Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
5 результатів
collection.search.results.head
Документ Взаємодія державних правоохоронних органів: проблема визначення поняття(2021) Рябовол, Лілія Тарасівна; Riabovol, L.(ua) У статті проведено аналіз вітчизняного законодавства про взаємодію державних правоохоронних органів та наукових праць з проблематики дослідження. Констатовано, що взаємодія правоохоронних органів полягає у проведенні спільної діяльності, спільних заходів, передбачає чітку організацію та здійснення конкретних управлінських дій. Така взаємодія прямо передбачена законами, якими визначено правовий статус кожного окремого правоохоронного органу, а конкретні умови та порядок взаємодії регулюється відповідними спільними нормативними актами. Необхідність і доцільність взаємодії правоохоронних органів детермінована тим, що такі органи мають спільні специфічні цілі й завдання та уповноважені застосовувати державний примус, відтак, інтеграція їх зусиль, потенціалу, можливостей дозволяє суттєво підвищити ефективність боротьби зі злочинністю й систематично забезпечувати законність і правопорядок. Поняття взаємодії державних правоохоронних органів визначено як цілеспрямовану, узгоджену й систематизовану діяльність у сфері забезпечення законності і правопорядку в державі, сутність якої полягає у відборі й застосуванні сукупності правових, організаційних, оперативно-тактичних та інших заходів (щодо своєчасного виявлення, розкриття, присікання й попередження правопорушень, а також щодо усунення передумов та причин протиправної поведінки), необхідних і достатніх для забезпечення законності і правопорядку в державі. До відповідних спільних заходів віднесено такі, як: обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю між правоохоронними органами у межах їх компетенцій та повноважень; вивчення й поширення позитивного досвіду взаємодії державних правоохоронних органів; створення спільних слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних правопорушень; видання правоохоронними органами спільних нормативних актів, інструкцій, рекомендацій для унормування й таким чином підвищення ефективності їх взаємодії тощо.Документ Документи органів ради Європи як основа реформування прокуратури в Україні(2021) Рябовол, Лілія Тарасівна; Riabovol, L.(ua) У статті акцентовано, що незалежно від виду моделі правоохоронної системи, які функціонують у зарубіжних країнах, особливу роль у них відіграє прокуратура. Мета статті – встановити, які документи органів Ради Європи заклали нормативне й теоретичне підґрунтя реформування прокуратури в Україні в умовах європейської інтеграції, та визначити відповідні положення цих актів. Виходячи зі змісту ЄКПЛ, підтримано наукову позицію, що діяльність прокуратури – ефективний засіб правового захисту в разі порушення прав людини та основоположних свобод. Проведено аналіз таких документів Ради Європи, як: Бордоська декларація від 18.11.2009; Рекомендації ПАРЄ (№ 1604 (2003), № 1722 (2005), № 1755 (2010)); Рекомендації Комітету Міністрів РЄ державам-учасникам (№ 19 (2000), № 11 (2012)); Висновок ПАРЄ № 190 (1995); Висновок Консультативної Ради Європейських Суддів № 18 (2015); Плани дій Ради Європи для України. Встановлено, що органи прокуратури покликані відігравати суттєву роль для забезпечення безпеки суспільства, верховенства права, прав та свобод людини. Констатовано, що ПАРЄ приділяє значну увагу питанню організації діяльності прокуратури в контексті функціонування демократичних інституцій. На основі аналізу перелічених актів органів РЄ зроблено висновок, що загальний нагляд як функція прокуратури суперечить європейським стандартам, оскільки, на її реалізацію ці органи наділяється повноваженнями, що значно перевищують ті, які необхідні в демократичній державі. Водночас, виявлено, що відповідний європейський досвід не є однозначним, підтримано наукову позицію, що нагляд за додержанням законів у демократичній державі не порушує її демократичний характер. Констатовано, що в різних аспектах організації та діяльності прокуратури в країнах ЄС свій вияв знаходить така обов’язкова вимога, як незалежність прокуратури від органів законодавчої, виконавчої та судової влади.Документ Державно-громадське управління освітою: передумови, ознаки, переваги й недоліки(2020) Рябовол, Лілія Тарасівна; Крушеніцький, Владислав Сергійович; Riabovol, L.; Krushenickijj, V.