Наукові видання каф-ри історії України та всесвітньої історії
Постійне посилання зібранняhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/6234
Переглянути
9 результатів
Search Results
Документ Політика СРСР на деколонізованому сході в 1960–1980-х роках : неоколоніалізм, теорія «соціалістичної орієнтації» чи постколоніальний підхід?(Видав. дім "Гельветика", 2025) Ковальков, Олександр Леонідович(ua) Проаналізовано історіографічні концепції, які використовувалися для тлумачення політики СРСР щодо деколонізованих держав Азії та Африки, та з’ясовано перспективи її вивчення із застосуванням теоретично-методологічних принципів постколоніального підходу. З’ясовано, що панівні в роки «холодної війни» в західному й радянському суспільствознавстві теорії нео- колоніалізму й «соціалістичної орієнтації» вивчали досвід імперсько-колоніальної взаємодії держав «першого» та «третього» світів. Оскільки класична колоніальна теорія нерозривно пов’язувала поняття «капіталізм» і «колоніалізм», то на Радянський Союз та його відносини із залежними державами й регіонами вона не поширювалася. Започаткований уже класичними працями Е. Саїда постколоніальний підхід також, принаймні в його первинному, культурологічно-літературознавчому, варіанті, зосереджувався на вивченні особливостей та наслідків колоніального панування в різних регіонах світу насамперед Британської і Французької імперій. Розпад СРСР та «світової соціалістичної системи» сприяв пожвавленню імперіологічних студій і поступового перенесення постколоніального дискурсу на терени колишніх Російської імперії та Радянського Союзу. У 1990-ті роки в Україні відбувся «постколоніальний бум», коли українські літературознавці діаспори, а затим і вітчизняні вчені вивчали різні аспекти культурних наслідків російського-радянського панування в Україні. На початку ХХІ ст. завдяки працям Д. Мура, Е. Томпсон та ін. постколоніальний підхід остаточно поширився на вивчення історії Російської та радянської імперій, а також сателітів СРСР у Центральній та Південно-Східній Європі. Аналіз засадничих принципів політики Радянського Союзу в державах Азії та Африки, які визначалися як «держави соціалістичної орієнтації» (механізми політичної домінації та контроль над внутрішньою і зовнішньою політикою, нав’язування економічної та культурно-ідеологічної залежності, використання суверенних держав для задоволення власних геополітичних інтересів тощо) довів виправданість використання постколоніального підходу до її вивчення й тлумачення. Це, своєю чергою, створює значні перспективи конкретно-історичних досліджень цього складника новітньої історії країн Азії та Африки та зовнішньої політики Радянського Союзу.Документ Система заохочень і покарань співробітників радянських цензурних органів у перші повоєнні роки(Видав. дім "Гельветика", 2025) Позднякова, Інна Сергіївна(ua) У статті розглянуто особливості трудового законодавства часів Другої світової війни та перших повоєнних років. Зазначається, що під час війни трудове законодавство характеризувалося посиленням відповідальності за порушення трудової дисципліни. У повоєнні роки з правового регулювання трудових відносин поступово усувалися обмеження воєнного часу, норми якого поширювалися і на співробітників радянських цензурних органів. Показано, що серед форм заохочення цензорів найпоширенішими були нагородження медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» та Почесною грамотою за «відмінні показники» з охорони державної та військової таємниці в пресі й на радіомовленні. До працівників цензури застосовували й дисциплінарні стягнення. Підставою для їх застосування найчастіше було несвоєчасне подання звітної документації та розголошення відомостей, що становлять військову й державну таємницю. Службові стягнення накладалися з формулюванням: «поставити на вид», «догана», «сувора догана», «догана із занесенням в особову справу», «звільнення з посади», «звільнення з органів цензури». Розкриття теми дослідження здійснено на основі залучення низки репрезентативних джерел, які зберігаються у фондах Державного архіву Кіровоградської області. Основний зміст узагальнювальних висновків і напрямів подальших досліджень із цієї проблеми полягає в тому, що вона дає змогу з’ясувати взаємозв’язок між трудовими «звершеннями» радянської доби та механізмами стимулювання праці, простежити, як радянські методи контролю за трудовою дисципліною вплинули на сучасну культуру праці українців, зрозуміти, наскільки соціалістичне змагання сприяло зростанню продуктивності, й оцінити ступінь ефективності системи заохочень порівняно із сучасними, ринковими методами мотивації. Отже, вивчення системи заохочень і дисциплінарних стягнень, що застосовувалися до радянських цензорів, дасть змогу ґрунтовніше дослідити радянські методи управління та оцінити їх вплив на характер трудових відносин у сучасній Україні.