Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
8 результатів
Фільтри
Налаштування
collection.search.results.head
Документ Основні механізми створення й державної реєстрації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків(2022) Мілова, Тетяна Миколаївна; Данилків, Дмитро Ярославович; Milova, T.; Danylkiv, D.(ua) У статті актуалізовано значення та перспективи державної програми створення об’єднань співвласників багатоквартирного будинку та державної підтримки їхньої діяльності, правове обґрунтування створення та функціонування таких об’єднань на етапі створення, приділено увагу правовим колізіям. Зазначається важливість роботи ініціативної групи по скликанню та проведенню установчих зборів, метою яких є прийняття рішення про створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку та затвердження його статуту, а також акцентовано увагу на нормативно правовому закріпленні дій ініціативної групи. Розкривається вимога щодо необхідності з’ясування, на яких підставах мешканці багатоквартирного будинку утримують свої житлові і/або нежитлові приміщення: на правах спільної сумісної власності чи на правах спільної часткової власності, що важливо при голосуванні і прийнятті рішень на установчих зборах. Розглянуто питання щодо порядку голосування на установчих зборах та обґрунтовано, що з метою дотримання прав та інтересів співвласників доцільно враховувати їх голоси за розміром площ, які займають співвласники згідно своїх житлових і/або нежитлових приміщень та згідно цього приймати необхідні рішення. Проаналізовано питання щодо представництва на право участі та голосування від співвласника на установчих зборах і з’ясовано, що таке представництво немає правового забезпечення. Виявлено, що відсутнє правове забезпечення порядку ознайомлення учасників установчих зборів з проєктом статуту об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Відповідний порядок існує у правовому полі лише для внесення змін до вже існуючого статуту. Окрему увагу звернено на форму та зміст протоколу зборів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, на важливість оформлення установчих документів, що подаються до державної реєстрації об’єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичної особи приватного права та на окремих аспектах юридичної відповідальності за подання завідомо неправдивих відомостей.Документ Конституційно-правовий аспект принципу рівності як гарантії прав та свобод людини і громадянина в Україні(2022) Мілова, Тетяна Миколаївна; Milova, T.(ua) Стаття присвячена висвітленню поняття та змісту конституційного принципу рівності як гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина в Україні. Проаналізовано різні підходи вчених щодо визначення поняття та структури даного принципу. Висвітлено такі дефініції як ,,рівність”, ,,рівноправність” чи ,,рівноправ’я”, їх зміст, взаємозв’язок та значення. Розглянуто означені поняття з точки зору конституційного права, зокрема: рівність передбачає однакове юридичне становище людини і громадянина перед законом, іншими словами рівність усього спектру прав та обов’язків у всіх осіб, тоді як рівноправність означає виключно рівність лише прав і свобод людини. Підкреслюється, що принцип рівності по своєму змісту є ширшим поняттям, розкриваючи незаперечну єдність прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Визначено, що конституційний принцип рівності належить до групи юридичних нормативно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина, зокрема, до так званих норм-принципів. Закріплення даного принципу в Конституції України спрямоване на забезпечення прав та свобод людини і громадянина шляхом гарантування для всіх осіб однакових можливостей для реалізації конституційних прав і свобод, а також забезпечення рівності всіх перед законом і судом. Звернена особлива увага на забезпечення рівності конституційних прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Актуалізується питання рівності залежно від регіональної належності поряд з расовою, національною, релігійними переконаннями, інвалідністю та за іншими ознакам. Під регіональною належністю розуміється належність особи за народженням чи проживанням до регіону – частини території України або території компактного розселення українців за межами території України, – що відрізняється від інших територій за низкою історичних, географічних, мовних та інших ознак. Охарактеризовано особливості гендерної рівності. Розкрито деякі аспекти забезпечення принципу рівності у реалізації окремих прав та свобод людини і громадянина в Україні.Документ Виникнення та роль інституту префекта в контексті «формул» європейських країн(2021) Мілова, Тетяна Миколаївна; Гейко, Анна Валеріївна; Milova, T.; Heiko, A.