Преюдиція : поняття та співвідношення з суміжними правовими явищами

Abstract

(ua) У статті висвітлено, що преюдиція є нормативним приписом, встановленим процесуальними нормами, який звільняє державний орган, що розглядає юридичну справу від необхідності повторно доказувати обставини, встановлені раніше, які були закріплені у відповідному правовому акті; виступаючи при цьому правозастосовним фактом, рішенням обов’язковим для іншого суду. Розглянуто, що загальними рисами преюдиції є законність; об’єктивність; достовірність раніше доведених фактів; обов’язковість для правозастовування. Продемонстровано, що до спеціальних ознак преюдиції відносяться: обставини, що є преюдиційними можуть бути встановлені будь-якими ланками судової системи; можуть міститись як у основних так й у допоміжних правозастосовних актах; судовий акт повинен набрати законної сили; у справах повинні брати участь ті ж самі особи або особа, у відношенні якої встановлені зазначені обставини; преюдиціальне значення мають факти, які зазначені у результативній частині рішення; якщо рішення, що містить преюдицію скасовано, то це є підставою для перегляду рішень, які використовували зазначену преюдицію; у законі можуть бути встановлені винятки застосування преюдиції. Зазначається, що преюдиції відрізняються від фікцій та презумцій тим, що: фікція та презумпції закріплені у відповідному нормативно-правовому акті, що має загальнообов’язковий характер, а преюдиція відображається у правозастосовному акті, дія якого розповсюджується на обмежене коло осіб; сфера застосування фікції та презумпції розповсюджується на різноманітні галузі права, а преюдиції, в основному – процесуальні; дія фікції полягає в тому, що за її допомогою забезпечується певна стійкість прийнятого акту застосування права в ситуації наявної невідомості, а преюдиція – не встановлювати юридичні факти, які суд встановив раніше; преюдиція передбачає обов`язковість для всіх судів, що розглядають справу, фактів раніше встановлених судовим рішенням, а юридична презумпція – припущення про те, що факт уже існує. (en) The article highlights that prejudice is a regulatory prescription established by procedural norms, which exempts the state body considering a legal case from the need to re-prove the circumstances established earlier, which were enshrined in the relevant legal act; acting at the same time as a legally enforceable fact, a decision binding on another court. It is considered that the common features of prejudice are legality; objectivity; reliability of previously proven facts; obligation for enforcement. It has been demonstrated that special signs of prejudice include: circumstances that are prejudicial can be established by any branches of the judicial system; can be contained both in the main and in the auxiliary law-enforcement acts; the judicial act must enter into force; the same persons or a person in relation to whom the specified circumstances have been established must participate in the cases; the facts specified in the result part of the decision have prejudicial significance; if the decision containing the prejudice is canceled, then this is a reason for reviewing the decisions that used the said prejudice; the law may establish exceptions to the application of prejudice. It is noted that prejudices differ from fictions and presumptions in that: fictions and presumptions are enshrined in the relevant normative legal act, which is of a universally binding nature, and prejudice is reflected in a law enforcement act, the effect of which is extended to a limited circle of persons; the field of application of fiction and presumption extends to various fields of law, and prejudices are mainly procedural; the action of the fiction consists in the fact that with its help a certain stability of the accepted act of application of the law is ensured in a situation of existing uncertainty, and the prejudice is not to establish legal facts that the court established earlier; prejudice impl ies the binding for all courts considering the case of the facts previously established by the court decision, and legal presumption – the assumption that the fact already exists.