнє структурування законодавства полягає у приведенні до логічної побудови галузей законодавства та гармонізація національного законодавства з міжнародним правом. Вагоме значення у цьому напрямі відводиться поняттю та змістовному наповненні «трансферу норм», шляхом переміщення правової норми або групи правових норм з одного нормативно-правового акту до іншого відповідно до предмету правового регулювання. Внутрішне структурування законодавства має йти шляхом виокремлення тричленної побудови норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція), єдності та взаємодії їх частин. Конструювання норм права має йти шляхом обов’язкової наявності всіх трьох елементів в одному нормативно-правовому акті, комунікативному кодексі. Комунікативний кодекс за своєю структурою має складатись з наступних частин: загальна частина (загальні положення – терміни що використовуються, правила поведінки у суспільно-економічній сфері); особлива частина (матеріальні норми – проступки та санкції за їх вчинення); спеціальна частина (особливості провадження у справах про проступки саме в суспільно-економічній сфері, що регулюється даним комунікативним кодексом).