(ua) Стаття присвячена дослідженню інституту префекта, його виникнення, становлення та призначення. Проаналізовано роль префектури як інституту правового регулювання та як моделі на місцях в аспекті «формул», які існують в європейській практиці. Досліджено доктринальні підходи до поняття «префект». З’ясовано, що походження терміну сягає Стародавнього Риму, в якому дана посадова особа очолювала окремий підрозділ адміністрації, суду чи армії. Визначено, що в сучасному розумінні термін «префект» має два значення, а саме: як вищий представник держави на рівні департаменту або регіону (функція) та як ранг (спеціалізація), що поді ляється на декілька класів з розвитком кар’єри. Для більш детального розуміння поняття «префект» перелічено та охарактеризовано його функції, а саме: політичні, адміністративні та соціально-економічні. Політичний напрямок діяльності префекта передбачає представництво уряду в департаментах та регіонах, інформування його про стан справ, нагляд за дотриманням законності. Адміністративні функції передбачають координацію роботи державних відомств, оперативне керування пожежною службою, керівництво поліцією та контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. Соціально-економічний аспект діяльності префекта спрямований на виконання урядових програм на рівні департаментів та регіонів. У досліджені зосереджено увагу також на «формули» запровадження інституту префектури. Проаналізовано французьку, італійську, іспанську та польську «формули» запровадження інституту префектури. Окреслено їх значення та досвід для відповідних країн. Зауважено, що природа походження префектів як державних представників в проаналізованих країнах передбачає втілення виконавчої влади на місцях, має спільний порядок призначення та конституційне закріплення.Документ Народна законодавча ініціатива як форма безпосередньої демократії(Полімед-Сервіс, 2018) Мілова, Тетяна Миколаївна; Поляк, Юлія Володимирівна; Milova, T.; Polyak, J.(uk) Стаття присвячена конституційно-правовому аналізу інституту народної законодавчої ініціативи як форми безпосередньої демократії. Визначено поняття, зміст, види та особливості народної законодавчої ініціативи. Розкрито поняття найбільш важливих видів народної законодавчої ініціативи (загальнодержавної та місцевої), які тісно пов’язані з представницькою демократією і спрямовані на постановку та розв’язання нагальних проблем державного та місцевого значення. Особливу увагу звернено на спроби законодавчого закріплення вказаної форми безпосереднього народовладдя в Україн та перспективи конституційного закріплення даного інституту. Розкрито окремі аспекти механізму реалізації громадянами України права на законодавчу ініціативу.Документ Права ув’язнених осіб на охорону здоров’я та медичну допомогу в україні: окремі аспекти відповідності міжнародним стандартам(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Мілова, Тетяна Миколаївна; Бочаров-Туз, Володимир Володимирович; Milova, T.; Bocharov-Tuz, V.(ua) Стаття присвячена аналізу стану забезпечення прав ув’язнених осіб на охорону здоров’я та медичну допомогу в Україні в контексті відповідності міжнародним стандартам. Досліджується зміст окремих аспектів сучасної моделі організації системи медичної допомоги, що діє в Державній кримінально-виконавчій службі України в контексті реформування та визначається її відповідність вимогам міжнародних стандартів та правил. Окрема увага звернена на міжнародні акти, що закріплюють права ув’язнених осіб в означеній сфері, зокрема: Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями (схвалені резолюцією Економічної і соціальної ради ООН); Конвенція про захит прав людини і основоположних свобод. Розглянуто ряд рішень Європейського суду з прав людини. Суттєва увага в статті відведена аналізу статистичної інформації, яка відображає динаміку показників захворюваності і смертності серед ув’язнених осіб за останні роки. Проведений аналіз міжнародних актів та нормативно-правового забезпечення дотримання прав ув’язнених осіб на охорону здоров’я та медичну допомогу в Україні свідчить про те, що, в цілому, вітчизняне законодавство відповідає міжнародним стандартам поводження з ув’язненими. У статті робиться висновок, про те, що саме практичний рівень реалізації означених правових норм не відповідає задекларованим законодавчим положенням. Свідченням не ефективного забезпечення прав ув’язнених осіб на охорону здоров’я та медичну допомогу є: стабільно високі відсотки захворюваності та смертності в місцях позбавлення волі та слідчих ізоляторах; не поодинокі рішення Європейськог Суду з прав людини щодо масових порушень прав ув’язнених осіб на охорону здоров’я та медичну допомогу в Україні та інші. Зауважується, що шляхами до покращення ситуації щодо адекватного забезпечення прав ув’язнених осіб на охорону здоров’я та медичну допомогу мають стати: виведення системи пенітенціарної медицини з підпорядкування Державної кримінально-виконавчої служби України; інтеграція індивідуального підходу в систему медичної допомоги в установах виконання покарань; цілісне реформування кримінально-виконавчої системи.Документ Юридична природа забезпечувального наказу Конституційного Суду України(2021) Мілова, Тетяна Миколаївна; Milova, T.