Кафедра мистецької освіти
Постійне посилання на фондhttps://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/50
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Досвід функціонування закладів соціально-культурної сфери України другої половини ХХ - першої половини ХХІ століття(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Кулікова, Світлана Вікторівна; Kulikova, S.(ua) У статті представлено аналіз еволюції та специфіки функціонування закладів соціально-культурної сфери України, охоплюючи період від другої половини ХХ століття до першої половини ХХІ століття. Автор обґрунтовує актуальність дослідження необхідністю глибокого осмислення історичного досвіду для формування сучасної культурної політики, виявлення конструктивних та деструктивних моделей управління культурними процесами в умовах кардинальних суспільних змін – від радянської ідеологічної системи, через перебудову, до незалежності, ринкових реформ та глобалізації. Розглядаючи радянський період, автор підкреслює дуалістичну природу діяльності культурних установ, що поєднувала культурно-просвітницьку місію з жорстким ідеологічним контролем КПРС та державних органів. Детально характеризується розгалужена, централізовано керована мережа закладів (будинки культури, клуби, бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри, парки, позашкільні заклади), їх типологія та спрямованість на пропаганду комуністичних ідеалів. Відзначаються основні напрями роботи, такі як культурно-просвітницька діяльність, організація дозвілля, розвиток народної творчості, а також короткотривале послаблення тиску в період «відлиги» та подальша формалізація в епоху «застою», при недостатньому кадровому та матеріально-технічному забезпеченні, особливо у сільській місцевості. Період перебудови та здобуття незалежності характеризується деідеологізацією, пошуком національної ідентичності, перетворенням закладів культури на осередки національного відродження. Однак, ці процеси супроводжувалися глибокою економічною кризою, що призвела до різкого скорочення фінансування, деградації матеріальної бази, відтоку кадрів та змусила установи шукати шляхи адаптації до ринкових умов, зокрема через комерціалізацію та пошук позабюджетних джерел. Формувалася нова нормативно-правова база, хоча її ефективність часто нівелювалася браком фінансового забезпечення. На початку ХХІ століття, попри обмежені ресурси, спостерігається прагнення до стабілізації та інноваційного розвитку: впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, дигіталізація фондів, створення веб-сайтів, віртуальних музеїв, інтерактивних експозицій, розвиток фестивального руху, майстер-класів та культурного туризму. Відбувається диверсифікація інституційного ландшафту з появою недержавного сектору та поглибленням спеціалізації закладів. Водночас, автор акцентує на збереженні системних проблем: нерівномірність регіонального розвитку інфраструктури, застаріла матеріально-технічна база, кадрове забезпечення, а також виклики глобалізації, що актуалізують потребу в ефективній державній політиці для збереження та примноження національного культурного надбання. (en) The article presents an analysis of the evolution and specifics of the functioning of institutions of the socio-cultural sphere of Ukraine, covering the period from the second half of the 20th century to the first half of the 21st century. The author justifies the relevance of the study by the need for a deep understanding of historical experience for the formation of modern cultural policy, the identification of constructive and destructive models of managing cultural processes in conditions of radical social changes - from the Soviet ideological system, through perestroika, to independence, market reforms and globalization. Considering the Soviet period, the author emphasizes the dualistic nature of the activities of cultural institutions, which combined a cultural and educational mission with strict ideological control of the CPSU and state bodies. The extensive, centrally managed network of institutions (cultural centers, clubs, libraries, museums, theaters, cinemas, parks, after-school institutions), their typology and focus on the propaganda of communist ideals are described in detail. The main areas of work are noted, such as cultural and educational activities, the organization of leisure, the development of folk art, as well as a short-term easing of pressure during the "thaw" period and further formalization in the era of "stagnation", with insufficient personnel and material and technical support, especially in rural areas. The period of perestroika and gaining independence