Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/34
Переглянути
48 результатів
Фільтри
Налаштування
collection.search.results.head
Документ Наукова дискусія з питань організації та діяльності судової влад(2023) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) У статті викладено результати аналізу наукових праць з питань організації та функціонування судової влади, а також засад професійної діяльності суддів в Україні та зарубіжних країнах. становлено, що ця проблематика ґрунтовно розробляється вченими, при цьому, з деяких питань в її межах не вироблено єдиної наукової позиції, окремі її аспекти залишаються дискусійними. Виявлено, що реалізуються різні підходи до визначення категорії «судова влада», проте, переважно, застосовується універсальний підхід, який дозволяє відобразити сутність судової влади з огляду на її функціональне призначення, носія або суб’єкта влади, принципів і форм організації та діяльності, тощо. Констатовано, що не існує єдиної наукової позиції і щодо сутності поняття «судова система», що інколи ототожнюється з поняттями «судоустрій», «судівництво», «система судів», «система правосуддя», або, навпаки, протиставляється їм. Зауважено, що відсутність уніфікованого термінологічного апарату може спричинити ускладнення не лише під час теоретичної розробки цих питань, але й у процесі упровадження результатів відповідних наукових досліджень у практику. Запропоновано розглядати питання організації та діяльності судової влади, як багатоаспектного й багатофункціонального інституційного утворення, з позицій системного підходу. Так, усвідомлення системного характеру цього феномену є умовою проведення комплексного вдосконалення судової влади. З’ясовано, що дискусійним залишається питання структури судової системи, до елементів якої, поряд із судами, відносять і прирівняні до них органи, та органи, створені для обслуговування судової системи, тощо. Не дійшли вчені єдиної думки і щодо моделей судової системи, у тому числі кількості її ланок / рівнів, а також спеціалізації судів та суддів. Встановлено, що етичні стандарти діяльності суддів (стандарти суддівської етики) це – сукупність норм, правил, цінностей, а також особистих уявлень суддів про етику суддівської діяльності, якими керуються судді при виборі моделі своєї поведінки у професійній діяльності та позапрофесійному житті.Документ Втілення європейських стандартів забезпечення якості вищої освіти у вітчизняній практиці професійної підготовки(Середняк Т. К., 2023) Рябовол, Лілія ТарасівнаДокумент Обмеження прав та свобод як елемент конституційно-правового статусу особи(2022) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) Феномен обмеження прав та свобод людини і громадянина досліджено як складник інституту конституційно-правового статусу особи. Мета статті – встановити особливості врегулювання відносин, що виникають у зв’язку з обмеженням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Констатовано, що конституційно-правовий статус людини і громадянина, а також обмеження прав та свобод як його складник, має загальні для всіх держав ознаками, оскільки значною мірою ґрунтується на загальновизнаних міжнародних стандартах. Водночас в конкретній державі або групі держав може мати свою специфіку, детерміновану історико-культурними особливостями. Виявлено, що можливості обмеження прав та свобод особи передбачено в конституціях практично всіх держав. Відповідними підставами, за загальним правилом, є уведення в країні або її частинах воєнного чи надзвичайного стану. Підтримано наукову позицію, що унормування відносин, які виникають у зв’язку з обмеженням прав та свобод, є важливим, оскільки у такий спосіб держава здійснює вплив не лише на окрему особу, але й на життєдіяльність усього суспільства. Відтак, підходи держави й ставлення у суспільстві до обмеження прав особи значною морою відображають характер і сутність взаємовідносин людини й держави у контексті становлення демократичного громадянського суспільства і правової держави. За результатами аналізу міжнародних актів (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ЄКПЛ) та практики ЄСПЛ сформульовано висновок, що обмеження прав та свобод людини і громадянина є необхідними для громадянського суспільства, із застереженням, що такі обмеження/ втручання мають бути виправданими. З’ясовано умови такої виправданості – обмеження/ втручання має здійснюватися законно, із законною (легітимною) метою, в інтересах демократичного суспільства. Необхідним, при цьому, є забезпеч ення балансу між суспільною й державною необхідністю та потребами й інтересами власне особи як носія конституційних прав та свобод.