Кафедра педагогіки та спеціальної освіти
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/237
Переглянути
2 результатів
Результати пошуку
Документ Символічна інтеграція дітей в сільську громаду українців ХІХ – першої чверті ХХ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Пилипчук, Віталій Анатолійович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Pylypchuk, Vitalii Anatoliyovych(ua) У публікації, при висвітленні питання інтеграції дітей в сільський соціум з використанням звичаєво-обрядової практики автори виходять із наступних засад: світоглядні засади традиційної культури українців ХІХ – першої чверті ХХ ст. базувалися на комплексі вірувань та уявлень християнської релігії і принципах магічної свідомості язичництва; функціональним чинником залишалися елементи архаїчної свідомості як іманентні компоненти світоглядної системи часів індоєвропейської спільноти. У традиційній культурі, яка базувалася на уявленні про циклічність часу, регуляторною парадигмою виступав ритуал. Комплекс народної звичаєво-обрядової культури чітко фіксував та символізував межі дитячого життя, відзначаючи проходження дитиною певного етапу на шляху її дорослішання. Важливим моментом в житті дитини було досягнення нею річного віку. Значення цієї вікової межі в народній педагогіці українців виявлялося в знятті цілого ряду старих і появи нових заборон та приписів. Від 1 до 3-4 років дитина переживала новий етап свого життя, під час якого відбувалося її входження у «світ культури», і з яким також пов’язувалися деякі зміни в побутовому та ритуальному ставленні до неї. Наступним важливим перехідним етапом в житті дітей був 7-річний вік, що пов’язувався в народній педагогіці українців із новою зміною їх статусних позицій. Це відбувалося шляхом їх включення в активну трудову діяльність сім’ї. У статті приділяється увага суб’єктам соціалізації, котрі безпосередньо впливали на інкорпорацію дитини в сільську громаду. Основну роль у цьому процесі відігравали батьки. Крім них, активну учать у процесі соціалізації та енкультурації дитини відігравали бабусі та дідусі. Найстарше покоління виступало передусім в якості агентів непрямої трансмісії етнокультурних цінностей. Починаючи з шести-семи років, дитина все більше починала спілкуватися в колі старших дітей. Ця категорія соціалізаторів забезпечувала освоєння дитиною соціального досвіду та традицій культури у спілкуванні зі своїми однолітками. Однією з форм соціалізації підростаючого покоління через посередництво громади, односельчан був інститут приймацтва. У ролі посередників, медіаторів громади в процесі соціалізації дитини виступали хрещені батьки. Саме на інститут кумівства була покладена громадою відповідальність за подальшу соціалізацію дитини. (en) In the publication, when covering the issue of integration of children into rural society using customary ritual practice, the authors proceed from the following principles: the ideological foundations of the traditional culture of Ukrainians of the 19th – the first quarter of the 20th centuries were based on a complex of beliefs and ideas of the Christian religion and the principles of the magical consciousness of paganism; the functional factor remained elements of archaic consciousness as immanent components of the worldview system of the times of the Indo-European community. The ritual was used as a regulatory paradigm in traditional culture that was based on the idea of the cyclical nature of time. The complex of folk custom-ritual culture clearly defined and symbolized the boundaries of children’s lives, noting the passage of a child at a certain stage on the path of their growing up. Reaching the age of one was a significant moment in a child’s life. The significance of this age limit in the folk pedagogy of Ukrainians was manifested in the removal of certain old rules and the emergence of new prohibitions and regulations. From 1 to 3–4 years old, the child experienced a new stage in his life, during which he entered the «world of culture», and with it, some changes in everyday and ritual attitudes towards him were also associated. The next important transitional stage in the life of children was the age of 7, which was associated in folk pedagogy of Ukrainians with a new change in their status positions. The inclusion of them in the family’s active work resulted in this happening. The article centers on the subject of socialization, which has a direct impact on the child’s incorporation into rural society. Parents played a key role in this process. Furthermore, grandparents played a significant role in the process of socialization and enculturation of the child. The oldest generation primarily acted as agents of indirect transmission of ethnocultural values. From the age of six to seven, the child increasingly began to communicate with older children. This category of socializers ensured that the child mastered social experience and cultural traditions when communicating with their peers. One of the forms of socialization for the younger generation through the community, the fellow villagers was the institute of admission. Godparents acted as intermediaries and mediators of the community in the process of socializing the child. It was the institution of nepotism that the community was responsible for further socializing the child.