is characterized by de-ideologization, the search for national identity, the transformation of cultural institutions into centers of national revival. However, these processes were accompanied by a deep economic crisis, which led to a sharp reduction in funding, degradation of the material base, outflow of personnel and forced institutions to seek ways to adapt to market conditions, in particular through commercialization and the search for extra-budgetary sources. A new regulatory framework was formed, although its effectiveness was often leveled by a lack of financial support. At the beginning of the 21st century, despite limited resources, there is a desire for stabilization and innovative development: the introduction of information and communication technologies, digitalization of funds, the creation of websites, virtual museums, interactive exhibitions, the development of the festival movement, master classes and cultural tourism. The institutional landscape is diversifying with the emergence of the non-state sector and the deepening of specialization of institutions. At the same time, the author emphasizes the preservation of systemic problems: uneven regional development of infrastructure, outdated material and technical base, human resources, as well as the challenges of globalization, which actualize the need for effective state policy to preserve and increase national cultural heritage.Документ Кризові явища 2019-2024 рр. у соціокультурній сфері України та стратегії їх мінімізації(ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025) Кулікова, Світлана Вікторівна; Kulikova, S.(ua) У статті автор розглядає кризові явища у соціокультурній галузі України періоду 2019–2024 рр. Період 2019-2024 років став для України часом глибоких трансформацій, інтенсивних випробувань та незворотних змін, які відобразилися на соціокультурній сфері. Безсумнівно, пандемія COVID-19 стала одним з найпотужніших каталізаторів кризових явищ у соціокультурній галузі, адже закриття театрів, музеїв, концертних залів, бібліотек та інших культурних інституцій призвело до фактичного паралічу культурного життя. Перехід в онлайн-формат став необхідністю, але він виявив значну цифрову нерівність в суспільстві, адже не всі верстви населення мають доступ до необхідного обладнання та швидкісного інтернету, що обмежує їхню можливість брати участь у культурному житті. Тривала російсько-українська війна, яка значно загострилася після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, стала визначальним фактором кризових явищ у соціокультурній сфері, адже призвела до руйнування та пошкодження численних об’єктів культурної спадщини: музеїв, бібліотек, архітектурних пам’яток, історичних будівель. Це завдало непоправної шкоди українській культурі та ідентичності. Мільйони українців були змушені покинути свої домівки, що призвело до значних змін у демографічній структурі країни, а збереження культурної ідентичності для вимушених переселенців стало серйозним викликом. Автор зазначає, що кризові явища у соціокультурній галузі України періоду 2019-2024 рр. стали серйозним випробуванням для українського суспільства. Пандемія COVID-19, російсько-українська війна, недостатнє фінансування та інформаційна війна створили складний комплекс проблем, які потребують комплексного та системного вирішення. Водночас, ці кризові явища стали потужним каталізатором для трансформації української культури та суспільства. Вони сприяли активізації патріотичних настроїв, консолідації української нації, переосмисленню історичної спадщини та пошуку нової культурної ідентичності. Подолання кризових явищ у соціокультурній сфері потребує консолідованих зусиль держави, громадянського суспільства, культурних інституцій та освітніх закладів. Необхідним є розробка та впровадження ефективних стратегії для збереження та відновлення культурної спадщини, забезпечення доступу до культури для всіх верств населення, підтримки культурного різноманіття та розвитку креативних індустрій тощо. (en) In the article, the author examines crisis phenomena in the socio-cultural sector of Ukraine in the period 2019–2024. The period 2019-2024 became for Ukraine a time of deep transformations, intense trials and irreversible changes that were reflected in the socio-cultural sphere. Undoubtedly, the COVID-19 pandemic has become one of the most powerful catalysts of crisis phenomena in the socio-cultural sector, because the closure of theaters, museums, concert halls, libraries and other cultural institutions led to the actual paralysis of cultural life. The transition to an online format has become a necessity, but