Документ Якість вищої освіти як комплексне поняття та суспільний феномен(2023) Рябовол, Лілія Тарасівна; Rіabovol, Liliіa Tarasivna(ua) У статті у результаті аналізу Плану дій Ради Європи для України на 2023-2026 роки «Стійкість, відновлення й відбудова» та аналітичних звітів про стан вищої освіти встановлено, що в умовах воєнного стану та відновлення й відбудови вітчизняної вищої освіти у повоєнний час актуалізувалася проблема забезпечення якості освіти. Мета статті – розглянути якість вищої освіти та її забезпечення з позицій системного підходу, як складне, суспільно зумовлене явище. Вивчення наукових підходів до дослідження цього феномену дозволило встановити, що якість освіти – багатоаспектне поняття, має складну структуру. Вітчизняні й зарубіжні вчені розглядають якість освіти як: інтегральну характеристика освітньої діяльності та її результатів; синтетичну категорію, що відображає всі компоненти й аспекти розвитку освіти як системи; інтегральну характеристику системи освіти, що відображає ступінь відповідності ресурсного забезпечення, освітнього процесу, освітніх результатів до нормативних вимог, соціальних й особистісних очікувань; комплексний показник щодо забезпечення певного рівня знань, умінь, навичок, інших компетентностей та відповідного рівня задоволення очікувань від наданих освітніх послуг; систему складних об’єктів, процес і результат освітньої діяльності. Узагальнення дозволило репрезентувати бачення якості освіти як динамічного суспільно-освітнього феномену, що детермінований зовнішньо такими чинниками, як рівень політичного, соціально-економічного й культурного розвитку суспільства, що формують суспільний запит до освіти, отже, і до її якості, і до відповідних систем забезпечення якості вищої освіти. Констатовано, що істотним чинником становлення такої системи в Україні у воєнний та повоєнний час є європейська інтеграція нашої держави, яка висуває певні вимоги щодо релевантності вітчизняної освітньої практики, у тому числі щодо забезпечення якості вищої освіти, до Європейських стандартів.Документ Створення безпечного шкільного середовища в умовах збройних конфліктів як вимога/рекомендація ООН(2022) Рябовол, Лілія Тарасівна; Rіabovol, L.(ua) У статті проведено аналіз документів Організації Об’єднаних Націй (ООН) (декларацій, конвенцій, резолюцій) щодо закріплення в них вимоги / рекомендації створювати безпечне шкільне середовище. Встановлено, що ООН велике значення надає вирішенню питання повної реалізації права на освіту та створення безпечного шкільного середовища загалом і зокрема в умовах збройних конфліктів та в постконфліктний період. Підтвердженням цього є розроблений комплекс документів, в яких закріплено право на освіту (Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1973), Конвенція про права дитини (1989)), а також акцентовано на важливість його повноцінної реалізації (Резолюція «Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку на період до 2030» (2015)) і на необхідність створення безпечного шкільного середовища (Конвенція про захист цивільного населення під час війни (1949), Резолюція «Право на освіту в надзвичайних ситуаціях» (2010), Декларація про безпеку шкіл (2015), Резолюція «Міжнародний день захисту освіти від нападів» (2020) тощо). З’ясовано, що ООН розглядає створення безпечного шкільного середовища як умову повноцінної реалізації права на освіту, засуджує напади на заклади освіти й на осіб, які в них навчаються і працюють, оскільки, такі напади є порушенням норм міжнародного гуманітарного права й негативно впливають на реалізацію права на освіту і мають серйозні негативні наслідки. Аналіз відповідних актів засвідчив, що ООН закликає сторони збройних конфліктів забезпечувати якісну освіту на всіх рівнях, створювати сприятливі для освіти умови, захищене шкільне середовище, зберігати заклади освіти як безпечні для учнів і вчителів простори. В актах ООН, наприклад у Резолюції «Права дитини» (1997), виявлено важливу тезу – для попередження порушення прав дитини в окремих державах недостатньо лише ратифікувати певні міжнародні акти, слід імплементувати відповідні норми у національне законодавство, застосування якого забезпечувати ефективними заходами щодо соціального забезпечення, освіти й охорони здоров’я дітей, здійснення правоохоронної діяльності та правосуддя.