(ua) Демократизація, розвиток громадянського суспільства, становлення ринкової економіки детермінували принципову зміну місця і ролі освіти у соціумі. Вимогою часу є обґрунтування й упровадження адекватної системи управління освітою. Очевидно, що у контексті реформування адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування в Україні на засадах децентралізації, державне управління освітою має трансформуватися на основі державно-громадського підходу, у напрямку залучення до процесу управління громадських структур. Мета статті – розкрити сутність децентралізації як передумови становлення державно-громадського управління освітою та на основі аналізу доступних наукових праць з проблематики дослідження встановити основні ознаки, переваги й недоліки державно-громадської моделі управління освітою. З’ясовано, що передумовою становлення такої моделі в Україні є поглиблення процесів демократизації та децентралізації, а проявами – формування й розвиток громадських органів управління освітою та самоврядних органів / асоціацій учасників освітнього процесу. Встановлено, що специфіка державно-громадської моделі управління освітою виявляється у взаємодії двох її основних компонентів – держави (державних органів, органів місцевого самоврядування, органів управління освітою різних рівнів) та структур громадянського суспільства з метою впорядкування системи освіти. Суттєвою ознакою цієї моде лі є делегування частини владних повноважень широкому колу структур громадянського суспільства та спільна управлінська діяльність державних і недержавних структур з відповідним узгодження управлінських рішень. До недоліків державно-громадського управління освітою віднесено збереження вертикальної / ієрархічної структури системи органів управління освітою, домінуючу роль в якій продовжує відігравати держава, наразі громадськість може залучатися до управління освітою лише на рівні горизонтальних управлінських структур у таких формах, як: піклувальні ради, ради закладів освіти, асоціації, шкільні фонди, громадські організації.Документ Громадянське суспільство як наукова категорія та предмет правових досліджень(ФОП Озеров Г. В., 2020) Рябовол, Лілія Тарасівна; Riabovol, L.(ua) У статті акцентовано, що значення громадянських ініціатив при вирішенні різноманітних питань практично в усіх сферах життя та діяльності вітчизняного суспільства й держави невпинно зростає, у зв’язку з чим, проблематика громадянського суспільства продовжує притягувати науковий інтерес. Мета статті – визначити особливість наукової категорії «громадянське суспільство»; узагальнити результати наукових досліджень щодо суттєвих ознак, структури та суспільного призначення громадянського суспільства. Встановлено, що громадянське суспільство – складна категорія, сутність якої виявляється в економічному, соціальному, соціологічному, політичному, правовому, моральному, національному та інших аспектах. Суттєвими ознаками цього феномена є: його структурованість за видами відносин та громадськими інститутами; незалежність і водночас тісний взаємозв’язок з державою на основі розмежування компетенцій; визнання як найвищої цінності людини, її прав, свобод та законних інтересів; визнання таких засад функціонування, як: рівноправність і захищеність усіх форм власності, свобода у виборі форм здійснення й видів підприємницької діяльності, політичний та ідеологічний плюралізм тощо. У статті систематизовано ознаки громадянського суспільства, так, громадянське суспільство – це: сукупність особистостей, які є вільними в економічному, політичному, соціальному, культурному аспектах; відкрита соціальна система, яка формується та функціонує під впливом різних чинників, серед яких особливу роль відіграє держава; складно структурована система, яка ґрунтується на загальнолюдських і демократичних цінностях. Громадянське суспільство дозволяє інтегрувати конкретне суспільство, є способом і формою його самоорганізації та самовираження, постає як гарант непорушності прав, свобод та законних інтересів людини і громадян, сприяє в їх захисті у разі порушення державними органами та органами місцевого самоврядування, загалом сприяє розвитку демократичних інститутів, у чому і полягає соціальне призначення громадянського суспільства.Документ Система вищої юридичної освіти в Україні(Київський університет права НАН України, 2016) Рябовол, Лілія Тарасівна; Рябовол, Лилия Тарасовна; Riabovol, L.(uk) Проведено системний аналіз вищої юридичної освіти. Вищу юридичну освіту досліджено як складник (підсистему) соціально-економічної, соціогуманітарної, політичної, правової макросистем, а також як освітню систему, цілісність взаємопов’язаних та взаємоузгоджених компонентів; викладено характеристику зовнішнього середовища системи вищої юридичної освіти, визначено чинники її розвитку.