Родинне виховання в сім᾿ях української інтелігенції: погляд у минуле (кінець ХІХ ‒ початок ХХ століття)

Abstract

(ua) У статті проаналізовано особливості життя сім’ї сільської української інтелігенції у період з кінця ХІХ століття до початку ХХ століття. На сучасному етапі розбудови держави особливо гострого звучання набуває питання творення національної еліти, здатної реформувати всі сторони успільного життя. За таких умов цінним є звернення до вивчення минулого української інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст., зокрема особливостей її сімейного побуту та традицій, а також, практики виховання дітей в сім’ї. Вивчення теорії і практики сімейного виховання свідчить, що родинне виховання – вічна категорія, його значення і роль завжди були, є, і будуть актуальними: це одна із форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків та інших родичів з повсякденним впливом сімейного побуту школи, засобів масової інформації, соціального та природного оточення, перша природна і постійно діюча національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих по крові і духу людей. Опора на виховну силу традицій, на споконвічні сімейні цінності, виявлення і підтримка позитивних тенденцій у сімейно-родинних відносинах, формах родинного спілкування набуває сьогодні особливої актуальності. Сім’я української сільської інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст. відрізнялася від традиційної селянської родини за кількісними, соціальними і національними показниками. Свої особливості мала система взаємин між членами родини, що у значній мірі було пов’язано з відносно рівноправним становищем жінки та чоловіка, вихованням дітей. Водночас, джерельний та історіографічний матеріал дає підстави стверджувати про певні відмінності між сім’ями світської інтелігенції та духовенства. Вони насамперед стосувалися висоти коефіцієнта народжуваності, віку одруження, ставлення до шлюбів із представниками іноетнічної спільноти тощо. Саме у родині міської інтелігенції були надзвичайні можливості реалізувати принцип культуровідповідності у сімейному вихованні, адже батьки органічно поєднували виховання своїх дітей з історією народу, його культурними традиціями. Діти інтелігентів відвідували музеї, бібліотеки, театри, концерти, вбираючи в себе найкращі зразки культурних надбань свого народу. Виховання дітей міської та сільської інтелігенції різнилося за своїм контентом. Це демонструє напрям трудового виховання (у сільських інтелігентів воно практично не відрізнялося від селян), естетичного (мешканці міст мали змогу чуттєво сприймати найкращі зразки «чистого мистецтва» відвідувати музеї, галереї, музичні зали, різноманітні концерти, театри і т.д.), громадянського (Одеса – центр політичних рухів та мультипартійності Півдня України ХІХ ст.: провідні її громадські діячі та лідери визначали ідеологічну діяльність, боротьбу і т.д.), розумового (діти науковців продовжувала справу своїх батьків. Якщо декотрим з них і не вдавалося перевершити їх, то все одно, вони несли славу гідного продовжувача роду, ерудованої, досвіченої і прогресивної людини). Проаналізувавши специфіку виховання дітей у сім’ях як сільської, так і міської інтелігенції України ХІХ ст., зроблено висновок, що даний тип родини суттєво вирізняється за змістом, засобами, методами та прийомами виховання від селянської, робітничої та сімей духовенства. Родина української інтелігенції за рівнем розвитку дітей знаходилася на одному з вищих щаблів суспільних відносин, посідала провідне місце серед усіх типів родин у ХІХ ст. Родини як сільської, так і міської інтелігенції відіграли значну роль у культурному та інтелектуальному становленні українського суспільства.

(en) The article analyzes the peculiarities of the family life of rural Ukrainian intelligentsia in the period from the end of the 19th century to the beginning of the 20th century. At the current stage of state development, the question of creating a national elite capable of reforming all aspects of social life is becoming particularly acute. Under such conditions, it is valuable to turn to the study of the past of the Ukrainian intelligentsia of the late 19th - early 20th centuries, in particular the peculiarities of its family life and traditions, as well as the practice of raising children in the family. The study of the theory and practice of family education shows that family education is an eternal category, its meaning and role have always been, are, and will be relevant: it is one of the forms of child education that combines purposeful pedagogical actions of parents and other relatives with the everyday influence of family life at school , mass media, social and natural environment, the first natural and permanent national education of children by means of folk pedagogy in the circle of people closest in blood and spirit. Relying on the educational power of traditions, on ancient family values, identifying and supporting positive trends in family-family relations, forms of family communication is gaining special relevance today. A family of the Ukrainian rural intelligentsia of the late 19th and early 20th centuries. differed from the traditional peasant family in terms of quantitative, social and national indicators. The system of relationships between family members had its own characteristics, which was largely connected with the relatively equal position of a woman and a man, and raising children. At the same time, the source and historiographical material gives reason to assert certain differences between the families of the secular intelligentsia and the clergy. They primarily related to the height of the birth rate, the age of marriage, the attitude towards marriages with representatives of a foreign community, etc. It was in the family of the urban intelligentsia that there were extraordinary opportunities to implement the principle of cultural conformity in family education, because parents organically combined the education of their children with the history of the people, its cultural traditions. Children of intellectuals visited museums, libraries, theaters, concerts, absorbing the best examples of the cultural heritage of their people. Education of children of the urban and rural intelligentsia differed in its content. This demonstrates the direction of labor education (for rural intellectuals it practically did not differ from peasants), aesthetic education (city dwellers had the opportunity to sensibly perceive the best examples of "pure art", visit museums, galleries, music halls, various concerts, theaters, etc.), of civil society (Odesa is the center of political movements and multipartyism of the South of Ukraine in the 19th century: its leading public figures and leaders determined ideological activity, struggle, etc.), intellectual (children of scientists continued the work of their parents. If some of them did not succeed in surpassing them , all the same, they bore the glory of a worthy successor of the family, an erudite, educated and progressive person). Having analyzed the specifics of raising children in the families of both rural and urban intelligentsia of Ukraine in the 19th century, it was concluded that this type of family differs significantly in content, means, methods and methods of upbringing from peasant, working-class, and clergy families. The family of the Ukrainian intelligentsia, in terms of the level of children's development, was at one of the highest levels of social relations, occupying a leading place among all types of families in the 19th century. Families of both rural and urban intelligentsia played a significant role in the cultural and intellectual development of Ukrainian society.