Документ Організація студентоцентрованого навчання як складник професійної діяльності викладача зво(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2022) Рябовол, Лілія Тарасівна; Rіabovol, Liliіa Tarasivna(ua) У статті проведено аналіз європейських та національних актів у сфері європейського простору вищої освіти (Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (2015), Паризьке комюніке (2018), Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти в Україні (2019), Довідник користувача ЄКТС (2015) тощо), а також наукової літератури з проблематики статті. Узагальнення результатів проведеного аналізу дозволило встановити, що реалізація студентоцентрованого навчання – обов’язкова умова забезпечення й постійного підвищення якості вищої освіти. Виявлено, що формами реалізації студентоцентрованого навчання як такого, що найбільш повно враховує потреби й інтереси здобувачів освіти, є розробка і впровадження міждисциплінарних освітніх програм, поєднання академічного навчання й навчання на робочому місці, навчання – з інноваційною діяльністю, дослідженнями. З’ясовано, що в основі такого навчання – взаємоповага, а також комунікація, діалог студента й викладача, в якому ці основні суб’єкти освітнього процесу є рівноправними. Констатовано, що організація такого навчання вимагає застосування відповідних методів і технологій навчання й оцінювання, зокрема інноваційних. Аналіз здатностей, умінь та навичок викладача ЗВО, формалізованих у відповідному Професійному стандарті, дозволяє стверджувати, що значна їх частина є уміннями реалізувати саме студентоцентрований підхід в освітньому процесі – під час навчання, оцінювання, організації наукової діяльності здобувачів освіти, а саме: викладачі ЗВО мають реалізувати студеноцентрований підхід, розробляючи навчально-методичне забезпечення у формі, оптимальній для сприймання й розуміння студентами, а також враховувати вимоги цього підходу під час проведення навчальних занять та консультування студентів з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей та освітніх потреб, забезпечувати індивідуальний супровід, надавати групові й індивідуальні консультації з різних питань, у тому числі, щодо побудови ІОТ, проведення наукової/ творчої діяльності; під час оцінювання викладачі обов’язково мають підтримувати зворотний зв'язок зі студентами, надавати рекомендації щодо покращення їх результатів навчання; важливими для втілення студентоцентрованого навчання є врахування потреб, запитів, відгуків студентів під час перегляду й оновлення ОП як головних стейкголдерів. У результаті проведеного дослідження сформовано висновок: вміння організовувати й реалізувати студентоцентроване навчання – невід’ємний складник професійної діяльності викладача ЗВО, інваріантний компонент відповідної загальної професійної компетентності.Документ Взаємодія державних правоохоронних органів: проблема визначення поняття(2021) Рябовол, Лілія Тарасівна; Riabovol, L.(ua) У статті проведено аналіз вітчизняного законодавства про взаємодію державних правоохоронних органів та наукових праць з проблематики дослідження. Констатовано, що взаємодія правоохоронних органів полягає у проведенні спільної діяльності, спільних заходів, передбачає чітку організацію та здійснення конкретних управлінських дій. Така взаємодія прямо передбачена законами, якими визначено правовий статус кожного окремого правоохоронного органу, а конкретні умови та порядок взаємодії регулюється відповідними спільними нормативними актами. Необхідність і доцільність взаємодії правоохоронних органів детермінована тим, що такі органи мають спільні специфічні цілі й завдання та уповноважені застосовувати державний примус, відтак, інтеграція їх зусиль, потенціалу, можливостей дозволяє суттєво підвищити ефективність боротьби зі злочинністю й систематично забезпечувати законність і правопорядок. Поняття взаємодії державних правоохоронних органів визначено як цілеспрямовану, узгоджену й систематизовану діяльність у сфері забезпечення законності і правопорядку в державі, сутність якої полягає у відборі й застосуванні сукупності правових, організаційних, оперативно-тактичних та інших заходів (щодо своєчасного виявлення, розкриття, присікання й попередження правопорушень, а також щодо усунення передумов та причин протиправної поведінки), необхідних і достатніх для забезпечення законності і правопорядку в державі. До відповідних спільних заходів віднесено такі, як: обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю між правоохоронними органами у межах їх компетенцій та повноважень; вивчення й поширення позитивного досвіду взаємодії державних правоохоронних органів; створення спільних слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних правопорушень; видання правоохоронними органами спільних нормативних актів, інструкцій, рекомендацій для унормування й таким чином підвищення ефективності їх взаємодії тощо.