(ua) Стаття присвячена характеристиці забезпечувального наказу як одного з актів Конституційного Суду України та практики його застосування. Зазначається, що запровадження даного виконавчого документа у практику органу конституційної юрисдикції зумовлено початком функціонування інституту конституційної скарги в Україні. Зауважено, що підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення. Способом забезпечення конституційної скарги є встановлення тимчасової заборони вчиняти певну дію. У статті аналізується перший забезпечувальний наказ Конституційного Суду України та висвітлюються дискусійні питання, які виникли після його видання. Особлива увага звернена на дослідження найбільш суттєвих проблем, пов’язаних з законодавчим закріпленням та функціонуванням інституту забезпечувального наказу. Проаналізовано питання щодо органів Конституційного Суду України, уповноважених видавати забезпечувальний наказ. Зазначено, що поряд з Великою палатою є доцільним наділення даним правом і Сенати, оскільки вони є основним суб’єктом розгляду конституційних скарг. Колегіям пропонується надати право виходити з невідкладною ініціативою до Сенатів щодо вирішення питання про видання забезпечувального наказу у разі виникнення достатніх підстав. Визначено проблемні аспекти чинного законодавства щодо формулювання підстави для забезпечення конституційної скарги. Розглянута така ознака як «незворотність» наслідків як підстава видання забезпечувального наказу. При аналізі наслідкувиконання рішення суду під кутом його зворотності, звернена увага на проміжний характер таких наслідків, тобто частково зворотних. Рекомендовано закріпити за суб’єктом права на конституційну скаргу права звертатись до Конституційного Суду України із відповідним клопотанням про забезпечення конституційної скарги. Під час розкриття означеної проблематики було проаналізовано відповідні законопроєкти, спрямовані на удосконалення юридичної природи забезпечувального наказу у практиці Конституційного Суду України. Зауважено, що інститут забезпечувального наказу Конституційного Суду України потребує подальшого дослідження, обґрунтування ключових аспектів відповідної законодавчої регламентації та доцільного практичного застосування.Документ Міжнародні стандарти щодо права людини і громадянина на свободу наукової творчості(2020) Мілова, Тетяна Миколаївна; Milova, T.(ua) Стаття присвячена теоретичному аналізу існуючих міжнародних стандартів щодо права людини і громадянина на свободу наукової творчості та розкриттю їх особливостей. Наголошується, що основоположну роль у процесі забезпечення прав і свобод відіграють міжнародні стандарти, які полягають у визначенні пріоритетних напрямів, умов та вимог, за допомогою яких здійснюється забезпечення, охорона та ефективна реалізація прав та свобод людини та громадянина. На підставі аналізу існуючих дефініцій, визначено, що основою міжнародних стандартів прав людини, в тому числі і права на свободу наукової творчості, виступають міжнародно-правові акти, що містять правила діяльності, формулюють права, свободи та обов’язки відповідних суб’єктів. Серед міжнародних стандартів щодо права на свободу наукової творчості проаналізовано документи універсального та регіонального характеру. Серед універсальних стандартів досліджуваного права зосереджено увагу на нормах Статуту ООН, Загальної декларації прав людини та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Крім того, проаналізовано окремі положення Декларації про науку та використання наукових знань 1999 року.В рамках регіонального співробітництва – Європейського простору, звернена увага на Хартію основних прав Європейського Союзу, яка гарантує свободу науково-дослідницької діяльності. Розглянуто ряд документів, що вказують на певні обмеження права на свободу наукової творчості у частині окремих предметів дослідження: Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, Загальна декларація про геном людини і права людини. Зауважується, що міжнародні стандарти щодо права людини і громадянина на свободу наукової творчості містяться в комплексі універсальних та регіональних документів. Закріпивши право на свободу наукової творчості на світовому рівні, тим самим, було офіційно покладено відповідний обов’язок на державу. Наявність окремих обмежень щодо реалізації права на свободу наукової творчості в окремих сферах є виправданим кроком.Документ Свобода наукової творчості як конституційне право людини і громадянина(2008) Шемшученко, Юрій Сергійович; Мілова, Тетяна Миколаївна; Shemshuchenko, Yu.; Milova, T.(ua) У статті розкрито основні форми реалізації конституційного права людини і громадянина на свободу наукової творчості в Україні, зокрема діяльність академічних наукових установ та організацій, вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації та громадських наукових організацій. Досліджено проблеми та перспективи функціонування зазначених форм в умовах реформування освітньо-наукового простору. Проаналізовано окремі проблеми законодавчого регулювання статусу та діяльності Національної академії наук України та її структурних підрозділів, громадських наукових організацій і шляхи їх розв’язання.