it has revealed significant digital inequality in society, as not all segments of the population have access to the necessary equipment and high-speed Internet, which limits their ability to participate in cultural life. The long-running Russian-Ukrainian war, which significantly escalated after the full-scale invasion on February 24, 2022, has become a determining factor in the crisis phenomena in the socio-cultural sphere, as it has led to the destruction and damage of numerous cultural heritage sites: museums, libraries, architectural monuments, historical buildings. This has caused irreparable damage to Ukrainian culture and identity. Millions of Ukrainians have been forced to leave their homes, which has led to significant changes in the country’s demographic structure, and preserving cultural identity for internally displaced persons has become a serious challenge. The author notes that the crisis phenomena in the socio-cultural sphere of Ukraine in the period 2019-2024 have become a serious test for Ukrainian society. The COVID-19 pandemic, the Russian-Ukrainian war, insufficient funding and information warfare have created a complex set of problems that require a comprehensive and systemic solution. At the same time, these crisis phenomena have become a powerful catalyst for the transformation of Ukrainian culture and society. They have contributed to the activation of patriotic sentiments, the consolidation of the Ukrainian nation, the rethinking of historical heritage and the search for a new cultural identity. Overcoming crisis phenomena in the socio-cultural sphere requires consolidated efforts of the state, civil society, cultural institutions and educational institutions. It is necessary to develop and implement effective strategies for the preservation and restoration of cultural heritage, ensuring access to culture for all segments of the population, supporting cultural diversity and the development of creative industries, etc.Документ Арт-менеджмент: сутність поняття, види, функції, перспективи розвитку: Актуальнi питання гуманiтарних наук(2023) Стрітьєвич, Тетяна Миколаївна; Stritiyevych, T.(ua) У статті автор розглядає сутність поняття «арт-менеджмент», його види, функції та перспективи роз витку. Автор трактує арт-менеджмент як один з функціонально-рольових видів діяльності, п о в’язаний з про цесами відбору, зберігання, виробництва і поширення культурних цінностей. На думку автора, арт-менеджмент - це процес управління виробництвом продукту ринку культурних послуг, що включає всі структурні елементи управління (планування, організацію, мотивацію, контроль) організацією людей, зайнятих цим виробництвом, тому можна стверджувати, що арт-менеджмент являє собою сукупність управлінських прийомів (планування, організація, мотивація, контроль), характерних для класичного менедж менту, та є особливим видом управлінської діяльності в сфері мистецтва, який включає процес створення і поширення художньої продукції і виконує проєктно-технологічну, художньо-творчу, організаційно-управлінську та маркетингову функції. Автор зазначає, що арт-менеджмент сьогодні розглядається як один з функціонально-рольових видів діяль ності, п о в’язаний з процесами відбору, зберігання, виробництва і поширення культурних цінностей. На основі системного аналізу сучасної управлінської практики у сфері мистецтва автор виділяє наступ ні різновиди арт-менеджменту: менеджмент виконавських та сценічних мистецтв (музичний, театральний, хореографічний, цирковий, концертно-фестивальний та гастрольний менеджмент) та менеджмент візуальних мистецтв (менеджмент кіно та телебачення, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, музей ний та галерейно-виставковий) тощо. На думку автора, арт-менеджмент - це процес управління виробництвом продукту ринку культурних послуг, що включає всі структурні елементи управління (планування, організацію, мотивацію, контроль) організацією людей, зайнятих цим виробництвом, тому можна стверджувати, що арт-менеджмент являє собою сукупність управлінських прийомів (планування, організація, мотивація, контроль), характерних для класичного менедж менту та є особливим видом управлінської діяльності в сфері мистецтва, який включає процес створення і поши рення художньої продукції. Отже, в наш час культура і мистецтво є ресурсами відновлення активного економічного життя та не тіль ки потужними засобами збереження єдності поколінь народу, підвищення престижу та створення інвести ційної привабливості країни чи регіону, а також важливим інструментом національної безпеки й формування демократичного громадянського суспільства.