Документ Система законодавства про наукову і науково-технічну діяльність(Полімед-Сервіс, 2018) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(uk) У статті, відштовхуючись від положень системного підходу, законодавство про наукову і науково-технічну діяльність розглянуто як цілісну, ієрархічну сукупність взаємоузгоджених і таких, що доповнюють і розвивають положення одне одного, нормативно-правових актів, а саме: Конституції України, законів України, підзаконних актів, міжнародних і регіональних актів та міжнародних договорів України. На усунення недоліків законодавства про наукову і науково-технічну діяльність запропоновано провести кодифікацію, яка дозволить впорядкувати його та оновити змістовно з урахуванням європейських стандартів у цій сфері діяльності.Документ Основи правового статусу освітнього омбудсмена в Україні(ТОВ «Полімед-Сервіс», 2019) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) Освітній омбудсмен в Україні є малодослідженою проблемою, чим і зумовлена тема й мета даної статті – визначити поняття «правовий статус освітнього омбудсмена», встановити місце і роль освітнього омбудсмена у структурі суспільства й держави в Україні, окреслити мету, завдання, принципи діяльності, організаційну структуру і функціональне призначення. «Правовий статус освітнього омбудсмена» визначено як: 1) сукупність норм права, якими окреслено місце і роль цього інституту у державному механізмі; 2) засіб визначення сутнісних ознак даного інституту шляхом їх закріплення у нормативно-правових актах. У результаті аналізу законодавства про освітнього омбудсмена з’ясовано, що він є складником і чинником системи освіти, при цьому, принципово відрізняється від інших її складників за своєю організацією та функціональним призначенням. Специфічним він є і в порівнянні з іншими омбудсменами, оскільки діє від виконавчої влади у площині її реалізації. Враховуючи, що до кандидатури на посаду освітнього омбудсмена передбачено спеціальні вимоги, припущено, що держава високо оцінює роль даної посадової особи у забезпеченні прав у сфері освіти. Разом з тим, законодавство не дає чіткого розуміння щодо м ісця освітнього омбудсмена та його Служби у системі виконавчої влади. Виявлено принципи діяльності освітнього омбудсмена: гуманізм; конституційність і законність; неперервність функціонування; субсидіарний характер (додатковий засіб у правозахисному механізмі); політична нейтральність; об’єктивність у розгляді скарг про порушення прав у сфері освіти; державно-громадський характер діяльності; відкритість / транспарентність; неантагоністичне ставлення до «підконтрольних» суб’єктів; конфіденційність розслідувань. Акцентовано, що основною для освітнього омбудсмена є правозахисна функція, на виконання якої він наділений певними повноваженнями – як безпосередніми засобами впливу на «підконтрольних» йому суб’єктів, так і опосередкованими можливостями сприяти покращенню стану прав у сфері освіти. Встановлено, що освітній омбудсмен здійснює також інформаційно-аналітичну, консультативну, правопросвітницьку діяльність.Документ Документи органів ради Європи як основа реформування прокуратури в Україні(2021) Рябовол, Лілія Тарасівна; Riabovol, L.(ua) У статті акцентовано, що незалежно від виду моделі правоохоронної системи, які функціонують у зарубіжних країнах, особливу роль у них відіграє прокуратура. Мета статті – встановити, які документи органів Ради Європи заклали нормативне й теоретичне підґрунтя реформування прокуратури в Україні в умовах європейської інтеграції, та визначити відповідні положення цих актів. Виходячи зі змісту ЄКПЛ, підтримано наукову позицію, що діяльність прокуратури – ефективний засіб правового захисту в разі порушення прав людини та основоположних свобод. Проведено аналіз таких документів Ради Європи, як: Бордоська декларація від 18.11.2009; Рекомендації ПАРЄ (№ 1604 (2003), № 1722 (2005), № 1755 (2010)); Рекомендації Комітету Міністрів РЄ державам-учасникам (№ 19 (2000), № 11 (2012)); Висновок ПАРЄ № 190 (1995); Висновок Консультативної Ради Європейських Суддів № 18 (2015); Плани дій Ради Європи для України. Встановлено, що органи прокуратури покликані відігравати суттєву роль для забезпечення безпеки суспільства, верховенства права, прав та свобод людини. Констатовано, що ПАРЄ приділяє значну увагу питанню організації діяльності прокуратури в контексті функціонування демократичних інституцій. На основі аналізу перелічених актів органів РЄ зроблено висновок, що загальний нагляд як функція прокуратури суперечить європейським стандартам, оскільки, на її реалізацію ці органи наділяється повноваженнями, що значно перевищують ті, які необхідні в демократичній державі. Водночас, виявлено, що відповідний європейський досвід не є однозначним, підтримано наукову позицію, що нагляд за додержанням законів у демократичній державі не порушує її демократичний характер. Констатовано, що в різних аспектах організації та діяльності прокуратури в країнах ЄС свій вияв знаходить така обов’язкова вимога, як незалежність прокуратури від органів законодавчої, виконавчої та судової влади.