Документ Марк Туллій Цицерон про корупцію у римському суспільстві(Видав. дім "Гельветика", 2025) Пономаренко, Людмила Василівна(ua) У статті здійснено спробу вивчити промови Марка Туллія Цицерона на судових процесах і публічні виступи в сенаті з метою дослідження корупційних явищ у римському суспільстві Пізньої Республіки. Зазначено, що Цицерон звертав увагу на судову систему як найбільшу проблему римської держави та суспільства. Ним визначені основні зловживання в судочинстві, як-от: підкуп суддів та свідків, затягування розгляду справ, втручання посадових осіб у судові процеси, тиск на суддів. Автор промов акцентував увагу на ролі в корупційних діяннях високопосадовців, які часто обирались за допомогою підкупу виборців та, перебуваючи на посаді, своїми діями чи бездіяльністю розплачувались за послуги. Він вказував на цілу низку фінансових операцій під час виборів, пов’язаних із корупцією: перерахунок грошей на відповідний рахунок, зберігання грошей, персональне отримання коштів, передавання готівки іншій особі, посередницька діяльність. Високопосадовці також використовували свої можливості задля незаконного збагачення шляхом прямого здирництва, вимагання та шантажу, шахрайських способів отримання майна за допомогою доступу до державних документів, казнокрадства. Висвітлюється вплив корупції на суспільство Стародавнього Риму, що проявлялось у руйнації традиційних моральних стандартів, знеціненні поняття «чесності», свідомій бездіяльності політичних еліт. Зазначається, що сприйняття римськими громадянами та провінціалами корупційних діянь залежало від особистої вигоди. Існувала патрон-клієнтська система, за якої сторони були взаємозацікавлені в ухилянні від повинностей і підкупі високопосадовців задля вирішення власних проблем. Римляни негативно сприймали лише відкрите здирництво та демонстративне ігнорування законів. Римське суспільство раціонально оцінювало практичні результати боротьби із зловживаннями і не сподівалося на припинення хабарництва і поборів.Документ Діяльність анархістських організацій на території Центральної України в 1918–1921 рр.(Видав. дім "Гельветика", 2025) Митрофаненко, Юрій Станіславович(ua) У фокусі статті генезис анархістського руху на теренах Центральної України. Під Центральною Україною ми маємо на увазі історико-географічний регіон, розташований між річками: Синюхом та Дніпром – на заході та сході, Південним Бугом та Россю – півдні та півночі. Аналіз історіографічного доробку виявив відсутність досліджень, присвячених появі та розвитку анархістського руху на території Центральної України. Анархістські організації на цих теренах виникли ще до початку Української революції 1917–1921 рр. Однак найбільшого розвитку анархістський рух досяг в умовах революційного періоду 1918-1921 рр. Головними центрами були Єлисаветград, Чигирин, Суботів. На теренах Центральної України діяло декілька типів анархістських організацій. 1918 р. – загони анархістки М. Никифорової. 1918–1920 рр. – анархістські організації Конфедерації «Набат». У квітні 1919 р. в Єлисаветграді відбувся з’їзд анархістських конфедерацій «Набат», на якому вперше порушено питання про поширення досвіду діяльності анархістських організацій із міст у села за прикладом махновського руху, що був популярним серед селянства Південної України. Однак реалізувати цей задум не вдалося. Селянство Центральної України переважно підтримувало ідеї української державності, про що свідчив значний розмах повстанства уенерівської течії в цьому регіоні впродовж періоду визвольної боротьби 1917–1922 рр. Під час григор’євського антибільшовицького повстання анархісти, незважаючи на опозицію до більшовиків, боролися з підрозділами отамана й зазнали значних втрат, що послабило їхні позиції в регіоні.