Документ Зміст категорії «соціалізація молоді у традиційному суспільстві»(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Окольнича, Тетяна Володимирівна; Босий, Олександр Михайлович; Okolnycha, Tetiana Volodymyrivna; Bosyi, Oleksandr Mykhailovych(ua) У статті розкрито зміст, визначальні характеристики та традиційні механізми категорії «соціалізація молоді у традиційному суспільстві». Соціалізацію молоді в українському традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. розглянуто як процес засвоєння індивідом основних навичок життєзабезпечення та норм поведінки, певної системи знань, норм та цінностей, що дозволяло йому функціонувати повноправним членом суспільства та важливий механізм збереження етнічної традиції, підтримання стабільності усієї соціальної структури селянської спільноти. Соціалізація включала як соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливали на її формування. Визначено, що однією з визначальних характеристик соціалізації є система статево-вікової стратифікації, що властиво всім традиційним суспільствам. Статево-вікова стратифікація включає такі елементи: нормативні критерії віку, тобто вікову термінологію; аскриптивні вікові якості, або вікові стереотипи, – риси і властивості, приписувані і програмовані особам певного віку як уявної норми; символізацію вікових процесів – уявлення про те, як повинен відбуватися розвиток і перехід індивіда з однієї вікової стадії в іншу; вікові ритуали, за допомогою яких структурується життєвий цикл; 5) вікову субкультуру – специфічний набір ознак і цінностей. Статево-вікову структуру українського традиційного суспільства у XIX – першій чверті XX ст. авторами розглянуто як неформалізований інститут, що зумовлював відповідні розрізнювальні ознаки в культурі, поведінці та функціях і призводить до виокремлення відповідних статево-вікових груп: дітей, молоді, одружених чоловіків та жінок, літніх людей. В українському традиційному суспільстві до статево-вікової категорії сільської молоді належали дівчата та хлопці з 14–15 років до моменту їх одруження. У цьому віці молодь вступала в громадське життя. Авторами визначено основну прикмету молодіжного середовища у традиційному суспільстві – ідея групоутворення, що базувалася на певній системі групових цінностей, в основі яких лежав поділ на «своїх» і «чужих». Виокремлено традиційний механізм соціалізації молоді – засвоєння норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім’ї та найближчого оточення. Наголошено, що за народними віруваннями соціалізація індивіда в кожному новому статусі передбачала чергове втручання в його «природні» характеристики. Таким чином здійснювався наступний крок до його окультурення, а переведення біологічних процесів у сферу умовного і символічного дозволяло керувати ним за допомогою ритуалу. (en) The article reveals the content, defining characteristics and traditional mechanisms of the category «socialization of youth in a traditional society». The socialization of youth in Ukrainian traditional society of the nineteenth – the first quarter of the twentieth century is interpreted as the process of mastering by an individual the basic skills of life support and norms of behavior, a certain system of knowledge, norms and values, which allowed him to function as a full member of society and an important mechanism for preserving ethnic tradition, maintaining the stability of the entire social structure of the peasant community. Socialization included both socially controlled processes of purposeful influence on the personality, and elemental, spontaneous processes that influenced its formation. It has been determined that one of the defining characteristics of socialization is the system of gender-age stratification, which is characteristic of all traditional societies. Gender-age stratification includes the following elements: normative criteria of age, that is, age terminology; ascriptive age qualities, or age stereotypes, are features and properties attributed and programmed to persons of a certain age as an imaginary norm; symbolization of age processes – an idea of how the development and transition of an individual from one age stage to another should occur; age rituals, through which the life cycle is structured; age subculture – a specific set of characteristics and values. The gender-age structure of Ukrainian traditional society in the nineteenth – the first quarter of the twentieth centuries was considered by the authors as a non-formalized institution that determined the relevant discriminative features in culture, behavior and functions and led to the separation of the relevant sex-age groups, that is children, youths, married men and women, seniors. The sex-age category of rural youth in traditional Ukrainian society encompassed girls and boys aged 14–15 until they were married. Young people entered public life at this age. According to the authors, the youth environment in traditional society is characterized by group formation that is based on a system of group values and the division into «own» and «strangers». The traditional mechanism of socialization for youth is to assimilate norms, standards of behavior, views, and stereotypes that are characteristic of their family and the immediate environment. It is emphasized that according to popular beliefs, the socialization of individuals in each new status provides for another intervention in their «natural» characteristics. Thus, the next step was taken towards cultivating it, and the transfer of biological processes into the sphere of the conditional and symbolic made it possible to control it through ritual.