Упродовж 1919–1920 рр. між Суботовим та Чигирином існувала анархістська «Чигиринська республіка» отамана С. Коцура. Упродовж липня – вересня 1919 р. Центральна Україна була місцем перебування лідера українських анархістів Н. Махна із частиною його війська. Тут відбулася реорганізація махновської армії. У 1920–1921 рр. в умовах конфлікту анархістів із більшовиками їхні організації ліквідовуються. Інформація про анархістський період історії краю, пов’язаний із М. Никифоровою, Н. Махном, С. Коцуром, і досі зберігається як частина усної історії Центральної України на рівні легенд та фольклору.Документ Відображення російської імперської та радянської епох через иттєвий шлях єлисаветградської купецької родини Войнових(Видав. дім "Гельветика", 2025) Марченко, Олег Миколайович(ua) У статті на основі архівних матеріалів та спогадів Надії Петрівни Салтанової показаний складний життєвий шлях купецької родини другої гільдії Войнових, яка мешкала в Єлисаветграді з другої половини XVIII ст. і була типовим взірцем порівняно багатої сім’ї провінційного міста, свого роду «середній клас». Нами використовується просопографічний метод, який стає в нагоді при створенні колективного життєпису купецького роду Войнових, мікроісторичний підхід, що дає змогу через життєвий шлях сім’ї Войнових дослідити повсякдення провінційної родини в часи Російської імперії кінця XVIII – початку ХХ ст., у радянський період та на сучасному етапі. Подається інформація про колезького реєстратора Михайла Войнова – першого згаданого в документах купця, який мешкав у Єлисаветграді, його сина Миколу, який успадкував підприємницьку діяльність батька, торгував харчовими продуктами й утримував три бакалійні крамниці в місті. Про дружину Миколи – Надію Олексіївну, яка допомагала чоловікові вести торговельні справи й після його смерті в 1888 році взяла торгівлю на себе. Висвітлюється життєвий шлях їхніх дітей: Михайла, Сергія, Гаврила та Василя, які всіляко допомагали матері вести торгівлю в місті, займалися громадською, благодійницькою діяльністю. Власну сім’ю мав лише Гаврило Войнов (мати була суворою жінкою і забороняла синам одружуватися, щоб вести торгівлю, надалі сини так і не завели сімей), який пішов наперекір матері, одружився з міщанкою Є. Я. Столяровою, відокремився від родини й після смерті матері на заповідані йому кошти в 1914 р. облаштував власну крамницю. У дослідженні показане ставлення радянської влади до «класового ворога» – купців. Василя й Михайла було заслано до Сибіру. Пізніше Василь зміг повернутися додому в місто, але в 1930-х роках згинув за невиявлених обставин. Михайло помер на шляху до Сибіру. Гаврило відмовився від купецького звання, записався в міщани й намагався жити непомітно. Трагічною була доля Сергія. Напередодні вступу німців до Кіровограда, обвинувальним вироком від 22 липня 1941 року за нібито вороже ставлення до радянської влади, за те, що в минулому він був купцем другої гільдії, торговим депутатом, його справу було направлено на розгляд до військового трибуналу і, ймовірно, він був розстріляний, у 1995 році – реабілітований. Радянський період сім’ї Войнових досліджується через родину дочки Гаврила – Зінаїди, яка закінчила жіночу гімназію, музичну школу Г. Нейгауза і прожила до 1983 р. Її онука – Н. П. Салтанова, знана в Кропивницькому дитяча лікарка-урологиня, залишила спогади про свою родину. У статті висвітлюється її життєвий шлях у 1960–1980-х роках та в сучасній Україні.Документ Історична пам’ять про В. І. Григоровича в газетній пресі та монументальному просторі Кропивницького(Видав. дім "Гельветика", 2025) Безверха, Вікторія Миколаївна; Філоретова, Лариса Мартіївна(ua) У 2025 році виповнюється 210 років з дня народження видатного славіста, педагога, етнографа, археолога, професора Віктора Івановича Григоровича. У пропонованій статті проаналізовано публікації, присвячені В. І. Григоровичу, які були надруковані в пресі Кіровоградщини протягом 1991–2014 років. Авторами опрацьовано газети «Народне слово», «21-й канал», «Вечірня газета», «Кіровоградська правда» та «Вєдомості плюс»/ Більшість з матеріалів у пресі щодо В. І. Григоровича пов’язана з пам’ятними датами. Публікації в пресі підготовлені місцевими краєзнавцями. Вони висвітлюють біографічні дані, науковий доробок, педагогічну діяльність та спрямовані на збереження історичної пам’яті про вченого. Визначено дві основні групи публікацій у місцевій пресі. До першої належать статті, що зосереджуються на біографії та дослідницькій діяльності Віктора Григоровича. Другу групу представляють матеріали, що розкривають питання встановлення та збереження монументальних пам’ятників В. І. Григоровичу. Можна простежити, що в статтях окремо акцентовано на збереженні пам’яті про Віктора Івановича Григоровича як видатну постать у контексті регіональної історії. Варто відзначити, що майже в кожній з публікацій згадується переїзд В. Григоровича до нашого міста та його намір провести ґрунтовне етнографічне й історичне дослідження на Півдні України.Дослідження показує, що місцева преса відіграє важливу роль у формуванні історичної пам’яті, наголошуючи на значущості вшанування спадщини видатного науковця. Збереження пам’ятників та посилення уваги до наукового доробку В. І. Григоровича є важливими складниками культурного простору міста Кропивницького.Документ Скіфський курган біля с. Копані у верхів’ї Інгульця(Видав. дім "Гельветика", 2025) Панченко, Кирило Ігорович(ua) Статтю присвячено публікації матеріалів розкопок кургану скіфського часу біля с. Копані Суботцівської громади Кіровоградської області. Пам’ятка розташована у верхів’ї басейну р. Інгулець на порубіжжі Правобережного Лісостепу й Степу поряд із курганом Лита Могила. Дослідження пам’ятки проведені влітку 1990 року археологічною експедицією під керівництвом Н. М. Бокій. Матеріали цих розкопок зберігаються у фондах Археологічного музею імені Нінель Бокій Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка. На момент досліджень курган був пошкоджений у результаті сільськогосподарських робіт. Розкопки пам’ятки мали рятівний характер. Під насипом знайдено поховання воїна в підпрямокутній ямі зі сходиною біля однієї стіни. Незважаючи на пограбування могили, вдалося виявити залишки супровідного інвентарю: два бронзові наконечники стріл, фрагменти пластин від залізного панцира, бронзову сережку та кам’яний сфероїд. Також у могилі розчищені рештки жертовної їжі у вигляді фрагментів кісток великої рогатої худоби з окислами від залізного ножа. Зафіксовано, що під час здійснення поховання використовувалися обряди, пов’язані з культом вогню. Навколо кургану відкритий рів. Поєднання в одному наборі різних типів наконечників стріл дають змогу зарахувати курган до так званої перехідної групи скіфських старожитностей другої половини VI ст. до н.е. Аналіз знахідок та поховального обряду дає підстави вважати, що могила належала представнику степових іраномовних номадів. Датування пам’ятки збігається з переміщенням нової хвилі кочовиків до широт Лісостепу. Матеріали кургану є цікавим доповненням до скіфських старожитностей Правобережжя.Документ Перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва у відображенні львівської газети «Діло»(2024) Грінченко, Віктор ГригоровичРозглядаються та аналізуються різнопланові матеріали, які стосуються перенесення столиці радянської України з Харкова до Києва у 1934 році, опубліковані на сторінках львівської газети «Діло».Документ Голод 1946–1947 рр. в Україні у відображенні деяких українських періодичних видань в Західній Європі та США. Між Бугом і Дніпром(2024) Грінченко, Віктор Григорович(ua) У статті розглядаються публікації, представлені на сторінках деяких українських періодичних видань, що виходили у Західній Європі та США і пов’язані з висвітленням голодомору 1946–1947 років в радянській Україні. Увагу зосереджено на відповідних матеріалах, які в ті роки були вміщені у кількох часописах української еміграції в Німеччині і Австрії та в українській щоденній газеті «Свобода», яка виходила в США. Зроблено висновок, що в проаналізованих матеріалах ряду українських періодичних видань антикомуністичного спрямування, які виходили в післявоєнні роки в країнах Західної Європи та в США, відображалася реальна картина голоду 1946–1947 років в Україні. Через «залізну завісу» на Захід все ж надходила певна інформація про це трагічне явище, яке зло- чинно і продумано замовчувалося сталінською системою. Свідома українська спільнота за межами радянської України мала можливість отримати хоча й обмежені, але правдиві уявлення про реалії життя українців в умовах третього радянського голодомору, породженого диктаторським тоталітарним режимом.